Інші права відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.

Обов'язки сторін відповідно до Закону:

Лізингоодержувача:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором;

інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів. Лізингодавця:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачеві предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;

інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.

Форма договору фінансового лізингу - повна письмова та обов'язковість реєстрації предмета лізингу у передбачених законом випадках і порядку;

Строк лізингу - відповідно до умов договору, але не менше одного року.

Можливість відмови від договору лізингу:

Лізингоодержувачем в односторонньому порядку, якщо має місце значне (зазвичай понад ЗО днів) прострочення передачі предмета лізингу, за умови письмового повідомлення про це лізингодавця;

Лізингодавцем - якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше ЗО днів; при цьому лізенгодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспір-ному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Гарантії майнових прав сторін договору щодо предмета лізингу:

- у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу;

- якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше;

- предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешту у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

4. Транспортні договори

4.1. Поняття та види транспортних договорів

Різновидом договорів за критерієм економічного змісту та правових ознак є транспортні договори.

Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покликана задовольняти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг.

Єдину транспортну систему України становлять:

• транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт);

• промисловий залізничний транспорт;

• відомчий транспорт;

• трубопровідний транспорт;

• шляхи сполучення загального користування.

За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспортній системі Україні належить транспорту загального користування. Він являє собою складну господарську систему, до якої входять:

• органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту;

• шляхи сполучення;

• транспортні підприємства;

• спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструкторські тощо).

Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори.

Транспортні договори — це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов 'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях.

Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

А) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на: транспортні договори на залізничному транспорті; транспортні договори на морському транспорті; транспортні договори на внутрішньому водному транспорті; транспортні договори; на повітряному транспорті; транспортні договори на автомобільному транспорті; транспортні договори на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (у ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в т. ч. змішані перевезення);

Б) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (1) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (2) договори про надання транспортних послуг;

В) за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: (а) договори перевезення вантажів або організованих груп пасажирів, якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою; (б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень та забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. 6 Закону України «Про транспорт»). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником та вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва «довгостроковий договір» застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на

п'ять років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

перевезення вантажів;

транспортного експедирування;

на подачу і прибирання вагонів;

на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

буксирування;

чартеру (фрахтування);

каботажу

та ін.

4.2. Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодексом України (гл. 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

- транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня

1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;

- закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 p.; «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. від 05.02.2004 р. «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

- акти уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, Статут залізниць України);

- відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень та листів Вищим господарським судом (його Президією), в т. ч.:

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»;

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею»;

Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць».

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту

Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг право-суб'єктності.

Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: (1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); (2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, координацію дій безпосередніх учасників договірних відносин).

Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транс-

порту є транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення) та суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами. В ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубопровідний транспорта та інші види транспорту.

Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випадках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповідним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відносин є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у галузі транспорту. До складу системи цих органів входять:

- Міністерство транспорту України (Мінтранс) як головний (провідний) орган цієї системи;

- підпорядковані Мінтрансу: Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Державний департамент авіаційного транспорту, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державна спеціальна служба транспорту.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту України (затверджено Указом Президента від 11 травня 2000 р.) основними завданнями Мінтрансу України є:

• державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства та забезпечення реалізації державної політики у сфері транспорту;

• організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

• забезпечення взаємодії та координації роботи основних видів транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи;

• створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

• створення умов для інтеграції транспортного комплексу і дорожнього господарства України до європейської та світової транспортної системи.

Відповідно до покладених завдань Мінтранс України:

- здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також координацію роботи підприємств та організацій цих видів транспорту та дорожнього господарства;

- здійснює нагляд за додержанням вищезгаданими підприємствами та організаціями всіх форм власності (за деякими винятками) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

- затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, визначених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації в галузі;

- забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності;

- організовує розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

- здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дипломування спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

- здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим Положенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтранс) завдань.

4.4. Договір на перевезення вантажів

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовід-

правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа, визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, однак повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, айв наявності інших специфічних ознак. Насамперед, це особливий суб'єктний склад - однієї із сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до ст. 6 цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг становить зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну право-суб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповно-

I

важеними на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 16.01.2001 №6/18;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 07.12.2001 № 1010/6201;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 30.01.2002 № 11/50;

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 08.06.2001 № 85/363;

- Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національного космічного агентства України 19.12.2000 №79/215;

- іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транс-

портних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

- повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

- перевізниками на залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні, здійснюють перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

- вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

- вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійснює експлуатацію власних та/або орендованих транспортних засобів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відноси-

нах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних видів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються на такі різновиди:

• договори перевезення генеральних вантажів;

• договори перевезення навалочних вантажів;

• договори перевезення небезпечних вантажів;

• договори на ліхтерні перевезення;

• договори перевезення контейнерів.

Кодекс торгового мореплавства України (статті 131, 132) розрізає такі види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі):

• договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

• договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні перевезенням будь-яким видом транспорту) та:пецифічні (характерні для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським кодексом та Звільним кодексом України, а специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі -договором.

Умовами договору перевезень є:

- предмет договор - надання послуг перевезення вантажу, для іого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під заван-аження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК Украї-ш), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж в належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК ^країни). При порушенні однією із сторін своїх зобов'язань щодо іредмета договору (надання перевізником непридатних транспорт-

них засобів для перевезення вантажу; надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);

- умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором); зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого (згаданими правовими документами) порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

- провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Роботи чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

- завантаження та вивантажування вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ШКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

- строки доставки вантажу - передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в т. ч. транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

- відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:

- відшкодування збитків (статті 224—229 ГК України, статті 923, 924 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: (а) у разі втрати або нестачі вантажу -у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); (б) у разі пошкодження вантажу — у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; (в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності,- у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

- штрафні санкції, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлена за домовленістю сторін);

- оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - частини 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість - частини 4 ст. 314 ГК України.

Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

• обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

• строки пред'явлення претензій: за загальним правилом -протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій -протягом сорока п'яти днів;

• строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом - протягом трьох місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполученні -протягом шести місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії протягом сорока п'яти днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень — протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення

перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом шести місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів,-протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України (статті 313-314).

Згідно із ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту -статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю,- у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну,- у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження -у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незаванта-ження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непо-шкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням ва