Вимоги до керівників органів державної влади

 

На сучасному етапі розвитку українського суспільства визначальним критерієм оцінки діяльності органів влади та їх керівників стає задоволення потреб громадян в отриманні якісних публічних послуг.

Державні послуги – це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед, виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями. Державні та муніципальні послуги разом можна назвати публічними послугами. Тобто публічні послуги – це всі послуги, що надаються публічним сектором, а також приватним сектором під відповідальність публічної влади та за рахунок публічних коштів.

Практика свідчить про те, що підвищення якості послуг кардинально змінює уявлення громадськості про державну службу та її керівників, про способи взаємодії державних службовців із громадськістю та спосіб організації державної служби.

До основних факторів, що негативно впливають на громадську думку щодо діяльності керівників органів влади та державних службовців, можна віднести: [1]

- байдужість до людських проблем (відсутність чуйності та уваги до людей);

- відсутність патріотизму;

- неетичність по відношенню до людей та своїх колег;

- закритість апарату, бюрократична тональність у роботі (суспільство незадоволене неуважністю та бюрократизмом державних службовців);

- непрофесійність державних службовців;

- скандали та конфлікти між високопосадовцями;

- недобросовісне виконання своїх посадових обов’язків та ін.

Виходячи з цього, зазначимо, що при прийнятті на роботу нових службовців та при формуванні керівного складу колективів структурних підрозділів державних та місцевих органів влади, необхідно враховувати цілий ряд факторів.

Вимоги до державних службовців та керівників органів влади виходять перед усім із основних принципів державної служби, викладених в Законі України „Про державну службу” [2]. До них відносяться:

- служіння народу України;

- демократизм і законність;

- гуманізм і соціальна справедливість;

- пріоритет прав людини і громадянина;

- професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

- персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліна;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Особлива увага в Законі приділяється необхідності додержання етики в поведінці державних службовців та посадових осіб. Згідно до статті 5 Закону, державний службовець повинен [2]:

- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Передумовою успішного виконання функцій, що покладені на керівників органів державної влади, є компетентність та професіоналізм. Компетентність – це наявність знань та досвіду, необхідних для ефективної діяльності керівника органу влади в визначеній предметній області. Професіоналізм – це властивість людей системно, ефективно і належно виконувати складну діяльність, у самих різноманітних умовах.

В „Енциклопедії державного управління” [3, с. 95 – 96] зазначається, що професійно-кваліфікаційні вимоги – це необхідний рівень підготовленості фахівця для здійснення повноважень у межах обійманої посади, володіння необхідними знаннями, навичками та вміннями для ефективної праці. Вивчаючи співвідношення понять „кваліфікація”, „професіоналізм” та „компетентність”, слід підкреслити, що кваліфікація набувається у процесі оволодіння індивідом знаннями, уміннями та навичками. Компетентність - це наявність знань та досвіду, необхідних для керівної роботи і ефективної діяльності колективу, а професіоналізм – це певний рівень успішності виконання професійної діяльності у різноманітних умовах в мінливому середовищі.

Зокрема, до професійно-кваліфікаційних вимог можна віднести [3]:

- професійні знання;

- інтерес до професійної діяльності;

- професійні вміння та навички;

- задоволеність процесом роботи та її результатами;

- здібності творчо використовувати професійні знання та досвід;

- відповідність кваліфікаційного рівня запланованій роботі;

- цілеспрямованість; самостійність у виконанні завдань;

- стабільність у віддачі;

- уміння орієнтуватися в реальній ситуації;

- організованість і зібраність;

- відповідальність;

- ініціативність; старанність у виконанні дорученого;

- позитивне ставлення до нового;

- здатність нагромаджувати та оновлювати професійний досвід;

- зацікавленість у службовій кар’єрі.

Всі вищенаведені професійно-кваліфікаційні вимоги відносяться до державних службовців, що займають керівні посади.

Згідно з наказом Голови Національного агентства України з питань державної служби від 13.09.2011 № 11 „Про Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців” державний службовець повинен володіти [4]:

- знаннями з Конституції України, законів України „Про державну службу” та „Про засади запобігання і протидії корупції”, а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу;

- вмінням вільно орієнтуватися в соціально-політичному просторі, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;

- аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології.

Державні службовці, а особливо керівники органів влади, повинні досконало володіти державною мовою. Крім того, ті з них, що за характером своєї роботи вирішують питання, пов’язані з формуванням та здійсненням міждержавних зв’язків, повинні володіти на рівні побутового і професійного спілкування однією з іноземних мов.

При цьому обов’язковими для керівників органів державної влади і їх структурних підрозділів є такі загальні вимоги:

- знання в галузі економіки та права, вміння застосовувати їх на практиці;

- вміння реалізувати плани роботи свого підрозділу, аналізувати та узагальнювати інформацію з напряму його діяльності з метою визначення досягнень цього підрозділу та заходів щодо усунення недоліків в його роботі;

- здатність визначати терміни, порядок і послідовність виконання робіт.

Що стосується спеціалістів різних категорій, то вони повинні вміти реалізовувати плани діяльності свого функціонального напряму, систематизувати, обробляти, аналізувати та узагальнювати інформацію щодо своєї діяльності з метою визначення досягнень та заходів, спрямованих на усунення недоліків у цій діяльності.

Особистими вимогами для всіх державних службовців є принциповість, рішучість і вимогливість у дотриманні чинного законодавства щодо рішення питань розбудови незалежної України, ініціативність, особиста ввічливість, тактовність та витримка. [4]

Важливими вимогами, що ставиться до керівників органів влади, є комунікативність, оперативність у вирішенні проблем, орієнтація на захист законності та інтересів громадян.

Особливе значення в системі вимог до керівників органів влади займають їх організаторські здібності. Організаторські здібності - це вміння бачити і чітко формулювати перспективні й найбільш важливі поточні завдання, своєчасно приймати аргументовані рішення і забезпечувати їх виконання, організовувати, координувати, спрямовувати й контролювати діяльність підлеглих, ефективно співпрацювати з громадськістю й органами контролю. Керівник, що має організаторські здібності, особливу вагу приділяє раціональному розподілу роботи серед співробітників, добивається реальної персональної відповідальності кожного за виконання покладених на нього функцій. Керівник з організаторськими здібностями швидко й ефективно оцінює ситуацію, виділяє першочергові завдання, досить чітко розраховує терміни їх виконання. Такий керівник має гострий і гнучкий розум, оперативно втілює в життя поставлені цілі і завжди добивається завершення початої справи. Розуміючи потребу в постійному оновленні своїх знань, він працює з новою інформацією, що стосується напрямку діяльності його організації [5].

У повсякденній роботі керівник повинен постійно отримувати результати, мати власний план роботи, чітко планувати діяльність підлеглих, делегувати необхідні їм права та відповідальність, забезпечувати чітку оцінку діяльності підлеглих, забезпечувати діяльність управлінського підрозділу незалежно від себе, бажати співпрацювати, вміти розв’язувати конфлікти та інше [6].

Кандидати на посаду керівників органів влади повинні також мати певні морально-психологічні якості, до яких можна віднести [5]:

- чесність і порядність, правдивість і щирість, скромність і простоту, вимогливість до себе і до підлеглих, непідкупність, розвинене почуття відповідальності;

- справедливість, шанобливість у взаємовідносинах з підлеглими, здатність створювати умови для високопродуктивної праці;

- знання психології людей, індивідуальний підхід з урахуванням особистих їх якостей: характеру, темпераменту, здібностей, можливостей, активності та ін.;

- здатність до аргументованого розподілу функцій між собою та співробітниками, об’єктивна оцінка результатів діяльності, визнання успіхів кожного з членів керованого їм колективу;

- вміння бути терплячим, урівноваженим, увічливим, не втрачати здатності приймати розумні рішення у будь-яких умовах.

Для успішного виконання своїх обов’язків керівнику повинні бути притаманні певні індивідуальні якості, які дозволили б йому ефективно керувати. Для визначення таких якостей кафедрою державного будівництва Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі – НАДУ) на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з січня 2009 року по червень 2010 року було проведено соціологічне дослідження, в якому взяли участь всього 959 осіб – представники Харківської, Полтавської, Сумської та Луганської областей. Враховуючи те, що респонденти є державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування, які працюють в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування (7,5% – керівники та їх заступники, 38% – керівники середньої ланки, 54,5% – виконавці), можна вважати, що дослідження проведено серед експертної аудиторії. Серед опитаних кількість чоловіків склала 26,5%, жінок – 73,5%. Відносно віку респонденти розподілились таким чином: молодь – 42,9%, середній вік – 40%, старший вік – 17,1%. Отже представлені всі вікові групи, керівники та підлеглі у достатній кількості, представники областей східного регіону України, що свідчить про певну репрезентативність вибірки.

Дослідження проведено на основі анонімного анкетування та стосувалось індивідуальних якостей керівників. Респондентам запропоновано шість питань на які необхідно було обрати 3 – 4 головні на їх погляд відповіді з десяти існуючих.

Питання 1. Які знання повинен мати керівник?

Питання 2. Які вміння мають бути притаманні сучасному керівнику?

Питання 3. Які навички (здібності) мають бути притаманні сучасному керівнику?

Питання 4. Які психофізіологічні якості мають бути притаманні сучасному керівнику.

Питання 5. Які морально-етичні якості мають бути притаманні сучасному керівнику?

Питання 6. Знання яких наук та їх застосування необхідно сучасному керівнику?

За результатами анкетування всі відповіді по кожному питанню взято за 100%. В межах кожного питання визначено у відсотках варіанти обраних відповідей до кількості загально отриманих. Відповіді на поставлені питання розглядались з огляду на те, що пікові (максимальні та мінімальні) значення можуть бути і ідеальним баченням рис керівника, і питанням невідповідності існуючого та бажаного стану в організаціях, і нагальною потребою удосконалення якостей керівників.

На перше питання з відповідями респонденти визначилися таким чином: керівник повинен бути професіоналом – і це найголовніше (21,81% відповідей), на другому місці – компетентність керівника (16,95% відповідей), на третьому місці – аналітичне мислення (11,38% відповідей). Отже, за думкою респондентів керівник має бути професійно підготовленою, компетентною людиною (її діяльність чітко визначена та закріплена, повністю відповідає букві та духу закону).

Складність управління в системі органів державної влади полягає в тому, що професіоналом може бути людина, яка має не лише базові галузеві знання (наприклад, охорона здоров’я, освіта ін.) та досвід роботи, а й спеціальні знання (державне управління). Свого часу Комплексна програма підготовки державних службовців передбачала „визнання професійного навчання як обов’язкової невід’ємної складової професійної діяльності державних службовців…” [7], а однією з вимог при призначенні на посаду була наявність фахової підготовки в системі НАДУ.

Сучасні реалії свідчать про призначення керівників на посади без урахування наявності галузевих, спеціальних знань та досвіду роботи. На наше глибоке переконання, відсутність однієї з цих складових негативно відбивається на діяльності органів влади, унеможливлює високопрофесійне управління ними. З іншого боку відповіді можуть свідчити про нагальну потребу органів державної влади у професіоналах.

Щодо найнижчих показників: до них респондентами віднесені знання природи особистості (4,55%) та ерудиція (3,15%). Знання природи особистості належить до соціально-психологічних складових управлінської діяльності, які будуть розглянути нижче. Ерудована – це високоосвічена людина, і те що ця позиція має найнижче серед інших відповідей значення, свідчить про відсутність потреби на керівних посадах у таких людях. Напевно це пов’язано з тим, що керівник у першу чергу є функціонером, який працює за певними правилами. З іншого боку, недостатність або взагалі відсутність ерудитів серед керівників в системі державного управління не сприяє, а іноді й затримує інноваційні розробки у різних сферах та галузях господарювання.

Друге питання стосувалося вмінь керівника. Відповіді щодо цього питання можна згрупувати у такий спосіб: з найнижчими значеннями виявилися ті, які стосуються соціально-психологічної складової управлінської діяльності (вміння викликати довіру – 5,05%, бути прикладом для оточуючих – 5,77%, вміння створювати нормальний психологічний клімат в колективі – 5,91%); з найвищими значеннями - ті, що стосуються технологічних питань управлінської діяльності (вміння приймати ефективні рішення – 21,97%, вміння ставити завдання підлеглим – 17, 34%, вміння орієнтуватися в ситуації – 15,56%). У загальному вигляді відповіді респондентів розподілилися таким чином (рис. 2.2.1)

Рис. 2.2.1. Вміння, які мають бути притаманні сучасному керівнику

Тобто комунікативним, психологічним складовим респонденти не приділяють значної уваги, коли йдеться про вміння керівника. Натомість в органах влади існує нагальна потреба щодо практичного опрацювання технологічних вмінь керівників.

На трете питання стосовно навичок (здібностей), що мають бути притаманні керівнику, було запропоновано наступні відповіді, які у процентному відношенні розподілились таким чином: організаторські здібності – 20,7%, об’єктивність – 11,86%, працездатність – 10,45%, здібність заохочувати підлеглих – 10,42%, здібність згладжувати конфлікти – 8,82%, аналітичні здібності – 8,49%, фахова майстерність – 8, 15%, контроль виконання завдань – 7,48%, виконавча дисципліна – 7,21%, ділова спрямованість – 6,75%. З даних відповідей можна зробити висновок: контроль виконання завдань, виконавча дисципліна, ділова спрямованість є невід’ємними складовими управлінського процесу, які спрацьовують завдяки їх чіткій фіксації у законодавчих та нормативно-правових документах,(Закон України „Про державну службу”, посадові обов’язки керівників та ін.) тому і займають останні позиції серед запропонованих відповідей. Разом з цим, відповіді свідчать, що керівник повинен бути добрим організатором діяльності структурного підрозділу та об’єктивно оцінювати будь-яку управлінську ситуацію.

Щодо психофізіологічних якостей (четверте питання), що мають бути притаманні сучасному керівнику, було запропоновано наступні відповіді, які по важливості їх для респондентів виглядають таким чином (рис. 2.2.2).

Як бачимо, до найголовнішої якості респондентами віднесено комунікабельність (18,08%). З одного боку такі результати є природними, оскільки взаємодія між людьми, комунікації є складовою всіх без виключення управлінських функцій, що здійснюються у процесі управлінської діяльності, з іншого боку – відповіді можуть свідчити про недостатність комунікативних навичок у керівників, що викликає певну занепокоєність.

Рис. 2.2.2. Психофізіологічні якості, що мають бути притаманні сучасному керівнику

 

Треба звернути увагу та те, що за теорією А.Маслоу після задоволення фізіологічних потреб їх місце у мотиваційному житті індивідуума займають потреби другого рівня, які можна об’єднати у категорію безпеки (потреба у стабільності, захисті, свободі від страху, тривоги та хаосу, потреба у структурі, порядку, законі, обмеженнях та ін.) [8; 9]. Саме таку потребу забезпечують на робочому місці керівники своїм підлеглим. Почуття безпеки у підлеглого формуватиметься тоді, коли поведінка керівника передбачувана, рішення зрозумілі, доступні, сам керівник відкритий до комунікацій.

Якщо керівник має право, повноваження, обов’язок вчиняти певні дії (приймати рішення), то і несе відповідальність за них. Однією з головних позицій щодо відповіді на четверте поставлене питання є також відповідальність – 15,34% відповідей. Певною мірою це свідчить про те, що респонденти усвідомлюють обов’язковість відповідальності керівника за власну адміністративно – розпорядчу діяльність. З іншого боку, результати опитування можна розглядати з позиції того, що керівникам бракує такої відповідальності. Повністю погоджуємося з О. І. Сушинським [10, с. 234] з приводу того, що відповідальність керівників за наслідки своєї діяльності має бути не тільки юридичною, а й публічною (перед народом, громадою та легалізованими інституціями – президентом, парламентом).

На третьому місці респонденти серед інших психофізіологічних якостей поставили витримку (12,40%), причому жінки приділяють цій позиції більше значення ніж чоловіки (12,76% та 11,34% відповідно). Порівнюючи ці результати з відповідями на питання 2, можна зробити висновок, що комунікативні проблеми існують, але керівники, їх заступники та виконавці в органах влади не приділяють цим питанням значної уваги.

Стосовно морально – етичних якостей керівника було запропоновано наступні відповіді: ввічливість, вимогливість, дипломатичність, компромісність, надійність, обов’язковість, порядність, повага до оточуючих, коректність, відданість справі. Респонденти визначились щодо відповідей таким чином (рис. 2.2.3).

 

Рис. 2.2.3. Морально-етичні якості, що мають бути притаманні сучасному керівнику

Серед морально-етичних якостей, які мають бути притаманні сучасному керівнику, першу позицію займає порядність (17,23%). Такі відповіді мають насторожувати владу, науковців, суспільство, адже, на наш погляд, свідчать про реальну морально-етичну проблему і в системі, і серед керівників органів влади. Добре відомо, що моральність поряд з правом – основні регулятори суспільного життя. Тому керівникові, що по суті є уособленням вершини управлінської ієрархії, персоніфікованій в особі влади, мають бути притаманні високі моральні якості, усвідомлення власної місії в суспільстві.

Не менш важливою, на погляд респондентів, для керівників є така риса як дипломатичність (13,91%). Словник пропонує до даного терміну такий синонімічний ряд – невизначеність, обтікаємість, обережність, хитрість, ухильність. Напевно така якість потрібна керівникові для створення умов співпраці і взаємодії з підлеглими і підміняє комунікації.

Останнє питання стосувалось знання наук, які необхідні сучасному керівнику. В цілому респонденти визначилися таким чином: психологія була поставлена на перше місце 20,56%, право18,52%, державне управління 18,41%, економіка 12,94%, кадровий менеджмент 9,97%, адміністрування 6,07%, державна служба 5,58%, політологія 1,19%, соціологія 1,66%.

Таким чином, визначено найбільш важливі індивідуальні якості, які мають бути притаманні сучасному керівнику органу державної влади. На думку респондентів, керівник повинен бути професіоналом, компетентною людиною у своїй справі, йому мають бути притаманні вміння вирішувати технологічні питання управлінської діяльності (приймати ефективні рішення, ставити завдання підлеглим, вміння орієнтуватися в ситуації), організаторські здібності, комунікабельність та відповідальність. Це людина з високими морально-етичними якостями, що володіє ґрунтовними знаннями психології (для формування позитивних соціально-психологічних відносин в колективі), права, державного управління, економіки та інших наук.

Література:

 

1. Борисов Б. Л. Технологии рекламы и PR / Б. Л. Борисов. – М.: Фаир-пресс, 2001. – 624 с.

2. Гончарук Н. Вітчизняний досвід здійснення адміністративної реформи в Україні / Н. Гончарук // Публічне управління: теорія та практика: збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – X.: Вид-во „ДокНаукДержУпр”, 2010. – № 2. – С. 11 – 17.

3. Журба О. В. Зміцнення управлінського потенціалу органів державної влади на місцевому рівні / О. В. Журба // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. – 2009. – № 2. – Серія „Державне управління”. – С. 55 – 58.

4. Кількісний та якісний склад державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування Харківської області у 2011 році [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kharkivoda.gov.ua/ru/document/
view/id/7385.

5. Наказ Голови Національного агентства України з питань державної служби від 13.09.2011 № 11 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kds.org.ua/blog/dovidnik-tipovih-profesijno-kvalifikatsijnih-harak
teristik-posad-derzhavnih-sluzhbovtsiv.

6. Политическая имиджелогия / под общ. ред Л. Г. Лаптева, Е. А. Петровой – М.: РИЦ АИМ, 2006. – 276 с.

7. Политическая имиджелогия / под ред. А. А. Деркача, Е. Б. Перелыгиной [и др.] – М.: Аспект Пресс, 2006. – 400 с.

8. Почепцов Г. Имидж от фараонов до президентов / Г. Почепцов. – К.: АДЕФ-Украина, 1997. – 328 с.

9. Про державну службу: Закон України: нормат. док. з урахуванням остан. змін в ред. станом на 28.01.2010 р. – Суми: ФОП Соколик Б. В., 2010. – 24 с.

10. Психологічний словник / авт.-уклад. В. В. Синявський, О. П. Сергєєнкова; ред. Н. А. Побірченко. – К.: Науковий світ, 2007. – 274 с.

11. Савченко Б. Г. Вимоги до керівника органів державної влади та місцевого самоврядування / Б. Г. Савченко, Ю. В. Боковикова // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. – 2010. – № 1. – Серія „Державне управління”. – С. 107 – 109.

12. Современный словарь иностранных слов: толкование, словоупотребление, словообразование, этимология: [около 7200 слов, 14400 словосочетаний и предложений, 1750 цитат] / Л. М. Баш [и др.]. – 4-е изд., стер. – М.: Цитадель-Трейд: Рипол классик, 2003. – 959 с.

13. Федорів Т. В. Співвідношення понять „імідж” та „репутація” у державному управлінні / Т. В. Федорів // Вісник НАДУ при Президентові України. – 2011. – № 2. – С. 25 – 29.

14. Шарков Ф. И. Константы гудвилла: стиль, паблисити, репутация, имидж и бренд фирмы: учебное пособие / Ф. И. Шарков. – М.: Дашков и К, 2010. – 272 с.

15. Benton R. E. Political Communication in America / R. E. Benton, G. C. Woodword. – N. Y., 1985. – 56 p.