Формування позитивного іміджу керівників владних органів

 

Розвиток України як суверенної держави актуалізує пошук ефективних шляхів для створення більш дієвої системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це – один із ключових аспектів розвитку сучасного українського державотворення, адже така система повинна не лише відповідати сучасним вимогам та світовим стандартам, а і враховувати специфіку функціонування самих владних органів, які залежать від цілого ряду факторів.

Одним із головних, і не лише для політичного успіху, тобто, завоювання електорату певної територіальної громади, але й для більш ефективної управлінської діяльності інституту влади, є формування та використання привабливого іміджу керівника владних органів. Таким чином, виникає нагальна необхідність більш детального розгляду такого поняття, як „імідж керівника владних органів”.

Важливим у цьому зв’язку є розгляд складових іміджу органу влади та знаходження тієї „золотої середини”, яка дала б можливість сформувати цілісний імідж як осмисленого гармонійного процесу взаємодії лідерів, що посіли високе місце в офіційних владних структурах.

Проблемам формування іміджу приділяють увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Сучасні наукові розробки щодо феномену іміджу умовно можна розділити на декілька груп. До першої з них можна віднести ті, у яких головна увага зосереджена переважно на вивченні феномену лідерства та психологічних проблем індивідуального іміджу політичних лідерів, суспільних діячів та кандидатів у депутати. Представники другого напрямку розглядають імідж політичних рухів, організацій, політичної системи і держави в цілому. Треті досліджують взаємозв’язки та взаємовідносини між ними.

Слово „імідж” походить від англійської „іmame”, що, у свою чергу, бере початок від латинської „іmago”. Термін „імідж” – досить молодий у науці державне управління, тому він продовжує активно вивчатись, але єдиного визначення, яке задовольнило б усі точки зору дослідників, й досі немає. Слід відмітити багатозначність трактування такого складного феномену, як „імідж”. Усталені наукові уявлення про імідж та його роль серед інших наукових категорій лише починають формуватися. На думку російського вченого Б.Л. Борисова, „в сучасній … мові англійське слово „image” наділяється такою ємкістю і багатозначністю, що його по праву можна віднести до категорії мультикультурних символів. Образ, мотив, роль, амплуа, маска, установа, фасад, репутація, лицедійство, прогнозоване чекання – такий неповний перелік сенсів цього поняття” [3]. Так, одні науковці розкривають його зміст як „цілеспрямоване формування образу”, „як утворений у масовій свідомості та той, що має характер стереотипу емоційно забарвлений образ” [17] як „набір певних якостей, які люди асоціюють з певною індивідуальністю” [26, с. 56]; „імідж-це уявлення про те, яким має бути лідер” [14, с. 5].

З проголошенням Україною незалежності, становлення і розвиток молодої науки „державне управління” набуває нового виміру через зміну вимог до державних службовців, зокрема, до керівників органів влади. З огляду на це, вивчення іміджу пов’язано з пошуком шляхів підвищення ефективності діяльності нового управлінця, з оптимізацією професійного спілкування та взаємовідносин із людьми в умовах обмежених ресурсів, визначення та систематизація вимог до керівників органів влади з позиції іміджевого аспекту, постає актуальною проблемою, що потребує вирішення.

І який саме імідж буде сформований – позитивний або негативний, залежить від загального ставлення до керівника органу влади, яке формується внаслідок позитивного або негативного емоційного сприймання його особистості, системного уявлення про нього та від відповідності змісту іміджу очікуванням людей.

Як зазначають автори навчального посібника [13, c. 37], „поняття „імідж” виникає тоді, коли виникає задача корекції цього образу в груповій або індивідуальній свідомості”.

З точки зору утворення та функціональних особливостей, імідж є соціально-психологічною категорією. Введення поняття соціально-психологічного іміджу спонукає до вивчення саме соціально-психологічних механізмів його утворення та розвитку. Соціально-психологічний імідж керівника об’єднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні зв’язки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості. Серед науковців існує думка, що в процесі утворення іміджу беруть участь багато факторів, одні з яких є первинними, а інші – вторинними.

Первинні фактори діють при першій зустрічі з керівником, йдуть раніше вторинних за часом і складають первинну, або перцептивну, стадію утворення іміджу. Вторинні фактори продовжують утворювати імідж при тривалій взаємодії з керівником, пов’язані з більш глибоким пізнанням підлеглими його особистості і складають вторинну, або діяльнісну, стадію утворення іміджу.

Первинна стадія включає такі елементи: первинну інформацію про особистість (зовнішність, одяг, манери тощо), перше враження і галоефект, які є пов’язаними між собою. Елементи первинної інформації в процесі цілеспрямованого формування іміджу комплексно входять в структуру самопрезентації. Стадія вторинного утворення іміджу відбиває характерні риси управлінської діяльності і включає такі елементи: професійні та особистісні якості, здібності, знання, уміння, навички керівника органу влади, система його спілкування та поведінки. Вплив елементів первинної стадії поширюється на елементи вторинної, діяльнісної стадії, коли характер першого враження або ефекту ореолу продовжує впливати на загальний характер образу, який складається на вторинній стадії.

Досить детально питання факторів, які впливають на процес формування іміджу, вивчала О.Петрова, але, на жаль, ці фактори мають свою специфіку – вони стосуються лише іміджу політика, і не можуть відноситися до державних службовців різних категорій органів влади [12].

Вважаємо, що на відміну від політики, у сфері державного управління факторів формування іміджу керівника органу влади значно більше і вони будуть суттєво відрізнятися. Спробуємо окреслити вищезазначені фактори:

1. Перцептивний (первинний) – враження від першої зустрічі з керівником органу влади, його реальні особливості, зокрема, зовнішні дані, привабливість, вік, здоров’я, стиль одягу, жести, міміка, наявність або відсутність харизми, темперамент, характер тощо.

2. Мотиваційний – особливості мотивації керівника органу влади щодо його участі в управлінській діяльності;

3. Політичне позиціювання – політична позиція (або її відсутність) керівника органу влади.

4. Інформаційноутворюючий – співвідношення різноманітної інформації про діяльність керівника органу державної влади, що надходить з основних каналів комунікації (ЗМІ, телебачення, Інтернет тощо); а також від каналів побічної іміджформуючої інформації (термін А. Ю. Панасюка) – інформації через треті руки (плітки, слухи, журнальні або газетні статті, висловлювання будь-яких думок про керівника органу влади авторитетною особою тощо). Другий шлях побічної іміджформуючої інформації і сприяє формуванню репутації або думки про людину задовго до впливу від безпосередніх вражень від спілкування з ним.

5. Ефекти сприйняття – певні психологічні особливості, у силу яких ми сприймаємо керівника або ні. Так, людина може бути блискучим фахівцем у якійсь сфері, але не може бути хорошим керівником.

6. Ситуативний (рухомий) – оперативно змінюється, коригується в залежності від ситуації [22] в залежності від ситуації – нові відомості, сукупність нових вражень, емоційне забарвлення ситуації можуть докорінно змінити сприйняття людини чи організаці [25, с. 221].

7. Діяльнісний фактор – в результаті діяльності (або бездіяльності) керівника органу державної влади;

8. Персоніфікований фактор. Складається з морально-етичних факторів, а саме: порядність, дипломатичність, ввічливість, обов’язковість, надійність. Ці якості відзначаються в першу чергу і є основою для будь-якої оцінки керівника і створення його позитивного іміджу;

- справедливість, повага до інших людей, уміння тримати своє слово, обов`язковість, доброзичливість, привітність, стриманість і урівноваженість. Ці якості безпосередньо зв`язані з морально-психологічним кліматом у колективі і визначають взаємовідносини між керівником і підлеглими;

- об`єктивність, організованість, дисциплінованість;

- найважливіші здібності (навички) сучасного керівника: організаторські здібності (вміння виділяти і чітко формулювати перспективні й поточні завдання; працездатність, об’єктивність;

- найважливіші знання керівника органу влади: професійні знання, компетентність, аналітичне мислення;

- основні уміння сучасного керівника: приймати ефективні рішення, вміння ставити завдання підлеглим, вміння орієнтуватися в ситуації тощо.

9. Ментальні – врахування ментальних особливостей та соціального самопочуття мешканців певного регіону, у владній інституції якого працює керівник. Важливим є ідеалізоване уявлення про відповідного на певну посаду керівника і співвідношення з ним того образу, імідж якого вже сформований.

Підводячи підсумок, зазначимо, що імідж є показником рівня довіри населення до органів державної влади і критерієм оцінки суспільством ефективності управлінської діяльності. З кожним роком відбувається посилення вимог до кандидатів на керівні посади до органів влади у зв’язку з виконанням складних і відповідальних завдань та обов’язків, що покладені державою на посадових осіб.

Традиційно у буденній свідомості громадян діяльність владних органів ототожнюється з реально діючим керівником органу влади – президентом, прем’єр-міністром, головою облдерж- або райдержадміністрації, сільським, селищним чи міським головою. Увага фокусується на словах та діях цих представників владних інституцій. Керівник владних органів та його команда неминуче стикаються з образом реального та ідеального діяча, який сформувався в суспільній свідомості населення. Такий образ отримав назву „імідж” (від англ. image – образ, подоба). Імідж керівників владних органів виникає на ґрунті поєднання раціональних та ірраціональних складових, специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників. Це потребує комплексного підходу до аналізу змісту іміджу керівників владних органів. Змістовне розрізнення, що лежить на поверхні, може бути зведене до виділення персоніфікованого (індивідуального) та інституційного (корпоративного) іміджів.

У першому випадку мова йде про певну людину, особистість, індивіда, як носія і виконавця певних соціальних ролей: вказане поняття використовується переважно в контексті формування, планомірного сприяння, популяризації, цілеспрямованого створення образу соціальної ролі з метою її позиціювання в соціальному полі та має кінцевою метою психологічний вплив на поведінку людей. При цьому „відносно до змісту іміджу людини мова йде про інтеграцію її соціальних, професійних, психологічних і власне віднесених до зовнішнього вигляду характеристик. Імідж складається як на основі тих окремих вражень, що їх справляє людина на оточуючих в результаті її спостереження, спілкування та взаємодії, а також опосередковано, на основі тих думок, які передаються по комунікативних каналах” [11, с. 36]. У той же час „пряма інформація, коли люди довідуються про зовнішність, особливості характеру, світогляд, інтелект кандидата лише при безпосередніх контактах з ним, завжди надходить у дуже обмеженому вигляді” [13, с. 308]. Тому думка про свого мера у представників певної територіальної громади формується шляхом поступового накопичення як прямої, так і опосередкованої інформації, але „…більш важливою при формуванні іміджу є опосередкована інформація” [там же]. Сучасні політичні процеси в Україні характеризуються досить низьким рівнем довіри до офіційної інформації. Тому опосередковано-формуюча інформація (термін А. Ю. Панасюка), що отримана з „третіх” рук (плітки, слухи, міфи, анонімки, журнальні або газетні статті, думки про певних людей або владну інституцію авторитетної особи тощо) має достатньо вагоме значення при формуванні іміджу. У залежності від впливу факторів, що створюють єдиний образ, А. Ю. Панасюк виділяє у індивідуальному іміджі такі його складові, як „середовищний імідж” – побудоване індивідом штучне середовище його існування (житлове помешкання, автомобіль, кабінет тощо); „габітарний імідж” – зовнішній вигляд, що його створює носій іміджу цілеспрямовано або інтуїтивно за допомогою одягу, макіяжу, зачіски. Сюди також входять „предметний імідж”, представлений речами, які індивід сам створив, зробив, „вербальний імідж” (мовно-вербальне самопредставленя індивіда) та „кінцевий імідж”, який презентують жести та міміка, притаманні індивіду [11, с. 93].

Як бачимо, всі вищенаведені характеристики спрямовані на зовнішнє сприйняття візуальних проявів, що мають значну перевагу над внутрішніми складовими іміджу. А. Ю. Панасюк ототожнює індивідуальний імідж з особистісним, тобто таким, який будується на рисах, що знаходять свій прояв у площині психічних особливостей та реалізуються через характер, темперамент, емоції [11, с. 95].

Імідж керівників владних органів має свою специфіку, зокрема, індивідуальний або особистісний імідж має вже не приватний, а інституційний характер. В такому випадку він розглядається в якості соціальної характеристики, що має відношення до владної інституції певного села, селища, міста. Виходячи з цього, ми пропонуємо відносно до характеристики іміджу керівників владних органів використовувати таке поняття, як „персоніфікований імідж”, що є похідним від поняття „персоніфікація”. Остання може бути визначена як „надання предметам, явищам природи або поняттям властивостей людини, тварини” [20, с. 412]. В свою чергу, персоніфікований імідж керівників владних органів може розглядатися як створений образ місцевої владної інституції, що виникає в результаті певної діяльності, роботи (або бездіяльності) та персоніфікованого позиціонування (тобто персоніфікації) місцевого лідера з діяльністю (або бездіяльністю) органу місцевої влади.

Враховуючі специфічні особливості керівників владних органів, поняття „персоніфікований імідж” може бути визначено через взаємозв’язок та взаємозалежність між владною інституцією та її лідером. Вказана специфічність, зокрема, полягає в тому, що обрання сільського, селищного, міського голови відповідною територіальною громадою відбувається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Це спонукає до здійснення його повноважень на постійній основі та забезпечує задоволення не своїх власних інтересів, а інтересів громади, таким чином, уособлюючи в собі не індивідуальний або особистісний, а саме персоніфікований імідж.

Існує певна єдність довготривалих спільних інтересів жителів населеного пункту, голови місцевої влади (адже він обирається відповідною територіальною громадою на визначений строк), та керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що знаходяться на певній території. Наприклад, коли голова місцевої влади відвідує підприємство, то його керівники і працівники персоніфікують його імідж як представника місцевої влади, що стоїть на варті їх інтересів, а не приватної особи.

Так, голова органу місцевого самоврядування є своєрідним джерелом інформації для громади, адже всі розпорядження, які він видає у межах повноважень, населення розглядає крізь призму своїх власних інтересів, персоніфікуючи імідж місцевого лідера, який підписав та видав розпорядження, з тією владною структурою, від імені якої він діє [19, с. 42]. Таким чином, ми знову виходимо на персоніфікований, а не особистісний чи індивідуальний імідж.

Голови облдержадміністрацій та райдержадміністрацій, а також сільський, селищний, міський голова ведуть особистий прийом громадян, вирішуючи життєво важливі питання місцевого значення та задовольняючи потреби людей. Тому громадянин, коли приходить на прийом до голови, вбачає в ньому не приватну особу, індивідуума, а персоніфікованого лідера місцевої владної інституції, здатного вирішити (чи не вирішити) певні проблеми. І від того, наскільки ефективно вдасться (і чи взагалі вдасться) вирішити керівникам владних органів питання, що виникають, і буде залежати формування їх персоніфікованого іміджу у свідомості місцевих жителів, і, звичайно, іміджу самих владних інституцій, які вони очолюють

Підводячи підсумок нашого аналізу відносно доречності використання поняття „індивідуальний” чи „особистісний” імідж у його зв’язку з іміджем керівників владних органів, та враховуючи його специфіку, взаємозв’язки і взаємовпливи між сільською, селищною, міською радами та їх лідерами, пропонуємо для характеристики сільського, селищного, міського голови використовувати поняття „персоніфікований імідж”.

Імідж органу влади складається не лише з персоніфікованого, але й інституційного іміджу, який визначається як категорія, що „акумулює в собі елементи влади, індивідуалізму, сегментарності, диференційованості та ситуативності, які визначаються рівнем підтримки та довіри населення” [13, с. 194]. Більш глибоке уявлення про вказаний феномен можна отримати, якщо простежити за динамікою інституційного іміджу через уявлення громадян про імідж ідеальної влади.

Динаміка поглядів населення щодо керівників владних органів залежить від характеристики конкретних політичних режимів та від іміджу перших осіб держави. Так у період президентства Л. Кучми, котрий управляв державою „як великою корпорацією”, застосовуючи важелі адміністрування і методи авторитаризму, на першому плані виявилося поряд з іншими судження про необхідність більшої демократичності влади.

Керівники владних органів здебільшого ототожнюються з людиною, яка обіймає певну посаду і виконує владні повноваження. Серед ресурсів впливовості керівника владної інституції одне із головних місць належить саме його іміджу. Наприклад, мер, який відповідає всім вимогам ідеального градоначальника, це – відповідальна, чесна, компетентна, демократична і передбачувана особа. Якщо розглядати міську раду крізь проекцію такого лідера, то здебільшого ця владна інституція буде теж відповідати основним ознакам ідеальної влади. Наприклад, імідж мера – це динамічне явище, оскільки він постійно піддається змінам та залежить від багатьох факторів. Так, підвищення тарифів на комунальні послуги, якщо населення до цього не готове, веде за собою зниження рейтингу самого мера і, як правило, погіршення іміджу органу місцевого самоврядування. Це відбувається тому, що імідж мера є не лише джерелом інформації, але й концентрує у собі соціальні очікування. А коли ідеальна модель не збігається з очікуваннями мешканців територіальної громади, то відбувається перебудова іміджу мера, і як результат – іміджу владної інституції.

Пріоритетне значення у процесі управління іміджем владних інституцій має комплексний підхід до його формування. Таким чином, феномен „іміджу керівників владних органів” охоплює як персоніфікований, так і інституційний іміджі, що знаходяться в постійній динамічній взаємодії та залежності один від одного, і від того, як вдало буде знайдено між ними баланс, ту „золоту середину”, від якої залежить імідж владних інституцій, та імідж його лідера – голови облдержадміністрації, райдержадміністрації та посадової особи місцевого самоврядування - сільського, селищного, міського голови у свідомості населення.

Кожен керівник владного органу у тій чи іншій мірі є політиком. Вважається, що політик покликаний об’єднувати коло себе населення, слугувати для нього певним символом захищеності. Саме тому при сприйнятті політика велике значення має його політичний імідж. Серед основних закономірностей формування іміджу слід відзначити:

- мотиваційні закономірності;

- когнітивні закономірності;

- комунікативні закономірності;

- соціальні цінності.

Аналізуючи мотиви, що стимулюють послідовників підтримувати певного лідера, слід виходити з того, що поведінка людей спрямовується очікуванням і оцінкою припустимих результатів своїх дій та їх найбільш віддалених наслідків. Значимість, яку людина при цьому приписує наслідкам, визначається притаманним їй мотивами. Таким чином, поняття „мотив” є досить широким і включає такі поняття, як „потреба”, спонукання, потяг, схильність, прагнення і т.п. [13, с. 127].

Узагальнюючи вищенаведене, можна відмітити три питання мотивації:

1. Про індивідуальні відмінності мотиваційних диспозицій і обмеженні цих диспозицій одна одною;

2. Про детермінанти окремої мотиваційної тенденції, що розуміється як результат взаємодії ситуації та індивіда, а також як величина, що зменшується, коли вона спонукає дію, і така, що збільшується, поки що не спонукає його;

3. Про різноманітні процеси, що мають місце до та після виникнення намірів і під час дій.

Ці три типи питань відповідають трьом проблемним областям, на які можна розділити всю психологію мотивації, а саме:

1. Мотив;

2. Мотивація;

3. Вольові процеси (виникнення наміру і подальші фази процесу, що здійснюються до початку дії і після неї).

Когнітивні закономірності – найбільш часто повторювані залежності у функціонуванні процесу соціального пізнання. Соціальне пізнання – це пізнання людиною соціального світу, у процесі якого будується образ цього миру в цілому і образи окремих елементів соціального світу зокрема. Політичний імідж як образ суб’єктів політики також є невід’ємною частиною образу соціального світу.

Когнітивні характеристики образів влади і політиків, що її символізують, представляють собою сукупність переконань, думок, уявлень та установок.

По-перше, образи політиків представляються залежними від рівня організації і ступеню складності когнітивних структур пізнавальних суб’єктів. По-друге, на характеристики політиків впливає потреба сприймаючої людини, у збереженні цілісності, інтегрованості та конгруентності когнітивних структур. Тому у пізнанні оточуючого середовища суб’єкт використовує селективну стратегію, відбираючи лише ту інформацію, яка не суперечить його внутрішній картині світу. По-третє, на змісті перцептивних образів соціальних об’єктів впливає тенденція людини об’єднувати усвідомлювані характеристики в організовані смислові системи. При цьому, одна із характеристик, що сприймається на даний час як центральна, значуща, починає структурувати весь смисловий контекст. По-четверте, соціальне пізнання відбувається в ситуації комунікації, тобто образи соціальних явищ повинні бути зрозумілими і поділятися учасниками комунікативного процесу [1].

Комунікація – це процес соціально-психологічної взаємодії, вона завжди виникає і відбувається у певному соціальному середовищі, суб’єктами її є соціальні індивіди. Соціальність – це не просто фон, на якому відбуваються процес комунікації: вона пронизує всі її сторони, визначає як змістовні, так і процесуально-динамічні характеристики. Соціальність привноситься в процес комунікації змістом сумісної діяльності, що виконується, суспільно обумовленою як по її цілям, там і по засобам, соціальними позиціями і ролями, установками, потребами, інтересами його учасників. С. Московічі так визначив комунікацію: „Це у вищому ступені соціальний процес. Змінити її форму, її засоби, і вона відразу ж змінить природу груп і форму влади, цьому нас вчить історія”.

Виокремлюють три основні аспекти соціальної комунікації:

1. Форма організацій мовного середовища, що є умовою соціальної взаємодії;

2. Породження суті, конструювання сенсо - символьного простору;

3. Спосіб функціонування соціальних систем [13, с. 152 – 153].

„Закон подібності (подібне притягує подібне) у комунікаціях дозволяє зробити висновок про те, що будь-який образ – носій смислу знайде свого реципієнта, базуючись на схожості з ним. Саме цьому політику необхідно багато спілкуватися, демонструвати багатоликість та розсіюючи образи сенсу, якому він „слугує”” [там же, с. 156].

При формуванні позитивного іміджу соціальним цінностям відводиться також досить значна роль.

Соціальна цінність – це важлива умова існування як окремих людей, так і цілих соціальних груп, тому що вона є засобом регуляції їх поведінки [2]. Особливістю цінності як регулятивного механізму поведінки є у тому, що на даний момент передбачається вибір людиною об’єкту, що виступає у якості цінності, на відміну, наприклад, від норм, яких просто дотримуються. Процес вибору дозволяє людині диференціювати для себе важливе та другорядне, справедливе і несправедливе, допустиме та заборонене, істинне та неправдиве, тобто у будь-яких сферах людського життя, у тому числі і у політичному.

Соціальні цінності, виступаючи у якості регулятора поведінки людини, діяльності соціальної групи, суспільства у цілому, представляють собою систему. Саме вона обумовлює цілісність духовного життя країни, і, як наслідок – її іміджу. Складаючи основу культури суспільства, а також субкультурних соціальних груп, дана система цінностей є базою для формування іміджу таких соціальних суб’єктів, як нація, держава, професіональне суспільство організація, корпорація тощо. Для того, щоб отримати уяву про різноманітні елементи ціннісної системи, цінності, як правило, класифікують. Слід зазначити, що таких класифікацій багато, але всі вони достатньо умовні, тому що цінності багатозначні та їх складно впорядкувати. Цінності диференціюють за різними засадами. У якості приклада можна навести наступну класифікацію – одну із можливих, - у якої цінності підрозділяються на:

- вітальні: життя, здоров’я, безпека, благополуччя, стан людини (ситість, спокій, бадьорість тощо);

- соціальні6 статус, робота, родина, рівень потре, соціальна активність, професіоналізм, незалежність, патріотизм, соціальна рівність, правопорядок, толерантність тощо;

- політичні: свобода слова, громадянські свободи, законність, порядок, конституція, громадянське суспільство, громадянський світ, національний суверенітет, гарантія соціальної справедливості та ін.;

- моральні: добро, благо, любов, дружба, обов’язок, честь, порядність, вірність, безкорисність та ін.;

- релігійні: бог, божественний закон, віра, спасіння, благодать та ін.;

- естетичні: краса (або цінності естетики потворного), гармонія, стиль, традиції (інновації, культурна самобутність), наслідування [6, с. 122].

Отже, імідж керівників владних органів – це відображення всієї системи соціальних цінностей – вітальних, соціальних, моральних, політичних та інших, а також ідеалів того суспільства, та навколишнього середовища, у якому він функціонує. Також необхідно зазначити, що політичний імідж керівників владних органів не є постійним і незмінним, так як в умовах різких соціальних зрушень система соціальних цінностей, як правило, суттєво міняється, а це в свою чергу приводить і до зміни іміджевих характеристик. Якщо ж у суспільстві протягом тривалого часу спостерігається досить стійка система цінностей, ідеалів, що притаманна широкому колу громадськості, то це є гарним підґрунтям для формування позивного іміджу і владних структур, і їх керівників.

 

Література:

 

1. Андреева Г. М. Зарубежная социальная психология ХХ столетия: Теоретические подходы / Г. М. Андреева, Н. Н. Богомолова, Л. А. Петровская. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 288 с.

2. Даль В. Большойтолковыйсловарь русского языка / В. И. Даль. - Москва: АСТ: Астрель, 2010. - 815 с..

3. Борисов Б. Л. Технологии рекламы и PR / Б. Л. Борисов. – М.: Фаир-пресс, 2001. – 624 с.

4. Гончарук Н. Вітчизняний досвід здійснення адміністративної реформи в Україні / Н. Гончарук // Публічне управління: теорія та практика: збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – X.: Вид-во „ДокНаукДержУпр”, 2010. – № 2. – С. 11 – 17.

5. Енциклопедія державного управління: у 8 т. – К.: Вид-во НАДУ, 2011. – Т. 6: Державна служба. – 2011. – 524 с.

6. Ерасов Б. С.Соціальна культурологія: в 2-х ч. / Б. С. Ерасов. – М.: Аспект Пресс, 1994. – 306 с.

7. Журба О. В. Зміцнення управлінського потенціалу органів державної влади на місцевому рівні / О. В. Журба // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. – 2009. – № 2. – Серія „Державне управління”. – С. 55 – 58.

8. Кількісний та якісний склад державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування Харківської області у 2011 році [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kharkivoda.gov.ua/ru/document/view/id/7385.

9. Корабльова Н. С. Багатомірність рольової реальності: ролі і маски – лик і личина / Н. С. Корабльова. – Х.: Вид-во ХНУ, 2000. – 288 с.

10. Наказ Голови Національного агентства України з питань державної служби від 13.09.2011 № 11 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kds.org.ua/blog/dovidnik-tipovih-profesijno-kvalifikatsijnih-harakteristik-posad-derzhavnih-sluzhbovtsiv.

11. Панасюк А. Ю. Вам нужен имиджмейкер? Или о том, как создавать свой имидж / А. Ю. Панасюк. – 3-е изд. – М.: Дело, 2001. – 240 с.

12. Политическая имиджелогия / под общ. ред Л. Г. Лаптева, Е. А. Петровой – М.: РИЦ АИМ, 2006. – 276 с.

13. Политическая имиджелогия / под ред. А. А. Деркача, Е. Б. Перелыгиной [и др.] – М.: Аспект Пресс, 2006. – 400 с.

14. Почепцов Г. Имидж от фараонов до президентов / Г. Почепцов. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – 328 с.

15. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII: нормат. док. з урахуванням остан. змін в ред. станом на 28.01.2010 р. – Суми: ФОП Соколик Б. В., 2010. – 24 с.

16. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1997. – № 25. – С. 20 – 31.

17. Психологічний словник / авт.-уклад. В. В. Синявський, О. П. Сергєєнкова; ред. Н. А. Побірченко. – К.: Науковий світ, 2007. – 274 с.

18. Современный словарь иностранных слов: толкование, словоупотребление, словообразование, этимология: [около 7200 слов, 14400 словосочетаний и предложений, 1750 цитат] / Л. М. Баш [и др.]. – 4-е изд., стер. – М.: Цитадель-Трейд: Рипол классик, 2003. – 959 с.

19. Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект: монографія / Ю. О. Куц, В. В. Мамонова, О. К. Чаплигін [та ін.]; за заг. ред. Ю. О. Куца, В. В. Мамонової. – Х.: Вид-во Хар РІ НАДУ „Магістр”, 2008. –236 с.

20. Сучасний виборчий PR: навчальний посібник / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко [та ін.]. – Сєвєродонецьк: ЕВРИКА, 2001. – 480 с.

21. Тлумачний словник української мови / уклад. Т. В. Ковальова, Л. П. Коврига. – Х.: Синтекс, 2002. – 672 с.

22. Федорів Т. В. Співвідношення понять „імідж” та „репутація” у державному управлінні / Т. В. Федорів // Вісник НАДУ при Президентові України. – 2011. – № 2. – С. 25 – 29.

23. Чаплыгин А. К. О политических играх в епоху „после-всего” / А. К. Чаплігин // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: матеріали ХІІІ Харківських міжнародних Сковоридинівських читань. – Х.: Прометей-Прес. – 2005. – С. 317 – 319.

24. Шангіна Л. Після свята: повідомлення про стан розрахунків за кредитом / Л. Шангіна // Дзеркало тижня. – № 33 (561). – 27 серпня – 2 вересня. – 2005 р.

25. Шарков Ф. И. Константы гудвилла: стиль, паблисити, репутация, имидж и бренд фирмы: учебное пособие / Ф. И. Шарков. – М.: Дашков и К, 2010. – 272 с.

26. Benton R. E. Political Communication in America / R. E. Benton, G. C. Woodword. – N. Y., 1985. – 56 p