Проблеми партнерства в сфері соціальної відповідальності бізнесу

 

Суб’єкти співпраці	Проблеми співпраці(визначені суб’єктами)
Підприємства	• недостатність фінансових, трудових ресурсів; • недовіра до бізнесу з боку громадських організацій і органів влади; • недобросовісна конкуренція; • корупція; • втручання органів влади; • нечесне ведення бізнесу, нерозуміння соціальної відповідальності колегами по бізнесу
Органи державної влади	• розрізненість інтересів; • недостатньо налагоджений механізм партнерства у сфері соціальної відповідальності; • проблеми незаконних дій бізнесу; • правова безграмотність споживачів; • недовіра до органів влади; • порушення механізму виконання прийнятих рішень; • недостатня роль профспілок; • недотримання представниками бізнесу принципів соціальної відповідальності; • низький рівень життя
Організації споживачів	• небажання бізнесу розглядати скарги споживачів і громадських організацій; • низький рівень знань з питань прав споживачів • недовіра з боку органів влади; • невиконання зобов’язань; • низька якість продукції
Громадські організації	• різне розуміння соціальної відповідальності громадськими організаціями і органами державної влади; • низький професійний рівень представників громадських організацій; • слабкий інтерес до тематики соціальної відповідальності у дослідницьких інституцій; • недостатній рівень співпраці з бізнесом; • небажання бізнесу допомагати громадським організаціям, недооцінка органами влади громадських організацій у можливості вирішити соціальні проблеми; • боротьба за лідерство між групами зацікавлених сторін; • корумпованість органів влади, монополія влади на прийняття рішень; • низька соціальна активність громади; • часткова конкуренція між громадськими організаціями; • відсутність ринкових традицій соціальної відповідальності; • наявність великого майнового розшарування населення; • низький рівень мотивації бізнесу до впровадження політики соціальної відповідальності
Профспілки	• недовіра до органів влади та підприємств; • невиконання бізнесом соціальних зобов’язань перед своїми працівникам; • недотримання органами державної влади нормативно-законодавчих актів і Генеральної угоди; • невиконання громадськими організаціями взятих на себе зобов’язань; • низький рівень соціальної орієнтованості бізнесу; • відстороненість від вирішення соціальних проблем малого бізнесу; • проблеми спільного відстоювання інтересів перед органами влади

 

Джерело: Саприкіна М. Соціальна відповідальність в Україні: погляд різних стейкхолдерів. Регіональний аспект. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrndnc.org.ua

 

Вітчизняні підприємства потребують побудови моделі соціальної відповідальності, яка буде адекватною сучасним ціннісним орієнтаціям суспільства, потребам трудових колективів та економічним орієнтаціям власників підприємств.

Згідно з чинним законодавством в Україні можна реалізовувати всі основні види партнерств. Чинна нормативно-правова база в цілому, унормовує господарські відносини між державою та бізнесом в Україні рядом законів та нормативних актів, серед яких можна виділити: Конституцію України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Закон України «Про концесії», Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», Закон України «Про управління державним та комунальним майном», Закон України «Про фінансовий лізинг», Закон України «Про угоди про розподіл продукції», Закон України “Про місцеве самоврядування”, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», Постанову КМУ від 17.10.2008 „Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” тощо.

Недоліки існуючої нормативно-правової бази головним чином полягають у відсутності чіткого визначення державної політики щодо відносин, які складаються між державою та суб'єктами господарювання, що не дозволяє створити умови для підвищення конкурентоздатності державного сектора економіки шляхом більш ефективного використання державного майна, залучення інвестицій в економіку України, модернізації промислової та соціальної інфраструктури.

Необхідність створення законодавчого підґрунтя для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватним секторами з метою підвищення конкурентоздатності економіки країни зумовила розробку окремого законопроекту для регулювання відносин в сфері державно-приватного партнерства. На даному етапі, Закон України „Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами” прийнято Верховною Радою України у першому читанні.

Держава гарантує додержання встановлених законодавством України умов для провадження діяльності приватних партнерів, пов'язаної з виконанням договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, додержання їх прав і законних інтересів та здійснює контроль за виконанням договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства. Контроль здійснюють центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до їх повноважень у порядку, встановленому законом.

Договори щодо передачі об'єктів права комунальної власності в концесію укладені в Автономній Республіці Крим (Гвардійська та Донська сільради Сімферопольського району; Калинівська сільрада Ленінського району), Донецькій (Сніжнянська міськрада, Курахівська міська влада), Житомирській (Коростенська міськрада), Запорізькій (Кирилівська селищна рада), Миколаївській (Адамівська, Жовтнева, Іванівська та Краснопільська сільські ради), Черкаській (Черкаська міськрада), Луганській (Луганська міськарада), Одеській (Бритівська сільська рада) областях.

 

 

 

Частина 4. ЗАДАЧІ З АКТИВІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА 2010-2011 РОКИ

Удосконалення нормативно-правової бази у сфері

Господарської діяльності

Одним з пріоритетних напрямів розвитку підприємництва є реформування сфери державного нагляду та контролю. На сьогоднішній день в Україні існує 85 контролюючих органів, з них 79 контролюючих органів здійснює державний нагляд (контроль) за суб’єктами господарювання та підпадає під сферу дії Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (40 центральних органів виконавчої влади, включаючи 4 фонди соціального страхування) і 38 урядових органів, тобто тих, що підпорядковані центральним, а також органи місцевого самоврядування.

Це найбільша кількість контролюючих органів серед країн СНД. Так, в Молдові існує 56 органів державного нагляду (контролю), в Білорусії - 40, в Казахстані - 30.

З метою удосконалення нормативно-правової бази у сфері державного нагляду та контролю Держкомпідприємництвом було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (щодо узгодження окремих положень), реєстр. № 6214-2.

Метою проекту акта є запровадження норми про здійснення функцій державного нагляду (контролю) тільки центральними органами виконавчої влади, а також усунення виникнення випадків, які несуть загрозу життю (здоров’ю) працюючих. Також законопроектом встановлено строк для усунення суб’єктом господарювання вимог припису.

Із прийняттям законопроекту із нинішніх 79 контролюючих органів в Україні залишиться лише 40. Функції контролю інспекцій та урядових органів передадуть центральним органам виконавчої влади.

Законопроект прийнято за основу у першому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України 18 травня 2010 року.

Інша проблема стосується існування чотирьох фондів загальнообов‘язкового державного соціального страхування (Пенсійного, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Фонду загальнообов‘язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності), які здійснюють до 497 тис. перевірок суб‘єктів підприємницької діяльності щорічно.

Поряд з цим, на суб‘єктів підприємницької діяльності покладається обов‘язок подання великої кількості звітів до зазначених фондів. У результаті такої ситуації, суб‘єкт підприємницької діяльності отримує велику кількість перевірок, а також необхідність оформлення і подання звітності до відповідних фондів. Аналогічну ситуацію маємо і з органами державної податкової служби.

Відповідно до висновків Міжнародної фінансової корпорації, в Україні необхідно зменшити кількість контролюючих органів та збирачів відомостей про підприємницьку діяльність. Законодавство про контроль у сфері загальнообов‘язкового державного соціального страхування передбачає чотири контролюючі органи та органи - отримувачі звітності (вищезазначені фонди).

Для вирішення цієї проблеми Держкомпідприємництвом ініційовано розробку проекту Закону України «Про впорядкування механізму подання звітності та проведення перевірки страхувальників щодо нарахування і сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», реєстр. № 6329.

Метою законопроекту є спрощення механізму подання звітності та проведення перевірок страхувальників щодо нарахування і сплати страхових внесків на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування.

Досягнення мети пропонується шляхом зосередження функцій по збору звітності та проведення перевірок страхувальників щодо нарахування і сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в одному органі – Пенсійному фонді України та його органах на місцях.

Законопроект подано до Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці.

 

Актуальність проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру», реєстр. №6262 обумовлена необхідністю посилення відповідальності за порушення порядку видачі документів дозвільного характеру і провадження господарської діяльності (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди). Адже існуючий на даний час перелік адміністративних правопорушень, встановлений статтями 164 та 16610 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), є досить невеликим і не враховує у повній мірі можливі зловживання з боку суб’єктів господарювання та дозвільних органів (їх посадових осіб) щодо порядку провадження господарської діяльності та видачі документів дозвільного характеру.

Таким чином, існуючий на даний час перелік адміністративних правопорушень у сферах провадження господарської діяльності та видачі документів дозвільного характеру, а також перелік санкцій за їх вчинення не виконує тієї виховної функції, яка закладена в основу адміністративної відповідальності, а також функції попередження нових правопорушень.

У результаті повною мірою не реалізуються визначені статтею 1 КпАП завдання Кодексу, що полягають в охороні прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку, законності, запобіганні правопорушенням, вихованні громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінному виконанні своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Проект акту спрямовано на вдосконалення застосування норм адміністративного права за порушення провадження господарської діяльності та порушення порядку видачі документів дозвільного характеру дозвільними органами (їх посадовими особами).

Законопроект знаходиться на розгляді в Комітеті Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

 

Метою проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження системи електронної державної реєстрації суб'єктів господарювання)», реєстр. № 6261 є створення в Україні системи електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання, що забезпечить прозорість реєстраційних процесів та збільшить гарантії щодо захисту майнових прав власності юридичних осіб та їх власників. Тому основним завданням законопроекту є досягнення зазначеної мети шляхом запровадження порядку проведення електронної державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в тому числі й подання запитів щодо отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в електронному вигляді.

Реалізувати зазначене передбачається шляхом удосконалення як правової основи системи державної реєстрації суб’єктів господарювання, так і матеріально-технічної її складової.

Цим законопроектом передбачено запровадити в України порядок проведення електронної державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Прийняття зазначеного законопроекту створить умови, за яких підробка документів, що подаються для проведення будь-яких реєстраційних дій, втратить сенс, що в свою чергу збільшить гарантії щодо захисту майнових прав власності юридичних осіб та їх власників.

Крім того, значно спроститься порядок отримання відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що зробить його максимально оперативним завдяки можливості подання запитів в електронному вигляді.

На засіданні комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Верховної Ради України 12 травня 2010 року було прийнято рішення внести зазначений законопроект на розгляд Верховної Ради України та пропонувати прийняти його за основу.

 

На даний час в чинному законодавстві відсутні правові норми стосовно порядку проведення акредитації на території Україні представництв та філій іноземних компаній, тобто відсутня система акредитації відокремлених підрозділів іноземних суб’єктів господарювання.

Крім того, окремі чинні нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері провадження господарської та представницької діяльності на території України філій та представництв іноземних компаній, суперечать нормам Господарського кодексу України.

Проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо акредитації на території України відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб», реєстр. № 5148 передбачається законодавчо врегулювати питання акредитації на території України представництв та філій іноземних компаній. З цією метою законопроектом пропонується запровадити в Україні систему акредитації, що включає державні органи влади, на які законами України покладені зобов’язання по забезпеченню реалізації державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності щодо здійснення на території України іноземними юридичними особами діяльності у відповідних галузях економічної діяльності шляхом створення на території України їх відокремлених підрозділів, які не є юридичними особами згідно з законами України (представництва, філії, відділення іноземних юридичних осіб, структурні осередки громадських організацій зарубіжних країн), та установлені законами порядки, згідно з яким зазначені органи проводять їх акредитацію, про що видають документ про їх акредитацію на території України.

Законопроект знаходиться в Комітеті Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

 

Основною метою, на досягнення якої спрямований проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств», є недопущення використання схем і методів протиправного поглинання та захоплення підприємств, що створює реальну загрозу національним і економічним інтересам нашої держави і вимагає формування ефективної системи протидії цим негативним проявам.

Зазначений законопроект спрямований на врегулювання основних важливих аспектів протидії протиправного поглинання та захоплення підприємств.

Проект подано на розгляд Верховної Ради України (лист Кабінету Міністрів України від 28.04.2010 №4412/0-2-10), наразі проект проходить процедуру реєстрації.

 

На вирішення проблем у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання спрямований проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання», реєстр. №4286.

По-перше, суть проблеми пов’язана із тим, що значна кількість суб’єктів господарювання, стосовно яких прийнято судове рішення про їх припинення шляхом ліквідації, що не пов’язано із банкрутством, не проводять заходи по ліквідації, що призводить до того, що такі суб’єкти господарювання не подають протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності; до державного реєстратора не надходять документи, які є підставою для проведення ним державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання на підставі судового рішення щодо припинення, що не пов'язане з банкрутством суб’єкта господарювання, а записи державних реєстраторів про прийняті судові рішення про припинення суб’єктів господарювання шляхом ліквідації залишають в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – Єдиний державний реєстр) не завершеними, оскільки чинним законодавством не встановлено порядку закінчення процедури припинення таких суб’єктів господарювання.

По-друге, аналогічна ситуація склалась також із значною кількістю суб’єктів господарювання, які прийняли власне рішення про їх припинення шляхом ліквідації, однак заходи по ліквідації не проводять, не подають протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності, до державного реєстратора не надходять документи, які є підставою для проведення ним державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання на підставі власного рішення, а записи державних реєстраторів про прийняті власні рішення суб’єктами господарювання про їх припинення шляхом ліквідації залишають в Єдиному державному реєстрі також не завершеними, в зв’язку із відсутністю в чинному законодавстві України порядку закінчення процедури припинення таких суб’єктів господарювання.

По-третє, значна кількість діючих суб’єктів господарювання, які зареєстровані до 1 липня 2004 року, до цього часу не подали про себе відомості в Єдиний державний реєстр, що призводить до того, що на даний час порушуються, зокрема, норма частини третьої статті 18 у випадках, коли має місце спір таких суб’єктів господарювання із третіми особами та норма частини першої статті 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (далі – Закон № 755).

Розробленим законопроектом надається право державному реєстратору проводити спрощену процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця на підставі судових рішень щодо їх припинення, що не пов’язано із банкрутством та на підставі власних рішень суб’єктів господарювання щодо їх припинення шляхом ліквідації у разі, якщо протягом часу, визначеного цим законопроектом, зазначені суб’єкти господарювання не надали до державного реєстратора документи, перелік яких встановлений Законом № 755.

Також законопроектом передбачається завершити процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, які зареєстровані до 1 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості, для їх включення до Єдиного державного реєстру.

Законопроект прийнято в першому читанні (02.06.2009) на пленарному засіданні Верховної Ради України.

 

Враховуючи, що стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва в Україні є важливим фактором соціальної та економічної стабільності держави в умовах фінансово-економічної кризи, що Закон України від 19.10.2000 № 2063-ІІІ «Про державну підтримку малого підприємництва» вже не враховує вимоги до політики розвитку цього сектора економіки, які постають сьогодні перед державою, а також те, що усі розвинені країни світу, в т. ч. країни ЄС, одним з основних завдань державної політики вбачають підтримку не тільки малого, але й середнього підприємництва, сьогодні виникла необхідність встановлення нових підходів до формування державної політики розвитку малого та середнього бізнесу.

В зв'язку з цим Держкомпідприємництво вийшло з ініціативою щодо розроблення нового проекту Закону України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні».

Метою проекту Закону є:

1) забезпечення сприятливих умов розвитку малого і середнього підприємництва;

2) розвиток суб'єктів малого і середнього підприємництва в цілях формування конкурентного середовища в економіці України та забезпечення їх конкурентоспроможності;

3) стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб'єктів малого та середнього підприємництва;

4) сприяння суб'єктам малого і середнього підприємництва в просуванні вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на ринок України і ринки іноземних держав;

5) забезпечення зайнятості населення і розвиток самозайнятості.

Законопроект встановлює єдині підходи до регулювання відносин, що виникають між підприємцями та органами влади у сфері розвитку та державної підтримки малого і середнього підприємництва, визначає поняття суб'єктів малого і середнього підприємництва, інфраструктури його підтримки, види і форми такої підтримки.

Зокрема, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 № 1245-р «Про затвердження плану заходів із впровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств на друге півріччя 2008 р. - 2009 рік» поняття суб'єктів малого та середнього підприємництва визначено у відповідності із класифікацією підприємств ЄС, яка вступила в дію з 1 січня 2005 року.

Основними напрямами державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні законопроект визначає:

1) спеціальні податкові режими, спрощені правила ведення податкового та статистичного обліку та звітності, в тому числі спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва;

2) забезпечення підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва, що працюють у сфері інвестиційної, інноваційної і науково-технічної діяльності, в т. ч. залучення суб'єктів малого і середнього підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм;

3) забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів малого і середнього підприємництва при здійсненні державного нагляду (контролю);

5) забезпечення фінансово-кредитної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва;

6) сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва;

7) організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого і середнього підприємництва і т. ін.

До основних принципів державної політики розвитку малого та середнього підприємництва відносяться: забезпечення рівного доступу підприємців до участі в програмах підтримки, розмежування повноважень різних рівнів влади, участь представників малого і середнього бізнесу у формуванні і реалізації державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, відповідальність центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за забезпечення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва.

Законопроектом встановлено, що підтримка суб'єктів малого і середнього підприємництва і об'єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва, включає фінансову, інформаційну, консультаційну підтримку таких суб'єктів і організацій, підтримку в області підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації їх працівників, підтримку у сфері інновацій, науки і промислового виробництва, підтримку суб'єктів малого і середнього підприємництва, що здійснюють експортну діяльність, підтримку суб'єктів малого і середнього підприємництва, що здійснюють сільськогосподарську діяльність.

Прийняття проекту Закону дозволить забезпечити сприятливі умови розвитку малого і середнього підприємництва в цілях формування конкурентного середовища в економіці України; сприятиме забезпеченню зайнятості населення, розв'язанню економічних і соціальних проблем регіонів.

Для підготовки зазначеного законопроекту при Держкомпідприємництві створено робочу групу за участі представників центральних органів виконавчої влади та громадськості, проведено 3 засідання цієї робочої групи.

 

В Україні досі законодавчо не визначені поняття ремесло, ремісник, реміснича діяльність, реміснича освіта та ремісничі професії, взагалі не ідентифіковані технічні ремесла, не визнано ремісничий сектор економіки держави, що ускладнює проведення досить ефективної державної політики щодо його формування та подальшого ефективного розвитку.

Метою проекту Закону України «Про ремісничу діяльність» є врегулювання на законодавчому рівні «ремісничої діяльності», визначення загальних правових основ, створення механізму регуляторних функцій ремісничої діяльності, формування ринку споживчих ремісничих товарів та послуг в Україні тощо.

Прогнозованими наслідками прийняття законопроекту стануть:

- формування єдиних підходів до здійснення ремісничої діяльності в Україні з урахуванням громадських інтересів, взаємодії Ремісничої палати України з державними органами влади і споживачами ремісничих виробів товарів та послуг;

- гармонізація українського законодавства до міжнародних стандартів та наближення України до послідовної реалізації певних вимог щодо ремісничої діяльності у Світової Організації Торгівлі, входження до спеціального класифікатора ремісничих товарів та послуг СОТ;

- встановлення цивільної відповідальності суб'єктів ремісничої діяльності за якість товарів та послуг, що надаються споживачам, створення реальної можливості для формування розвитку цивілізованого сектора ремісництва та здійснення правового захисту ремісників;

- створення загальних умов для відродження і становлення технічних ремесел, народних промислів як гілки малого підприємництва і повноправного сектора економіки, повернення ремісництву відповідного престижу та соціального статусу, формування в суспільній свідомості образу ремісника як працівника, майстра та вітчизняного виробника товарів та послуг;

- підвищення рівня зайнятості населення шляхом швидкого розширення ринку праці в зв'язку з невеликою собівартістю робочих місць;

- насичення ринку послугами за індивідуальними замовленнями, предметами побуту та виробами утилітарного призначення, що відповідають естетичним нормам і функціональним потребам;

- збільшення податкових надходжень до бюджету за рахунок стимулювання розвитку виробничої сфери;

- створення умов для розвитку талантів та майстерності людини, розкриття її творчого потенціалу;

- відродження, збереження і розвиток національних традицій, самобутності в ремісничому виробництві і народних промислах тощо.

Для підготовки зазначеного законопроекту при Держкомпідприємництві створено робочу групу за участі представників центральних органів виконавчої влади та громадськості.