Стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів

В розвинутих країнах інвестиції в інновації перетворилися на основний фактор економічного зростання. Саме тому знаннєво-інноваційний розвиток стає центром економічної політики країн, які спрямовані на забезпечення високого динамізму національної економіки.

Міжнародна конкурентноздатність країни у першу чергу залежить від інвестицій в інновації. Більшість країн світу активно включилися у змагання з конкурентноздатності, тому зволікання України з проведення адекватної економічної політики щодо формування базових засад знаннєво-інноваційної економіки, з інвестуванням у відповідні структурні зміни не просто спричинить гальмування розвитку країни, а й може призвести до її економічної деградації. На порядку денному – запровадження спеціальної інвестиційної політики проривного типу.

Динаміка інноваційних процесів в Україні характеризується даними, представленими рисунком 1.2 та таблицею 1.1.

 

Рис. 1.2. Динаміка частки обсягів наукових та науково-технічних робіт (НТР) у ВВП та частки інноваційних підприємств в країні в 1996-2008 рр.

Джерело: Дані Держкомстату України

 

Відносні коефіцієнти інноваційної активності в Україні мають стійку понижувальну тенденцію. Причім це відбувалося, як у роки рецесії (1996-1999), так і за період економічного зростання економіки (2001-2008). Це свідчить про те, що науково-технічні інновації не мали значного впливу на економічне зростання, і що останнє також не поліпшило стан в інноваційній сфері країни. Така індиферентність економіки України до науково-технічних інновацій прямо обумовила низький рівень її міжнародної конкурентоспроможності. Про це свідчать дані щорічних звітів про глобальну конкурентноздатність, які готуються в рамках Всесвітнього економічного форуму в м. Давосі. Аналітична таблиця 1 надає дані для порівняльного міжнародного аналізу конкурентної позиції України у контексті інноваційно-інвестиційних процесів.

Таблиця 1.1.

Порівняння інвестиційно-інноваційного потенціалу економік вибраних країн з їхніми рейтингами глобальної конкурентоспроможності в 2009 році

(країни ранжовано за обсягом загальних витрат на НТР)

	ВВП, млрд. доларів США за ПКС*, 2007 р.	Частка загальних витрат на НТР у ВВП, 2007 р., %	Обсяг загальних витрат на НТР, млрд. доларів США за ПКС, 2007 р.	Місця рейтингу глобальної конкурентоспроможності, 2009 р.	Місця рейтингу за інноваційним фактором, 2009 р.
Росія	2087,8	1,1	23,0
Україна	720,7	0,9	6,7
Чехія	248,9	1,5	3,7
Польща	620,9	0,6	3,7
Португалія	230,6	1,2	2,8
Угорщина	191,3	1,0	1,9
Румунія	245,5	0,5	1,2
Словенія	54,7	1,5	0,8
Словакія	109,6	0,5	0,5

* ПКС – паритет купівельної спроможності національної валюти

Джерело: The Global Competitiveness Report 2007-2008 та 2009-2010. – The World Economic Forum, Geneva, Switzerland 2007 та 2009; статистика OECD; Держкомстат Україні.

 

Україна, маючи майже удвічі більший інвестиційно-інноваційний фінансовий ресурс проти Польщі і Чехії і ще відчутнішу перевагу за цим параметром у порівнянні з іншими країнами, що представлені у таблиці, займає серед них останнє місце, як за загальним рейтингом глобальної конкурентоспроможності, так і за рейтингом щодо інноваційного фактору. Це свідчить про вкрай неефективну інноваційну політику України. Чималі кошти, що виділяються на інвестиційно-інноваційний розвиток, не дають належної віддачі у контексті підвищення конкурентноздатності українських підприємств.

Стадії інноваційного циклу відображаються такими групами індикаторів.

Стадія освіти: охоплення вищою освітою. Якість системи освіти. Якість освіти з математики і природничих наук. Якість шкіл менеджменту.

Стадія досліджень і розробок: інноваційний потенціал. Якість науково-дослідних інституцій. Витрати фірм на дослідження і розробки. Державна підтримка передових технологій.

Стадія інноваційного менеджменту: тип конкурентних. Складність виробничого. Використання патентів. Поширеність маркетингу

Стадія комерціалізація знань: Відтік мозків. Наявність передових технологій. Абсорбція технологій фірмами. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та трансфер технологій.

 

 

Таблиця 1.2.

Рейтингові місця Світового економічного форуму в Давосі

Щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу

В 2006 році

 

	Україна	Польща	Фінляндія
Стадія освіти
1. Охоплення вищою освітою
2. Якість системи освіти
3. Якість освіти з математики і природничих наук
4. Якість шкіл менеджменту
Стадія досліджень і розробок
5. Інноваційний потенціал
6. Якість науково-дослідних інституцій
7. Витрати фірм на дослідження і розробки
8. Державна підтримка передових технологій
Стадія інноваційного менеджменту
9. Тип конкурентних переваг
10. Складність виробничого процесу
11. Використання патентів
12. Поширеність маркетингу
Стадія комерціалізація знань
13. Відтік мозків
14. Наявність передових технологій
15. Абсорбція технологій фірмами
16. ПІІ та трансфер технологій

Джерело: The Global Competitiveness Report 2007-2008. – The World Economic Forum, Geneva, Switzerland 2007. - P. 177, 289, 345.

 

Для кращого аналітичної візуалізації представимо дані таблиці у вигляді графіку на рис. 1.3. На ньому можна наочно бачити, як знижуються місця рейтингу України на виробничих стадіях інноваційного циклу. Якщо на стадіях освіти та досліджень і розробок ми виглядаємо достатньо привабливо і приблизно на одному рівні з Польщею, то на завершальних стадіях циклу, де повинен забезпечуватися комерційний інноваційний результат, спостерігається відставання. Дані по Фінляндії, світовому лідерові розбудови знаннєвої економіки, свідчать про важливість досягнення збалансованості у розвитку всіх стадій інноваційного циклу. Це також ілюструє комплексний органічний характер національної інноваційної системи, де всі суб’єкти злагоджено працюють на кінцевий інноваційний результат в режимі постійних зворотних зв’язків між представленими стадіями. У ракурсі такого методологічного бачення стає зрозумілою помилковість політики відокремленого керівництва окремими стадіями інноваційного циклу, що власне і відбувається в Україні.

 

Рис. 1.3. Рейтингові місця Світового економічного форуму щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу в 2006 р.

 

Можна виділити в країнах-аутсайдерах три головні бар’єри, які не дозволяють їм ефективно впроваджувати інноваційні технології:

- недостатня законодавча та інституційна база для стимуляції підприємницької конкуренції;

- скорочення кількості підприємців, у який виникає бажання (мотивація) працювати на ринку високих технологій;

- низький рівень доходу на душу населення, що не створює стимулів і фінансових можливостей працювати на довгострокову перспективу.

- Активізація заходів з побудови інноваційно-знаннєвої економіки забезпечується впровадженням таких основних управлінських рішень:

- створення системи економічної мотивації та інституційного середовища для стимулювання розробки та використання національних та глобальних знань у всіх секторах економіки;

- формування суспільства висококваліфікованих, мобільних та творчих особистостей, які протягом життя мають постійну можливість опановувати нові передові знання та мати широкий доступ і до державного, так і приватного фінансування інноваційної діяльності;

- побудова інформаційної інфраструктури, конкурентного та інноваційного інформаційного сектору в економіці, який буде прискорювати розповсюдження ефективної та конкурентоспроможної інформації та надавати широкі комунікаційні можливості для всіх осередків суспільства;

- створення ефективної інноваційної системи та сприятливого бізнесового середовища, які стимулюють інновації та підприємництво;

- формування сприятливого фінансового середовища та його інституційної структури, здатної забезпечити підвищення капіталізації передових високотехнологічних виробництв;

- створення нового культурного середовища, яке є адекватним для реалізації політики розбудови інноваційно-знаннєвої економіки;

- політика формування інноваційно-знаннєвої економіки буде ефективною, якщо всі вищезазначені сегменти державного управління спрацюють на кінцевий результат – масовий випуск українськими підприємствами конкурентоспроможних інноваційних продуктів та технологій. В Україні особливої актуальності набуває завдання удосконалення заключної стадії інноваційного циклу - комерціалізації, яка відстає від потенціалу освітянської та науково-технічної стадій. Проте останні також потребують проведення кардинальних інноваційних реформ.

Створення локальних інноваційних осередків (у вигляді технопарків, технополісів тощо, чи стимулювання виключно «інноваційних» галузей і виробництв) в Україні дає лише локальні ефекти. Спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.

Обмеженість фінансових ресурсів держави висуває на передній план завдання забезпечення високої ефективності прямих бюджетних видатків на науково-технічний розвиток та інвестиції в інноваційні процеси, а також непрямих стимулів інноваційного розвитку. Такі задачі вирішуються лише за умов залучення суб’єктів господарювання до заходів державної інноваційної політики, формування мультиплікативного ефекту державних видатків для інноваційних процесів в економіці в цілому.

Тому головним завданням політики щодо розвитку інноваційного підприємництва є забезпечення сприйнятливості суб’єктів підприємництва до позитивних сигналів з боку ринкового середовища та спеціальних заходів, які стимулюють інноваційну активність та забезпечують поширення інновацій по усіх сферах національної економіки. Таких результатів можна досягнути лише шляхом посилення співпраці між різними гілками законодавчої та виконавчої влади, широкого залучення до вирішення зазначених проблем громадськості. Особлива роль належить проведенню діалогу бізнесу і влади та виробленню узгоджених підходів до створення адекватних умов для активізації інноваційної діяльності в Україні.