Формування інфраструктури підтримки підприємництва

Формування інфраструктури підтримки розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється відповідно до статті 10 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2063-ІІІ “Про державну підтримку малого підприємництва” та на підставі заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, які щорічно затверджуються розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Розвинена інфраструктура підтримки малого та середнього підприємництва України - це система комерційних і некомерційних організацій, які спрямовують свою діяльність на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва. Доступ до можливостей, ресурсів та асортименту послуг такої інфраструктури отримує кожен житель країни, бажаючий займатись бізнесом, незалежно від місця свого знаходження.

До об’єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва України належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, технопарки, фонди підтримки підприємництва, фінансові установи, інноваційні та інвестиційні фонди і компанії, консультаційно-інформаційні установи, громадські об'єднання підприємців та інші організації.

Невід’ємною функціональною складовою інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва є фінансово-кредитне, маркетингове, інформаційно-консультаційне, консалтингове, матеріально-технічне, ресурсне, кадрове забезпечення суб’єктів малого і середнього бізнесу тощо.

Основною метою формування інфраструктури підтримки малого підприємництва з точки зору держави є створення умов для ефективного впровадження діяльності суб’єктами господарювання, створення нових робочих місць, збільшення обсягів виробництва та усунення диспропорційності у розвитку регіонів за рахунок вирівнювання економічного потенціалу.

В Україні вже створено певну кількість закладів інфраструктури підтримки. Але їх кількісні показники та нерівномірність розташування по території України не завжди свідчать про ефективність впливу на вирішення соціально-економічних проблем в регіонах та подальші темпи розвитку малого підприємництва.

Законодавча невизначеність окремих елементів інфраструктури, перш за все, бізнес-інкубаторів та комплексу послуг, які вони повинні надавати, призводить до різних підходів у тлумаченні їх функціонального призначення.

З метою впорядкування діяльності об’єктів інфраструктури підтримки підприємництва, створення умов для отримання підприємцями широкого доступу до фінансових і матеріально-технічних ресурсів, інформаційних, методичних та консультаційних послуг, збільшення обсягів та якості послуг, що надаються об’єктами інфраструктури, затверджено постанову Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 №510 „Про затвердження Порядку реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб’єктів малого та середнього підприємництва”.

На підставі даної постанови Кабінету Міністрів України Держкомпідприємництвом розроблено наказ від 02.07.2009 №112 „Про затвердження форм документів, необхідних для реєстрації організацій як об’єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва”. Метою наказу є забезпечення умов для подальшого формування розгалуженої мережі об’єктів інфраструктури підтримки підприємництва та впровадження системи реєстрації організацій як об’єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва.

Для активізації процесу реєстрації об’єктів інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 №510, Держкомпідприємництвом та його територіальними представництвами проведено інформаційно-роз’яснювальну роботу щодо положень зазначеної постанови та наказу Держкомпідприємництва від 02.07.2009 № 112.

Протягом ІІ півріччя 2009 року зведений банк всієї інфраструктури підтримки підприємництва нараховує 59 зареєстрованих об’єктів.

На регіональному рівні функції сприяння щодо створення та розвитку інфраструктури виконують регіональні органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування на підставі заходів регіональних і місцевих програм розвитку малого підприємництва.

Нинішній етап формування мережі об’єктів інфраструктури демонструє їх кількісне зростання. Станом на 01.01.2010 року на території України діяло 449 бізнес-центрів, 71 бізнес-інкубатор, 41 технологічний парк, 808 лізингових центрів, 262 фонди підтримки підприємництва, з яких 109 – регіональні, 32 – створені УФПП, 2444 небанківських фінансово-кредитних установи, з яких – 1789 кредитні спілки, 3240 інвестиційних та інноваційних компанії, 3119 інформаційно-консультативних установи, 1720 громадських об’єднань суб’єктів підприємництва, 688 координаційних рад з питань підприємництва тощо.

Бізнес-центри - „вирощують підприємців нової формації” та надають суб’єктам підприємництва і особам, що бажають займатися власним бізнесом, інформаційні, консалтингові, маркетингові, тренінгові та інші види послуг. Набір послуг в різних бізнес-центрах різний, а їх спектр залежить від потреб потенційних споживачів послуг кожного регіону.

У 2009 році мережа бізнес-центрів країни в порівнянні з попереднім 2008-им, кількісно зменшилась на 16 одиниць. Таке зменшення відбулось за рахунок зменшення кількості бізнес-центрів в Запорізькій (- 1 одиниця), Кіровоградській (- 1 одиниця), Луганській (- 3 одиниці), Черкаській (- 1 одиниця), Чернігівській (- 1 одиниця) областях та місті Києві (- 20 одиниць).

Протягом 2009 року кількість бізнес-центрів збільшилась в Волинській, Дніпропетровській, Сумській, Харківській областях. Незаперечним лідером за цим кількісним показником на сьогодні залишається столиця. Впродовж звітного року кількість бізнес-центрів у м. Києві становить 143 одиниці.

В інших 17 областях України впродовж звітного року бізнес-центри не створювались.

Успішне ведення бізнесу, особливо на його початковому етапі, неможливе без вчасного та повного отримання суб’єктами підприємницької діяльності інформаційно-консультативної допомоги. Підвищенню поінформованості підприємців регіонів України з різних аспектів їх діяльності сприяє мережа інформаційно-консультативних установ. Їх кількість станом на 01.01.10 становить 3119 установ. У 2009 році кількість таких установ зменшилась на 114 одиниць в порівнянні з 2008 роком. Найбільше їх створено в м. Києві (1118 од.), в Донецькій (426 од.) та Полтавській (245 од.) областях. Жодного такого закладу не створено в Одеській області та м. Севастополь.

Необхідно відзначити зростання активності підприємницької громадськості. Це свідчить про необхідність об’єднання підприємців в складні часи для спільного вирішення проблем та участі в прийнятті управлінських рішень. Громадськими об’єднаннями підприємців здійснюється конкретна підтримка в питаннях щодо забезпечення додержання прав та інтересів суб’єктів підприємництва.

Створювати стабільне бізнес-середовище допомагає мережа регіональних громадських об’єднань підприємців, діяльність яких направлена на захист інтересів малого бізнесу. У 2009 році загальна кількість громадських об’єднань суб’єктів підприємництва збільшилась на 6 одиниць. На регіональному рівні зареєстровано 866 громадських об’єднань суб’єктів підприємництва.

Загальна кількість Координаційних рад з питань підприємництва збільшилась на 6 і складає 688 одиниць станом на 01.01.2010.

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється фінансовими установами різних видів.

В порівнянні з 2008 роком кількісно небанківські фінансово-кредитні установи зменшились у 2009 році на 82 одиниці.

Найбільше таких установ налічується в м. Києві (490 од.), в Донецькій (384 од.), Луганській (273 од.), Полтавській (177 од.) та Рівненській (144 од.) областях. Значно зменшилась їх кількість протягом 2009 року в м. Києві (-140 од.) та Сумській області (-16 од.).

В структурі небанківських фінансово-кредитних установ 73% займають кредитні спілки (1789 од.). Найбільша кількість кредитних спілок або третина від загальної кількості створена в м. Києві (490 одиниць). Значною є їх кількість в Полтавській (177 од.), Луганській (165 од.) та Донецькій (157 од.) областях. У 2009 році порівняно з 2008, загальна кількість кредитних спілок України зменшилась на 95 одиниць.

На сьогоднішній день діють три асоціації кредитних спілок всеукраїнського рівня: Всеукраїнська асоціація кредитних спілок (ВАКС), Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) та Всеукраїнська асоціація кредитних спілок військовослужбовців та працівників силових відомств, а також кредитні спілки та обласні асоціації, які співпрацюють з ВАКС та НАКСУ.

Однією з альтернативних форм фінансового забезпечення суб’єктів малого підприємництва є послуги, які надаються лізинговими центрами. Кількість закладів, що забезпечували суб’єктів малого підприємництва матеріально-технічними ресурсами на основі лізингу у 2009 році складала 808 одиниць. У 2009 році порівняно з попереднім роком кількість лізингових установ зросла на 18 одиниць. Із загальної кількості лізингових центрів країни 78% припадає на 2 регіони: м. Київ (408 одиниць) та Харківську область (230 одиниць).

Лізингові центри на сьогодні функціонують у всіх регіонах України.

За узагальненими даними міжнародних організацій, що займаються питаннями розвитку бізнес-інкубування, одним із результативних елементів підтримки підприємництва є саме бізнес-інкубатори, які сприяють прискоренню розвитку малих підприємств в 7-22 рази та знижують кількість їх невдач в бізнесі на 20%. Окрім того, вони сприяють вирішенню таких задач як оздоровлення економічної активності регіонів, розвитку внутрішніх ринків, створення та укріплення зв’язків між малим бізнесом, підвищення інноваційної активності бізнесу, підвищення зайнятості і рівня життя місцевого населення. Бізнес-інкубатор не лише забезпечує зріст малих підприємств кожного регіону, а й піднімає їх життєздатність. Так, виходячи з практики, завдяки технології бізнес-інкубування виживає 85-86% новостворених малих підприємств проти 14 - 30 % при звичайних умовах.

Серед особливостей бізнес-інкубатора, як економічної моделі, є гнучкість цієї структури, яка при вирішенні самих різних економічних задач дозволяє йому пристосовуватись до різних зовнішніх умов та виконувати різноманітні набори функцій, що так важливо для нашої країни.

Потреба бізнес-інкубування в Україні, як і в усіх країнах світу, звичайно має, перш за все, соціально-економічну природу підприємництва. Запозичена форма бізнес-інкубування притягує малі підприємства країни, насамперед, можливістю отримувати приміщення на пільгових засадах, наявністю певної кількості послуг, ефективного менеджменту та можливістю контактувати зі своїми колегами.

Використовуючи накопичений досвід бізнес-інкубаторів світу можна уникнути багатьох помилок та перебороти труднощі з мінімальними затратами.

Бізнес-інкубування, як форму підтримки, в Україні впроваджується на основі міжнародного практичного досвіду Франції, США, Китаю, Німеччини та Польщі.

Поштовх поширенню зарубіжного досвіду щодо бізнес – інкубування в нашій країні дала програма, фінансована Інститутом „Відкрите суспільство”(Нью-Йорк). Так у 1996 році в Україні з’явились перші вітчизняні бізнес-інкубатори.

На сьогодні в країнах світу нараховується понад 3 тис. бізнес-інкубаторів, з них в США - 700, Китаї – 400, в Росії - 80, в Україні – 71 тощо.

Разом з тим, в кожній країні бізнес-інкубатори виконують свої більш конкретні функції. Наприклад: у Фінляндії вони були дуже ефективним інструментом створення нових фірм, нових робочих місць, а також розширення співпраці між підприємствами і навчальними закладами.

Головними їх функціями залишаються такі як комерціалізація нових технологій та покращення ділового іміджу того регіону, де вони діють.

У Швеції найбільш поширеним залишається „внутрішній” бізнес-інкубатор, який створюється великими підприємствами для стимулювання нових ідей і проектів, що сприяє як розвитку духу підприємництва, так і підвищенню рівня інноваційної діяльності підприємства.

У Німеччині перші бізнес-інкубатори були чітко зорієнтовані на розвиток технологічноємких та наукоємких компаній. І зараз тут за технологією бізнес-інкубаторів різних видів продовжує працювати майже 300 структур.

Бізнес-інкубатори Китаю сфокусовані на підтримку технологічного підприємництва, на створення сприятливого середовища для інноваційної діяльності. Мета таких установ – прискорення комерціалізації та індустріалізація наукових розробок. Всі бізнес-інкубатори цієї країни на ранній стадії становлення отримували повну або ж часткову допомогу від муніципальної чи провінціальної влади. Бізнес-інкубатори Китаю мають тісний зв’язок із науково-технологічними парками.

З огляду на вимоги інноваційного спрямування розвитку економіки України акцент робиться на ту мережу інфраструктури, яка спроможна розвивати саме інноваційну діяльності малих підприємств.

На сучасному етапі державна політика щодо розвитку окремих елементів інфраструктури інноваційної підтримки малого підприємництва спрямовується на:

- створення економічно-правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку підтримки малого підприємництва та удосконалення законодавства в інноваційній сфері у відповідності до норм і стандартів ЄС;

- розробку додаткових стимулів для розвитку суб’єктів малого та середнього підприємництва з інноваційного спрямування діяльності;

- удосконалення й спрощення процедур експертизи і реєстрації інноваційних структур та їх проектів;

- забезпечення контролю щодо якості та асортименту послуг, які надаються окремими елементами інноваційної інфраструктури, потребам підприємців, максимального їх наближення до суб’єктів малого підприємництва;

- оптимізацію співвідношення у розвитку малого підприємництва та інноваційної інфраструктури його підтримки;

- розробку та затвердження регіональних інноваційних стратегій та програм розвитку регіональних технопарків;

- створення венчурних та інноваційних фондів;

- впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

- забезпечення зайнятості значної частини населення України.

Отже, бізнес-інкубування, як своєрідна розвиваюча галузь пристосовується в різних країнах до власних умов і виконує свої основні задачі, розвивається, удосконалюється, створює нові методики роботи з клієнтами, спонсорами, інвесторами, різні підходи до ведення господарської діяльності, розробляє різні форми кооперації малих і великих підприємств, що так важливо на стадії дефіциту фінансових коштів. Тому, розробка і розповсюдження передових технологій підтримки малого бізнесу в Україні шляхом бізнес-інкубування має бути серед пріоритетних задач. Основними напрямками розвитку бізнес-інкубаторів мають бути: науково-методичне і кадрове забезпечення; створення спеціалізованих бізнес-інкубаторів та їх інформаційне, консалтингове і фінансово-кредитне забезпечення.

У 2009 році кількість бізнес-інкубаторів складала 71 одиницю, з яких біля 24 було визначено як інноваційні. Проте, за даними Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів (УАБІІЦ), кількість реально працюючих бізнес-інкубаторів не перевищує 15, а інноваційними з них можна вважати бізнес-інкубатор на базі Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" та віртуальний бізнес-інкубатор міста Харкова.

Ефективно працюючими можна відзначити лише такі бізнес-інкубатори, як Інкубатор-Центр „Львівська політехніка”, бізнес-інкубатор у м. Біла Церква, муніципальний бізнес-інкубатор м. Славутич, приватний бізнес-інкубатор м. Хмельницькому, Харківський віртуальний бізнес-інкубатор, Київський бізнес-інкубатор, Волинський обласний бізнес-інкубатор, студентський бізнес-інкубатор Київського національного економічного університету.

Як і раніш, найбільшою залишається кількість бізнес-інкубаторів в м. Києві і дорівнює 12-ти одиницям. Відсутні бізнес-інкубатори у м. Севастополі, Житомирській та Черкаській областях.

Загальновизнано, що специфічною особливістю інноваційної діяльності в усіх без винятку країнах є підвищений рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати та високий рівень ризику при виводі інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності та інноваційних структур, у т.ч. технологічних парків. За даними регіонів по кількості технологічних парків в Україні перше місце займає м. Київ – 18 одиниць, у Харківській області – 5, у Львівській - 4 технопарки.

За даними Громадської ради технопарків України згідно Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" в Україні зареєстровано 16 технопарків. Незважаючи на пріоритетність інноваційного розвитку економіки, впродовж кількох років, а в т.ч. у 2008-2009 роках, технопарки в країні практично не створювались.

Із всіх зареєстрованих технопарків, реально працює лише 50% тобто 8 одиниць. Проекти, які реалізовані провідними технопарками, відповідають законодавчо затвердженим інноваційним пріоритетам діяльності конкретних технопарків, і включають всі етапи інноваційного циклу – від прикладних досліджень і розробок до організації виробництва та виводу інноваційної продукції на ринок.

Протягом 2009 року в Україні за даними регіонів дещо зменшилась кількість інноваційних фондів і компаній (всього 741 одиниця – без даних Одеської області). Найбільше таких фондів і компаній налічується в м. Києві – 423 одиниці, в Харківській області – 115 одиниць, в Донецькій області – 100 одиниць.

Серед активно діючих інноваційних фондів варто виділити заснований Вінницькою обласною радою місцевий інноваційний фонд, який в середньому фінансує 3-5 інноваційних проектів малих підприємств щорічно.

Як свідчить світовий досвід, передові позиції за рівнем технологічного та соціально-економічного розвитку займають держави світу, а яких активно створюється розгалужена інноваційна інфраструктура, яка активно сприяє реалізації інновацій. Тому, в умовах сьогодення формування розвинутої інноваційної інфраструктури підтримки підприємництва є одним із важливих завдань нашої країни.

В рамках Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 року №447, створюється інноваційна інфраструктура, здатна забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу країни, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки.

Прийнято Закон України «Про наукові парки», який регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов’язані зі створенням і функціонуванням наукових парків. В Законі дається визначення наукового парку – об’єднання вищого навчального закладу IV рівня акредитації, та/або наукової установи (які є базовими елементами наукового парку), що відповідають встановленим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки критеріям результатів наукової діяльності інноваційних структур (інноваційний бізнес-інкубатор, інноваційний центр, технологічний парк тощо) та інших суб’єктів господарювання, створене для організації, координації та контролю процесу розроблення і виконання науково-технологічних та інноваційних проектів, реалізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу його учасників і партнерів, оформлене як юридична особа та зареєстроване в установленому законом порядку, і передбачає серед іншого делегування окремих повноважень щодо координації та регулювання діяльності своїх учасників органам управління зазначеної юридичної особи.

На регіональному рівні розробляються та реалізовуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності.

Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону розробляються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності регіонального рівня і затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три - п ' ять років.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.03 N 1219 та відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого і регіонального рівня (затверджені спільним наказом МОН, Мінекономіки, Мінпромполітики, Мінфіном та НАН України від 09.07.03 N 442/279/180/298/449) зазначені пріоритетні напрями інноваційної діяльності в установленому порядку подаються на узгодження до Комісії Кабінету Міністрів України з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (далі Комісія), після попереднього розгляду на засіданнях Робочої групи з розгляду інноваційних та інвестиційних проектів та проектів діяльності інноваційних структур (далі - Робоча група).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" реалізація середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня здійснюється на конкурсних засадах через регіональні інноваційні програми та інноваційні проекти, інноваційні проекти технологічних парків.

Для вдосконалення процесу розроблення регіональних програм інноваційного розвитку Департаментом інноваційного розвитку Міністерства освіти і науки України підготовлено Загальні рекомендації щодо розроблення регіональних програм інноваційного розвитку.

Одним із напрямів забезпечення максимального використання ресурсного потенціалу регіонів, створення умов для сталого розвитку сільських територій, що передбачає диверсифікацію виробничої діяльності і підвищення конкурентоспроможності сільської економіки, поліпшення якості життя на селі на основі посилення життєздатності, самодостатності, активності сільських громад з максимально ефективним використанням місцевих ресурсів та приватної ініціативи є стимулювання кооперації малого та середнього бізнесу шляхом створення кластерів в сільській місцевості.

Кластерний підхід є однією із ефективних інноваційних структур, яка здатна стійко генерувати новинки технологій, ноу-хау та надає можливість малим і середнім підприємствам сільських територій більш ефективно використовувати матеріальні і фінансові ресурси, покращити доступ до нових технологій та зменшити витрати часу на пошук ділових партнерів та збуту кінцевої продукції. В Україні вже існує певний досвід кластерної організації підприємництва.

Так, у Хмельницькій області досить успішно функціонують будівельний і швейний кластери, існують туристичні кластери «Кам'янець» та «Дивосвіт», кластер сільського зеленого туризму «Оберіг», які мають усі можливості для подальшого розвитку. У Луганській області вивчаються можливості реалізації транскордонних кластерних ініціатив у транспортному машинобудуванні, сільськогосподарському виробництві, медицині.

У 2008 році на базі Харківського національного економічного університету (кафедра туризму), ВАТ «Харківський регіональний фонд
підтримки підприємництва», Бєлгородського державного університету
(кафедра туризму), Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва розпочато діяльність в напрямку cтворення транскордонного туристичного кластеру, діяльність якого поширюватиметься на окремі прикордонні райони - Золочівський район з боку України та Гайворонський район з боку Російської Федерації.

Протягом 2004-2009 років Севастопольською міською державною адміністрацією спільно з Торгово-промисловою палатою та іншими партнерськими організаціями було реалізовано ряд заходів щодо виявлення та підтримки кластерних ініціатив. Зокрема, було створено координаційну раду з питань розвитку кластерних структур, проведено відповідні дослідження тощо. Сьогодні завершується процес формування мега-кластеру «Севастополь», діяльність якого матиме вагомий вплив на розвиток транскордонного співробітництва у Чорноморському регіоні.

Однак існує ряд проблем щодо розвитку і впровадженню кластерів в економіку держави. Одна з них полягає в тому що при формуванні державної політики щодо кластерів досвід країн, які досягли успіху у впроваджені кластерів як чинника економічного зростання майже неможливо використати в умовах інших держав. Крім того існує проблеми щодо:

- інформаційної підтримки впровадження кластерів в регіональну економіку, забезпечення збору і обробки інформації по кожного кластеру;

- розробки нормативно-правової бази з питань розвитку та впровадження кластерів;

- створення сприятливих умов та нових організайно-фінансових механізмів економічного регулювання кластерізації економіки.

З метою вдосконалення нормативно-правової та науково-методичної бази для підтримки і розвитку підприємств та організацій інноваційної інфраструктури за ініціативи Держкомпідприємництва Кабінетом Міністрів України були прийняті розпорядження від 27.01.10 №165-р «Про затвердження плану заходів на 2010-2011 роки із створення інноваційно-технологічного кластера «Сорочинський ярмарок» для сприяння розвитку сільських територій» та розпорядження від 27.01.10 №145-р «Про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів».

Метою реалізації розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів на 2010-2011 роки із створення інноваційно-технологічного кластера «Сорочинський ярмарок» для сприяння розвитку сільських територій» є відпрацювання технології кластерної моделі підприємницької діяльності та поширення прогресивного досвіду щодо підтримки підприємництва в сільській місцевості для вирівнювання територіальних диспропорцій в економічному розвитку регіонів.

Реалізацію зазначеної мети буде здійснено шляхом виконання заходів, спрямованих на втілення переваг кластерного підходу в питаннях вирішення проблем розвитку малого та середнього підприємництва в регіонах. Зазначеним розпорядження передбачено надання всебічної підтримки малим і середнім підприємствам у впровадженні кластерної моделі їх діяльності.

На прикладі створення інноваційно-технологічного кластеру “Сорочинський ярмарок” передбачається відпрацювати механізми подолання негативних явищ в роботі малих і середніх підприємств, покращити їх конкурентні можливості в складних економічних умовах.

Розпорядження від 27.01.10 №145-р «Про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів» дозволить створити більш сприятливі умови для розвитку малого та середнього підприємництва в сільській місцевості, гірських населених пунктах та в малих містах, збільшити рівень зайнятості, сприятиме раціональному використанню ресурсного потенціалу регіонів, вирівнюванню територіальних диспропорцій та покращенню економічної ситуації в регіонах.

Підтримка кластеру народних художніх промислів "Сузір’я" надасть змогу на місцевому рівні запровадити та відпрацювати нові підходи у створенні більш конкурентноздатного дрібносерійного виробництва, товарів широкого вжитку, сприятиме більш ефективній праці малих і середніх підприємств. Слід враховувати, що зі вступом України до СОТ та впровадженням принципів Європейської Хартії для малих підприємств висуваються нові вимоги до формування об’єктів інфраструктури.

В регіонах країни згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.05.2007р. № 255-р та за ініціативи Держінвестицій створено Національну мережу регіональних центрів інноваційного розвитку. На сьогодні їх кількість дорівнює 11 одиниць.

Отже, незважаючи на досить широку різноманітність та значні кількісні показники, існуюча в Україні мережа інфраструктури через законодавчу неврегульованість питань щодо визначення, класифікації та порядку створення об’єктів інфраструктури, відсутність належної фінансової підтримки та відповідної матеріально-технічної бази перетворюється на мережу звичайних комерційних структур, що надають послуги на платній основі, або ж довготерміново перебуває в ранній стадії становлення.

Надзвичайно мала підтримка з боку держави не дозволяє їй ефективно працювати, належним чином розв’язувати державні, регіональні, соціальні та інші проблеми малого підприємництва, а тим більше, використовувати інформаційно-комунікативні технології, що суттєво впливає на результативність роботи. Як підтвердження того, слід зазначити, що лише 5,2% коштів місцевих бюджетів спрямовується на розвиток інфраструктури. Із-за обмеженості коштів, в більшості регіонів або ще не сформовано базової мережі фінансово-кредитної та навчально-консультативної інфраструктури підтримки бізнесу, або формується вона спонтанно без координуючої ролі місцевої влади, що знижує ефективність її функціонування для забезпечення потреб розвитку місцевого малого бізнесу.

Наслідком відсутності ефективної інституційної системи підтримки малого підприємництва на місцевому рівні, в т.ч. інноваційного підприємництва, є той факт, що у минулому році лише 0,2% всіх підтриманих на місцевому рівні бізнес-проектів носили інноваційний характер.

До проблем у розвитку інфраструктури слід віднести також існуючі диспропорції у формуванні окремих її елементів в більшості регіонів, зокрема:

- чверть всіх об’єктів інфраструктури функціонує у столиці, а найменша їх кількість - у таких регіонах як Чернігівська, Чернівецька, Рівненська, Тернопільська області;

- третина всіх бізнес-центрів (143 установи) зосереджена в столиці.

Зі вступом України до СОТ та впровадженням принципів Європейської Хартії для малих підприємств висуваються нові вимоги до формування об’єктів інфраструктури, особливо інноваційної. З метою подальшого розширення мережі об’єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва та підвищення її ролі у прискореному розвитку підприємництва в Україні необхідно:

- в якості пріоритетних елементів розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва розглядати створення та функціонування бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, в т.ч. інноваційних, так і технопарків, кластер-парків, технополісів;

- розробити нормативно-правові акти щодо більш чіткого визначення понять окремих елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва, особливо тих, що займаються інноваційною діяльністю з урахуванням світового та міжнародного досвіду;

- запровадити систему державної акредитації сервісних установ інфраструктури, що надаватимуть сертифіковані навчально-консультативні послуги малому бізнесу;

- сприяти збільшенню фінансування заходів Національної та регіональних програм розвитку малого підприємництва щодо створення та розвитку окремих елементів інноваційної інфраструктури його підтримки;

- здійснювати розробку науково-методичного забезпечення для створення та розвитку структур різних типів (кластерів, бізнес-інкубаторів інноваційних центрів, технологічних парків класичного типу, центрів трансферу технологій, технополісів тощо).

Місцевим органам виконавчої влади рекомендувати застосувати досвід інших країн щодо активного стимулювання розвитку інновацій у сфері підприємництва та створення інфраструктури інноваційного розвитку, а також сприяти розвитку бізнес-інкубування та ефективному впровадженню моделі інноваційних промислових кластерів у всіх регіонах України.