Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею



Хоча всі рівні організації господарської діяльності є необхідними, проте останній - державний - має особливе значення, зумовлене роллю держави в суспільному житті.

Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання -економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням


інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Заінтересованість держави в чіткій організації господарського життя зумовлена також наявністю в неї на праві власності значного масиву майна (насамперед, засобів виробництва), що відповідно вимагає від держави як власника забезпечення управління державним сектором економіки. Тому ГК України закріплює положення щодо державної економічної політики та її основних напрямів.

Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що ґрунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. При цьому держава застосовує економічну стратегію й економічну тактику.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 9 ГК України).

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. З ст. 9 ГК України).

У ст. 10 ГК закріплені основні напрями економічної політики держави:

структурно-галузева політика: спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства,


удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення; складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика: спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним (регулюється ГК та законами України: від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність»);

амортизаційна політика: спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологіч-ній основі (регулюється Законом України від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»: ст. 8 «Амортизація», ст. 9 «Амортизація витрат, пов'язаних з видобутком корисних копалин»);

політика інституційних перетворень: спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур (основні акти законодавства, що регулюють пов'язані з приватизацією відносини: Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) та від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації»);

цінова політика: спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін (основні положення з цих питань містяться в гл. 21 ГК України та Законі від 03.12.1990 р. «Про ціни і ціноутворення»);


антимонопольно-конкурентна політика: спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки (конкретизується в гл. З ГК України, Законі України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції», Законі від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції», трьох законах від 22.12.1998 р. щодо захисту вітчизняного товаровиробника: «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»);

бюджетна політика: спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу (основні засади визначаються Бюджетним кодексом України);

податкова політика: спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів (закони України: від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування»; від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін.);

грошово-кредитна політика: спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки (закони України: 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність», від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу», від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»);

валютна політика: спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют,


стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання (Закон України від 23.09.2003 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декрет KM України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»);

зовнішньоекономічна політика: спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника (закони України: від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування», від 22.12.1998 р. «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», від 22.12.1998 р. «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту», від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» та ін.

Також у сфері господарювання держава здійснює екологічну політику(забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення, що регулюється системою екологічного законодавства), та соціальну політику (щодо захисту прав споживачів, найманих працівників, працездатного безробітного населення, непрацездатних громадян тощо). Перший напрям регулюється екологічним та земельним законодавством, другий - системою трудового законодавства та законодавства про соціальне забезпечення.

Здійснюючи економічну політику, держава застосовує різні правові форми і засоби.

Правові форми державного керівництва економікою - це врегульовані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (уповноважених державних органів, а також органів місцевого самоврядування - щодо делегованих державою повноважень) у сфері економіки. Розрізняють такі основні правові форми: нормативне регулювання, планування, управління, контроль.

Нормативне регулювання (як правова форма державного керівництва економікою) означає встановлення компетентними органами держави правил здійснення господарської діяльності. Провідна роль у цьому належить Верховній Раді України, яка відповідно до Конституції (статті 92) регулює відносини власності, правові засади підприємництва, конкуренції, здійснює антимонопольне регулювання, в т. ч. визначаючи у формі кодексів (Господарського, Цивільного, Господарського процесуального та ін.), законів:


• правовий статус суб'єктів господарювання;

• правовий режим їх майна;

• порядок укладання господарських договорів і виконання господарських операцій;

• порядок розгляду господарських спорів;

• механізм захисту прав та законних інтересів учасників господарського життя.

Господарський кодекс (статті 12-17) визначає основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення і державне завдання; ліцензування, патентування та квотування; сертифікацію та стандартизацію; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій).

Закон України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає основні принципи такої політики, в т. ч. збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин - суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4), зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в т. ч. спеціально уповноважених) та місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).

Прогнозування та планування (як правова форма державного керівництва економікою) - це визначення за допомогою правових засобів основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни, регіонів, галузей народного господарства, окремих суб'єктів господарювання. Ця форма державного керівництва економікою регулюється Господарським кодексом (ст. 11 «Планування та прогнозування економічного та соціального розвитку») та Законом України від 23.03.2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, державним прогнозуванням економічного і соціального розвитку визнається науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої


та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Програмування економічного і соціального розвитку України -це визначення за допомогою правових засобів (у формі правового документа) цілей та пріоритетів економічного і соціального розвитку, засобів та шляхів їх досягнення, формування взаємоузгодженої та комплексної системи заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеристика очікуваних результатів в економіці та соціальній сфері.

Розрізняють директивне та індикативне планування. Перше є обов'язковим для всіх тих суб'єктів господарювання, котрим воно адресоване, і за сучасних умов застосовується переважно в державному секторі економіки; друге (індикативне) має рекомендаційний характер, передбачає заходи заохочення для виконавців плану і в такий спосіб орієнтує їх на бажану для держави та суспільства поведінку у сфері господарювання.

Управління (як правова форма державного керівництва економікою) - означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрації суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна; видача ліцензій, патентів та інших дозволів; встановлення квот; затвердження стандартів та здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг; встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо).

Контроль (як правова форма державного керівництва економікою) — це встановлення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в т. ч. застосування господарсько-правових санкцій. Ця правова форма державного керівництва економікою регулюється Господарським кодексом: ст. 19 визначає основні засади державного контролю та нагляду за господарською діяльністю, в т. ч. його напрями (сфери):

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

— фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання


кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

- монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

- земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

- виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Ст. 19 ГК України встановлює також гарантії для суб'єктів господарювання при здійсненні державного контролю та нагляду з боку компетентних органів державної влади та їх посадових осіб, встановлюючи умови здійснення інспектування та контролю: на підставі закону; в межах компетенції зазначених органів та посадових осіб; неупередженість, об'єктивність, оперативність проведення інспектування (перевірок) з дотриманням прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; інформування останніх про результати перевірок (інспектування); можливість оскарження суб'єктами господарювання дій та рішень державних органів контролю та нагляду та їх посадових осіб.

Основні засади здійснення контролю (в т. ч. уповноважені на це органи) визначаються відповідними законами: від 04.12.1990 р. (в редакції Закону від 24.12.1993 р.) «Про державну податкову службу», від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», від

26.01.1993 р., «Про контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 15.12.1993 p.), від

14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», від 17.05.2001 р. «Про стандартизацію» та ін.

Порядок проведення контролю (в т. ч. перевірок) регулюється підзаконними нормативно-правовими актами, в т. ч. відомчими -тих центральних органів державної влади, до сфери діяльності яких належить управління певною категорією суб'єктів господарювання та/або до складу компетенції якого входить контроль


за дотриманням положень відповідної гілки (інституту) господарського чи іншого законодавства (наприклад: Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: затв. розпорядженням АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р; Правила проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів: затв. рішення ДКЦПФР від 08.07.2003 р. № 302 та ін.).

Від форм державного керівництва економікою слід відрізняти методи державного керівництва економікою.

Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація суб'єрів господарської діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо).

Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік - повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу.

До економічних методів слід віднести:

• встановлення податкових пільг;

• державне кредитування суб'єктів господарювання;

• надання дотацій;

• застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку у сфері господарювання.

У сучасних умовах господарювання держава в комплексі застосовує економічні та адміністративні методи. При цьому домінування тих чи інших методів залежить від стану економіки, надзвичайних обставин (стихійне лихо, війна тощо), а також завдань, що стоять перед державою щодо вирішення тих чи інших питань суспільного життя.


3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки

В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки - державному та комунальному. Функціонування цих секторів має на меті забезпечення публічних інтересів відповідних категорій - народу України, Української держави, територіальних громад. Відтак основні засади функціонування цих секторів та управління господарською діяльністю їх суб'єктів визначаються зазвичай у формі закону: ГК України (статті 22-24, 73-78, 167-172, 183, 191), законів: від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна», від 10.04.1992 р. (в ред. Закону від 14.03.1995 р.) «Про оренду державного і комунального майна, від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб», від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв», від 03.03.1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення», від 06.04.2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів», декретів Кабінету Міністрів України: від 15.12.1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», від 31.12.1992 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» та ін.

Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки, попри їх відмінність, має спільні риси, а саме:

• організаційно-управлінські повноваження здійснюються за допомогою системи уповноважених органів (відповідно - державних та комунальних);

• суб'єктами господарювання є організації (в т. ч. підприємства), що функціонують на базі відповідної форми власності (державної чи комунальної), а також суб'єкти, у статутному фонді (майні) яких частка відповідної власності (державної чи комунальної) забезпечує вплив відповідно - держави чи територіальної громади на такого суб'єкта (змішані господарські — зазвичай акціонерні — товариства, за переважної участі держави чи територіальної громади);

• зазначені суб'єкти функціонують на базі майна, що закріплюється за ними на одному з основних правових титулів - праві власності (державні, комунальні або змішані акціонерні товариства), праві господарського відання (державні та комунальні комер-


ційні підприємства), праві оперативного управління (казенні та некомерційні комунальні підприємства);

• можливість встановлення законом особливостей здійснення конкурентно-антимонопольної політики у сфері державного та комунального секторів економіки;

• можливість визначення законом особливостей застосування процедури банкрутства до підприємств цих секторів.

Проте існують і певні відмінності між державним та комунальним секторами, зокрема, щодо: органів, які здійснюють організаційно-управлінські повноваження; компетенції останніх; порядку прийняття ними рішень; актів, в яких фіксуються такі рішення, та ін.

Тема з. | Господарські правовідносини

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин.

2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин.

3. Методи правового регулювання господарських відносин.

1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

• сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального);

• зміст - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

• особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню-


ють щодо них організацшно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);

• поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: 1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів - право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб'єкта цього права);

• значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.

На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке док-тринальне визначення:

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), 5 навчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів гос-


подарських відносин та пов'язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, віднайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та подання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгосподарські або зовнішньогосподарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

і За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.


2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:

• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом від 25.10.2001 p., гірничі -Кодексом «Про надра» від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом від 06.06.1995 p., відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», атмосферного повітря — Законом від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»);

• трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;

• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом від 21.06.2001 р. та низкою законів і підзаконних нормативно-правових актів); j

• адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: остан-


ні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що визначається спеціальним Законом - «Про особисте селянське господарство», від 15.05.2003 р.

Суміжними з господарюванням є народні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча і з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли».



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.243.21 (0.016 с.)