Зайнятість у сфері підприємництва

Наростання кризових явищ у національній економіці може призвести до погіршення перспектив розвитку малого та середнього бізнесу (МСБ) в Україні. Непослідовність державної політики щодо мінімізації негативних наслідків впливу кризи на функціонування економіки, недосконалість нормативно-правової бази, неврегульованість соціально-трудових відносин суттєво ускладнює адаптацію сфери МСБ до нових соціально-економічних умов.

Розвиток МСБ в Україні у передкризовий період характеризувався недостатньо динамічними структурними змінами. Незважаючи на поступове збільшення кількості малих підприємств в Україні, починаючи з 2000 року, їх частка дотепер залишається незначною. Навіть запровадження нових, менш жорстких критеріїв віднесення підприємств до групи малих суттєво не змінило ситуацію: у 2006-2008 рр.[3] їх кількість залишилася практично на незмінному рівні (72 підприємства у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення). Кількість середніх підприємств (5 підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення) також не зазнала особливих змін. Це свідчить про відсутність дієвих стимулів до розвитку підприємницьких ініціатив у секторі малого та середнього бізнесу (МСБ).

Значною залишалася регіональна нерівномірність розподілу малих та середніх підприємств − найбільша концентрація цих підприємств була зафіксована у 2008 р. у м. Києві (243 малих та 16 середніх підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення), Автономній Республіці Крим, Одеській, Харківській областях.

Зайнятість на підприємствах малого та середнього бізнесу протягом означеного проміжку часу також не демонструвала значної позитивної динаміки. Зокрема, частка зайнятих на малих підприємствах у загальній кількості зайнятих залишалася практично незмінною - коливалася у межах від 24,1% у 2006 р. до 24,9% у 2008 р. Натомість, частка зайнятих на середніх підприємствах скоротилася з 41,5% у 2006 р. до 35,0% у 2008 р. Це свідчить про обмежені можливості реалізації основної соціальної функції МСБ в Україні − створення нових робочих місць.

Збереження практично незмінної кількості малих підприємств супроводжується зменшенням їх частки у загальних обсягах реалізації продукції (робіт, послуг): з 18,8% від загального обсягу реалізації відповідного виду діяльності у 2006 р. до 16,3% у 2008 р. Частково це може пояснюватися тим, що економічне зростання було характерне, насамперед, для тих видів економічної діяльності, у яких зосереджені переважно великі підприємства. Протягом зазначеного вище періоду частка великих підприємств зросла з 36,6% до 44,6% (рис. 2.12.).

Рис. 2.12. Обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) за розмірами підприємств, 2006-2008, % до загальних обсягів реалізації

Джерело: Діяльність підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності. Статистичний збірник Держкомстату України, 2008. − с. 282

 

Цілком ймовірно, що значна кількість підприємств намагалася і намагається мінімізувати витрати за рахунок приховування від реєстрації частки виробленої продукції (робіт, послуг), використовуючи можливості більш слабкого податково-наглядового пресу на малі підприємства. Водночас практично беззаперечним є факт, що ефективність діяльності, і зокрема продуктивність праці, на малих підприємствах в цілому є значно нижчою. Це пов’язано, насамперед, з високою часткою ручної роботи, слабкою мотивацією роботодавців до автоматизації та механізації, відсутністю економічної доцільності впровадження передових форм організації праці тощо.

Зарубіжний досвід МСБ в умовах становлення постіндустріального суспільства передбачає його пріоритетну спрямованість на активізацію інноваційних чинників розвитку. Недостатня мобільність великого бізнесу, обумовлена складністю систем прийняття управлінських рішень, потребує залучення малих підприємств до виконання творчих завдань. Розвиток МСБ у розвинених ринкових економіках пов’язаний з розробкою та впровадженням інновацій у виробництво, комерціалізацією нових товарів. Водночас структура зайнятості у сфері малого бізнесу України за видами економічної діяльності характеризується превалюванням зайнятості у сфері послуг. За підсумками 2008 року із загальної кількості найманих працівників на малих підприємствах близько 52,3 % було зайнято у сфері операцій з нерухомим майном, оренді в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що можна пояснити динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. При цьому саме ця сфера продемонструвала стабільну позитивну динаміку протягом 2006-2008 рр. (рис. 2.13.).

Рис. 2.13. Частка найманих працівників малих підприємств за видами економічної діяльності, 2006-2008, %

Джерело: Діяльність підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності. Статистичний збірник Держкомстату України, 2008. − с. 282

Питома вага зайнятих у діяльності готелів та ресторанів також залишалася досить високою та складала майже 50,7% від загальної чисельності найманих працівників по відповідному виду діяльності.

За даними Державної податкової адміністрації України у 2008 р. кількість суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб становила 3989 тис. осіб. Переважна більшість з них (66,9% від загальної кількості) мали за основний вид діяльності торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів. Збільшення частки зайнятих у цій сфері, а також у діяльності готелів та ресторанів було досягнуто, у першу чергу, за рахунок розвитку дрібнооптової торгівлі, що забезпечувало зростання обсягів самозайнятості для працівників з невисоким рівнем кваліфікації.

Суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи досить часто звертаються до послуг найманих працівників. Крім того, вони можуть залучати до роботи членів своїх сімей та тимчасових працівників, наймання яких часто не оформлюється належним чином. Це є свідченням переміщення малого бізнесу в Україні до тих видів економічної діяльності (оптової та роздрібної торгівлі), які не мають безпосереднього відношення до технічних та технологічних інновацій, і мало пов’язані із соціальними інноваціями.

Неформальний сектор економіки залишається найбільш прийнятною сферою прикладання некваліфікованої праці, зосередженої, насамперед, у сфері малого бізнесу, і виступає буферною зоною між регламентованою та нерегламентованою зайнятістю. Зважаючи на структуру зайнятості населення у неформальному секторі економіки (за рівнем освіти), у якій переважала частка населення з повною загальною середньою освітою (57,7% у 2008 році), можна зробити висновки про обмежені можливості прикладання висококваліфікованої праці у сфері малого бізнесу, зосередженого у цьому сегменті економіки.

Водночас, невисокий рівень кваліфікації підприємців, зайнятих у сфері малого бізнесу, ускладнює перспективи його інноваційного розвитку. Відсутність спеціальних знань у сфері бізнес-освіти, неефективний менеджмент знижують конкурентоспроможність малого бізнесу, погіршують якість його персоналу.

Враховуючи кризу неплатежів в економіці, існуючі ускладнення реалізації виробленої вітчизняної та імпортованої продукції, обумовлені звуженням внутрішнього споживчого попиту, ситуація із зайнятістю на малих підприємствах сфери торгівлі та послуг у найближчій перспективі може суттєво погіршитися. Про це свідчить зниження обороту роздрібної торгівлі (у порівнянних цінах) у січні-грудні 2009 р. (порівняно з аналогічним періодом попереднього року) на 16,6%, що значно обмежує можливості реалізації продукції у мережі як роздрібної, так і оптової торгівлі.

Зростання обсягів кредиторської заборгованості з оплати праці на малих підприємствах сфери торгівлі на кінець 2008 року (порівняно з початком року) на 24%, також суттєво погіршує перспективи розвитку цієї сфери, зниження рівня доходів зайнятих.

Не менш вагомим аспектом розвитку сфери малого бізнесу в Україні є збереження значних масштабів зайнятості на робочих місцях, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Це є результатом, насамперед, використання застарілих технологій та обладнання, недостатності виробничих площ на підприємствах, слабкої мотивації суб’єктів малого підприємництва до поліпшення умов праці.

Значну частину суб’єктів МСБ (особливо, у секторі малого бізнесу) становлять сімейні підприємства. У сучасних умовах сімейні підприємства займають незатребувані середнім і великим бізнесом економічні ніші. Попри те, що сімейне підприємництво у законодавстві не виділяється як особлива форма підприємницької діяльності, воно формує позитивне соціальне середовище: включення членів сім’ї до виконання підприємницьких функцій забезпечує їх поступовий перехід з категорії соціально нужденних до самодостатніх громадян.

Основною характеристикою сімейних підприємств є їх максимальна гнучкість, обізнаність з побутовими проблемами сім’ї. Це дозволяє достатньо ефективно поєднувати підприємницьку діяльність із домашньою працею й вихованням дітей, залучати до виробничої діяльності економічно неактивних членів сімей (зокрема, жінок з дітьми, молоді, літніх членів сім’ї та осіб з обмеженими фізичними можливостями). Організація сімейного бізнесу часто є єдиним джерелом стабільного доходу для цих верств населення, тим самим сприяючи зміцненню сім’ї, забезпечуючи зростання сімейних доходів, створюючи умови для успішної соціалізації дітей. Для молоді участь у сімейному бізнесі забезпечує можливість здобуття попереднього досвіду організаційної роботи, що позитивно впливає на перспективи самореалізації. При цьому економічно активні члени сімей можуть займатися організаційним процесом, тоді як економічно неактивні - виконувати специфічні, допоміжні функції.

Незважаючи на існування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, основною проблемою становлення сімейного бізнесу є проблема стартового капіталу, труднощі з отриманням кредитів для започаткування власної справи. Однак зарубіжний досвід свідчить про значний динамізм і диверсифікованість форм сімейного бізнесу, що дає підстави припускати, що в найближчому майбутньому цей сектор і в нашій країні буде розвиватися (наприклад, в Європі сімейні підприємства становлять більше 60% всіх компаній).

Перспективність сектора сімейного підприємництва в сучасній економіці не слід розглядати як чергову кампанію в системі антикризових заходів. Сімейні підприємства, за відповідної державної підтримки, можуть суттєво стимулювати економічну активність тих категорій населення, які частково або повністю виключені зі сфери продуктивної діяльності, забезпечуючи їх соціальну інтеграцію.

Суттєвим аспектом дослідження зайнятості у сфері МСБ в Україні, особливо в умовах сучасної фінансово-економічної кризи, є оцінка та прогноз впливу на розвиток підприємництва трудової міграції населення. Наростання кризових явищ у світі призвело до зменшення обсягів легальної трудової міграції до країн-імпортерів робочої сили. Внаслідок скорочення чисельності зайнятих і посилення безробіття в економіці зарубіжних країн українські трудові мігранти за кордоном імовірно залишаться без роботи. Такі процеси можуть спонукати заробітчан до повернення на батьківщину, в результаті чого вони посилять напругу на вітчизняному ринку праці.

З іншого боку, слід взяти до уваги, що більшість трудових мігрантів працює у розвинутих країнах світу, де наслідки кризи є менш болючими, ніж в Україні. На певні робочі місця – мало- чи некваліфіковані – майже не претендують місцеві жителі, проте попит на таку роботу залишається стабільним. Більше того, деякі європейські країни не збираються позбавлятися мігрантів, а лише запроваджують додаткове оподаткування.

Згідно з даними першого загальнонаціонального обстеження з питань трудових міграцій, проведеного Українським центром соціальних реформ та Держкомстатом України у червні 2008 р., протягом 2005–2008 рр. переважна частина мігрантів працювали за наймом, однак кожен шостий здійснював підприємницьку діяльність. Самозайнятість та підприємницька діяльність найбільше поширена серед заробітчан в сусідніх з Україною країнах, особливо в Угорщині.

За розрахунками фахівців Українського центру соціальних реформ та Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України сумарний обсяг заробітків українських трудових мігрантів становив за 2007 р. майже 1,9 млрд. євро, а грошові перекази понад 1,3 млрд. євро. Заробітки мігрантів сприяють підвищенню добробуту їхніх домогосподарств; майже у кожному четвертому випадку міграційні надходження становлять понад 3/4 сукупного доходу домогосподарства. Більшість коштів витрачається на задоволення щоденних потреб та придбання товарів тривалого користування. Лише в поодиноких випадках основним напрямом витрат зароблених за кордоном грошей є інвестування. Тому не дивлячись на великі обсяги грошових надходжень від мігрантів, ефективність їх залучення, зокрема, в малий бізнес є вкрай низькою.

Як свідчать результати вибіркового обстеження з питань трудової міграції (проведеного Держкомстатом України в середині 2008 р.), серед тих трудових мігрантів, які працювали за кордоном у 2007 - І половині 2008 рр. і на момент дослідження перебували в Україні, 16,0% під час перебування за кордоном працювали в якості самозайнятих, а 4,7% - в якості підприємців-роботодавців. Однак, колишні трудові мігранти, які здійснювали підприємницьку діяльність під час перебування за кордоном, зазвичай утримуються від відкриття власної справи в Україні.

Вочевидь, з одного боку, основна частина найбільш схильних до підприємницької діяльності контингентів трудових мігрантів припинили міграційну активність і відкрили власну справу в Україні ще до 2005 р. або ж здійснюють підприємницьку діяльність за кордоном. З іншого боку, надзвичайно низький рівень залучення осіб, які мають досвід трудових міграцій, до підприємницької діяльності, є наслідком недостатньо сприятливих умов для відкриття власної справи в нашій країні.

Середню кількість працівників, які могли б бути найняті одним роботодавцем з числа осіб з недавнім досвідом трудової міграції оцінити важко. Враховуючи, що заощадження мігрантів, які нещодавно повернулися до України, навряд чи будуть достатніми для відкриття великого або принаймні середнього підприємства, можна припустити, що середня кількість найманих працівників на підприємстві роботодавця-мігранта знаходилася б у межах від 3 до 5 осіб.

За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, можливе набуття після повернення мігрантами-підприємцями того ж статусу зайнятості, який вони мали за кордоном, дозволило б зменшити кількість безробітних майже більш як на 10% у випадку найму в середньому одним роботодавцем з числа мігрантів трьох працівників і майже на 14% - у випадку найму п'яти працівників. Можливі резерви зниження рівня безробіття в Україні при покращенні можливостей реалізації підприємницьких настанов відображені на рис. 2.14.

Рис. 2.14. Гіпотетичні рівні безробіття в Україні в І півріччі 2008 р. за умови реалізації трудовими мігрантами підприємницьких настанов

(варіант 1 – за умови відсутності трудових міграцій у 2005-2008 рр.; варіант 2 – за умови реалізації мігрантами 2007-2008 рр. підприємницьких настанов і найму 3 працівників в середньому одним роботодавцем; варіант З – за умови реалізації мігрантами 2007-2008 рр. підприємницьких настанов і найму 5 працівників в середньому одним роботодавцем)

З огляду на обмежені можливості працевлаштування, збільшення в Україні рівня безробіття мале та середнє підприємництво може суттєво пом’якшити існуючі соціальні проблеми за рахунок створення нових робочих місць та поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. Тому головним завданням політики держави щодо розвитку МСБ є забезпечення сприйнятливості суб’єктів підприємництва до інноваційної моделі, стимулювання продуктивної зайнятості у цій сфері, формування розвиненого конкурентного середовища.

Вирішенню існуючих проблем зайнятості у сфері МСБ сприятиме реалізація наступних завдань державної політики:

- удосконалення нормативно-правової бази розвитку сфери підприємницької діяльності у напряму спрощення процедури державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, запровадження гнучких форм обліку та оподаткування, формування партнерських відносин між органами державної влади, підприємцями та найманими працівниками;

- стимулювання розвитку інноваційних (зокрема, дистанційних) форм зайнятості у сфері МСБ, впровадження «податкових канікул» для малих підприємств – «сателітів» виробничих та технологічних парків, що виробляють наукомістку продукцію; посилення кооперації між підприємствами різних секторів підприємництва для розвитку бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів;

- розробка механізму державної підтримки мікрокредитування банків та фінансових установ з метою налагодження системи надання мікрокредитів громадянам та суб’єктам малого підприємництва;

- використання можливостей малих підприємств щодо заповнення малоефективних для великого бізнесу економічних ніш, зокрема, у процесі розбудови туристичної інфраструктури для проведення на належному рівні фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу Євро-2012;

- впровадження санітарних норм і правил організації технологічних процесів для малих підприємств; забезпечення охорони здоров’я найманих працівників малих підприємств, зокрема, медичного обстеження;

- подолання інерційного характеру розвитку системи підготовки кадрів для сфери малого бізнесу, організація навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань, підприємницької культури, набуття практичних навичок роботи в умовах підприємницького середовища.

Основними заходами державної підтримки сімейного підприємництва повинні стати:

- подальший розвиток законодавчої й нормативної бази, що регулює діяльність і враховує специфіку сімейного підприємництва, зокрема: мінімізація адміністративного втручання в діяльність суб’єктів сімейного бізнесу, забезпечення рівних умов для всіх господарюючих суб’єктів для входу на ринок, чітка регламентація контролюючих функцій держави;

- оперативне інформаційне забезпечення, створення й поповнення баз даних суб’єктів сімейного підприємництва;

- стимулювання розвитку сімейного підприємництва у сільській місцевості, зокрема, у сфері зеленого туризму, побутової інфраструктури тощо.

При формуванні політики зайнятості на центральному і регіональному рівнях повинна враховуватися трудова міграція. На сучасному етапі ключовими напрямами державної політики щодо регулювання трудових міграцій і ефективного використання коштів заробітчан є:

- розширення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном;

- посилення соціального захисту українських громадян в країнах-реципієнтах;

- забезпечення зворотності зовнішніх трудових поїздок;

- стимулювання інвестування зароблених мігрантами коштів в економіку України, підвищення ступеня відкритості банківської системи України, розвиток соціальної інфраструктури в регіонах походження трудових мігрантів.

Зокрема, для стимулювання інвестування зароблених мігрантами коштів в економіку України та забезпечення зворотності міграцій необхідна розробка і впровадження спеціальної програми адаптації трудових мігрантів до українського суспільства, стрижнем якої має бути стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном. В цій програмі слід, зокрема, передбачити:

- пільгові умови оподаткування протягом стартового періоду;

- дозвіл на безмитний ввіз засобів виробництва громадянами України з-за кордону;

- сприяння підвищенню кваліфікації та перекваліфікації;

- надання юридичної та консультаційної допомоги;

- заснування фондів інвестування, створених за рахунок міграційного капіталу, або за спільної участі державного і міграційного капіталів.

Ця програма має бути доповнена місцевими програмами розвитку малого бізнесу, створення нових робочих місць, у т.ч. і за рахунок коштів, зароблених українськими громадянами за кордоном. Причому для запровадження таких програм реально отримати підтримку від країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили, багато з яких в умовах кризи вочевидь будуть зацікавлені в поверненні українських заробітчан на батьківщину.