ПЕРЕГЛЯД ПРІОРИТЕТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА. ВСТУП ДО МИТНОГО СОЮЗУ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПЕРЕГЛЯД ПРІОРИТЕТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА. ВСТУП ДО МИТНОГО СОЮЗУ



Необхідні кардинальна структурна перебудова економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей у нові. Негативні наслідки економічних криз неминучі, але вони не повинні бути безглуздими. Якщо криза вже має місце, слід використовувати її як метод реформування структури народного господарства. У протилежному разі відбуватиметься подальше загострення суперечностей в усіх сферах суспільного життя.

 


28) Джерела формування і структура використання сімейних доходів.

Сімейний дохід- сума доходів свідомо організованох на основі родинних звязків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соц. Екон. Та дух потреб індивідів сімї.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

- розмір грошових доходів членів сімї

- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ

- обсяг податків

- наявність чи відсутність безробітніх в сімї

- рівень цін

Джерела формування:

1) власність на ресурс «праця»(заробітня плата, гонорари)

2) власність на ресурси, що мають відокремлене від власника існування(процент, рента, дивіденди, прибуток)

3) державні виплати(пенсії, безплатні послуги освіти, охороно здоровя, пільги)

4) інші джерела(спадщина, виграші, дарування)

Використання:

1) придбання екон. Благ довгострокового користування(квартири, техніки, меблів)

2) придбання екон. Благ поточного споживання(одяг, їжа, оплата комунальних послуг,, транспортних)

3) сплата податків

4) придбання цінних паперів, нерухомості, з метою збереж. Цінності заощаджень.

5) Інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімум , тобто вартості (грошової оцінки) набору товарів і послуг, розрахований на основі наукових нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Се-ред них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагро-мадження та інші видатки.

Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використан-ня сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі зако-номірності цього процесу.

Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найваж-ливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Поясню-ється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними пот-ребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвит-ку виробництва.

 

 


29) Взаємовідносини держави і економіки. Необхідність державного регулювання сучасної ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки- це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

* Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.

* Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.

* Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.

* Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.

* Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.

* Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.

* Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.

* Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.

* Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.


30) Функції держави в ринковій економіці. Напрямки впливу держави на ринкову економіку.

економічну роль держави слід досліджувати в двох аспек-тах - забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення. Останній аспект свого часу невиправ-дано абсолютизувався вітчизняною теорією.
Держава має великі можливості впливу на економіку, може сти-мулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих від-носин, виконувати прогресивну і регресивну роль. Проте, незва-жаючи на свою відносну самостійність, вона не може примусити суспільство жити за тими правилами, які суперечать об'єктивним економічним законам або для яких ще не створено матеріальних передумов.

Необхідність політичної функції держави випливає із самої сутності держави як політичної форми організації суспільства. Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, ігнорує суспільні потреби, діє не на користь національним інтересам, то вона не виправдовує свого існування. Ігнорування політичної функції здатне породжувати політичну нестабільність, соціальні конфлікти та хаос в економічній сфері. За таких умов про будь-яке державне управління та державне регулювання економіки не може бути й мови.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці людей. Окремі особи використовують те саме середовище для досягнення різних цілей, у тому числі й злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; втілення в жити принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Якщо людина реалізується у своєму народові (нації), то народ у цілому - у взаємодії з іншими народами. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обставини, які визначають долю народів, а також одвічні національні інтереси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегічних параметрах, налагоджувати нормальні відносини з іншими країнами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Сприятливе міжнародне становище створює умови для конструктивного розвитку будь-якої країни.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Державне втручання в економіку обумовлене цілою низкою конкретних причин:

o ринок має власні, іманентно притаманні йому недоліки. Це циклічний характер функціонування економіки, безробіття, інфляція тощо. Ці явища набувають значних масштабів і гальмують розвиток суспільства;

o ринкова економіка не здатна реалізувати масштабні наукові проекти, які б забезпечували стратегічний прорив у галузі науки й техніки. Фундаментальна наука з її величезними витратами і великою ймовірністю здійснення витрат без отримання кінцевого позитивного результату не може бути профінансована приватним бізнесом;

o процес відтворення робочої сили в умовах ринку не може бути забезпечений у повному обсязі, бо ринок формує попит тільки на ту робочу силу, яка відповідає досягнутому рівню техніки і технології;

o ринок не може протистояти монополіям, інфляції, а також негативним наслідкам господарювання стосовно навколишнього середовища;

o структурні зміни в економіці, потреба в яких часто є нагальною для країни, практично нездійсненні для ринку через свою масштабність і великі фінансові витрати;

o в умовах інтернаціоналізації виробництва різко посилюється конкуренція на світових ринках, тому без допомоги держави бізнесу важко утримати свої позиції;

o ринок не здатний забезпечити задоволення потреб у соціальних благах, споживання яких є загальнодоступним і це споживання не можна обмежити.

Усе це вимагає активної участі держави в економічному житті суспільства і формує її базові економічні функції. Саме вони є основою інших функцій держави, а саме політичної, соціальної, міжнародної. Економічні функції держави багатопланові, але їх можна згрупувати за певними напрямами:

o Забезпечення правового поля, у межах якого здійснюється виробництво. Законодавче визначення відносин власності, правового статусу всіх учасників суспільного виробництва, їх права й обов'язки, їх відповідальність за умови порушення встановлених норм і законів.

o Зменшення, а за можливістю й ліквідація негативних наслідків ринкового саморегулювання. До цього напряму належить, перш за все, захист конкуренції й обмеження монополізму. Важливою складовою є боротьба проти високої інфляції і безробіття.

o Перерозподіл доходів за допомогою податкового механізму і частково через регулювання цін. Цей напрям забезпечує як активне управління макроекономічними процесами, так і зменшення нерівномірності в розподілі доходів.

o У сучасних умовах надважливим напрямом втручання держави в економічне життя суспільства є формування інформаційної інфраструктури та забезпечення рівного доступу до неї всім членам суспільства.

o Забезпечення громадян суспільними благами, до яких належать державне управління, безпека суспільства й людини, оборона, охорона здоров'я, освіта тощо.

Державне регулювання економіки - складний і неоднозначний процес. Його не можна тлумачити тільки як явище, що постійно посилюється. Так, у більшості розвинених країн у 80-ті рр. XX ст. відбувався процес дерегулювання, тобто зменшення втручання держави в економіку. Ще помітніші зміни в цільовому призначенні і конкретних пріоритетах регулювання. Наприклад, в Україні регулювання спрямоване переважно на розвиток економіки й забезпечення економічного зростання. Водночас у Франції пріоритетом є культура, освіта і загалом людський капітал. Але можна зробити висновок, що в сучасних умовах втручання держави в економіку об'єктивно необхідне, а в разі наукового й виваженого способу його застосування дає позитивні наслідки і сприяє економічному зростанню.


31) Методи державного регулювання ринкової економіки. Значення цільових програм.

Прямі методи державного регулювання - це ті методи, які безпосередньо спрямовані на суб'єктів ринку. Вони застосовуються з метою зміни обсягів виробництва, обсягів експортно-імпортних операцій, зміни структури споживання тощо. Головним інструментарієм такого впливу є ліцензії, квоти, державні закупівлі, установлені державою ціни, нормативи, комплексні програми тощо.

Непрямі методи - це такі методи, які спрямовують дії суб'єкта ринку в необхідне русло не безпосередньо, а опосередковано, через створення певних економічних умов. Тут головним є економічний інтерес суб'єкта ринку, вплив на який і сприяє досягненню тієї мети, яку ставить держава. Тут інструментарієм є заходи, які вживає держава в процесі реалізації своєї фіскальної, грошово-кредитної, амортизаційної, бюджетної й іншої політики. Ефективність непрямих методів не така висока, як прямих, але вони більш адекватні ринку, а тому більш пристосовані до дії ринкового економічного механізму.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших
проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з
використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання , складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Одним з найважливіших інструментів бюджетної політики зі стимулювання розвитку регіонів сьогодні, поряд із угодами щодо регіонального розвитку та програмами подолання депресивності окремих територій, є загальнодержавні цільові програми. Регіональна політика України має за мету забезпечення рівномірності розвитку з одночасним підвищенням конкурентоспроможності територій, забезпечення відповідної якості суспільних послуг та добробуту громадян на всій території держави.

З’явилися державні цільові програми в Україні після проголошення незалежності. Вони є низкою завдань та заходів (сформованими у вигляді програми), направлених на подолання проблем соціально-економічного розвитку. Використання державних цільових програм зумовлене необхідністю захисту певних напрямів бюджетного фінансування в умовах розбалансованості бюджетного процесу. На початку 1990-х років державні цільові програми фінансово забезпечували окремі пріоритетні програми в умовах неузгодженості бюджетного процесу, недосконалої організації позабюджетних фондів, що унеможливлювало бюджетне планування. Однак вже після 2002 р. бюджетний процес був структурований, а цільові програми втратили своє первісне значення. З 2004 р. державні цільові програми законодавчо регулюються завдяки Закону України “Про державні цільові програми” ,відповідно до якогодержавна цільова програма - це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.


32) Суть , функції і принципи розподілу доходів.

Розподіл - це економічний процес формування індивідуальних доходів населення. Сутність розподілу визначається відносинами власності: у різних економічних укладах діють різні механізми і форми розподілу.
В всіх економічних системах розподіл виконує загальні функції:
- визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу;
- впливає на виробництво: стимулює ріст ефективності чи виробництва, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу;
- формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб;
В усіх соціально-економічних укладах діють загальні, універсальні закони розподілу.
Але перед розглядом дивідендної політики необхідно позначити основні, загальні принципи розподілу доходів тієї чи іншої компанії. Глобальних принципу два – це збереження отриманого прибутку (перш за все, від згубного впливу інфляційних процесів) та її можливий примноження у майбутньому. Якщо ж розглядати більш детально, за напрямками, то найчастіше говорять про таких принципах розподілу доходів, як:
отримання прибутку безпосередніми власниками компанії,
виплата заробітної плати та забезпечення соціального захисту робочого персоналу,
вкладення коштів у капіталізацію компанії для стратегічного розвитку акціонерного товариства,
створення страхувального резервного фонду.
Коли ж мова йде про дохід у вигляді дивідендів та про необхідність розподілу такого доходу, то неминуче виникає поняття дивідендної політики. Дивідендна політика і означає ті заходи і ті цілі, які приймаються в розрахунок при розподілі дивідендного доходу. Саме співвідношення пріоритетів дивідендної та інвестиційної політики (інвестиційна політика являє собою комплекс фінансово-юридичних дій, спрямованих на максимально ефективне і надійне вкладення коштів компанії) і визначає багато в чому особа акціонерного товариства.
Нелегкий вибір: синиця в руках або журавель у небі
Економічна теорія і практика може здатися незрозумілою, складною і заплутаною сильніше алхімічних формул лише на перший погляд. У дійсності ж за більшістю таких складних для вимови визначень і термінів ховаються цілком звичайні і звичні поняття і принципи. Стосовно до розподілу дивідендного доходу це означає, що акціонерне товариство може керуватися одним з двох принципів. Перший являє собою ситуацію, коли одержувана компанією прибуток рівномірно, в обумовлені статутними документами компанії строки розподіляється між усіма акціонерами. У перерахунку на одну акцію це виходять вельми і вельми незначні суми, так що акціонери не отримують якихось великих доходів, але в підсумку таким чином весь прибуток вилучається з безпосередньою ділової діяльності компанії і йде в кишеню акціонерів. Найчастіше цей варіант стратегії знаходить застосування або в тих випадках, коли акціонери прагнуть мінімізувати ризики і отримати хоч якусь, але наявна вигоду (зазвичай це стосується компаній з ризикованою та нестабільною сферою діяльності, в якій умови можуть кардинально помінятися), або тоді, коли компанія має потребу в залученні нових акціонерів і для демонстрації привабливості покупки своїх цінних паперів повинна представити їх прибутковість, нехай і не дуже значну.
Другий принцип розподілу дивідендного доходу являє собою розрахунок на тривалу перспективу в надії отримати незрівнянно більші доходи, ніж уже наявні. При цьому варіанті дивіденди виплачуються безпосередньо акціонерам, так би мовити, за залишковим принципом. Основне ж завдання бачиться в тому, щоб таким чином вкласти зароблені гроші, щоб не тільки утримати компанію на плаву, але і завдяки цьому в перспективі забезпечити собі надприбутки.


33) Інфляція: суть, причини виникнення, типи, основні види та форми.

Інфляціяце знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Причини:

Порушення пропорцій суспільного вироб., надмірна емісія паперових грошей., дефіцит держ. Бюджету, мілітаризація економіки, зростання внутр. Та зовн. Боргу, недосконалість податкової системи, кризові явища у фінансово кредитній сиситемі, монополізація вироб., зовнішньоекон. Фактори.

Типи інфляції:

- відкрита(постійне підвищення цін на товари та послуги. Розвив. Вільно і ніким не стримується)

- подавлена або прихована(проявл. В намаганні держави знизити рівень інфл. Шляхом встановлення контролю над цінами, шляхом запморожування з.п, ліквідації дифіцитності на товар. Ринку.)

Форми інфляції:

-цінова

-нецінова

Види:

- повзуча(підвищ. Цін не перевищує 10% на рік. Стимулює розвиток економіки)

- галопуюча(на 10-100% щорічно. На цій стадії відбув. Спад вироб. та скороч. Товарообороту, втрачається стимул до інвестицій)

- гіперінфляція(1000 на рік.криза в країні)

Соціальні наслідки:

-інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

-вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

-інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Економічні наслідки:

-зменш. Обсягів виробництва

- підвищення цін та обезцінення грошей

- змінна умов надання кредиту

- змінна валютних курсів


34) Робоча сила як товар. Фактори , що впливають на величину вартості робочої сили.

Робоча сила – це специфічний товар, то вона має свої властивості, які відрізняють товар робоча сила від інших товарів і таким чином пояснюють її специфічність. Особливістю є те, що власник робочої сили продає її постійно, але лише на певний час, тому що якби він продавав її цілком раз і назавжди, то він продав би з цим самого себе, тобто перетворився б з товаровласника на товар ( тобто перетворився б на товар). Як особистість він постійно повинен зберігати ставлення до своєї робочої сили, як до своєї власності, свого власного товару (саме тому він надає право покупцю користуватися своєю робочою силою лише тимчасово). Суттєвою умовою існування ринку робочої сили і покупців на неї є те, що власник робочої сили позбавлений можливості продавати товари, в яких уречевлена його праця. Для того, щоб хтось мав можливість продавати відмінні від його робочої сили товари, він повинен володіти засобами виробництва. Окрім цього робітнику потрібні засоби існування, буз яких він не може обійтись (не може існувати), а отже і не буде його робочої сили. Таким чином робоча сила перетворюється на товар, коли робочий, з одного боку ,– вільна особистість і розпоряджається своєю робочою силою, як товаром, а з іншого боку, – він не має для продажу ніякого іншого товару, позбавлений засобів виробництва і засобів існування. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.
Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.
На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.
До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:
розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;
збільшення втрат на житло, транспортних витрат;
підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.
Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.


35) Підприємство як суб*єкт ринкових і господарських відносин. Види підприємств. Взаємовідносини підприємств – конкуренція і партнерство.

Економіку всіх держав можна розглядати як сукупністьусіляких підприємств, що знаходяться в тісному виробничої,кооперуватися, комерційної та іншої взаємозв'язку між собою ідержавою. Від того, наскільки ефективно працюють підприємства і якеїх фінансовий стан, залежить здоров'я всієї економіки та індустріальнаміць держави.

Підприємство - головна економічна одиниця кон'юнктури ринку.

Підприємство - це структура або самостійний господарський суб'єкт,який використовує ресурси для виробництва продукції, товарів або послуг уметою задоволення громадських потреб та отримання прибутку.

Підприємство займає центральне місце в народно-господарськомукомплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці.
Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає яквиробник і забезпечує процес відтворення на основісамоокупності і самостійності.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- господарське товариство;

- комунальне підприємство, засноване на власності територіальної громади;

- державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

- підприємство, засноване на власності об’єднань громадян.

*Взаємовідносини держави і підприємництва можуть варіювати від співробітництва до конкуренції, від партнерства до антагонізму. У цих відносинах кожна із сторін має значний вплив і все-таки має істотну потребу в іншій.
Для відносин між державою і підприємництвом характерним є стан взаємозалежності, що обумовлено потребою однієї сторони в іншій. Держава має потребу в підприємництві, оскільки їй необхідна ринкова система, матеріальні ресурси, послуги і товари, що виробляються нею, фінансова підтримка державних програм тощо. У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що формулює правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємовідносин є “змішана” економіка, у якій суспільний і приватний сектори різноманітно взаємодіють.

При будь-якій формі господарювання підприємства грають найважливішу роль уекономіці держави.

З макроекономічних позицій підприємства є основою для:

- збільшення національного доходу, валового внутрішнього продукту та валового національного продукту,

- забезпечення обороноздатності держави;

- підвищення матеріального добробуту усіх верств громадян країни;

- вирішення проблеми зайнятості;

- простого і розширеного відтворення;

- можливості існування всієї держави і виконання ним своїх функцій (це пов'язано з тим, що значна частина державного бюджету формується за рахунок податків і зборів з підприємств);

- вирішення багатьох інших соціальних проблем (цю роль підприємства будуть виконувати тільки в тому випадку, якщо вони ефективно функціонують).

 


36 )Великі, середні і малі підприємства в сучасній ринковій економіці. Особливе місце малих підприємств \ малого бізнесу

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюю­чих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії — до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 3.

Рис. 3. Сутність і значення малих підприємств

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють по­слабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особ­ливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'я­зану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній пе­ребудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцін­ками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зай­нятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприєм­ствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

Триває процес розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн га сільськогосподарсь­ких угідь, в тому числі 0,9 млн га ріллі.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони вико­нують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швид­ко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у ви­робництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науко­во-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналаго­дження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль­ного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони ак­тивно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розроб­ку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональ­них комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації вели­ких підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підпри



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 171; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.019 с.)