Організаційно-правові форми підприємницької діяльності 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності



Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння;2) партнерство (товариство);3) корпорація.

Не має особливого значення, яку форму ви оберете сьогодні, ви можете змінити її у майбутньому. Багато хто із приватних підприємців перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від ступеня економічного зростання. Розглянемо детальніше ці форми (рис. 2.5).

Одноосібне володіння

Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж, прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як Його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).


40) Система цін в ринковій економіці. Види цін. Державне регулювання цін в ринковій економіці

У ринковій економіці можуть діяти різні види цін, що обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків. Поділяють ціни на матеріальні продукти і на послуги.

Залежно від порядку ціноутворення, рівня втручання держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі їх види: вільні, фіксовані та регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вони встановлюються на ринку під дією попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, формування незалежних товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які становлять основу ринкової економіки.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету. Вони регулюються державою різними методами, зокрема встановленням верхньої межі (стелі) ціни, визначенням максимального рівня прибутковості виробництва. Тобто, ціни установлюються на рівні, який дає змогу максимізувати вироблену в галузі частку валового національного продукту, шляхом їх (цін) наближення до граничного показника затрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Отже,регульовані ціни - це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці. Методи державного регулювання цін у кожній країні встановлюються чинним законодавством.

Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними), закупівельними і роздрібними.

Види цін розрізняють за характером обігу і стадіями ціноутворення. Це оптові ціни виробника продукції, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі та роздрібні ціни. Така диференціація відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії.

Оптова ціна - це ціна, за якою одні виробники реалізують свій продукт (товар) іншим господарським суб'єктам, тобто ціна, за якою товари реалізуються у великій кількості всім категоріям споживачів, окрім населення.

Схематично види, структуру і методи формування цін за стадіями ціноутворення зображено на рисунку 9.7.

Оптова ціна виробника складається із повної собівартості реалізованої продукції (в т.ч. адміністративні витрати і витрати на збут) і прибутку. За оптовими цінами виробника продукція реалізується іншим підприємствам або торговельно-збутовим організаціям, якщо така продукція не оподатковується податком на додану вартість.

Оптова ціна відпускна складає оптову ціну виробника, акцизний збір (підакцизні товари) і податок на додану вартість. За цією ціною продукція реалізується іншим підприємствам, а також підприємствам, які займаються оптовою торгівлею.

Оптова ціна закупівлі складається з чотирьох економічних елементів: оптової відпускної ціни, витрат посередника, прибутку посередника і податку на додану вартість.

Оптові ціни служать базою для формування роздрібних цін.

Роздрібні ціни - це ціни, за якими товари реалізовуються безпосередньо індивідуальним споживачам (покупцям). Вони містять оптову відпускну ціну виробника і торговельну надбавку (витрати, прибуток і податок на додану вартість торговельної організації).

За способом фіксації ціни виділяють такі види цін: контрактні, трансфертні, біржові, ціни торгів.

Розрізняють ціни і за територіальним критерієм. Це такі види цін: регіональні (поясні), національні, світові. Регіональні ціни — встановлюються на певних територіях країни. Національні ціни - це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. Особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін. Вони поділяються на експортні ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортних товарів, валютного курсу, витрат на реалізацію певних товарів усередині країни їх ввезення.

У різних країнах за способом обґрунтування цін розрізняють такі види цін: базисні, фактичні, довідкові, прейскурантні, дискримінаційні, монопольні тощо.

Ціни на послуги називають тарифами, які поділяють на комунальні, побутові, транспортні тощо.

Система роздрібних цін і тарифів визначає купівельну спроможність національної грошової одиниці, а відповідно, реальність грошових доходів населення. Тому політика роздрібних цін на товари споживання та платні послуги має зайняти належне місце в ринковому механізмі, економічній політиці держави.


41) Суть і функції фінансової системи. Структура фінансової системи

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси - це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне страхування) перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв'язання соціальних проблем, проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій- це грошові ресурси, що забезпечують процес формування і використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й прибутку. Фінанси підприємств об'єднують фінанси всіх суб'єктів господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній. Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення - це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв'язку. Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій та інвестицій). Фінанси підприємств і населення також пов'язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення. Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових частин.

Фінанси виконують ряд функцій:

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функціюфінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

 

 


42)Державний бюджет, його доходи і видатки. Бюджетний дефіцит, його причини, негативні наслідки і шляхи подолання.

 

Державний бюджет - це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням,зіншого,метою формування тавикористання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Структура бюджету:

Доходи:

Податки, податки з-під населення, акцизний збір, податок на добавлену вартість, доходи від зовнішньої діяльності та інші.

Видатки:

Фінансування державного сектору, соціальний захист населення, фінансування освіти, медицини, культури, витрати на управління на оборону.

Причини бюджетного дефіциту:

- спад виробництва внаслідок цикл. Коливань, який призводить до зниження рівня доходів(а відтак до податків)

- збільшення держ витрат на розвиток військово-промисл. Комплексу, реалізацію соц програм, фінансування збиткових підприємств.

- Значний сектор тіньової економіки що уникає сплати податків

- Зростання витрат на утримання управлінського апарату

- Непомірні втрати, розкрадання держ ресурсів.

- послаблення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійне зростання цін, інфляція;

- нераціональна зовнішньоекономічна діяльність держави;

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, стимулювання нац. Виробництва, випуск боргових зобовязань держави(векселі, облігації)емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню.

Шляхи подолання дефіциту бюджету:

-стимулювання нац. Вир-ва

-ліквідація дотацій нерентабельних підприємств

-місія паперових грошей

-випуск боргових зобов*язань держави


43)Податки і їх види. Функції податків. Проблема оптимізації податків на прибуток і особисті доходи.


Податки- це обовязкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних та фіз. Осіб.
Елементи податків:
- обєкт податку(дохід, майно, цінні папери)
- субєкт(або платник) фіз або юрид особа.
- джерело податкудохід та зар. плата
- ставка (розмір податку який припадає на одиницю оподаткування)
- податкова пільга(повне або част. Звільнення від податку)
Особливості податку:
- адресність до бюджету
- індивідуальна безоплатність(при стягненні податку держава не бере на себе обовязки щодо надання сплатнику певного еквіваленту)
- обовязковість платежу(стягуються на основі безповоротності)
- за допомогою податків здійснюється перерозподіл нац. Доходу.
Функції:
Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.
Регулююча - виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.
Розподільча - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).
Стимулююча створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.
Контрольна забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.
Види податків:
1) За рівнем державних структур
- Загальнодержавні(встановл. Держ органами)
- Місцеві(місцевими органами)
2) За обєктом оподаткування(на доходи, на майно,на споживання)
3) Форма оподаткування
- прямі (випл. Безпосередньо субєктами податків)
реальні(земельний податок,будинки, на грошовий капітал), Особисті(податок на спадщину, даруваня, приріст капіталу )
- непрямі(виплачуються у сфері реалізації або споживаня товарів та послуг, не звязані з розмірами доходів)
Фіскальні монопольні податки- непряме поподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою.
Акцизи- непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, ця надбавка належить державі. Переважно на товари масового споживання(цигарки, алкогол напої, автом.), комунальні транспортні, культурні послуги, телефон, авіа залізнодорож квитки.)
Митні збори-податки на ввезення та вивезення товарів через кордон.
Принципи оподаткування:
- уникнення подвійного оподаткування
- захист вітчизняного виробника
- обовязковість
- доступність та зрозумілість
- прогресивний характер оподаткування

Особистий дохід — грошовий дохід працівника, що складається із заробітної плати і додаткових платежів, включаючи дивіденди, відсотки, ренту, премії, трансферти. Обчислюється до вирахування податків. Розрізняють номінальний дохід, обчислений безпосередньо в грошовій формі, і реальний дохід, обчислений з урахуванням купівельної спроможності грошей, що визначається рівнем цін.
44) Кредит, його види і функції. Кредитні інструменти регулювання економіки

Кредит (від лат. "creditum" - позика, борг, "credere" - вірю) - як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у певний строк з оплатою у вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є кредитором, а котра отримала - позичальником. У процесі руху позики між кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини.

Види кредиту:

- Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.

- Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.

- Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.

- Споживчий кредитнадається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).

- Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.

- Іпотечний кредитнадається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.

- Міжгосподарський кредитнадається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

- Консорціумнийнадається позичальнику банківським консорціумом для кредитування однієх але великох угоди в нац. Або іноземній валюті

Форми кредиту

Грошова -рух переважної частини фонду країни здійснюється у грошовій формі (позики надаються та погашаються грошима)

Товарна (натурально речова)кредитні відносини між продавцем на покупцем виникають у випадку коли останні одержують товари, послуги з відстрочкою платежу.

Функції:

- перерозподіляє грошовий капітал

- сприяє скроченню витрат обігу

- прискорює централізацію та концентрацію капіталу

- є інстументом регулювання економіки

- акумулює та мобілізує осн. Капітал

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу - вони зменшуються.

Не менш ефективним засобом грошово-кредитного впливу на економічну кон'юнктуру є зміна дисконтної ставки при наданні позички комерційним банкам. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, центральний банк обмежує або розширює доступ комерційних банків до кредитів. За допомогою такої політики він впливає на рівень процентних ставок по кредитах комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або збільшення попиту на комерційний кредит з боку їх клієнтів.

Отже, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку.


45) Сучасна банківська система. Необхідність двоярусної системи. Функції центрального банку .

 

Ба́нківська систе́ма — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму.
Включає:
· Центральний (емісійний)банк
· Мережа банків(комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні.)
· Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи(страхові компанії, інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні й благодійні фонди.
Функції ЦБ:
- проводить грошово-кредитну(монетарну) політику(підтримка стабільності нац. Грошової одиниці
- здійснює емісійну і валютну політику
- кредитує уряд, кредитув. Комерційних банків у період екон труднощів
- рефінансує банківську систему. Облікова процентна ставка(ставка рефінансування)- це ставка, за якою ЦБ кредитує комерційні бансківські установи під заставу векселів. Змінюючи ставку, ЦБ впливає на грошову масу в економіці. Підвищуючи її він «збиває» попит на кредитні ресурси і скорочує купівельну спроможність субєктів господарювання. Знижуючи її – навпаки.
- зберігання золотовалютних резервів країни.
Головне завдання банку – управління емісійною розрахунковою та кредитною діяльністю.
Банківська система України склад. з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг.
В кінці 1990 р. Верховною Радою СРСР був прийнятий закон "Закон про Держбанку і банківську діяльність", який остаточно встановлював двоярусну банківську систему у вигляді Центрального банку (Держбанку), Ощадного банку та комерційних банків. Згідно з цим законом комерційні банки отримали самостійний статус у сфері залучення вкладів та кредитної політики, а також при визначенні відсоткових ставок. Крім того, їм були дані права здійснювати валютні операції на основі ліцензій, виданих Центральним банком.
На початку 19 століття великі приватні банки отримують право емісіїкредитних квитків (банкнот), що заміщає металеві гроші. Якщо в основіцієї діяльності лежать потреби товарообігу, то корисний ефектемісії кредитних квитків безсумнівний.
У міру розвитку банківського обігу та пов'язаних з ним проблем інавіть катастроф, а також поширення титулів держави (казначейськихквитків, асигнацій, облігацій), перетворюють останні у боржника банків,виникає потреба в зосередженні емісійних операцій в руках одногонаціонального банку, що знаходиться під контролем держави. Перехід допаперово-грошовому обігу без розміну банкнот на золото завершив процесодержавлення емісійного центру.
Отже, приватні комерційні банки виникли задовго до створенняінституту державного банку, але їх діяльність підготувала і взначною мірою простимулювала перехід до двох'ярусної банківськоїсистеми. Сьогодні в кожній країні існує центральний емісійний банк,обслуговуючий комерційні банки. І якщо окремі банки надаютьклієнтам готівку, то це не кредитні квитки даного банку, а національнібанкноти.


46 )Суть умови розвитку, принципи діяльності та основна мета підприємництва

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпакиСправжнє підприємництво може бути втілене в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції — інноваційну, ресурсну, організаційну, мотиваційну.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва виявляється у націленості на найбільш ефективне використання з погляду досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція підприємництва передбачає поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснює контроль за використанням їх.

Мотиваційна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Основна мета підприємництва — одержання прибутку, але не за будь-яку ціну. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного сполучення обох цілей. Звичайно, варто погодитися з тим, що бізнес — це економічна діяльність підприємців, їхня майстерність і здатність приносити великий прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим, розвиток бізнесу у ринковій економіці сприяє насиченню споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва. Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

Цільова функція підприємства — максимізація доходу (прибутку), є його довгостроковою метою, за для якої воно може в деяких випадках на короткий строк прагнути до росту обсягу виробництва, дотримуючи якої-небудь ринкової тактики чи навіть тимчасово скорочувати виробництво.

Принципи діяльності підприємств. Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.
Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування л самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.
Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств.

 


47) Антиінфляційна політика держави. Стратегія антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін.
Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.
Найчастіше використовується нуліфікація знецінених грошей. Вона означає ліквідацію старих грошових знаків, вилучення їх із обігу і заміну їх новими грошовими знаками, як правило, в меншій кількості. Цим методом скористалась Україна в 1996 p., запровадивши в обіг нову грошову одиницю - гривню.
Протилежним до нуліфікації є метод стабілізації національної валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національної валюти. Нині у її здійсненні провідним методом є поступова реставрація валюти, тобто відновлення доінфляційної купівельної спроможності та курсу національної валюти щодо інших вільноконвертованих валют. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів для оздоровлення національної економіки, спрямованих насамперед на збільшення виробництва високоякісних, конкурентно-здатних товарів
Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.
Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.
Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.
Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють.
Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго- й короткотривалого характеру.
48)Ринок праці і необхідність резерву трудових ресурсів. Безробіття і його види

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

— особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

— особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

— особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу.

Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов’язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

Безробіття та його види

Безробіття – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки, що обумовлено перевищенням пропозиції праці над попитом.

безробітні – це особи віком 15-70 років (як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:· не мають роботи (прибуткового заняття);· шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж чотирьох тижнів;· готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До цієї категорії відносяться також особи, які навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють

Сучасні теорії ринку праці розрізняють переважно три типи безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з динамічним характером ринку праці, постійним переходом працівників із стану зайнятості в категорію безробітних і навпаки, з недосконалістю інформації. Вона принципово не може бути усуненою і існує в будь-якій економічній системі.

Структурне безробіття викликано невідповідністю професіональної або регіональної структури робочої сили і попиту на неї. Головні причини структурного безробіття в сучасній економіці – швидкі темпи науково-технічного прогресу, постійна зміна технологій і виникнення нових виробництв, розвиток міжнародної торгівлі. Структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Фрикційне і структурне безробіття разом дають так званий природний рівень безробіття аборівноважне безробіття. Рівноважне безробіття ще інколи називають добровільним. Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо). Циклічні коливання попиту на працю пов’язані не з макроекономічними, а з природними факторами (зі зміною пори року). Безробіття надлишкової пропозиції виникає в результаті порушення рівноваги на ринку праці, коли заробітна плата за будь – якими причинами (наприклад, в результаті діяльності профспілок або проведення політики ефективної заробітної плати) виявляється вище рівноважного рівня. Це безробіття вимушене, не рівноважне. Циклічне безробіття породжується дефіцитом агрегато-ваного попиту на ринку товарів, тобто макроекономічними причинами порушення рівноваги – це перевищення природного рівня, або не рівноважне (в макроекономічному змісті) безробіття. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.До вимушеного безробіття підносяться такі види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне. Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги. Маржинальне безробіття – безробіття слабо захищеного населення. Сюди відносяться молодь, жінки з малими дітьми. Молодіжне безробіття. До молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років. Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%.


49) Відтворення і економічний ріст. Фактори і типи економічного росту. Структурні зміни в економічному розвитку

Економічне відтворення відбувається як в межах окремих підприємств ідомогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною інеобхідною ланкою всього суспільного відтворення. Суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесіввідтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільном





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 264; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.80.249.22 (0.015 с.)