Інститут державного управління у сфері

ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

 

 

ОСНОВИ

ЦИВІЛЬНОГО

ЗАХИСТУ

КИЇВ-2008

УДК 355.58 ББК68

Схвалено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій

тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

для використання в навчально-виховному процесі

(лист 22 лютого 2008 р. М 06-2269/291).

Авторський колектив:

О. В. Бикова, О. Ч. Болієв, Д. М. Деревинський,

В. Н. Єлісєєв, С. М. Миронець, С. І. Осипенко, Ю. О. Півень,

В. І. Плетньов, Л. В. Попов, І. П. Соколовський

За заг. ред. канд. іст. наук М. В. Болотських

Рецензенти:

П. А. Коротинсьшш,

заст. дир. Департаменту упр. рятувальних сил МНС України,

Г. В. Лисиченко,

заст. дир. Ін-ту геохімії навколишнього середовища НА НУ та МИСУ,

д-р техн. наук, чл.-кор. НАНУ,

М. І. Стеблтк,

проф. каф. заг. екології та безпеки життєдіяльності

Нац. аграрного ун-ту, д-р тех. наук.

ЗМІСТ

Стор.

ПЕРЕДМОВА
СКОРОЧЕННЯ
ВСТУП
Кроки історії - від місцевої протиповітряної оборони до цивільної оборони і далі до цивільного
захисту
Міжнародне право з питань захисту людей
1. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
1.1. Основні напрямки державної політики України у сфері цивільного захисту
1.1.1 Правова основа цивільного захисту
1.1.2 Принципи та завдання ЦЗ
1.2. Державне управління захистом та безпекою у надзвичайних ситуаціях
1.2.1. Системні характеристики державного управління у сфері цивільного захисту
1.2.2. Механізми державного управління за складовою запобігання НС
1.2.2.1. Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання безпеки у НС
1.2.2.2. Оцінка ризику
1.2.2.3. Завчасне реагування на загрозу виникнення НС
1.2.3. Механізми державного управління у сфері цивільного захисту за складовою
ліквідації НС
1.2.3.1. Негайне реагування
1.2.3.2. Аварійно-рятувальні роботи у зоні НС
1.2.3.3. Життєзабезпечення постраждалого населення
2. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ЗАГРОЗИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ
2.1. Класифікація НС
2.1.1. Класифікація НС залежно від причин їх виникнення
2.1.2. Класифікація НС природного і техногенного характеру, залежно від масштабів та
розмірів нанесеного збитку
2.2. Загрози виникнення НС
2.2.1. Природні загрози
2.2.1.1. Загрози геологічного характеру
2.2.1.2. Загрози гідрометеорологічного характеру
2.2.1.3. Загрози пожеж в природних екосистемах 2.2.1.4. Загрози медико-бюлопчного характеру	44 45
2.2.2. Техногенні загрози
2.2.2.1. Загрози радіаційної небезпеки
2.2.2.2. Загрози хімічної небезпеки
2.2.2.3. Загрози пожежовибухонебезпеки
2.2.2.4. Загрози гідродинамічної небезпеки
2.2.2.5. Чинники небезпеки на транспорті
2.2.2.6. Чинники небезпеки на об’єктах життєзабезпечення:
2.2.3. Транскордонні загрози
2.2.4. Соціально-політичні загрози
3. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
3.1. Організаційна структура ЄДС ЦЗ
3.1.1. Органи управління ЄДСЦЗ
3.1.2. Сили і засоби ЄДС ЦЗ
3.2. Комісії з питань ТЄБ та НС
3.2.1. Загальні положення про Державну комісію з питань ТЄБ та НС
3.2.2. Нормативно-правові документи об'єктової комісії з питань НС
4. ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
4.3. Укриття у захисних спорудах
4.3.1. Загальні питання
4.3.2. Сховища
4.3.3. Протирадіаційні укриття
4.3.4. Захисні споруди в районах розміщення атомних станцій
4.4. Евакуаційні заходи
4.4.1. Загальні положення з евакуації
4.4.2. Евакуаційні органи, їх призначення.
4.4.3. Планування евакуації населення (працівників^
4.4.4. Порядок проведення евакуації наведення (працівників)
4.4.5. Завдання основних видів забезпечення евакуаційних заходів
4.5. Інженерний захист територій
4.5.1. Зміст інженерного захисту територій.
4.5.2. Заходи інженерного захисту при проектуванні та будівництві підприємств та міст
4.6. Радіаційний захист
4.6.1. Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС
4.6.2. Радіоактивне зараження місцевості при застуванні ядерної зброї
4.6.3. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС
4.7. Хімічний захист
4.7.1. Характеристика НХР, які використовуються у промисловому виробництві України
4.7.2. Визначення ступеню хімічної небезпеки об'єктів господарської діяльності та
адміністративно-територіальних одиниць.
4.8. Сучасні методи та прилади дозиметричного і хімічного контролю
4.8.1. Основні величини дозиметричного контролю та одиниці їх вимірювання
4.8.2. Методи виявлення іонізуючих випромінювань.
4.8.3. Прилади дозиметричного контролю
4.8.4. Методи та прилади хімічного контролю
4.9. Спеціальне майно цивільного захисту
4.9.1. Засоби радіаційного і хімічного захисту
4.9.2. Вимоги керівних і нормативних документів по зберіганню спеціального майна
цивільного захисту
4.9.3. Обов'язки керівників об'єктів, відповідальних осіб за збереження, освіження,
заміні й обліку спеціального майна
4.10. Спеціальна обробка ^1
4.10.1. Речовини і розчини, що застосовуються для спеціальної обробки.
4.10.2. Особливість проведення спеціальної обробки під час ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильської АЕС
4.11. Біологічний захист
4.11.1. Біологічні засоби ураження
4.11.2. Захист від біологічних засобів ураження та заходи для попередження інфекційних
захворювань
4.12. Медичний захист
4 12 1 Основні захопи меличного захисту у HC
4.12.2. Організація в Україні екстреної медичної допомоги.
4.13. Психологічний захист
4.13.1. Мета, завдання, принципи психологічної допомоги при НС
4.13.2. Застосування психопрофілактичних методів
4.13.3. Виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги
4.13.4. Використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації
негативних психічних станів серед населення
5. ЗАПОБІГАННЯ ВИНИКНЕННЮ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. УПРАВЛІННЯ
РИЗИКАМИ НС
5.1. Регулювання безпеки
5.1.1. Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки
5.1.2. Декларування безпеки ОПН
5.1.3. Паспортизація та реєстрація ПНО
5.1.4. Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
5.1.5. Державна стандартизація у сфері цивільного захисту
5.1.6. Державна експертиза у сфері цивільного захисту
5.1.7. Державний нагляд і контроль у сфері цивільного захисту
5.2. Управління ризиками НС
6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ ТА ДІЙ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
6.1. Основи планування заходів ЦЗ
6.1.1. Загальні питання
6.1.2. Організація та порядок планування
6.2. Основи управління заходами і діями сил ЦЗ у режимі НС
6.2.1. Завдання і принципи управління заходами і діями сил ЦЗ
6.2.2. Система управління ЦЗ
6.2.3. Особливості організації управління у режимі НС
6.3. Організація забезпечення протипожежних заходів
6.3.1. Основні положення
6.3.2. Органи управління, розподіл компетенції, призначення та обов'язки
6.3.3. Організація забезпечення протипожежних заходів
6.3.4. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки
6.3.5. Гасіння пожеж та проведення оперативно-рятувальних робіт
6.4. Основні напрямки сталого функціонування галузей та об'єктів економіки у НС
6.4.1. Сутність проблеми підвищення стійкості роботи економіки України в НС
6.4.2. Основні напрямки підвищення стійкості функціонування економіки України в
надзвичайних умовах
6.4.2.1. Забезпечення захисту населення і його життєдіяльності.
6.4.2.2. Раціональне розміщення виробничих сил на території держави.
6.4.2.3. Підготовка до роботи в умовах НС мирного та воєнного часу об'єктів економіки
6.4.2.4. Підготовка до виконання робіт по відновленню об'єктів економіки в умовах НС
мирного та воєнного часу.
6.4.2.5. Підготовка системи управління ЦЗ до функціонування в умовах мирного та
воєнного часу.
6.5. Ліквідація наслідків НС
6.5.1. Зміст та послідовність виконання РІНР
6.5.2. Алгоритм дій керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування
при виникненні НС
6.5.3. Заходи забезпечення РІНР
6.5.4. Заходи безпеки при виконанні РІНР
6.6. Забезпечення життєдіяльності населення у НС
6.6.1. Вимоги до вибору районів розміщення заміських зон
6.6.2. Забезпечення продовольством, питною водою та предметами першої необхідності
6.6.3. Забезпечення житлом, комунальними послугами та працевлаштування
евакуйованих
6.6.4. Торгово-побутове обслуговування та медичне забезпечення
6.7. Фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері ЦЗ
6.7.1. Порядок фінансування заходів з запобігання та ліквідації НС
6.7.2. Порядок створення та використання матеріальних резервів для запобігання,
ліквідації НС та їх наслідків
7. ПІДГОТОВКА КЕРІВНИХ КАДРІВ ЦЗ ТА НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ ДІЯМ
В УМОВАХ НС
7.1. Єдина система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і
фахівців у сфері ЦЗ та навчання населення діям в умовах НС
7.2. Формальна та неформальна освіта населення способам захисту в разі виникнення НС
7.2.1. Міжгалузева система підвищення кваліфікації (функціонального навчання) керівних
управлінських кадрів і фахівців для потреб центральних та місцевих органів влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій
7.2.2. Підготовка студентів та навчально-виховна робота з дітьми й учнівською молоддю
7.3. Навчально-практичні та просвітницькі заходи з навчання населення за місцем роботи на
підприємствах, в установах, організаціях та проживання
7.3.1. Навчально-практичні заходи з навчання населення за місцем роботи та проживання
7.3.2. Просвітницькі заходи з навчання населення за місцем проживання
ДОДАТКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕДМОВА

На даний час ризик виникнення надзвичайних ситуацій на території України є високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха, що ставить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків як найбільш актуальну.

Найбільшу небезпеку в природній сфері становлять надзвичайні ситуації, зумовлені геофізичними чинниками: землетрусами, цунамі, паводками, зсувами, ураганами, лісовими пожежами, а в техногенній сфері - радіаційними і транспортними аваріями, а також аваріями, пов'язаними з викидами хімічно і біологічно небезпечних речовин, вибухами, пожежами, гідродинамічними аваріями та аваріями на системах комунально-енергетичного господарства.

Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, МНС України, наукових установ розроблено і прийнято ряд законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, накопичено значний досвід у проведенні заходів з попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

На сучасному етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій є забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства і держави в межах науково обгрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

З прийняттям Верховною Радою України Закону "Про правові засади цивільного захисту" визначені правові, економічні і організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту щодо забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, економіки і національного надбання від негативних наслідків техногенних, природних, соціально-політичних та воєнних загроз.

У посібнику розглядаються основи цивільного захисту як комплекс організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, що здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, а також добровільними рятувальними формуваннями з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків у мирний та воєнний час.

Посібник відповідає навчальній програмі підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.

Посібник написаний авторським колективом Інституту державного управління у сфері цивільного захисту Університету цивільного захисту України:

Передмова - Виковою О.В., Єлісєєвим В.Н.;

Вступ - Миронцем CM., Соколовським І.П.;

розділ 1.1 - Болієвим О.Ч., Півнем Ю.О.;

розділ 1.2 - Осипенком СІ.;

розділ 2 - Болієвим О.Ч.;

розділ 3 -Півнем Ю.О., Поповим Л.В.;

розділ 4 - Єлісєєвим В.Н., Миронцем CM., Півнем Ю.О., Плетньовим В.І.;

Поповим Л.В., Соколовським І.П.;

розділ 5 - Болієвим О.Ч. та Єлісєєвим В.Н.;

розділ 6 - Биковою О.В., Деревинським Д.М., Єлісєєвим В.Н., Півнем Ю.О.;

розділ 7 - Осипенком СІ.

СКОРОЧЕННЯ

АБС - атомна електрична станція

АКВ - автомобільні колони для перевезення вантажів

АКН - автомобільні колони для перевезення населення

АКТ - автомобільні колони для перевезення сільськогосподарських тварин

АРЗСП - аварійно-рятувальні загони спеціального призначення

АРС - аварійно-рятувальна служба

АСК - автомобільні санітарні колони

ACT - атомна станція теплопостачання

АСУ - автоматизована система управління

АТЕЦ - атомна теплоелектроцентраль

АТО - адміністративно-територіальна одиниця

АТС - автоматична телефонна станція

БЖД - безпека життєдіяльності

БЗ - бактеріальні засоби

ГДК - гранично допустима концентрація

ГДР - гранично допустимий рівень

ГЕС - гідроелектростанція

ДБН - Державні будівельні норми

ДПД - добровільні пожежні дружини

ДПК -добровільні пожежні команди

ДПЧ - державні пожежні частини

ДСМК - державна служба медицини катастроф

ЕК -евакуаційна комісія

ЄС - Європейська спілка

ЄДС ЦЗ - єдина державна система цивільного захисту

ЖЕК - житлово-експлуатаційна контора

ЗДГТО - загін державної пожежної охорони

ЗЕП - збірні евакуаційні пункти

ЗЗПУ - заміські запасні пункти управління

ЗІЗ - засоби індивідуального захисту

ЗПМД - загони першої медичної допомоги

ЗМКЗ - зона можливого катастрофічного затоплення

ЗМР - зона можливого руйнування

ЗМХЗ - зона можливого хімічного забруднення

ЗСЦО (ЦЗ) - захисні споруди цивільної оборони (цивільного захисту)

ІТЗ ЦЗ (ЦО) - інженерно-технічні заходи цивільної оборони (цивільного захисту)

ІТП - інженерно-технічні працівники

КБ - конструкторське бюро

КНС - командно - начальницький склад

КОН - комплексні об'єктові навчання

КОТ - комплексні об'єктові тренування

КПП - контрольно-перепускний пункт

КШН - командно-штабні навчання

ЛЗР - легкозаймисті речовини (рідини)

ЛЧ - людський чинник

МЕЦ - медично-евакуаційне забезпечення

МКЧХ - Міжнародний комітет Червоного Хреста

МГТПО - місцева протиповітряна оборона

МСЦО - медична служба ЦО

МТП - матеріально-технічне постачання

НАНУ - Національна Академія Наук України

НДІ - науково-дослідний інститут

HP - небезпечна речовина

НРБУ - норми радіаційної безпеки України

НС - надзвичайна ситуація

НХР - небезпечні хімічні речовини

НЦЗУ - начальник Цивільного захисту України

ОГД - об'єкт господарчої діяльності

ОКНС - об'ектова комісія з надзвичайних ситуацій

ОП - окремий пост

ОПН - об'єкт підвищеної небезпеки

ОР - отруйні речовини

ОРС - оперативно-рятувальна служба

ОУ - органи управління

ПВ - пункт висадки

ПНО - потенційно небезпечний об'єкт

ПЕП - приймальні евакуаційні пункти

ПО - пункт обігріву

ПОГП - пункт охорони громадського порядку

ПП - пункт посадки

ППЕ - проміжні пункти евакуації

ППЗ - пункт продовольчого забезпечення

ППО - протиповітряна оборона

ППЧ - професійні пожежні частини

ПРЗ — пункт речового забезпечення

ПРУ - протирадіаційні укриття

ПТК - пожежно-технічні комісії

ПУ - пункт управління

ПХО - повітряна хімічна оборона

Р АВ - радіоактивні відходи

РОП - ризик орієнтований підхід

РПУ - рухомі пункти управління

РППЗ - рухомі пункти продовольчого забезпечення

РПХ - рухомі пункти харчування

РХЗ - радіаційний і хімічний захист

РР - радіоактивна речовина

РШР - рятувальні та інші невідкладні роботи

СВ - санітарні втрати

СГД - суб'єкт господарської діяльності

СДПЧ - самостійні державні пожежні частини

СЕС - санітарно-епідеміологічна станція

СПБ - служба пожежної безпеки

СФД - страховий фонд документації

ТЕБ - техногенно-екологічна безпека

ТЕС - теплова електростанція

ХАТО - хімічно-небезпечна адміністративно-територіальна одиниця

ХНО - хімічно-небезпечний об'єкт

ЦА - цивільна авіація

ЦЗ - цивільний захист

ЦЗН - цивільний захист населення

ЦО - цивільна оборона

ШН - штабні навчання

ШНОУ - штабні навчання органів управління

ЯЕР - ядерний енергетичний реактор

ЯРБ - ядерна та радіаційна безпека

 

ВСТУП

Кроки історії - від місцевої протиповітряної оборони до цивільної оборони і далі до цивільного захисту

22 квітня 1915 року вперше в історії воєн німецькою армією було застосовано хімічну зброю у вигляді газової атаки хлором. Жертвами її стали 5 тис. французьких та бельгійських солдат. У 1917 році неподалік від бельгійського міста Іпр кайзерівці пустили на французькі окопи газ, що отримав назву "Іприт". Паніка охопила війська, солдати кидали зброю і бігли з поля битви.

Загроза ураження такою зброєю нависла не тільки над військовими, а й над мирним населенням прифронтових районів. Літаки з отруйними речовинами на борту могли завдати великої шкоди і в глибокому тилу. Це обумовило появу відповідних засобів протиповітряної оборони і протихімічного захисту населення.

Протиповітряна оборона і протихімічний захист населення - це початок системи захисту населення і територій у НС, яка пройшла довгий і важкий шлях свого розвитку (Місцева протиповітряна оборона, Цивільна оборона, Цивільний захист), в історії якої можна умовно виділити наступні етапи:

Перший етап (березень 1918 р.- жовтень 1932 p.).

Другий етап (листопад 1932 р. -червень 1941 p.).

Третій етап (червень 1941 р. -травень 1945 p.).

Четвертий етап (червень 1945 р. - липень 1961 p.).

П'ятий етап (червень 1961 р. - вересень 1970 p.).

На першому етапі з'явилась тенденція до об'єднання всіх заходів з протиповітряного і протихімічного захисту країни в єдину загальнодержавну систему, що було закріплено Постановою про протиповітряну оборону СРСР, затвердженою Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР 4 жовтня 1932 р.

У цей же період були вироблені організаційні основи евакуаційних органів, тобто вже з перших кроків спостерігається певна система у забезпеченні захисту населення. Загальновідома тріада "оповіщення - захист - надання допомоги" викреслювалася достатньо чітко.

Загальне керівництво протиповітряною обороною здійснював Народний комісаріат з військових і морських справ. Безпосереднє ж керівництво організацією і веденням повітряної та хімічної оборони у прикордонній загрозливій зоні (смузі) лягало на командування військових округів через управління військово-повітряних сил і створені при них штаби повітряної хімічної оборони (ПХО).

У 1929 році вперше були утворені штаби протиповітряної оборони (ППО) районів. Важливі у військовому та економічному відношенні підприємства отримали назву об'єктів ППО. Потрібно було вирішувати питання навчання спеціалістів - командирів формувань, інструкторів тощо. У 1927 році Рада праці і оборони СРСР доручила Народному комісаріату з військових і морських справ організувати об'єднані курси з підготовки працівників повітряної хімічної оборони для потреб народних комісаріатів. Перші такі курси були утворені у Ленінграді у серпні цього ж року на базі Військового хімічного музею. У наступному році аналогічні навчальні заклади почали діяти у Москві, Баку, Києві та Мінську. У 1928 році наказом Наркому з військових і морських справ було введено в дію перше Положення про протиповітряну оборону СРСР. У ньому говорилося, що ППО призначена для захисту країни від повітряних нападів силами і засобами військових та цивільних відомств і громадських організацій.

Обов'язки начальників ППО районів у містах були покладені на голів міських виконавчих комітетів районних Рад. При них формувалися штаби ППО, начальниками яких призначалися особи командно-начальницького складу.

Водночас із здійсненням державних заходів щодо укріплення ППО країни розширювалася загальна діяльність, спрямована на підготовку громадян до захисту Батьківщини. Однією з таких важливих форм патріотичної діяльності стали масові оборонні організації: добровільне товариство друзів хімічної оборони та промисловості; товариство друзів повітряного флоту.

Важливим кроком стало утворення у 1932 році місцевих частин ППО, на які покладались завдання щодо інженерного хімічного обладнання пунктів ППО та ліквідації наслідків нападу з повітря.

За короткий час було створено 50 окремих місцевих частин ППО, у тому числі два окремих кадрових батальйони, які стали першими військовими частинами місцевої протиповітряної оборони (МППО).

Другий етап — це створення і розвиток МППО СРСР, яка виділяється у самостійну систему оборонно-масового характеру для вирішення широкого кола оборонних (захисних) задач під загальним керівництвом РКН СРСР у центрі та органів влади на місцях.

4 жовтня 1932 року вийшла постанова уряду, яка затвердила Положення про протиповітряну оборону території СРСР. Цей акт ознаменував собою утворення МППО країни, основи майбутньої цивільної оборони. МППО призначалася для захисту населення від повітряного нападу супротивника. Згідно з Положенням загальне керівництво МППО у масштабі держави покладалось на Наркомат оборони, а на території військових округів - на командувачів військовими округами. Великі міста і найбільш важливі промислові підприємства складали відповідно пункти та об'єкти ППО. Начальники ППО пунктів призначалися із числа командирів частин ППО армії, а ППО об'єктів з числа директорів підприємств (керівники установ).

У жовтні - листопаді 1940 року у республіканських, крайових, обласних органах внутрішніх справ були сформовані відділи, відділення та інспекції місцевої ППО, а в Українській та Білоруській республіках - управління. Начальниками за посадою були визначені керівники органів внутрішніх справ республік, країв та областей. У містах і районах ці системи очолювали голови виконкомів відповідних рад. Збереглись штаби і служби МППО міст і районів, а також принцип утворення та навчання формувань.

Таким чином, МППО на початку Великої Вітчизняної війни була достатньо організованою, сучасною для того періоду системою. Вона відповідала рівню розвитку засобів повітряного нападу супротивника і в цілому була готова до виконання покладених на неї завдань: звести до мінімуму можливі втрати і руйнування, забезпечити безперервну роботу підприємств.

На третьому етапі головним джерелом розвитку МППО стала повсякденна практика бойової діяльності частин, формувань і штабів у вогнищах уражень.

Вже в перші дні війни Радянський уряд прийняв невідкладні заходи щодо комплектування регулярних частин Червоної Армії, дивізій народного ополчення і партизанських загонів, підготовки резервів для фронту, а також навчання населення з протиповітряної та протихімічної оборони.

Робота щодо всезагального навчання оборонній справі набула особливо глибокий та масовий характер після прийняття 2 липня 1941 року постанови РНК СРСР "Про всезагальну підготовку населення до протиповітряної оборони". Постанова зобов'язувала усіх громадян країни віком від 16 до 60 років оволодіти необхідними знаннями з МППО. Жінки від 18 до 50 років і чоловіки від 16 до 60 років були зобов'язані входити до складу груп самозахисту і брати активну участь у заходах, які проводила МППО.

Здійснювалось масове будівництво захисних споруд. Були споруджені сотні тисяч щілин і землянок, в яких могли сховатися 20 мільйонів чоловік. За 1,5 роки війни було підготовлено 53 мільйони чоловік. Навесні 1942 року у формуваннях МППО нараховувалось більше 6 мільйонів чоловік.

Головним підсумком діяльності місцевої протиповітряної оборони у воєнні часи є те, що вона відігравала важливу роль у захисті населення і народного господарства а також тилу країни від повітряних ударів противника. Тил давав збройним силам усе необхідне для здобуття перемоги. МППО внесла вагомий вклад у перемогу.

Важливим підсумком діяльності МППО у війні є те, що втрати серед населення внаслідок бомбардування у тилових містах були незначними, а із числа поранених більше 80% швидко поверталися до суспільно-корисної праці без усяких обмежень.

Досвід Великої Вітчизняної війни підтвердив також доцільність широкого залучення до вирішення завдань місцевої протиповітряної оборони усього працездатного населення. Тільки масова участь радянських людей в МППО полегшила успішне вирішення покладених на неї завдань. Бойова діяльність МППО в роки війни є одним із яскравих прикладів високоефективних дій населення щодо захисту своїх міст, підприємств, залізничних вузлів в умовах відбиття ударів ворожої авіації. У ході війни підтвердилось особливе значення морально-політичної підготовки сил МППО і всього населення.

Четвертий етап — це етап вдосконалення МППО, що пов'язаний з появою зброї масового ураження, пошуків найбільш ефективних шляхів захисту населення і народного господарства країни.

У післявоєнний період перед МППО постало паралельно два завдання: по-перше, участь у відновленні народного господарства, по-друге - уточнення завдань та удосконалення організаційної структури з урахуванням узагальненого досвіду, набутого у роки Великої Вітчизняної війни, з метою подальшого укріплення обороноздатності країни. З урахуванням цього МППО організовувалась по всій території країни. Масовими формуваннями МППО стали об'єктові та аварійно-відновлювальні загони міст. У 1956 році була запроваджена 12-годинна програма підготовки населення, у 1957 році -. 22-годинна.

Наприкінці 50-х - 60-х років розпочався новий важливий період у розвитку системи МППО. Нестримна гонка озброєння, збільшення виробництва ракетно-ядерної зброї дуже загострила міжнародне становище. США уже неодноразово намагалися розв'язати ядерну катастрофу. Вже в 1945 році з'явився план стратегічного атомного бомбардування 20 найбільш важливих об'єктів СРСР. У 1949 році за вказівкою Президента Трумена був розроблений план "Дропшот", що передбачав розв'язання атомної війни проти СРСР 1 січня 1957 року. За таких умов Радянський Уряд змушений був прийняти додаткові заходи щодо укріплення обороноздатності країни.

У зв'язку з оснащенням сучасної армії термоядерною та іншими видами зброї масового ураження, а також наявністю потужних засобів їх доставки до цілі фактично стираються межі між фронтом та тилом. При такому становищі неможливо вирішити всі завдання щодо захисту держави тільки за допомогою збройних сил. Захисні заходи повинні проводитись по всій території країни. І тому виникла необхідність у створенні нової оборонної системи.

П'ятий етап пов'язаний з подальшим удосконаленням системи захисту населення і територій від НС. Згідно рішення РМ СРСР у 1961 р. МППО була перетворена в цивільну оборону (ЦО). Цей процес привів до серйозного перегляду основних поглядів і положень у вирішенні проблем захисту населення і народного господарства.

Були створені Штаби Цивільної оборони СРСР, усіх союзних, автономних республік, країв, областей, міст, районів, об'єктів народного господарства.

Таким чином, система цивільної оборони охопила всю країну і почала будуватися за територіально-виробничим принципом.

Керівництво заходами цивільної оборони здійснювалося як по лінії Рад народних депутатів трудящих, так і по лінії міністерств, відомств, а також керівників підприємств, установ та організацій. Це забезпечувало участь у заходах ЦО радянських і господарських органів, громадських організацій і всього населення.

Завдання ЦО з урахуванням їх важливості поділялися на три групи.

До першої групи відносяться завдання щодо забезпечення захисту населення. Вирішення цього завдання здійснювалось шляхом підготовки захисних споруд, забезпечення людей індивідуальними засобами захисту, оповіщення населення, його евакуації із великих міст, навчання способам захисту.

До другої групи завдань відносяться заходи підвищення стійкості роботи галузей та об'єктів народного господарства, тобто їх можливості випускати встановлені види продукції, передбачені планом на воєнний час, також швидкого відновлення виробництва, зруйнованого внаслідок застосування противником зброї масового ураження.

Третя група завдань - це заходи з ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження, організація і проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження, підготовка сил для їх виконання.

Як бачимо, у 70 - 80 роках цивільна оборона була орієнтована в основному на дії в умовах ведення війни із застосуванням зброї масового ураження. Це було обумовлено політичною ситуацією того часу. Разом з тим час і обставини вимагали більш конкретного повороту усієї системи цивільної оборони до проблем, пов'язаних з попередженням і ліквідацією наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, рятування та збереження життя людей.

Велика роль у боротьбі зі стихійними лихами та ліквідації їх наслідків належала формуванням ЦО. Саме вони мали найбільш організовані та підготовлені органи керівництва і сили для виконання рятувальних і невідкладних аварійно-рятувальних робіт.

Штаби ЦО виконували основну роботу щодо організації рятування населення і матеріальних цінностей, відновлення життєдіяльності у потерпілих населених пунктах та об'єктах народного господарства, брали участь у розробці та організації профілактичних і підготовчих заходів, спрямованих на зменшення збитків при можливих стихійних лихах, аваріях та катастрофах.

За роки становлення України, як незалежної держави, її структури, у тому числі ЦО, постійно удосконалювались, ставали більш професійними, що відповідало завданням часу.

В Україні найбільшу небезпеку становлять природні та техногенні загрози. Таким чином, проблема техногенної і природно-техногенної безпеки набула такого важливого значення, що вимагала невідкладного вироблення цілісної державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, створення досконалих механізмів її реалізації. Існуюча на той час система захисту населення, відігравши свою позитивну роль у створенні законодавчих та організаційних засад функціонування, заощадження потенціалу захисту, з причин невпинного зростання кількості надзвичайних ситуацій, необхідності і висококваліфікованого втручання у них і залучення до дій широкого кола міністерств та відомств, вже не могла повною мірою забезпечувати реалізацію свого призначення - бути гарантом безпеки населення і його права на захист від надзвичайних ситуацій.

Переорієнтація завдань ЦО вимагала вирішення багатьох організаційних та правових питань, які обумовили їх ефективне виконання.

У 1992 році ЦО України як державна структура стала самостійною, тому необхідно було розробити основні законодавчі акти, які регламентували б функціонування цієї системи. Центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів, стає Штаб ЦО України, який за короткий час відпрацьовує основні керівні документи: Концепцію Цивільної оборони, яка затверджується Верховною Радою України у 1992 року і Закон України "Про Цивільну Оборону України", прийнятий Верховною Радою України у 1993 році.

З метою визначення організації та порядку виконання завдань ЦО в

травні 1994 року Кабінетом Міністрів затверджено "Положення про Цивільну оборону України", "Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони", у березні 1996 року - "Типове положення про штаб Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації".

У жовтні 1996 року Указом Президента України на базі Штабу ЦО України і Мінчорнобиля створюється Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яке ініціює розробку і прийняття цілої низки актів законодавства, Президента України і рішень Уряду.

Подія була об'єктивно зумовлена тим, що невід'ємною функцією кожної держави як суспільного утворення є забезпечення національної безпеки заради гарантій сприятливих умов життя і продуктивної діяльності громадян, захисту важливих інтересів людини, суспільства і держави у цілому.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у спра