Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття та види фінансової діяльностіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Фінансова діяльність у сфері господарювання — це діяльність, пов'язана з обігом коштів (фінансів). Вона може здійснюватися суб'єктами господарювання на професійних засадах з метою задоволення відповідних потреб інших осіб (професійна фінансова діяль- ність). Різновидами такої діяльності є грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжна діяльність у сфері фінансів і страхування, а суб'єктами такої діяльності є фінансові установи. Водночас кожен суб'єкт господарювання, органи господарського керівництва здійснюють таку діяльність для забезпечення своєї основної діяльності. Це так звана індивідуальна фінансова діяльність, метою якої є забезпечення платоспроможності суб'єктів господарських правовідносин, у т. ч. проведення розрахунків, пов'язаних з їх діяльністю, покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг), одержання прибутку (доходу) тощо. Здійснення професійної фінансової діяльності має підпорядковуватися спеціальному правовому режимові, основні засади якого визначаються Господарським кодексом України (глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності») та Законом України від 17.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якого: • ринком фінансових послуг є сфера діяльності його учасників з метою надання та споживання певних фінансових послуг (банківських, страхових, інвестиційних, операцій з цінними паперами та інших), що забезпечують обіг фінансових активів; • фінансовими послугами визнаються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; • суб'єктом діяльності щодо надання фінансових послуг є фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного державного реєстру фінансових установ; до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; • спеціальне державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні здійснюється: А) з метою: 1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; 2) захисту інтересів спожива- чів фінансових послуг; 3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; 4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; 5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; 6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; 7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; 8) контролю за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; 9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг; Б) у визначених законом формах, а саме шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг; В) здійснюється уповноваженими на це органами, вт.ч.: - щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; - щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; - щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (діє відповідно до Положення про цю комісію, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003), до компетенції якої входять: 1) нормативне регулювання ринків фінансових послуг у визначених законом межах; 2) здійснення реєстрації та ведення Державного реєстру фінансових установ; 3) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 4) здійснення контролю за діяльністю фінансових установ; 5) застосовування заходів впливу (в т. ч. адміністративних-господарських санкцій) до учасників ринків фінансових послуг у разі порушення ними законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Комісії органу та реалізує інші повноваження, передбачені згаданим Законом. І 482 2. Банківська діяльність Одним з видів фінансової діяльності є банківська діяльність, яка здійснюється організаціями зі спеціальним правовим статусом -банками. До банківської системи входять: Національний банк України - центральний банк України, центральний орган державного управління у сфері банківської діяльності; комерційні банки - організації, що безпосередньо здійснюють банківські операції; створюються в певних організаційно-правових формах (акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативного банку); залежно від комплексу банківських послуг, що надаються цими організаціями, розрізняють універсальні банки (можуть здійснювати різні види банківської діяльності та банківських операцій) та спеціалізовані, а саме: ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові); за критерієм форми власності, на базі якої функціонують банки,- державні (створюються за рішенням Кабінету Міністрів України) та недержавні банки (рішення про створення приймають фізичні особи та юридичні особи, що не належать до сфери державної власності). Правове регулювання банківської діяльності і визначення специфіки правового статусу суб'єктів цієї діяльності здійснюється за допомогою системи кормативно-правових актів, що включає: • Кодекси: Господарський кодекс України, в якому цьому виду фінансової діяльності присвячено 15 статей (ст. 334 - правовий статус банків; ст. 335 - Національний банк України; ст. 336 - організаційно-правові форми банків; ст. 337 - державні банки; ст. 338 - кооперативні банки; ст. 339 - банківські операції; ст. 340 - депозитні операції банків; ст. 341 - розрахункові операції банків; ст. 342 - банківські рахунки; ст. 343 - відповідальність за порушення строків розрахунків; ст. 344 - міжнародні розрахункові операції; ст. 345 -кредитні операції банків; ст. 346 - кредитування суб'єктів господарювання; ст. 347 - форми та види банківського кредиту; ст. 348 -контроль банку за використанням кредиту; ст. 349 - кредитні ресурси; ст. 350 - факторингові послуги банків; ст. 351 - лізингові операції банків; Цивільний кодекс України, кілька глав якого регулюють відносини щодо позики, кредиту, банківського вкладу (глава 71), банківського рахунка (глава 72), факторингу (глава 73), розрахунків (глава 74); • Закони України: від 20.05.1999 р. «Про Національний банк України» (73 статті): визначає правовий статус Нацбанку, в т. ч. розмір та джерела формування статутного капіталу, функції, керівні органи, операції, організаційні основи та структуру, повноваження НБУ (щодо здійснення грошово-кредитної політики, управління готівковим грошовим обігом, організації розрахунків та грошового обігу, банківського контролю і банківського нагляду, організації банківської статистики), основи взаємовідносини НБУ з вищими органами держави; від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» (містить 99 статей): визначає правовий статус комерційних банків (поняття, види та організаційно-правові форми банків, порядок їх створення та ліцензування діяльності, вимоги до активів банку, банківських операцій, порядок управління банками, вимоги до їх посадових осіб, засади державного регулювання банківської діяльності, порядок призначення тимчасової адміністрації та ліквідації банків); • підзаконні нормативі-правові акти: Національного банку України: - Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 27.06.2001 р. № 244; - Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: Затверджено постановою Правління Національного банку України від №275 від 17.07.2001р.; - Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. № 375; - Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. № 377; - Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 08.08.2001 р. № 334; - Положення про порядок подання до Національного банку України аудиторського звіту та висновку за результатами річної фінансової звітності банку: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.01.2002 р. № 38; - Положення про порядок визначення та формування обов'яз- кових резервів для банків України: Затверджено постановою Правління НБУ № 172 від 21.04.2004 р. та інші акти НБУ; Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР): - рішення ДКЦПФР № 104 від 18.05.1999 р. «Про затвердження Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів»; - рішення ДКЦПФР № 178 від 10.09.1999 «Про затвердження Тимчасового положення про вимоги до розрахункового банку та Типового договору про грошові розрахунки за операціями щодо цінних паперів»; - рішення ДКЦПФР № 283 від 30.12.1999 р. «Про затвердження Порядку взяття на облік у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку банку як розрахункового» та ін. Комерційний банк як суб'єкт банківської діяльності характеризується такими ознаками: • предмет діяльності: здійснення банківських операцій, види (депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові), перелік та порядок здійснення яких визначено ГК України (статті 339-350) та Законом «Про банки і банківську діяльність» (далі -Закон) - статті 2, 47-59); • ліцензування діяльності: здійснюється Національним банком України в спеціальному порядку (відповідно до ст. 19 Закону та постанови Правління Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 p.); строк видачі ліцензії - один місяць з дня подання необхідного комплекту документів; • набуття статусу банку - з моменту його реєстрації у спеціальному порядку: здійснюється Національним банком України у тримісячний строк з дня подання передбаченого законом пакету документів (відповідно до статей 17-18, 21-22 Закону та Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. № 375); • спеціальні вимоги до засновників та учасників: ними можуть бути держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу, юридичні та/або фізичні особи, резиденти та нерезиденти за винятком юридичних осіб, в яких банк бере істотну участь, об'єднань громадян, релігійних та благодійних організацій; учасники, які мають в акціонерному банку істотну участь (понад 10 відсотків статутного капіталу або голосів) повинні мати відповідну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; • створення банку з іноземним капіталом здійснюється в дозвільному порядку (за попереднього дозволу НБУ, який надається протягом місяця з дня подання пакету документів, перелік яких передбачений в статтях 21 і 22 Закону); • спеціальні вимоги до статуту: в ньому визначаються (ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність»): повна та скорочена назва банку, його місцезнаходження (поштова адреса); організаційно-правова форма, види діяльності, що здійснює банк; розмір статутного фонду (капіталу) та порядок його формування, відомості про акції, структура та органи управління банку, їх компетенція; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін до статуту; розмір та порядок утворення резервів банку; порядок розподілу прибутку та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про внутрішній аудит банку; • вимоги до капіталу банку щодо його складу (основний капітал і додатковий капітал), розміру статутного капіталу, який не може бути меншим за встановлений законом розмір (згідно зі ст. 31 мінімальний розмір статутного фонду місцевого кооперативного банку становить 1 млн евро, комерційного банку, що діє на території однієї області,- 3 млн евро, і 5 млн евро для банку, що діє на території всієї України) та резервного фонду, який має становити 25% регулятивного капіталу (основного і додаткового), формується за рахунок відрахувань від прибутку банку - щонайменше 5% (ст. 36 Закону); • обов'язковість додержання банком економічних нормативів, встановлених Національним банком України, а також зберігання обов'язкових резервів у Нацбанку; • спеціальні вимоги щодо складу та компетенції органів банку -загальних зборів (ст. 37 Закону), спостережної ради (ст. 39 Закону), виконавчого органу (ст. 40 Закону), ревізійної комісії (ст. 41 Закону), а також вимоги до керівників банку (голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени виконавчого органу банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники структурних підрозділів банку) - наявність економічної чи юридичної освіти, стаж роботи в банківській системі за відпойід-ним фахом не менше 3-х років, бездоганна ділова репутація; призначення голови виконавчого органу та головного бухгалтера банку за письмової згоди НБУ (ст. 42 Закону), а також заборона участі в органах управління банку щодо посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 334 ГК України);
• обов'язковість створення служби внутрішнього аудиту банку, який є органом оперативного контролю виконавчого органу банку (ст. 45 Закону); • обов'язковість аудиторської перевірки діяльності банків; • обов'язковість публікації річного балансу і звіту про прибутки та збитки банку (після підтвердження достовірності поданих у них відомостей аудитором чи аудиторською фірмою) за формою і в строки, встановлені Національним банком України; • здійснення діяльності на ринку цінних паперів згідно із затвердженим рішенням ДКЦПФР № 104 від 18.05.1999 р. «Про затвердження Положення щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів»; • здійснення антимонопольного регулювання щодо банків не лише Антимонопольним комітетом, а й Національним банком України, без згоди якого банк не може об'єднуватися з іншим банком (банками). Страхування Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на основі закону). Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові послуги), спеціально уповноважений державний орган у сфері страхування (Міністерство фінансів України). Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких: Господарський кодекс від 16.01.2003 р: містить положення Щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування У сфері господарювання (ст. 355); Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування; Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 p.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.; Акти Уряду: • постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»; • Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. №1175; • постанова Кабінету Міністрів України від 24.10.1996 р. № 1290 «Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій із перестрахування»; • Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996р. № 1523; • Тимчасове положення «Про товариство взаємного страхування», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.02.1997 р. №132; • Положення «Про впорядкування діяльності страхових брокерів», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №747; • постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру» та ін. Відомчі нормативно-правові акти: Положення «Про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків», затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагля-ду)від 12.03.1994 р. №13; Інструкція про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності, затверджена наказом Укрстрахнагляду від 26.10.1999 р; постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності». Ліцен- зійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. № 40 та ін. Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише господарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціальним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 p.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика -за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси: • наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для державних страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється; • спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Зазначена діяльність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 р. №40; • обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»; • вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків: 1) щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу плато- спроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності; 2) спеціальні вимоги до статутного фонду: а) мінімальний розмір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валюти України - для страхової компанії, яка займається страхуванням життя, 1 млн евро - для страховика, який займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел формування: при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи; в) до умов та напрямів використання (загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України, за загальним правилом, не може перевищувати ЗО відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків); 3) визначення обов'язкових складових гарантійного фонду страховика: додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку; \ 4) можливість формування за рахунок нерозподіленого прибутку вільних резервів; 5) для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть утворювати страхові резерви та фонди страхових гарантій (в т. ч. централізовані) згідно з встановленим Кабінетом Міністрів та Уповноваженим органом порядком; 6) обов'язковість підтримання належного рівня фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. 30 Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрі» України порядку; г • спеціальні вимоги до керівних працівників страхової компанії: керівниками страховика (голова та перший заступник виконавчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути.дієздатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту; • значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України) та його органами на місцях шляхом: ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповноваженого органу; узагальнення практики страхової діяльності та інші повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40); • особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обов'язковість щоквартального подання Уповноваженому органу звітів (у т. ч. балансового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за встановленою формою; • публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом; • спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в т. ч. примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) можливість примусової санації страховика, призначеної Уповноваженим органом у передбачених випадках (у разі невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недо-сягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; настання інших випадків, визначених чинним законодавством України) та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за рішенням Уповноваженого органу) реорганізації шляхом перетворення у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єднання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань, за умови погодження на це власників страховиків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків), за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реорганізації остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню праюнаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Уповноваженим органом; в) можливість добровільної ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган при- ймає рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ). Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі договору страхування. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Характерні риси цього договору: • сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхувальник (особа, якій надаються страхові послуги); • форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат); • договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування); • порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику; • договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування; • предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності); • зміст договору: І) Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства,- ст. 16 Закону «Про страхування»); //. Обов 'язки сторін: Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та пра- вилами страхування; 2) протягом двох робочих днів після отримання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхування» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків; Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; 5) повідомити страховика про настання страхового випадкові у встановлений договором строк; • підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування, за умови попереднього повідомлення -щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки; при цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком передбачених законом випадків; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України; • договір страхування визнається недійсним в судовому порядку і не підлягає виконанню: 1) у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також: 2) якщо договір укладено після страхового випадку; 3) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 266; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.97.14.88 (0.012 с.) |