Тема 2.3. Методи управління підприємствами.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчення даної теми слід розпочати із ознайомлення з сутністю методів управління, особливу увагу слід приділити вивченню соціально – психологічних методів упраління.

План

1. Соціально-психологічні методи управління.

 

Література:

Питання 1. Соціально-психологічні методи управління.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління.

Методи управління — способи впливу на окремих працівників і виробничі колективи загалом з метою досягнення визначених цілей.
Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності, специфіка завдань та інші чинники.

Соціально-психологічні методи управління — сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв'язки між працівниками, а також на соціальні процеси в ньому.

Вони ґрунтуються на використанні моральних стимулів до праці, діють на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання на свідомий обов'язок, внутрішню потребу людини. Головна мета застосування соціально-психологічних методів — формування у колективі позитивного морально-психологічного клімату, який активізує ініціативність кожного працівника, творчу цілеспрямованість, самодисципліну. Японські соціологи стверджують, що залежно від настрою, бажання людини працювати і від морально-психологічного клімату в колективі продуктивність праці може зростати або знижуватись у 1,5 рази.
Застосування соціально-психологічних методів можливе за умов гнучкості менеджерів, розуміння ними внутрішнього світу людини і особливостей її психології. Це сприяє застосуванню найефективніших форм активізації колективу.

Соціально-психологічні методи за способом дії поділяють на соціальні і психологічні.
Соціальні методи управління. Ґрунтуються на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, культурних норм і цінностей. За їх допомогою здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами. Забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від специфіки управлінських цілей виокремлюють такі методи:
- підвищення соціально-виробничої активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, обговорення, ціннісні орієнтири, критику, визначення проблем і перспективних цілей);
- соціально-історичного успадкування (соціально-виробничі традиції, обряди, ритуали — наприклад, свято праці, посвята у робітники, урочисті збори і вечори, вони виконують роль методів управління, якщо їх підтримують);
- управління ролевою поведінкою. Професійна роль характеризується змістом, правами і відповідальністю, соціальним статусом, престижем). Роль завжди виступає фактором, що визначає діяльність людини. Ця особливість ролі використовується з метою вдосконалення соціально-виробничих відносин, яке досягається зміною характеристик виконуваної ролі. Наприклад, загроза зниження соціального статусу людини через звільнення з посади змушує її відповідальніше ставитися до своїх обов'язків;
- удосконалення комунікацій (формування неформальних стосунків у групі, які сприяють розкріпаченню особистості, більшій довірі між членами колективу);
- соціального регулювання (укладання угод, взаємні зобов'язання, використання різноманітних систем відбору, компромісу та об'єднання інтересів);
- пропаганди та агітації (поширення і роз'яснення політики в галузі економіки, суспільного життя, формування переконань та ідеалів);
- власного прикладу (менеджер має бути взірцем у роботі, поведінці, ставленні до підлеглих);
- організуючих умов (формування певної організаційної культури).

Психологічні методи управління. Застосовують з метою гармонізації стосунків працівників фірми і формування такого психологічного клімату, який сприяв би активізації діяльності всього колективу.

Психологічні методи управління поділяють на такі групи:
- методи формування і розвитку трудового колективу. Вони дають змогу підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу;

- методи гуманізації стосунків у трудовому колективі. Зорієнтовані на вироблення стилю керівництва, культури управління та організації праці, етики управлінської діяльності, створення оптимальних відносин між підлеглими і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості щодо робочих умов тощо;
- методи психологічного спонукання (мотивації). Спрямовані на формування у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості. Найефективніші за умов зорієнтованості працівників на віддалені цілі, оскільки прийоми «короткої мотивації» при тимчасових невдачах можуть знизити активність працівника або навіть спричинити бажання змінити місце роботи;
- методи професійного відбору і навчання. Передбачають відповідність психологічних характеристик людини роботі, яку вона виконує.

Для ефективного застосування соціально-психологічних методів управління необхідно володіти інформацією про міжособистісні та групові стосунки в трудових колективах, здібності й риси характеру кожного працівника, психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії, вплив стилю керівництва на морально-психологічний клімат у трудових колективах тощо. Врахування всіх соціально-психологічних та індивідуальних особливостей працівників сприяє розвитку соціальних ресурсів організації, її можливостей, необхідних для ефективного виконання поточних завдань і досягнення її цілей.

Ефективність методів управління залежить від їх мотиваційної спрямованості, системності та наявності механізму їх реалізації і передбачає кваліфіковану роботу з вивчення правового середовища, в якому працює організація, що забезпечуватиме її правову та економічну безпеку.

 

Тема 2.4. Управлінські рішення та їх інформаційне забезпечення.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Вивчення даної теми слід розпочати із ознайомлення з інформаційним та технічним забезпеченням процесу управління, особливу увагу слід приділити принципам та критеріям роботи менеджера.

План

1. Інформаційне та технічне забезпечення процесу управління.

2. Принципи та критерії роботи менеджера.

 

Література:

 

Питання 1. Інформаційне та технічне забезпечення процесу управління.

 

Інформаційне забезпечення процесу управління - це поєднання усієї інформації, що використовуються, специфічних засобів і методів її опрацювання, а також діяльності фахівців з її ефективного удосконалення й використання.
На практиці інформаційне забезпечення охоплює систему руху і перетворення інформації, включаючи класифікаційні переліки всіх даних, методи їх кодування, зберігання та передачі. Розробка автоматизації інформаційного забезпечення спрямована на використання технічних засобів управління для постачання потрібної інформації відповідним органам управління з метою, по-перше, організації безперервного процесу збирання, опрацювання, зберігання, пошуку і відображення інформації, а також передачі її на різні рівні управління; по-друге, високої надійності та вірогідності відповідно до встановлених вимог до збирання й опрацювання на кожному з рівнів управління. Інформаційне забезпечення є динамічною категорією та використовуються підприємцями у бізнесі та управлінні. Документована інформація має значну цінність для її власника.
Управлінська інформація, щоб бути цілеспрямованою, продуктивною, повинна відповідати певним вимогам. Практика управління, спроби її теоретичного узагальнення виробили вимоги.

Управлінська інформація має бути:

— вірогідною, тобто реально відбивати факти події і ситуацію в галузях, сферах державного будівництва, суспільного життя;

— актуальною — свіжою, новою, відповідати реаліям сьогодення;

— достатньою — досить повно, глибоко і всебічно висвітлювати питання, що розглядаються;

— автентичною — виражатися в зрозумілій формі, лексично відповідати сучасним моделям державної мови;

— вчасною — оперативно попереджати виникнення труднощів, пов’язаних з тими або іншими процесами управління (ще до появи таких, а не після виникнення проблем).

Але, навіть відповідаючи відомим вимогам, інформація не може набути статусу управлінської.

Для цього вона має бути подана у відповідній формі — наказу, розпорядження, інструкції тощо, і оскільки вона зв’язана з державним управлінням,— виходити з певних організаційно-правових джерел — державних органів, наділених відповідною компетенцією. Наприклад, у сфері економіки такими органами є Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки і торгівлі, Міністерство транспорту, в галузі освіти — Міністерство освіти та науки, Вища атестаційна комісія. Рішення завжди набуває юридичної форми, тобто являє собою акт. Ним завершується підготовча інформаційна робота. Акт управління містить конкретний комплекс організуючих, регулюючих та керуючих впливів, які спрямовано на переведення відповідного явища, процесу, відношення у новий стан, необхідний для здійснення управління.

До інформації, яка міститься в актах управління, ставляться певні вимоги. Передусім необхідно, щоб управлінське рішення містило якомога більше інформації, придатної як до аналізу та оцінки ситуації, так і до наступної зміни, розвитку питання, що розглядається. В органічному зв’язку з повнотою інформації постає вимога доцільності і чистоти інформації, що відбито в акті управління. Тобто в тексті рішення повинні міститися лише ті відомості, норми, вказівки, плани, що мають безпосередньо управлінський сенс і безпосередньо належать до відповідного питання.

Необхідною вимогою, яка також ставиться до інформаційного наповнення управлінського акту, є внутрішня узгодженість інформації, тобто, частини акту державного управління повинні логічно відповідати одна одній і взаємодоповнювати одна одну.

У нинішній час проблема інформаційних якостей управлінських рішень стоїть дуже гостро, бо в усіх сферах і галузях економіки, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва для забезпечення їхнього постійного функціонування і розвитку використовується різноманітна управлінська інформація.

Інформаційне забезпечення управління і бізнесу включає:

− пошук і оцінку ідей, гіпотез, рішень;

− виявлення і опис проблем, тенденцій, альтернатив, конфліктних і надзвичайних ситуацій;

− багатокритеріальний аналіз даних і оцінка складних об’єктів;

− інформаційне моделювання проблем і вибір методів їх вирішення;

− формування системи критеріїв і оцінок, інформаційна експертиза планів, програм, наукових і конструкторських досліджень, проектних робіт;

− оцінка і впровадження науково-технічних досягнень і передового досвіду конкуруючих організацій;

− збирання і аналіз даних про партнерів і конкурентів;

− визначення поведінки в конкурентній боротьбі, конфліктах, протистоянні; аналіз і прогнозування надзвичайних ситуацій, пошук їх аналогів;

− аналіз і прогнозування “лідерів” у комерції, науці, технології, техніці, виробництві;

− інформаційне супроводження розробки прогнозів розвитку галузі, підприємства, регіону;

− акумулювання і оцінка ініціатив, інновацій і розробка пропозицій з їх використання;

− інформаційно-діагностичний аналіз ліцензійної діяльності і угод;

− діагностичний передпрогнозний аналіз торговельних угод, пропозицій по бартеру, лізингу, клірингу, біржовим процедурам, контрактам, намірам, угодах, поставках, фінансових процедурах та ін.;

− інформаційна експертиза проектів з ризиковим фінансуванням;

− інформаційна експертиза проектів для інноваційних банків;

− прогнозування хвиль економічної кон’юнктури;

− прогнозування хвиль соціального розвитку;

− аналіз комерційного рейтингу фірм, партнерів і конкурентів;

− аналіз соціально-політичного рейтингу;

− накопичення відомостей і їх використання для посередницької діяльності в науці, технології, виробництві, в діяльності бірж, банків, у великих програмах, соціальних і політичних заходах;

− накопичення і використання відомостей про виставки, аукціони, ярмарки, конференції, наради;

− редакційно-аналітична діяльність і підготовка аналітичних матеріалів, довідок, доповідей, прогнозів, реклами.

Аналіз інформаційних потреб, вивчення мотивацій в управлінських рішеннях, тематичне інформаційне забезпечення керівників, психологія індивідуального і групового інформаційно-аналітичного забезпечення є об’єктами діяльності в галузі інформаційного забезпечення управління і бізнесу.

Інформаційне забезпечення управління і бізнесу передбачає:

− комплексне інформаційне забезпечення найбільш повною і достовірною фактографічною і концептуальною інформацією порівняльного і прогнозного характеру – стану, тенденцій і перспектив розвитку предметної галузі, конкретних об’єктів-аналогів;

− підготовка аналітичних, порівняльних або реферативних оглядів;

− проведення патентних досліджень;

− організація консультацій, експертних оцінок;

− співставлення техніко-економічних параметрів виробів;

− переклад ділової інформації;

− формування спеціалізованих (в тому числі повнотекстових) баз

даних для побудови аналітичних моделей і кількісного аналізу об’єктів експертизи і прогнозування.

Для ефективної роботи необхідне знання джерел інформації, характеристик інформаційних масивів: розсіяння інформації, старіння, актуальності інформації, оцінювання характеристик інформації – якісних (достовірність, об’єктивність, однозначність, своєчасність, релевантність, пертинентність, актуальність), кількісних (повнота, достатність), ціннісних.

Забезпечити стійке положення на ринку підприємству дозволяє така інформація:

− адресна інформація

− про безпеку у підприємницькій діяльності;

− про законодавчі та нормативні документи;

− про діяльність фірм і підприємств:

− про виставки;

− про ділову документацію;

− про маркетингові дослідження;

− про надійність зарубіжних партнерів;

− про надійність вітчизняних партнерів;

− про науково-технічні досягнення;

− про покупців;

− про репутацію партнерів;

− про ціни;

− про зовнішньоекономічну діяльність;

− оцінка бізнес-проектів;

− фінансова інформація.

− інформація про джерела інформації: основні періодичні видання про інформаційний ринок; довідкові матеріали про інформаційний ринок; консультаційні і навчальні центри з інформації.

З розвитком інформатизації бізнесу, особливо її технічної складової – комп’ютеризації, змінюється робоче місце працівників офісу – тепер їх оточують різні засоби інформатизації з новими можливостями. Широке впровадження глобальних комп’ютерних мереж дозволяє підприємствам розширювати міжнародних економічних зв’язків, у зв’язку з чим інформаційним працівникам доводиться працювати у відкритому інформаційному просторі з різномовним текстом, переглядати великі масиви інформації, здійснювати їх переклад і аналіз для виявлення тенденцій, закономірностей, створювати проблемно-орієнтовані бази даних.

Сучасний бізнес зробив якісний крок у бік глобальної комп’ютеризованої комерції. За допомогою електронних технологій здійснюються ділові операції – встановлення контактів, укладання угод, комп’ютеризована торгівля товарами і послугами та ін. Все частіше джерелом аналітичної і оглядової бізнес-інформації стає Інтернет. Всесвітня мережа надає бізнес-новини і аналітичну інформацію, містить довідники з правової інформації, відомості про підприємства, статистичні дані. Мережа надає сервіс у одержанні економічної інформації, даних про фінансовий ринок, фондовий і товарний ринки. Витрати, наприклад консалтингових фірм, на інформаційне забезпечення при виконанні маркетингових досліджень того чи іншого сегменту ринку, становлять до 10 % вартості проекту, при чому значних матеріальних і трудових ресурсів потребує збирання первинної інформації, яка є базою для проведення досліджень. Крім одержання інформації з мережі Інтернет, підприємства широко використовують мережу для реклами і маркетингу.

 

Питання 2. Принципи та критерії роботи менеджера.

 

Для досягнення поставленої мети в діяльності підприємства менеджер повинен дотримуватися певних принципів, які конкретизуються у сукупності основних вимог, критеріях його діяльності.

Для ефективного процесу управління менеджер має дотримуватися таких основних вимог:

- розглядати людину як головне джерело підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

- планувати діяльність крупних компаній, в тому числі довготермінову потребу в кадрах;

- надавати підрозділам (відділам тощо) і працівникам цих підрозділів певну автономію, що стимулює їх підприємливість;

- постійно орієнтуватися на потреби споживачів (це досягається раціональною маркетинговою діяльністю);

- дотримуватися простих форм управління, мати малочисельний управлінський апарат;

- діяти енергійно і швидко при концентруванні зусиль компанії на одному або кількох напрямах бізнесу;

- проводити політику, спрямовану на формування у компанії багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику;

- органічно поєднувати автономію, свободу окремих підрозділів, працівників з жорсткою централізацією (коли йдеться про основні цінності компанії — стандарти якості та обслуговування та ін.).

Орієнтування на людину ("людський капітал") передбачає насамперед необхідність постійного залучення працівників усіх рівнів до вироблення і прийняття управлінських рішень. Для цього слід збільшувати інвестиції в "людський капітал", формувати у працівників економічне мислення, техніко-економічну культуру, виховувати передусім людей розумової праці.
Тому менеджер має бути компетентним у питаннях культури, етики, моралі, фізичного і психічного здоров'я та вдосконалення особи. Він мусить мати розвинуте філософське мислення, бути обізнаним з різними теоріями (особливо щодо організації виробництва і праці), вміти розібратися у результатах наукових досліджень.

До основних критеріїв роботи керівника-менеджера за сучасних умов відносять збільшення: 1) звітності; 2) лідерства; 3) уваги до колективної роботи; 4) контакту з людьми; 5) умовності влади, 6) індивідуальності; 7) самовіддачі; 8) поєднання інтелекту та оперативних якостей.

Керівники і менеджери, яким потрібно надихати співробітників, самі повинні відчувати душевний підйом, працювати на вищому духовному рівні, постійно впливати на ідеї та енергією людей, які їх оточують, більше уваги приділяти їх духовним якостям, почуттям, прагненням. У цьому плані погляди на людину лише як на знаряддя, інструмент, об'єкт, яким можна маніпулювати, спонукати тощо, є ознакою тоталітарного мислення. Проблеми духовності, віри, релігії та їх психологічні наслідки відіграють дедалі більшу роль у сучасному суспільстві. Тому менеджер повинен мати сучасні знання у сфері теорії й досліджень людської поведінки, вміти передбачати ставлення людей до себе і розумно реагувати на нього. Не випадково до складу кадрової служби в компаніях, фірмах входять соціологи, спеціалісти з трудових відносин та ін. На думку американського економіста (спеціаліста з теорії управління) П. Дракера, менеджери повинні зробити людей здатними до спільних дій, підвищити ефективність їх зусиль і водночас нівелювати притаманні їм недоліки та слабості.
Оскільки в сучасній компанії важливу роль відіграє певна система її внутрішніх цінностей, менеджер мусить уміти зробити так, щоб ними переймалися люди. Він має виробляти і підтримувати прагнення досягти мети.

Основними принципами діяльності менеджера у цій сфері є:

- стриманість у ставленні до суперника (навіть коли є змога "знищити" його);

- максимальна увага до власного "я" людини, що формує індивідуальність;

- допомога працівникам у реалізації їх цілей щодо мети та цінностей компанії на основі принципу пріоритетності інтересів людини, а не всієї організації.