Ліквідація технологічного відставання, модернізація національної промисловості

ЛІКВІДАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ВІДСТАВАННЯ, МОДЕРНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

запобігання корупції та нецільовим витратам державних ресурсів важливо удосконалити державне управління видатками бюджету, що мають інвестиційне спрямування.

ПОДОЛАННЯ СТРУКТУРНИХ ДИСПРОПОРЦІЙ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ, ПІДТРИМКА ВІТЧИЗНЯНОГО ТОВАРОВИРОБНИКА ТА ЗАХИСТ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ, ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЦІНОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ НА ЦІНОВОМУ РИНКУ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНИХ ГАРАНТІЙ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН, ПІДВИЩЕННЯ ТРУДОВИХ ДОХОДІВ

КОРЕКЦІЯ ПОДАТКОВОЇ ТА БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ, УКРІПЛЕННЯ ДОХОДНОЇ БАЗИ БЮДЖЕТУ

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Попит споживачів

Попит — це потреба населення в будь-якому товарі, послузі, інших благах, яка підтверджується грошовим еквівалентом. Залежність між попитом і ціною знаходить вираження в законі попиту: зі зменшенням ціни попит на виріб збільшується (рис. 4.2).

Ця залежність зумовлюється кількома обставинами:

• за низькою ціною товар може придбати більше споживачів, ніж за високою ціною;

• за низької ціни споживач віддає перевагу дешевшому товару;

• якщо ціна на товар буде надто високою, то споживач може взагалі відмовитись від нього й перейти на його замінник;

• в умовах ринкової економіки діє закон граничної корисності товару, що обумовлює вибір споживача товарів згідно з ціною.

Крім того, можуть діяти нецінові чинники попиту. Зокрема, робиться акцент на особливі властивості товару, підвищену постійну якість, моду, властивості товару та ін. У цьому випадку крива знаходиться вище кривої попиту (звичайної). Але підприємство має ризик зменшення попиту на свій товар, якщо споживач вважає, що властивості не відповідають його вимогам.

Велике значення на вплив попиту на товар має його еластичність. У цілому еластичність — це розмір зміни ціни під впливом зміни будь-якого чинника. Цей показник показує, на скільки відсотків змінився попит споживачів зі зміною ціни на визначений розмір. Еластичність попиту (Е_п) визначається за формулою

де П — попит споживачів;

Ц — ціна виробу;

Л — зміни показників попиту та ціни за звітний період.

Попит за еластичністю може бути трьох типів:

• попит еластичний (коефіцієнт еластичності більший за одиницю). За такого коефіцієнта навіть незначна зміна ціни викликає досить значні зміни попиту. Це стосується в основному товарів із дорогоцінних металів, делікатесної продукції, модних товарів тощо, тобто товарів не повсякденного споживання;

• попит нееластичний (коефіцієнт еластичності менший за одиницю). Чинник, який впливає на попит, може значно змінюватися, проте попит залишатиметься незмінним або змінюватиметься в незначних розмірах. Це стосується насамперед товарів першої необхідності, оплати комунальних послуг, оплати проїзду в міському транспорті тощо;

• унітарний, або одиничний, попит (коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці). Це означає, що будь-яка зміна попиту викличе адекватну зміну ціни в тих самих пропорціях. Як приклад можна навести колекційні вироби, потреби споживачів в яких мають спонтанний характер.

В цілому пропозиція — це кількість товарів та послуг, які виробники можуть доставити та реалізувати на ринку в конкретному місці та в конкретний час. Залежність між пропозицією і ціною товарів визначається законом пропозиції. Суть закону полягає в тому, що зі зростанням ціни на виріб його пропозиція на ринок з боку виробників збільшується. Це відбувається тому, що головною метою будь-якого підприємства на ринку є отримання прибутку, а за високої ціни виробник може його отримати в досить великому розмірі. Ціна попиту - ціна, офіційно заявлена покупцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію придбати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу. Цінá пропоз́иції — ціна, офіційно заявлена продавцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію продати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу.

39)Підприємництво: види діяльності та форми організації

Два слова "підприємництво" і "ринок" пов'язані нерозривними узами.

Підприємницька діяльність - це перш за все інтелектуальна діяльність енергійного та ініціативну людину, який, володіючи якими-небудь матеріальними цінностями використовує їх для організації бізнесу. Отримуючи користь для самого себе підприємець діє на благо суспільства.

Виробниче підприємництво

Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшої реалізації (продажу) споживачам, покупцям, торговим організаціям.

Виробниче підприємництво включає випуск промислової і сільськогосподарської продукції виробничо-технічного призначення, споживчих товарів, будівельних робіт, перевезення вантажів і пасажирів, послуги зв'язку, комунальні та побутові послуги, виробництво інформації, знань, випуск книг, журналів, газет. У широкому сенсі слова виробниче підприємництво є створення будь-якого корисного продукту, необхідного споживачам, що володіє здатністю бути проданим або Обмінені на інші товари.

Страхове підприємництво.

Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоров'я, життя та інших видів втрат за певну плату при укладанні договору страхування, Страхування полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, то решта внесків утворює підприємницький дохід.

Форми кредиту

Грошова -рух переважної частини фонду країни здійснюється у грошовій формі (позики надаються та погашаються грошима)

Товарна (натурально речова) кредитні відносини між продавцем на покупцем виникають у випадку коли останні одержують товари, послуги з відстрочкою платежу.

Функції:

- перерозподіляє грошовий капітал

- сприяє скроченню витрат обігу

- прискорює централізацію та концентрацію капіталу

- є інстументом регулювання економіки

- акумулює та мобілізує осн. Капітал

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу - вони зменшуються.

Не менш ефективним засобом грошово-кредитного впливу на економічну кон'юнктуру є зміна дисконтної ставки при наданні позички комерційним банкам. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, центральний банк обмежує або розширює доступ комерційних банків до кредитів. За допомогою такої політики він впливає на рівень процентних ставок по кредитах комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або збільшення попиту на комерційний кредит з боку їх клієнтів.

Отже, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку.

45) Сучасна банківська система. Необхідність двоярусної системи. Функції центрального банку.

 

Ба́нківська систе́ма — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму.
Включає:
· Центральний (емісійний)банк
· Мережа банків(комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні.)
· Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи(страхові компанії, інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні й благодійні фонди.
Функції ЦБ:
- проводить грошово-кредитну(монетарну) політику(підтримка стабільності нац. Грошової одиниці
- здійснює емісійну і валютну політику
- кредитує уряд, кредитув. Комерційних банків у період екон труднощів
- рефінансує банківську систему. Облікова процентна ставка(ставка рефінансування)- це ставка, за якою ЦБ кредитує комерційні бансківські установи під заставу векселів. Змінюючи ставку, ЦБ впливає на грошову масу в економіці. Підвищуючи її він «збиває» попит на кредитні ресурси і скорочує купівельну спроможність субєктів господарювання. Знижуючи її – навпаки.
- зберігання золотовалютних резервів країни.
Головне завдання банку – управління емісійною розрахунковою та кредитною діяльністю.
Банківська система України склад. з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг.
В кінці 1990 р. Верховною Радою СРСР був прийнятий закон "Закон про Держбанку і банківську діяльність", який остаточно встановлював двоярусну банківську систему у вигляді Центрального банку (Держбанку), Ощадного банку та комерційних банків. Згідно з цим законом комерційні банки отримали самостійний статус у сфері залучення вкладів та кредитної політики, а також при визначенні відсоткових ставок. Крім того, їм були дані права здійснювати валютні операції на основі ліцензій, виданих Центральним банком.
На початку 19 століття великі приватні банки отримують право емісіїкредитних квитків (банкнот), що заміщає металеві гроші. Якщо в основіцієї діяльності лежать потреби товарообігу, то корисний ефектемісії кредитних квитків безсумнівний.
У міру розвитку банківського обігу та пов'язаних з ним проблем інавіть катастроф, а також поширення титулів держави (казначейськихквитків, асигнацій, облігацій), перетворюють останні у боржника банків,виникає потреба в зосередженні емісійних операцій в руках одногонаціонального банку, що знаходиться під контролем держави. Перехід допаперово-грошовому обігу без розміну банкнот на золото завершив процесодержавлення емісійного центру.
Отже, приватні комерційні банки виникли задовго до створенняінституту державного банку, але їх діяльність підготувала і взначною мірою простимулювала перехід до двох'ярусної банківськоїсистеми. Сьогодні в кожній країні існує центральний емісійний банк,обслуговуючий комерційні банки. І якщо окремі банки надаютьклієнтам готівку, то це не кредитні квитки даного банку, а національнібанкноти.

46)Суть умови розвитку, принципи діяльності та основна мета підприємництва

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпакиСправжнє підприємництво може бути втілене в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції — інноваційну, ресурсну, організаційну, мотиваційну.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва виявляється у націленості на найбільш ефективне використання з погляду досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція підприємництва передбачає поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснює контроль за використанням їх.

Мотиваційна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Основна мета підприємництва — одержання прибутку, але не за будь-яку ціну. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного сполучення обох цілей. Звичайно, варто погодитися з тим, що бізнес — це економічна діяльність підприємців, їхня майстерність і здатність приносити великий прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим, розвиток бізнесу у ринковій економіці сприяє насиченню споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва. Його головна задача — задовольняння суспільних потреб у продукції (роботах, послугах) і реалізація на основі отриманого прибутку економічних і соціальних інтересів трудового колективу і власника майна.

Цільова функція підприємства — максимізація доходу (прибутку), є його довгостроковою метою, за для якої воно може в деяких випадках на короткий строк прагнути до росту обсягу виробництва, дотримуючи якої-небудь ринкової тактики чи навіть тимчасово скорочувати виробництво.

Принципи діяльності підприємств. Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.
Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування л самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.
Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств.

 

47) Антиінфляційна політика держави. Стратегія антиінфляційної політики

Антиінфляційна політика - це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін.
Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.
Найчастіше використовується нуліфікація знецінених грошей. Вона означає ліквідацію старих грошових знаків, вилучення їх із обігу і заміну їх новими грошовими знаками, як правило, в меншій кількості. Цим методом скористалась Україна в 1996 p., запровадивши в обіг нову грошову одиницю - гривню.
Протилежним до нуліфікації є метод стабілізації національної валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національної валюти. Нині у її здійсненні провідним методом є поступова реставрація валюти, тобто відновлення доінфляційної купівельної спроможності та курсу національної валюти щодо інших вільноконвертованих валют. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів для оздоровлення національної економіки, спрямованих насамперед на збільшення виробництва високоякісних, конкурентно-здатних товарів
Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.
Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.
Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.
Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють.
Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго- й короткотривалого характеру.
48)Ринок праці і необхідність резерву трудових ресурсів. Безробіття і його види

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

— особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

— особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

— особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу.

Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов’язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

Безробіття та його види

Безробіття – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки, що обумовлено перевищенням пропозиції праці над попитом.

безробітні – це особи віком 15-70 років (як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:· не мають роботи (прибуткового заняття);· шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж чотирьох тижнів;· готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До цієї категорії відносяться також особи, які навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють

Сучасні теорії ринку праці розрізняють переважно три типи безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з динамічним характером ринку праці, постійним переходом працівників із стану зайнятості в категорію безробітних і навпаки, з недосконалістю інформації. Вона принципово не може бути усуненою і існує в будь-якій економічній системі.

Структурне безробіття викликано невідповідністю професіональної або регіональної структури робочої сили і попиту на неї. Головні причини структурного безробіття в сучасній економіці – швидкі темпи науково-технічного прогресу, постійна зміна технологій і виникнення нових виробництв, розвиток міжнародної торгівлі. Структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Фрикційне і структурне безробіття разом дають так званий природний рівень безробіття аборівноважне безробіття. Рівноважне безробіття ще інколи називають добровільним. Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо). Циклічні коливання попиту на працю пов’язані не з макроекономічними, а з природними факторами (зі зміною пори року). Безробіття надлишкової пропозиції виникає в результаті порушення рівноваги на ринку праці, коли заробітна плата за будь – якими причинами (наприклад, в результаті діяльності профспілок або проведення політики ефективної заробітної плати) виявляється вище рівноважного рівня. Це безробіття вимушене, не рівноважне. Циклічне безробіття породжується дефіцитом агрегато-ваного попиту на ринку товарів, тобто макроекономічними причинами порушення рівноваги – це перевищення природного рівня, або не рівноважне (в макроекономічному змісті) безробіття. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття. До вимушеного безробіття підносяться такі види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне. Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги. Маржинальне безробіття – безробіття слабо захищеного населення. Сюди відносяться молодь, жінки з малими дітьми. Молодіжне безробіття. До молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років. Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%.

49) Відтворення і економічний ріст. Фактори і типи економічного росту. Структурні зміни в економічному розвитку

Економічне відтворення відбувається як в межах окремих підприємств ідомогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною інеобхідною ланкою всього суспільного відтворення. Суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесіввідтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенніз'являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первиннихпідприємств. Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку,а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення.

Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво —

на сукупний попит і т. д.

Суспільне економічне відтворення являється єдністю всіх частин, що його

утворюють:

• виробництва, розподілу, обміну, споживання;

• домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього

виробництва;

• продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

• суспільного виробництва і суспільного споживання.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші

елементи:

відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та

його зайнятості;

відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів

виробництва як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

відтворення національного багатства;

відтворення споживання;

відтворення економічних відносин

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними Їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.

До основних чинників зростання переважно відносять такі:

— працю (кількість і якість трудових ресурсів);

— землю (кількість і якість природних ресурсів);

— капітал (капіталовкладення або інвестиції) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом;

— підприємницькі здібності. їх розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток

Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи — екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних факторів належать:

— збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки;

— збільшення кількості працівників;

— збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива.

До інтенсивних факторів належать:

— прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу);

— підвищення кваліфікації працівників;

— поліпшення використання основних і оборотних фондів;

— поліпшення організації виробництва.

У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє:

— технічного прогресу;

— затрат капіталу;

— освіти і професійної підготовки працівників;

 

 

50) Форми розподілу необхідного продукту. Заробітна плата: суть, основні види, форми та системи

Зарплата — це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому еквіваленті, яку за трудовим договором власник (або уповноважений ним орган чи фізособа) виплачує працівнику за виконану ним роботу Індивідуальні умови оплати праці передбачено в трудовому договорі (трудовому контракті), укладеному між робітником та роботодавцем.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Форми оплати праці:

- погодинна – це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом)

- відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці обчислюють кількістю та якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Проста погодинна ОП — оплата праці залежить від кількості відпрацьованого часу й кваліфікації працівника

Погодинно-преміальна ОП застосовується, аби підвищити матеріальну зацікавленість працівників у результатах їхньої праці. Відрядно-преміальна ОП — робітнику-відряднику, окрім заробітку за відрядними розцінками, виплачують премії за перевиконання кількісних та якісних показників.

Види зарплати:

Основна з/п — це винагорода за виконану роботу відповідно до норм праці.

Додаткова з/п — це винагорода за працю понад норми, за успіхи в роботі, винахідництво та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші компенсаційні та заохочувальні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами діючого законодавства, або які проводяться понад встановлені такими актами норми — це винагороди за вислугу років, додаткова оплата у вихідні, оплата щорічних і додаткових відпусток тощо.

Фактори, що впливають на рівень індивідуальної заробітної плати

1) рівень кваліфікації працівника. Складніша праця повинна вище оплачуватися, бо вона за одиницю часу створює більшу вартість і більші затрати працівника на одержання кваліфікації;

2) умови праці. У різних галузях виробництва і на різних ділянках роботи можуть бути різні умови праці, які по-різному впливають на здоров'я людини, наприклад, загазованість, запиленість, протяги, пов'язана з ризиком робота під землею тощо.

3) дискримінація в оплаті праці. Вона проявляється в тому, що рівень оплати за одну й ту ж роботу може залежати від громадянства, кольору шкіри, віку, статі, походження працівника;

4) національні відмінності в економіці. До них відносять попит і пропозицію робочої сили, кліматичні умови, ступінь механізації праці, автоматизації, фондоозброєності

51) Суспільні фонди споживання, їх структура та основні фонди розподілу

Суспільні фонди споживання (СФС) – це фонди, за допомогою яких забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб в освіті, культурі, охороні здоров’я, житлі, утримання непрацездатних членів суспільства. За функціональним призначенням їх можна поділити на: а) фонди спільного задоволення потреб; б) фонди непрацездатних. До складу перших належать: безкоштовні послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та культурно-освітніх закладів. Призначення цих фондів полягає у створенні приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значних соціальних потреб. Фонди непрацездатних здійснюють пенсійне забезпечення, виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, виплати на дітей. СФС розподіляється по-різному: а) залежно від праці (оплата відпусток, пенсій, виплати у зв’язку з хворобою); б) без зв’язку з працею (виплати багатодітним сім’ям та одиноким матерям, дотація на утримання дітей у яслах, садках, інтернатах, виплата стипендій); в) у вигляді так званих “незримих доходів” (через систему освіти, медицини, фізичної культури та ін.). Розрізняють такі види доходів – грошові, натуральні, сукупні: 1) грошові доходи – це доходи, які населення отримує у формі грошей (ЗП, підприємницькі доходи, грошові виплати з СФС, гонорари, дивіденди, проценти по депозитах); 2) натуральні доходи – це доходи від особистих господарств; 3) сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує в грошовій і натуральній формах, а також у вигляді пільг з СФС (безплатна освіт та охорона здоров’я, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку). Доходи поділяються також на номінальні й реальні. Номінальні – це доходи у грошовій формі одержані з різних джерел, а реальні – це кількість матеріальних і духовних благ, послуг, які реально можна придбати за отримані грошові доходи. Розміри реальних доходів населення залежать від: а) оплати праці; б) цін на товари; в) попиту та пропозиції товарів; г) розмірів податків і обов’язкових платежів. Податки – це обов’язкові стягнення державою частини доходу з фізичних та юридичних осіб для виконання своїх функцій, іншими словами – це форма перерозподілу національного доходу через державний бюджет. Основними показниками, які характеризують рівень життя населення є: 1) загальний обсяг споживання матеріальних благ та послуг; 2) обсяг і структура споживання окремих товарів; 3) обсяг суспільних фондів споживання; 4) рівень оплати праці та податків; 5) розвиток охорони здоров’я, культури, відпочинку; 6) житлові умови; 7) рівень і співвідношення роздрібних цін; 8) тривалість робочого часу; 9) соціальні та виробничі умови праці; 10) структура позаробочого й вільного часу. Бюджет прожиткового мінімуму відображає мінімально допустиму межу споживання. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дозволяють задовольняти лише наймінімальніші потреби сім’ї. Це та межа, нижче якої доходи населення не можуть спускатися, інакше настає деградація суспільства. Водночас це є межа для встановлення мінімальної заробітної плати. Отже, малозабезпечені верстви населення – це та категорія людей, які отримують доходи, менші прожиткового мінімуму, що є критерієм для віднесення таких сімей за межу бідності й визнання необхідності надання їм соціальної допомоги.

52) Монополізм і його види в ринковій економіці. Антимонопольна політика держави і її основні напрямки.

Монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Світовій економічній теорії і практиці відомі принаймні шість основних типів монополізму:

1. Монополізм, який виростає з конкуренції і базується на концентрації і централізації виробництва і капіталу (виробнича, сировинна і фінансова монополія).

2. Монополізм, представлений технологічної олігополією (металургія, електроенергетика, ж / д транспорт і т.д.). Мається на увазі кілька великих корпорацій, контролюючих виробництво і збут певного роду продукції.

3. Монополізм, зумовлений диференціацією продукту. Диференціація продукту є одним з основних ознак монополістичної конкуренції. Вона може приймати ряд різних форм:

Якість продукції: відмінності за функціональним особливостям, матеріалами, дизайну, якості роботи і т.д.

Послуги: послужливість працівників магазину, репутація фірми по продажу та обміну її товарів і т.д.

Розміщення: власники маленьких магазинів розташовують їх поблизу від покупців, на найбільше пожвавлених вулицях і продаж в них проводиться цілодобово.

Стимулювання збуту та упаковка: уявні відмінності можуть створюватися за рахунок реклами, незвичайної упаковки, використання торгових марок і знаків. У розвинених країнах цей тип монополізму отримав найширше розповсюдження.

4. Монополізм, який втілюють підприємства, що лідирують на тих чи інших напрямах сучасної НТР. Він зникає в міру розповсюдження і комерційного освоєння результатів наукових досліджень і технологічних розробок іншими суб'єктами.

5. Державний монополізм, пов'язаний із споживанням в масштабі країни таких суспільних благ, як національна оборона, держуправління, єдина енергетична система, фундаментальні науки і т.д.

6. Монопсонія. Це коли на ринку виступає лише один покупець якогось товару, послуг або ресурсу. Як правило, монополістом є держава, виступаючи в якості єдиного покупця. Наприклад, радянська держава раніше через Держплан і систему держзамовлень купувало всю продукцію підприємств і не тільки стратегічного призначення. Негативними наслідками монопо