Етика ділових відносин у системі державного управління

 

Стабільність та розвиток держави, яка спирається на засади демократії, неможливі без ключового елементу системи державного управління – державної служби. Адже саме від її ефективного функціонування залежить додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток держави.

Як зазначено в Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу (Указ Президента України від 05.03.2004 № 278/2004), з огляду на стратегічне завдання України щодо здійснення системних перетворень реальних (внутрішніх) передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до загальноприйнятих засад для країн-членів ЄС набуває особливо актуального значення.

Серед проблемних питань діючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативне врегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лише визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців, а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике соціальне значення та є провідною тенденцією сучасного розвитку державної служби зарубіжних країн.

Ефективна та дієва робота органів державної влади безумовно залежить від багатьох факторів: нормативно-правового регулювання, повноцінного матеріально-технічного, організаційного, ресурсного забезпечення тощо, але найважливішу роль відіграють люди – особи, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави, особливо це стосується „ключових фігур”– керівників. Саме від рівня їх культури, освіченості, професіоналізму, моральності залежить те, який саме імідж – позитивний чи негативний буде сформований у населення відносно функціонування як органу влади, так взагалі, інституту держави.

Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета – забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Спробуємо узагальнити теоретичні підходи до розкриття такого поняття, як етика ділових відносин у системі державного управління.

Державна служба нерозривно пов’язана з мораллю, етикою, моральним складом державного службовця. Державні службовці мають величезний вплив на життя звичайних громадян. У багатьох випадках ці особи можуть ухвалювати рішення, які мають велике значення для повсякденного життя громадян, а також визнавати, відхиляти чи видозмінювати прохання громадян про деякі послуги або дозволяти.

Демократичне суспільство має піклуватися про те, щоб дії та поведінка державних службовців були бездоганні. Зрілість суспільства визначається ставленням до найвищих моральних цінностей. Розвинуті країни визнали питання етики і кодексу поведінки державних службовців сферою, яка набуває дедалі більшого значення в останні роки.

Насамперед визначимо деякі загальні положення „адміністративної” моралі та етики.

Мораль (моральність, етика) – це норми людського співжиття, поведінки людей, їхніх взаємин в особистому спілкуванні, виробничій сфері, ставлення до суспільства, держави. Мораль є формою суспільної свідомості. Мораль і моральність можна розглядати як синоніми.

Етика – наука про мораль (моральність). Як зазначають автори „Тлумачного словника української мови” „етика – це наука про мораль, її походження, розвиток і роль у суспільному та особистому житті людей. Це норми поведінки, сукупність моральних правил якого-небудь класу, суспільної організації, професії та ін.” [8, с. 188].

Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Так, етичні принципи, норми, механізми функціонування державного управління США було запозичено з американської моделі управління бізнесом. Розвиток етичної системи державної служби США охоплює понад два сторіччя.. Відмінною ознакою американської моделі розвитку теорії державного управління є увага до розвитку індивідуальних здібностей працівників та економічна мотивація. У 30-х роках XX ст. на зміну поняттю „економічна людина” було запроваджено „школу людських відносин”, основними поняттями якої стали „задоволення працею” і „моральний вплив”, а провідну роль став відігравати індивід, а не організація. Основна ідея школи полягала в тому, що зміна системи управління неможлива без зміни поведінки індивідів.

Американці надають дуже великого значення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес США прийняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральних служб, а у 1989 р. - закон про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президент США посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом „Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату”. Основний мотив етичних вимог до державних службовців - це належне виконання службового обов'язку, чесність і відповідальність.

У 1989 р. конгрес США заснував управління державної етики як окрему установу в системі виконавчої влади. Воно виконує декілька основних функцій: забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державних службовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищення суспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям (за даними Комітету таку освіту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%, державних службовців). Комітет має також право видавати „коригуючі розпорядження стосовно окремих установ і службовців”. Керує ним директор, якого призначає на 5 років президент за порадою сенату та за погодженням з ним. Тут працює 85 співробітників. Управління державної етики забезпечує керування етичною програмою у виконавчій владі. Ця система є децентралізованою, кожна установа і відділення відповідають за виконання власних програм етики.

Управління регулярно проводить навчально-тренувальні програми для тих, хто займається питаннями етики у відділеннях і установах, видає спеціальну газету та методичні рекомендації з різних питань, проводить щорічні конференції з питань етики. Для одержання інформації використовується електронна техніка.

Управління державної етики займається такими питаннями:

- надає інформацію про фінансові справи співробітників, а громадськості – про фінансові справи президента, віце-президента США та чиновників високого рангу. Особа, яка вимагає розкриття фінансових справ названих вище чиновників, не повинна давати ніякого обґрунтування своєї вимоги. Управління займається питаннями надання фінансової інформації щодо чиновників нижчого рангу виконавчої влади, якщо їхня робота пов’язана з контрактами, адміністративними субсидіями, видачею ліцензій та ін.;

- бере участь у процесі перевірки працівників, яких призначає на посади президент США;

- бере участь у законотворчій діяльності. Управління має повноваження видавати постанови щодо розгляду конфліктів інтересів, стандартів поведінки, надання інформації про фінансові справи співробітників;

- має повноваження вимагати коригувати програми інших установ з етичних питань, може рекомендувати вжиття заходів адміністративного впливу щодо конкретних працівників;

- у суді управління державної етики представляє міністерство юстиції.

Крім управління з етики, на особливу увагу заслуговує блок адміністративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада із захисту системи заслуг. Вона опікується постійними федеральними службовцями з приводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною серед службовців. На думку дослідників, Рада є запорукою ефективності роботи державних службовців і загалом „управлінської машини”. Як уже зазначалося, система заслуг - це система принципів добору і просування службовців по службі на основі їх професійних і ділових якостей. Рішення Ради, завданням якої є захист службовців від свавілля керівників, практично ніхто не піддає сумніву. Саме існування Ради, вважають дослідники, змушує представників вищої бюрократії дотримуватися належної службової поведінки. Державний службовець США не відчуває себе гвинтиком нечутливого механізму управління, а свідомо бере участь у вирішенні різноманітних суспільних проблем. Самодіяльність у боротьбі за професійну честь державного службовця реалізується також засобами Американської асоціації державних службовців, Національної організації Честі, які провадять щорічні наукові конференції „Державна служба - як честь та честь державної служби” та ін.

Отже, сучасна етична система державної служби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного, відповідального уряду. Вона має цілісний характер, є децентралізованою, у ній логічно поєднано політико-правові й суто морально-етичні засоби, які сприяють створенню умов для функціонування етичної професійної державної служби та її вдосконалення.

Професійна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики.

Професійна етика - це прагматичний засіб, її мета полягає в тому, щоб відмовитися від етики слухняності й віддати перевагу професійній етиці переконання й відповідальності перед громадянами. Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов'язків або перебудови організації з використанням адміністративно-правових засобів, як створення державним службовцям належних умов праці.

Комітет Міністрів Ради Європи схвалив і рекомендував для прийняття країнами-членами Ради Європи зразок Кодексу поведінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодо професіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконувати лише професійно підготовлені особи.

Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності, норми і правила реалізації цих принципів.

Запропонований Комітетом зразок Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню навчання тощо.

Центральна ідея етичного врядування в Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає, що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританії.

Дослідники Британської державної служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців. Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна, чесність, моральність, турбота про „суспільний гаманець”, професійна честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення.

Громадянська служба і сьогодні розглядається у Великобританії як „почесний обов'язок шляхетних людей”, як знак довіри до них з боку „корони” і суспільства. Поведінка „слуг корони” регламентується етичним Кодексом державного службовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідність полягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльності службовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультацій міністрам, з іншого - визнає взаємні обов'язки службовців і міністрів. Тому він складається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог до решти службовців.

Принципи відкритості та відповідальності „нової” державної служби Великобританії з 1991 р. стали утверджуватися через десятирічну державну програму „Громадянська хартія”. Метою програми є досягнення найвищих можливих стандартів діяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії.

Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числі у сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду надання державних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ за задоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введено загальнонаціональну премію „Знак хартії”. Загалом діяльність „Громадянської хартії” сприяла кращому розумінню населенням своїх прав під час отримання державних послуг, а також створила передумови для зміни психології та культури самих державних службовців.

Етика доповнюється законом як засобом зовнішнього примусу. Етика державного службовця - це не стан, якого повинні досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей державного управління і способів їх досягнення на державній службі.

У 1994 р. за наказом прем'єр-міністра Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та комерційної діяльності.

У Франції, та у більшості країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до особистих цілей.

Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві Франції про державну службу серед обов'язків державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зі зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки, а й їх реалізації.

У 1991 р. було створено низку органів, зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).

Важливим напрямом адміністративної реформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов'язує утвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням „нової управлінської культури”. Такий підхід до вирішення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями:

- не можна змінити організацію без зацікавленості вищого керівництва;

- менеджмент людських ресурсів повинен перестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати одним із функціональних обов'язків кожного керівника.

З різних причин реформа державної служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.

Тому основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру.

У нормативно-правових актах і в спеціальній літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного управління.

Підходи до реалізації етичних вимог та розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й суспільного компонентів.

Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби.

Суспільні цінності відіграють особливу роль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну систему координат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. У професійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися „Батьківщина”, „нація”. Потрібна практична реалізація в суспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей - Людини і Батьківщини. Батьківщина - це не абстракція, не самоціль, а живий організм, який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересів кожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною, потрібною і належно оціненою.

Влада повинна завжди відчувати, що її контролюють, – головний принцип діяльності чиновників. На особу, яка виконує службу для уряду, покладається величезна суспільна довіра, тому що ця служба дає широкі можливості для зловживань. Приходячи на державну службу, працівник робить свідомий вибір і погоджується на суворе обмеження як у публічній, так і у приватній діяльності. Чим вище посада, тим більше обмежень.

У ст. 5 Закону України „Про державну службу” визначені основні вимоги етики поведінки державного службовця:

- сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримувати високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби або негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Дані вимоги засновані на моральних нормах.

Етика державного службовця – це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.

Етика державної служби тісно пов’язана із соціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того або іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі.

Якщо дані моральні норми у відносинах відсутні, то цілком можна говорити про невідповідність етики розвитку суспільства або його норми підмінені ідеологією.

Етика державно-службових відносин у широкому розумінні являє собою практично-виховну і регульовану чинність. Через критичний аналіз моральної свідомості учасників цих відносин, яка реально функціонує, виявляється ступінь відповідності існуючих правових і моральних взаємин.

Проблема професійної етики державного службовця пов’язана з тим, що його діяльність має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам. При цьому етичний кодекс, яким державні службовці повинні керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, що покладаються на них. У цьому і полягає сутність етики державного службовця.

Моральні норми є універсальними нормами в регулюванні суспільних відносин, тому безумовно державна служба нерозривно пов’язана з моральністю, етикою, моральним виглядом державного службовця.

Основні етичні вимоги, що пропонуються державним службовцям:

- дотримувати принципів державної служби;

- чесно служити і бути вірним державі;

- дотримувати вищих моральних принципів;

- ставити державні інтереси вище за індивідуальні цілі і завдання політичних партій, інших громадських організацій;

- постійно боротися з корупцією в органах державної влади;

- ніколи не приймати для себе і для членів своєї родини ніяких благ і переваг, використовуючи при цьому свої службові повноваження;

- не використовувати в корисливих цілях службове становище;

- не використовувати ніяку інформацію, отриману конфіденційно під час виконання своїх посадових обов’язків, як засіб одержання особистої вигоди;

- не допускати у діяльності елементів дискримінації у відносинах з товаришами по службі, громадянами;

- у спілкуванні з громадянами як під час виконання своїх повноважень, так і в позаслужбових відносинах дотримувати загальноприйнятих правил поведінки.

Проступок державного службовця – це дія (бездіяльність), що ганьбить честь і гідність державного службовця, що несумісне з високим званням державного службовця й унеможливлює подальше виконання ним своїх службових повноважень (навмисне порушення закону, порушення державним службовцем даної ним присяги, несумлінність у виконанні своїх обов’язків, що спричинили негативні наслідки, грубе порушення загальноприйнятих норм і правил поведінки).

Залежно від виду державної служби до загальноприйнятих моральних норм поведінки державного службовця додаються спеціальні норми кодексу честі, наприклад: етичні вимоги, що висуваються до суддів, військових, дипломатів, порушення яких можуть спричинити дисциплінарну відповідальність: догану, звільнення, пониження на посаді тощо.

Етичні вимоги до державних службовців дуже важливі, тому що вони є невід’ємною частиною програми соціального управління, тому врахування морально-психологічного рівня розвитку суспільства впливає на виконання управлінського рішення, тобто на ефективність державної служби.

Моральні цінності і норми, що стосуються державної влади, її інститутів (державної служби), являють собою у сукупності етику державного управління.

Етика державного управління – це нормативна основа державно-владної діяльності, що торкається таких основних проблем управління: справедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні права та обов’язки керівників і громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношення свободи, рівності й справедливості.

Проблему співвідношення етики і управління вперше поставив Н. Макіавеллі. Він розробив особливе політичне мистецтво створення твердої державної влади будь-якими засобами, не зважаючи на жодні моральні принципи: „мета виправдовує засоби”. Проте в управлінні суспільством центральне місце посідає людина, тому не можна ігнорувати те, що можна позначити поняттям „людський вимір”.

Функціонування сучасного державного апарату неможливо уявити без раціонально розроблених, твердо встановлених і обов’язкових формальних правил, без строгої професіоналізації механізму управління. Інструментом і одночасно результатом такої професіоналізації, зокрема, стали державні службовці, діяльність яких ґрунтується на принципах професійної компетентності, ієрархії і спеціалізації функцій. У даному контексті, природно, виникає питання про співвідношення професіоналізму і моральності.

Безумовно, державний службовець несе особисту відповідальність за свої дії. Така відповідальність припускає наявність у суб’єкта цієї відповідальності власних морально-етичних позицій і переконань. З цього погляду професіоналізм і ефективність діяльності державного службовця і є показником його моральності, вірності своєму професійному покликанню і боргу.

Дуже важливо, щоб морально-етичний аспект в управлінні відповідав правовому аспекту. У даному разі дуже складно не допустити перегину в який-небудь один бік: професіоналізм на шкоду моральності, і навпаки, моральні основи на шкоду правовим засадам.

Підпорядкування права моральності з погляду юридичного порядку означало б прагнення до насильницького насадження справедливості і добра і могло б привести до всевладдя держави (наприклад, досвід тоталітаризму, де політика цілком була підлегла ідеології, що претендувала на примусове щастя для всіх людей).

Державний службовець у своїй діяльності стикається з проблемою співвідношення справедливості та ефективності, волі та рівності.

Весь світовий досвід дає досить прикладів того, що ефективне функціонування будь-яких сфер життєдіяльності вимагає конкуренції. Разом з тим, будь-яка суспільно-політична система, будь-який режим не можуть тривалий час існувати без легітимізації, яка, у свою чергу, не може існувати хоча б без видимого дотримання елементарних норм справедливості.

В основі права лежить моральність. А через те що державна служба функціонує на основі норм права, тому і професійна діяльність державного службовця безумовно ґрунтується на моральних нормах.

Крім різносторонніх спеціальних знань, умінь і навичок, професійно-необхідних особистих рис і якостей, що відповідають особливому характеру державної служби, державний службовець як представник влади має володіти системою морально-етичних цінностей: чесність, гуманність, відданість суспільним інтересам, відповідальність, добропорядність, толерантність, чесність тощо. Відповідальність, чесність і компетентність отримали майже однакову кількість голосів респондентів, що підтверджує єдність професіоналізму та морально-етичних якостей.

Теоретично (в ідеалі), державна кадрова політика має будуватися на основі принципу праксеологізму – до управління залучаються виключно професіонали, оцінюються, в першу чергу, їх професійні якості, а не ідеолого-політичні переконання. Основними вимогами до управлінців мають стати: професіоналізм, патріотизм, прогресивність, порядність, політична зрілість.

Не випадково, одним із пріоритетних завдань реформування державної служби в Україні є підвищення рівня професіоналізму державних службовців. Особливо це актуально для службовців, працюючих на регіональному рівні, на яких покладається реалізація державної політики у різних сферах суспільного життя безпосередньо в області, районі, місті.
Соціально-професійний статус державного службовця має відповідати етичним нормам суспільної моралі. У даному контексті, природно, виникає питання про співвідношення професіоналізму і моралі.
У поняття „професіоналізм” ми вкладаємо високий рівень оволодіння людиною професійними знаннями, уміннями, навичками, наявність у неї професійного досвіду, здатності до навчання протягом всього життя.

Мораль – це система норм і принципів людського співжиття, що регулюють поведінку людей з позицій добра і зла, справедливого і несправедливого, їх взаємин в особистому спілкуванні, професійній сфері, ставленні до суспільства, громадянина, держави [5, с. 116]; особлива форма суспільної свідомості, один із основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою загальновизнаних норм. Не випадково мораль є формою суспільної свідомості. Суспільна ж мораль вбирає в себе ті норми і принципи, котрі визнані обов’язковими в суспільстві на тому чи іншому етапі його розвитку.

Безумовно, державний службовець несе особисту відповідальність за свої дії. Така відповідальність припускає наявність у суб’єкта цієї відповідальності власних морально-етичних позицій і переконань. З цього погляду професіоналізм і ефективність діяльності державного службовця і є показником його моральності, вірності своєму професійному покликанню і обов'язку. Професіоналізм і дотримання норм моралі є „належним і необхідним (обов'язковим)” в діяльності державних службовців.

Звертає на себе увагу проблема професійної етики державного службовця, яка пов’язана з тим, що його діяльність має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам, які не прописані в окремому нормативно-правовому акті. У 2007 – 2008 рр. був розроблений і обговорений проект Закону України „Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави”, де визначені принципи доброчесної поведінки службовців, основними з них є: верховенство права; конституційність; законність; професіоналізм; патріотизм; доброчесність; неупередженість; толерантність; політична нейтральність; лояльність; публічність; прозорість; корпоративність; стабільність; об’єктивність; гласність; відкритість; відповідальність; рівний доступ до державної служби та служби в органи місцевого самоврядування [1].

Намагання законодавчо закріпити етичні стандарти державної служби є свідченням свідомого прагнення держави утверджувати в системі суспільних відносин саме ці моральні цінності.

За роки незалежності відбулися істотні кількісні й якісні зрушення в кадровому складі органів управління як на державному, так і на регіональному й місцевому рівнях. Проте пріоритетними напрямами подальшого розвитку державної служби України залишаються: створення та підтримка сталого позитивного іміджу державного службовця (бути професіоналом має бути престижно і почесно), державної служби і держави в цілому; підвищення рівня професійної культури, морально-етичних засад діяльності державних службовців; прийняття нової редакції закону „Про державну службу”, Законів України „Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави”, „Про конфлікт інтересів” та забезпечення подальшого розвитку законодавства з питань державної служби; запобігання проявам корупції на державній службі тощо. Державний службовець має дбати про авторитет органів державної влади і державної служби, дорожити своїм ім’ям та статусом.

Особливістю етичного кодексу, яким повинні керуватися державні службовці (чи, в більш широкому розумінні, особи, уповноважені на виконання функцій держави), є те, що він не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, що покладаються на них [4].

Підсумовуючи вищенаведене, можемо визначити, що професійна етика державного службовця – це мистецтво реалізації загальнолюдських моральних норм і принципів поведінки під час виконання своїх професійних обов’язків із врахуванням особливостей державної служби.

Які ж якості мають бути притаманні управлінським кадрам нової генерації з високим рівнем професійної культури, здатних ефективно регулювати процеси суспільної життєдіяльності? Це: професійно-ділові, що включають: професійну компетентність, організаторські здібності, вміння впливати на людей, вміння переконувати, ініціативність, добросовісність, відповідальність, розсудливість, здатність до самовираження, досвідченість, компетентність тощо; морально-етичні – чесність, порядність, самовідданість, високу культура поведінки, толерантність, самокритичність, скромність та інші; особистісні якості, до яких належить розум, ерудиція, інтелігентність, комунікабельність, вимогливість, цілеспрямованість, твердість характеру, здоров’я, інтуїція тощо [7, с. 140]. До визначених нормативних якостей державних службовців слід віднести: рівень знань і здатність до навчання протягом всього життя.

Досягти вершин професіоналізму і відповідного рівня етики поведінки неможливо без певних знань. Тому система освіти є одним із ключових соціальних інститутів формування професійної культури державних службовців. Тим більше, що серед виділених причин неетичної (іноді і аморальної) поведінки службовців називаються саме недоліки їх виховання і навчання. Утвердження гуманістичних засад у підготовці кадрів, посилення значення морально-етичних настанов і цінностей є вкрай важливим завданням у процесі забезпечення ефективного державного управління, становлення позитивного іміджу держави [2].

Метою етичної освіти державних службовців є формування свідомої відповідальності за власні вчинки та рішення на сучасному етапі державотворення. На думку М.І. Нинюк „…моральна культура сучасних українських державних службовців є складовою культури перехідного періоду суспільства, що поєднує суперечливі та неусталені моральні цінності й знаходиться на конвенційному рівні свого формування та розвитку, супроводжуваному порушенням професійних норм і цінностей та деформаціями (корупція, бюрократизм тощо)” [3].

Таким чином, можна сказати, що етика ділових відносин в державному управлінні – це такий рівень розвитку системи державної служби, в якому компетентність, професіоналізм, моральні принципи мають бути основою для діяльності державного службовця та створювати умови для її найефективнішого впливу на реальне життя громадян.

Література:

 

1.Кодекс доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави [Електронний ресурс]: Закон України (проект). – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/ article?showHidden =1&art_id= 73846&cat_id=36306&ctime=1183364404122.

2.Морально-етичні засади розвитку державної служби України: європейський та вітчизняний досвід: [монографія] / С. М. Серьогін, О. В. Антонова, І. І. Хожило [та ін.]; за заг. ред. С. М. Серьогіна. – Дніпропетровськ: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2007. – 290 с.

3.Нинюк М. А. Моральна культура державних службовців: сутність, стан та особливості формування: автореф. дис... к. держ. упр.: 25.00.01 / М. А. Нинюк. – Київ: [б. в.], 2000. – 20 с.

4.Оболенський О. Ю. Державна служба: підручник / О. Ю. Оболенський; Міністерство освіти і науки України, Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана. – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с.

5.Олуйко В. М. Організаційно-виховні та професійно-освітні фактори удосконалення регіональної кадрової політики / В. М. Олуйко // Вісник УАДУ при Президентові України. – 2000. – № 3. – С. 109 – 118.

6.Про державну службу України: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII // Вісник державної служби України. – 1995.– № 1.– с. 9 – 28.

7.Серьогін С. Формування якостей керівника у державному управлінні / С. Серьогін, Н. Гончарук // Вісник НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 137 – 147.

8.Тлумачний словник української мови / уклад. Т. В. Ковальова, Л. П. Коврига. – Х.: Синтекс, 2002. – 672 c.