Перспективи продовження діалогу бізнесу і влади

 

Активна участь громадян у процесах державотворення гарантує їх успішність. Особливо цінним для держави є її співробітництво з бізнес-спільнотою, – найбільш талановитим, цілеспрямованим та продуктивним з точки зору ідей прошарком суспільства. Йдеться не лише про те, що саме підприємці, випробуючи ті чи інші регуляторні норми господарського законодавства, – найкраще відчувають проблематику та швидко пропонують ефективні зміни.

Питання системної співпраці бізнесу і влади важливе насамперед тому, що історично бізнес-кола в усіх провідних країнах є основою розвиненого громадянського суспільства (що саме по собі є законослухняним). Воно здатне через свої громадські формування примусити «державну машину» дотримуватися прийнятих нею ж правил і норм. Це особливо актуально у зв’язку з тим, що на жаль, в Україні має місце високий рівень корумпованості вітчизняної бюрократії на тлі її фактичної безкарності. І саме бізнес-спільнота в змозі забезпечити дієвий контроль за чиновницьким апаратом будь-якого рівня.

Право громадськості представляти свої інтереси в державних органах існує в Україні з 1992 року, із вступом в дію Закону України «Про об'єднання громадян». Так, ст. 20 зазначеного Закону дає право зареєстрованим об'єднанням громадян одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, вносити пропозиції, брати участь у розробленні проектів рішень, а також делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.

З 1996 року в Україні діють прямі конституційні норми, які забезпечують громадськості право приймати участь у прийнятті органами влади рішень, які стосуються їх інтересів.

Так, Конституція України визначає, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Громадяни України для задоволення і захисту своїх економічних, соціальних та інших інтересів мають право на свободу об'єднання в громадські організації (ст. 36 Конституції України), а також мають право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України). Більше того, кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права від їх порушень (ст. 55 Конституції України).

У 2001 році можливості впливу бізнесової частини громадськості на прийняття державою рішень, пов’язаних із веденням підприємницької діяльності, посилились завдяки повноваженням роботодавців.

Так, крім внесення пропозицій до органів державної влади та місцевого самоврядування, крім проведення експертизи проектів нормативно-правових актів, визначених ст.ст. 15, 24 Закону України «Про організації роботодавців», організації роботодавців та їх об'єднань приймають безпосередню участь у ведені колективних переговорів і укладенні угод на відповідному рівні, в тому числі, і на державному (ст. 16 Закону України «Про організації роботодавців»).

Приймаючи участь у соціальному партнерстві, організації роботодавців та їх об’єднання беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості населення (ст. 18 Закону України «Про організації роботодавців»), у розробленні та реалізації державної політики в галузі професійної освіти (с. 23 Закону України «Про організації роботодавців»), у формуванні державної економічної та соціальної політики (ст. 24 Закону України «Про організації роботодавців»).

Крім зазначених вище можливостей, підприємства відповідно до ст. 120 Господарського кодексу України мають право об’єднуватись в асоціації, які за рішенням учасників можуть бути уповноважені представляти їх інтереси у відносинах з органами влади. Таким чином, вже тривалий час на законодавчому рівні були передбачені можливості участі бізнесу у формуванні державної політики, але, нажаль, ці можливості не реалізовувались належним чином. Адже приймати участь у прийнятті рішень громадськість може ефективно виключно при наявності доброї волі до цього державних органів, які приймають такі рішення.

Результативність співпраці із владою залежить від активності представників громадськості зі здійсненням впливу на органи державної влади.

З 2004 року при органах виконавчої влади створюються Громадські ради, які інформують органи виконавчої влади про громадянську позицію стосовно вирішення тих чи інших проблем.

У ці ж роки при Кабінеті Міністрів України створювалися консультативно-дорадчі органи із спеціалізацією – Рада національних асоціацій товаровиробників, Рада імпортерів, Рада з питань зовнішньоекономічної діяльності, Рада підприємців. У відповідності до напрямків роботи, ці ради забезпечували висвітлення проблем бізнесу та спільне напрацювання шляхів їх вирішення до 2007 року. У 2007 році при Уряді залишилась виключно Рада національних асоціацій товаровиробників. Водночас Кабінет Міністрів України прийняв рішення про відновлення Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України.

Для посилення співпраці у 2007 році розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. № 1035-р схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, спрямовану на створення сприятливих умов для подальшого розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні, впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства. У 2009 році Концепція була доповнена обов’язками органів виконавчої влади щорічно готувати план заходів по її реалізації, а також публічно звітувати про її виконання.

Протягом 2009 – початку 2010 років зроблено ряд важливих кроків для реалізації конституційних прав громадян щодо їх участі в прийнятті управлінських рішень. До них відносяться:

- організація роботи громадських рад при органах державної виконавчої влади;

- створення системи галузевих рад підприємців, які координуються Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України;

- впровадження «гарячих ліній» як на рівні Уряду, так і на рівні окремих міністерств і відомств;

- проведення тематичних розширених засідань Уряду за участі зацікавленої громадськості.

Йдеться про такі нормативно-правові акти:

- постанова Кабінету Міністрів від 26 листопада 2009 року № 1302 «Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики. Постановою затверджується Загальне положення про громадську раду при Кабінеті Міністрів, міністерстві, іншому органі виконавчої влади. Принцип їх діяльності - вертикаль від громадської ради при райдержадміністрації, коли громадяни мають змогу впливати на прийняття управлінських рішень безпосередньо за місцем проживання у власному районі, і до верхівки - громадської ради, що утворюється при Кабінеті Міністрів.

- постанова Кабінету Міністрів від 06 січня 2010 № 10 «Про затвердження Порядку залучення громадян до формування та реалізації державної політики». Порядком установлюються основні вимоги до організації та проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю. Проведення консультацій повинне сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади і громадськості, підвищенню якості підготовки та прийняття рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень. Наразі обов’язковим для державних органів влади стало проведення громадських консультацій при прийнятті проектів державних та регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку і рішень стосовно їх виконання; нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов’язків громадян, а також актів, яким передбачається надання пільг, переваг окремим категоріям господарювання, делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

- постановою Кабінету Міністрів від 27 січня 2010 року № 80 «Про утворення громадського комітету з моніторингу виконання законодавства у сфері розвитку та підтримки підприємництва» при Держкомпідприємництві утворено зазначений Комітет. Основними його завданнями визначено проведення громадського моніторингу виконання законодавства з питань розвитку та підтримки підприємництва; проведення аналізу застосування та виконання законодавства центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; інформування керівників центральних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування про виявлені факти невиконання законодавства та оприлюднення цих фактів.

Впродовж багатьох років практично з часу функціонування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва (Держкомпідприємництво) він залишається практично зразком щодо реалізації завдання взаємодії влади та підприємницької спільноти.

Більше десяти років, практично з часу заснування Комітету у нинішньому статусі, при Держкомпідприємництві працює Громадська Колегія. Серед надбань Громадської колегії – участь в організації та проведенні масових заходів за участі вищих посадових осіб держави: форумів «Влада і бізнес – партнери», розширених засідань Уряду за участі громадськості, інших всеукраїнських зібрань.

Крім того, в системі Держкомпідприємництва майже 12 років діє унікальний для вітчизняного органу виконавчої влади громадський інститут – Уповноважені з захисту прав підприємців. Особливість його полягає у тому, що визначена Уповноваженим з захисту прав підприємців особа, на відміну від позаштатного Радника Голови, системно проводить політику, спрямовану на захист законних прав та інтересів підприємців регіону. У разі, якщо місцева влада грубо порушує права підприємців, перешкоджаючи тим самим веденню бізнесу, створює умови для корупційних діянь, - Уповноважений з захисту прав підприємців невідкладно повідомляє Комітет про небезпеку чи загрозу підприємцям з боку чиновників, інтенсивно використовуючи проти керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування усі дозволені законодавством радикальні методи.

Справжнім надбанням державної політики щодо підтримки ініціатив громадських об’єднань стало прийняття у 2009 році Урядом постанови Кабінету Міністрів від 21.05.2009 № 518 «Про утворення місцевих та регіональних галузевих рад підприємців». Унікальність їх полягає у тому, що зібрання членів рад за галузевим принципом здатні ліпше, аніж будь-яке профільне відомство чи науково-дослідна інституція продукувати нормотворчі ідеї для урегулювання гострих питань у своїй галузі господарювання.

Постановою передбачено, що при усіх районних адміністраціях створюються місцеві галузеві ради підприємців, які в свою чергу, делегують представників до регіональних галузевих рад підприємців при усіх обласних державних адміністраціях, в м. Києві та Севастополі. Надано право представникам галузевих рад підприємців, Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України приймати участь у щорічній атестації державних службовців відповідних органів виконавчої влади, у роботі конкурсних комісій на заміщення вакантної посади державного службовця.

Створено і діє понад тисяча галузевих рад регіонального та місцевих рівнів. Основними галузями, за якими діють ради є торгівля, ринки, промисловість, сільське господарство, транспорт та фармацевтична діяльність.

Таким чином, розпочато перехід від ідеології протистояння до партнерських стосунків на основі взаємної вигоди, що дозволить створити нову якість економічної політики держави: підвищити її дієвість, зменшити втрати, забезпечити виконання якісно нових завдань. Бізнес повинен стати рівноправним партнером побудови ефективної антикризової політики. Для цього потрібні суттєві зміни в системі розробки та прийняття рішень у сфері економічної політики. Насамперед – руйнування „монополії” держави та залучення усіх соціальних партнерів до прийняття рішень, дебюрократизація регуляторної політики, впровадження механізмів відповідальності держави за наслідки рішень та дій в економічній сфері, наближення складових громадянського суспільства до практичного визначення завдань та засобів економічних перетворень.

Для цього необхідно вирішити наступні завдання:

- сформувати дієвий механізм громадського контролю з боку представників бізнесу над розробкою, прийняттям та виконанням рішень органів державної влади усіх рівнів, механізм їхнього залучення органами законодавчої та виконавчої влади до вироблення рішень, які знаходяться в рамках відповідної компетенції;

- підтримувати організаційними та інформаційними засобами ведення громадянськими інститутами відкритого національного економічного діалогу з актуальних соціально-економічних проблем, які потребують нагального розв’язання, та з приводу стратегії суспільного розвитку.

Потребує впровадження система навчання підприємців в регіонах щодо їх можливостей по представленню і захисту своїх прав, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

Актуальним напрямком взаємодії держави і бізнесу залишається соціальне партнерство, в якому, крім влади і бізнесу, приймає участь і сторона яка представляє інтереси працівників. Цей механізм потребує сьогодні вдосконалення у кількох напрямках.

По-перше, необхідно забезпечити участь у соціальному діалозі не тільки обмеженої кількості роботодавців, але й усіх повноважних представників роботодавців та підприємців. Такі самі корективи слід внести і у представництво профспілкове. Без такого впорядкування представництва не відображають інтересів усього бізнесу чи найманих працівників відповідно.

По-друге, слід привести систему соціального діалогу до практики економічно розвинених країн, де використовується два етапи: діалог в суспільстві та діалог із владою. Спочатку напрацьовується позиція суспільства – спільна позиція сторони бізнесу та сторони найманих працівників. І лише після цього, вже із спільною позицією, суспільство розпочинає діалог із владою.

Такі зміни дадуть можливість посилити ефективність соціального діалогу, врахувати інтереси більшої частини суспільства.

Одним із основних завдань бізнес-об'єднань – громадських організацій, спілок, асоціацій – є представлення інтересів їх членів у владі. Саме тому продовження діалогу влади і бізнесу буде розвиватись так інтенсивно, як активно будуть лобіювати інтереси бізнесу його об'єднання.

Бізнес повинен сам приймати рішення щодо пріоритетів і саме тому необхідно не тільки врегулювати на законодавчому рівні діяльність бізнес-асоціацій, але й обов’язково забезпечити механізм взаємодії усіх об'єднань для реалізації спільних завдань. Тільки в разі наявності спільної позиції бізнесу з тих чи інших питань можна розраховувати на прийняття цієї позиції владою.

На сьогодні відсутнє законодавство, яке б забезпечувало прозорі і демократичні правила делегування окремих державних функцій громадським об’єднанням підприємців, їхнім асоціаціям та спілкам. Вирішення зазначеного питання потребує підготовки та прийняття відповідного закону, який визначить процедури та межі передачі функцій бізнесу для саморегулювання.

Наразі різними політичними силами за участі громадськості розроблено декілька проектів актів законодавства з цього питання. Окремі з них уже зареєстровано у Верховні Раді України у 2009-2010 роках.

Їхня мета – створення нормативного підґрунтя щодо передачі частини державних функцій саморегулівним організаціям.

Наприклад, Асоціацією суднобудівників України «Укрсудпром» розроблено проект Закону України «Про саморегулівні організації». Проект покликаний створити нормативне підґрунтя для функціонування одного з найважливіших елементів громадянського суспільства – встановлення стандартів і правил господарської діяльності та контролю за їх дотриманням не державою, а власне учасниками окремого сегменту ринку.

Для успішного досягнення поставленої мети, перш за все, необхідно встановити засади взаємовідносин, «правила гри», таких громадських об'єднань з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами. А також визначити, що ж таке власне «саморегулівна організація».

Законопроектом саморегулівним організаціям надається право розробляти і затверджувати стандарти, правила та вимоги до здійснення підприємницької або професійної діяльності, обов'язкові для всіх членів саморегулівної організації. Держава, в свою чергу, може встановлювати особливості стандартів і правил саморегулівних організацій для окремих видів підприємницької або професійної діяльності.

Визначаються функції, права й обов'язки саморегулівної організації, засади контролю організації за діяльністю своїх членів, порядок застосування заходів дисциплінарного впливу у відношенні членів організації, порядок оскарження дій та рішень саморегулівної організації у випадку порушення законних прав та інтересів кожного з учасників організації.

Нормами Проекту також визначено порядок взаємодії саморегулівної організації з державною владою та порядок проведення державного нагляду та контролю за її діяльністю.

Отже, завдання зі створення умов для ефективної участі громадян і їхніх об’єднань у формуванні та реалізації державної політики залишатиметься пріоритетним напрямком і у подальшому.

 

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

1. Андрєєв Олександр Вікторович – директор департаменту дозвільної системи Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

2. Бажал Юрій Миколайович – завідувач кафедри Національного університету «Києво-Могилянська академія», д.е.н.;

3. Барбелюк Олександр Борисович – директор департаменту реєстрації суб’єктів господарювання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

4. Барчук Ірина Григорівна – заступник директора департаменту регуляторної політики Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

5. Баришевська Юлія Олександрівна – головний спеціаліст відділу розвитку інфраструктури підтримки підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

6. Варналій Захарій Степанович – начальник науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України, д.е.н.;

7. Гавва Леонід Володимирович – директор юридичного департаменту Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

8. Гасанов Сергій Станіславович – в. о. ректора Української академії бізнесу та підприємництва, к.е.н.;

9. Геєць Валерій Михайлович – директор Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, академік НАН України;

10. Головатенко Володимир Вікторович – заступник Голови правління Аналітичного центру «Академія»;

11. Головко Олександр Володимирович – директор департаменту з питань оподаткування та соціального захисту підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

12. Даниленко Анатолій Іванович - заступник директора ДУ «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України», член-кореспондент НАН України, д.е.н.;

13. Дерев’янко Ганна Олександрівна – виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації;

14. Дорофієнко В’ячеслав Володимирович – завідувач кафедри Донецького державного університету управління, д.е.н.;

15. Дрига Сергій Георгійович – генеральний директор Українського фонду підтримки підприємництва;

16. Єфименко Тетяна Іванівна – заступник Міністра фінансів України, д.е.н.;

17. Жаліло Ярослав Анатолійович – заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, к. е. н.;

18. Жерибор Тетяна Віталіївна – заступник директора департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

19. Жовтуха Володимир Опанасович – директор департаменту регуляторної політики Міністерства економіки України;

20. Жук Ірина Миколаївна – директор департаменту міжгалузевої статистики підприємств Державного комітету статистики України;

21. Іванов Юрій Борисович – завідувач кафедри Харківського національного економічного університету, д.е.н;

22. Іванченко Олена Борисівна – директор департаменту ліцензування Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

23. Кванталіані Любов Миколаївна – головний спеціаліст відділу моніторингу та стану розвитку підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

24. Кужель Олександра Володимирівна – президент Аналітичного центру «Академія», к.е.н.;

25. Кудряшов Василь Павлович – проректор з наукової роботи Української академії бізнесу та підприємництва, д.е.н.;

26. Левицька Алла Романівна – начальник відділу розвитку інфраструктури підтримки підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

27. Лекарь Сергій Іванович - заступник голови Державної податкової адміністрації України;

28. Леоненко Петро Михайлович – перший проректор Української академії бізнесу та підприємництва, д.е.н.;

29. Лібанова Елла Марленівна – директор Інституту демографії і соціальних досліджень Національної академії наук України, академік НАН України;

30. Лісогор Лариса Сергіївна – завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, д.е.н.;

31. Лютий Ігор Олексійович – проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач кафедри «Фінанси» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, д.е.н.;

32. Ляпін Дмитро Вадимович – Голова Інституту власності і свободи;

33. Ляшенко В’ячеслав Іванович – завідувач відділу проблем регуляторної політики і розвитку підприємництва Інституту економіки промисловості Національної академії наук України;

34. Манцуров Ігор Германович – директор Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, д.е.н.;

35. Марчук Ростислав Петрович – завідувач кафедри господарського права та регуляторної політики Української академії бізнесу та підприємництва, к.ю.н.;

36. Мельник Петро Володимирович – ректор Національного університету державної податкової служби України, д.е.н.;

37. Мірошніченко Олег Миколайович – директор департаменту регуляторної політики Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

38. Міщенко Володимир Іванович – директор Центру наукових досліджень Національного банку України, д.е.н.;

39. Москвін Сергій Олександрович – заступник Голови Державного агентства України з інвестицій та інновацій;

40. Награбовий Олександр Олександрович – директор департаменту розвитку підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

41. Орленко Олександр Іванович – директор Українського інституту підприємництва;

42. Охоба Олена Миколаївна – головний спеціаліст відділу моніторингу та стану розвитку підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

43. Поплавська Лідія Володимирівна – заступник директора департаменту-начальник відділу моніторингу та стану розвитку підприємництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

44. Приступа Микола Іванович – заступник Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

45. Продан Оксана Петрівна – голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України;

46. Свищева Світлана Іванівна – заступник Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

47. Степанюк Ольга Вікторівна – заступник директора департаменту-начальник відділу програм розвитку підприємництва та фінансово-кредитної підтримки Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

48. Столяров Василь Феодосійович - професор кафедри економічної теорії та прикладної економіки Української академії бізнесу та підприємництва, д.е.н.;

49. Терлецька Любов Степанівна – начальник відділу Управління координації нормотворчої роботи та взаємодії з органами держаної влади Державної податкової адміністрації України;

50. Третьяков Сергій Іванович – заступник Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва;

51. Федулова Любов Іванівна – завідувач відділом технологічного прогнозування та інноваційної політики Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, д.е.н.;

52. Хаустов Володимир Кирилович – вчений секретар Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, к.т.н.;

53. Шинкарук Лідія Василівна – завідуюча відділом економічного зростання структурних змін та промислової політики ДУ «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України», д.е.н.

54. Яцишина Галина Миколаївна - заступник Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.

 

 

ДОДАТКИ