Тема 1.1 Принципи організації та форми підприємництва.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчення даної теми слід розпочати з ознайомлення з сутністю підприємництва, його ролі в суспільстві. Особливу увагу потрібно приділити вивченню тенденцій розвитку підприємництва в Україні.

 

План

1. Особливості підприємництва в Україні.

 

Література:

 

Питання 1. Особливості підприємництва в Україні.

Підприємницькі відносини закладені в українському народі генетично. Протягом усього процесу розвитку всіх сторін громадського життя ступінь розвитку підприємництва, економічна воля й інші фактори, що стимулюють зростання ініціативності суб'єктів економіки відігравали важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентноздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики.

Процес розвитку малого підприємництва на Україні має свої історичні корені і на стадії переходу до ринку має продовження. Підприємництво в Україні народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці. Ґрунтуючись на своєму майні й інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торговельні стосунки з Візантією, Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою.

У п'ятнадцятому столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситься на українську територію і починає впроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і у виробництві. Роки правління Петра (кінець 17-18ст) можна назвати періодом становлення підприємництва. Великий самодержець сприяв виникненню соціального попиту на підприємницьку діяльність у виробництві, їм було дано державне замовлення на розвиток галузей промисловості.

Переломним моментом у становленні підприємництва вважається початок 19 століття. Олександр І видав Указ про вільних хліборобів, що дозволяв поміщикам відпускати селян на волю з землею за викуп. У Петербурзі був відкритий перший комерційний банк із відділеннями в шести містах Росії. Почали активно створюватися об'єднання підприємців.

Могутнім стимулом у розвитку підприємництва стало скасування кріпосного права. Ділові люди одержали можливість більш вільно займатися підприємницькою діяльністю. На цей період часу приходяться найбільша подія - промисловий переворот. До 1808р. у Росії стали активно виникати акціонерні товариства, почалася реконструкція важкої промисловості із залученням іноземного капіталу. У 1870р. відбувся Перший всеросійський з'їзд підприємців, на якому було сформульовано: "Нині воля праці, воля промисловості зробилися девізом сучасного промислового прогресу". У 1886р. був прийнятий закон, що регламентував відносини між підприємцями і робітниками, причому він відповідав усім вимогам міжнародного права. У 90-і роки 19 століття склалася досить могутня індустріальна база підприємництва. У результаті реформи С.Ю. Вітте російський карбованець став конвертованим. У Росію підсилився приплив іноземного капіталу.

На початку 20-го століття в Росії створитися картелі, синдикати, трести. У першому десятилітті 20-го століття підприємництво в Росії стало ставати масовим явищем, а до 1914р. вступає в стадію стійкого розвитку. Однак цей розвиток був перерваний з початком Першої світової війни, потім Цивільної і "воєнним комунізмом".

В роки НЭПу вільне підприємництво стало відроджуватися. Надалі, з 1929р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошене нелигітимним, відбулося повне одержавлення економіки. І вже на рубежі 2-ї половини 80-х років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної посттоталітарної України, зароджується знову.

Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988р., після прийняття постанови, а потім і Закону "Про кооперативи". Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, в такий спосіб, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. " Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва".

Надалі в ході приватизації підприємства, що належали раніше державі переходять у приватну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці.

Аналіз стану малого підприємництва, здійснений за даними офіційних звітів, свідчить, що сьогодні в цій сфері функціонують 151,4 тис. малих підприємств із чисельністю працюючих на них 1,032 млн. чоловік, близько 4,7 тис. спільних підприємств із прямими іноземними інвестиціями, у яких працює близько 95 тис. чоловік, 35,5 тис. фермерських господарств із 67 тис. працюючих, а також 930 тис. індивідуальних підприємців без створення юридичної особи. У цілому в малі підприємства зайнято понад 2,1 млн. чоловік, а частка виробництва малих підприємств у ВВП складає біля 7%.

Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним бізнесом, діставати прибуток і розпоряджатися ним на свій розсуд. Прихід у малий бізнес став більш масовим і підприємці зіштовхнулися із серйозними проблемами, що характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті придбали гіпертрофований характер. Набір цих труднощів відомий: у пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує список приблизно з двох десятків причин, що перешкоджають розвиткові бізнесу, в тому числі малого.

У типовий перелік входять такі причини, як недосконалість законодавства і часто мінливі правила; надмірні податки; недостатність джерел фінансування; нерівні можливості у відношенні конкуренції з номенклатурним великим бізнесом; всеосяжна корупція і рекет; відсутність підтримки, а в такий спосіб і перешкоди з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банківської і комунікаційної систем забезпечення); професійна непідготовленість самих підприємців. До цього можна додати також економічну депресію, інфляцію і відсутність донедавна твердої національної грошової одиниці, що впливає не тільки на малий бізнес, але і на інших господарських суб'єктів, будучи неминучим супроводом перехідного періоду.

З загальних проблем, з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України у своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають в списку проблем не останнє місце. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів або в спеціалізованих формах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль, що діє в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.

Іншою проблемою підприємця є дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківський кредит дається на 2-3 місяця і з високою кредитною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засоби для кредитування малого бізнесу. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; засобу місцевих органів влади, що утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела вкрай не діючі. Що стосується одержання кредитів у комерційних банків, у якості їхніх клієнтів можуть виступати торговельні і посередницькі організації, що мають майно для застави. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Необхідно виділити проблеми доступу до приміщень і устаткування, дефіцит інформації і недоліку кваліфікованого персоналу. Цей набір проблем типовий для всієї України.

Діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступом до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме ціновому і якісному. Підприємці виділяють ще дві проблеми, що на їхню думку мають суто місцеве походження. Це відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів, що служать, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння сутності того, яким повинний бути характер взаємин з підприємцями. Через це вони вступають у конфлікти.

Немаловажливою проблемою є недостатня власна підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки підприємництва знаходитися в України в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації і відсутність літератури по бізнесі.

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областях. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, зауважуємо, що Україна значно відстає навіть від країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП, у Чехії - 12,4, в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5%.