Радіоактивне зараження місцевості при застуванні ядерної зброї

При ядерному вибуху ізотопи розпилюються до молекулярного, атомного стану. Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів навколишнього середовища виникає внаслідок випадіння РР з хмари вибуху.

Високі рівні радіації спостерігаються не тільки в районі вибуху, а й на відстані десятків та сотні кілометрів від епіцентру вибуху. Потрапивши на місцевість, радіоактивні частини діють, як хімічно активні речовини (окислюються, розчиняються, мігрують та інше), переходять з грунту до повітря, води, рослин, таким чином вони ніби розсмоктуються. Проходить природне самоочищення.

Продукти ділення, що випадають з хмари вибуху є сумішшю більше 80-ти ізотопів 35 хімічних елементів середньої частини Періодичної системи елементів Д.І.Менделєєва. Майже всі утворюючі ядра ізотопів перевантажені нейтронами, які нестабільні та зазнають р- розпаду із випусканням у- квантів.

Первинні ядра ділення у подальшому зазнають у середньому три-чотири розпаду та перетворюються у стабільні ізотопи. Таким чином, кожному первинному ядру відповідає власний ланцюг радіоактивних перетворень.

Всього на різних етапах радіоактивного розпаду виникає біля 300 різних радіонуклідів. У грунті переважно виникають радіоактивні марганець, алюміній, натрій, кількість яких пропорційно виходу нейтронів при вибуху.

Масштаби та ступінь радіоактивного зараження місцевості залежить від потужності та виду вибуху, часу, що пройшов з моменту вибуху, метеорологічних умов.

Найбільш впливає на масштаби та ступінь зараження, а також на положення радіоактивного сліду напрямок та швидкість вітру.

Інші метеорологічні фактори незначно впливають на масштаби і ступінь зараження місцевості та можуть лише привести до незначного зниження ступеню зараження окремих територій.

Уражаюча дія радіаційного зараження місцевості визначається зовнішнім опроміненням. Попадання на шкіру або в організм радіоактивних речовин лише в незначній кількості збільшує уражаючій ефект зовнішнього опромінення.

По ступеням зараження та можливим наслідкам зовнішнього опромінення на зараженій місцевості (як в районі ядерного вибуху, так і на сліді хмари) виділяють зони: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) та надзвичайно небезпечного (Г) зараження.

Зони зараження характеризуються дозами випромінювання на місцевості за час повного розпаду РР, які прийняті рівними для зовнішньої межі зони А - 40 рад., для внутрішньої - 400 рад., для зони Б - 400 та 1200 рад., для зони В - 1200 та 4000 рад., для зони Г - 4000 рад. та у середині - близько 7000 рад.

У зоні А протягом доби після її виникнення відкрито розташований особовий склад сил ЦЗ та населення може отримати дози опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності).

За межами зони А отримання особовим складом сил ЦЗ та населенням при відкритому його розташуванні доз опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності) виключається.

У зоні Б небезпека радіаційних уражень значно більша. При відкритому розташуванні особового складу та населення протягом першої доби після випадіння РР останні отримають значні дози опромінення. При розташуванні населення у кам'яних будівлях втрати його виключаються.

У зоні В важкі радіаційні ураження відкрито розташованого особового складу сил ЦЗ та населення можливі при короткочасних діях, особливо у першу добу її виникнення. Значні ураження можливо спостерігати при розташуванні у кам'яних одноповерхових будівлях. Ураження виключаються при умовах укриття особового складу сил ЦЗ та населення у сховищах та ПРУ.

У зоні Г важкі радіаційні ураження особовий склад ЦЗ та населення, отримає при умовах розташування у кам'яних будівлях. Відкрите перебування на місцевості в цій зоні можливо лише за тиждень після вибуху.

Рис. 4.2 Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при застосуванні ядерної зброї

Для прийняття обгрунтованого рішення щодо радіаційного захисту населення, сил ЦЗ та територій, повинно здійснюватись виявлення та оцінка радіаційної обстановки.

4.6.3. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС

Радіаційні аварії на АЕС можуть виникати, як в результаті виходу з ладу технологічного обладнання та технічних систем, а також з недоліків проектних розробок систем безпеки. Характер та масштаби радіоактивного забруднення залежать від типу реактора, ступеню його руйнування, метеорологічних умов та рельєфу місцевості.

Радіоактивні продукти, що обумовлюють радіаційну обстановку в районі розташування АЕС та в зонах радіоактивного забруднення значно впливають на дії сил ЦЗ, функціонування господарських об'єктів та режим проживання населення.

Для визначення впливу радіоактивного забруднення на функціонування населення та територій у разі виникнення аварії з викидом радіоактивних речовин здійснюється виявлення та оцінка радіаційної обстановки [77].

Оцінка радіаційної обстановки може проводитись за даними прогнозу і розвідки.

Прогнозування радіаційної обстановки проводиться на основі гіпотетичних розрахунків можливих аварій, на основі встановлених закономірностей залежно від масштабів і характеру радіоактивного забруднення місцевості, та метеорологічних умов і містить рішення наступних завдань:

визначення масштабів радіоактивного забруднення;

визначення активності РР поглинутою людиною при інгаляційному вступу;

визначення дози випромінювання на місцевості від проходження радіоактивної хмари;

визначення дози випромінювання при розтушуванні на забрудненої місцевості;

визначення дози випромінювання при подолання забрудненої місцевості;

визначення допустимого часу началу робіт на забрудненої місцевості;

визначення допустимий тривалості робіт на забрудненої місцевості;

визначення допустимого часу подолання забрудненого у частка маршруту руху;

визначення радіаційних трат від проходу радіоактивної хмари та забруднення місцевості

Вихідними даними для прогнозування радіоактивного забруднення місцевості є тип ядерної енергетичної установки (реактору), потужність реактору, кількість аварійних реакторів, координати АЕС, час аварії, вихід активності (%), швидкість та напрямок вітру, стан хмарного покрову.

Прогноз радіоактивного забруднення має відносний характер, тому його обов'язково уточнюють радіаційною розвідкою.

За даними радіаційної розвідки складається карта (схема) радіаційної обстановки з нанесеними значеннями потужності доз випромінювання на місцевості, яки приведені до однієї години після аварії (вибуху), та межами зон забруднення, районами дій або маршрутами руху сил ЦЗ та населення.

Висновки з оцінки радіаційної обстановки знаходять відображення в рішенні начальника ЦЗ для організації рятувальних робіт і є основою для організації захисту особового складу ЦЗ і населення в умовах радіоактивного забруднення.

Хімічний захист

Хімічний захист - це комплекс заходів ЦЗ щодо захисту населення та територій у разі хімічного забруднення в умовах мирного та воєнного часу.

Мета хімічного захисту:

не допустити або максимальне ослабіти дію хімічного забруднення населення та зменшити їх ураження;

створити умови відповідно до стійкості роботи об'єктів господарської діяльності в даних умовах;

виключити або значно зменшити забруднення продовольства, вододжерел;

здійснити успішне ведення рятувальних робіт на забрудненої місцевості та безпосередньо в осередках ураження.

Заходи хімічного захисту включають:

виявлення та оцінку хімічної обстановки;

організацію та здійснення хімічного контролю;

забезпечення населення та аварійно-рятувальних формувань засобами індивідуального захисту;

проведення дегазації одягу, майна і транспорту, санітарної обробки населення.

Небезпека ураження населення, робочих, службовців НХР, ОР вимагає прийняття певних мір по підвищенню ефективності захисту населення, підтриманню у готовності сил і засобів ЦЗ, що залучаються до ліквідації наслідків аварій та катастроф, навчанню населення умілим діям у ЗМХЗ.

Для організації ефективних заходів захисту населення в осередках хімічного забруднення (зараження) необхідно знати хімічну обстановку, способи першої допомоги та уміти використовувати засоби індивідуального захисту.

Хімічна обстановка - це сукупність наслідків хімічного забруднення (зараження) території НХР, ОР, які впливають на життєдіяльність населення та територій. Найбільш небезпечними, з точки зору хімічного забруднення, вважаються ХНО.

ХНО - промисловий об'єкт або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, виконуються у виробництві, розміщуються або складуються, знищуються тощо) одне або декілька НХР. До ХНО не належать залізниці.

Для організації хімічного захисту населення та територій визначаються хімічно небезпечні адміністративно-територіальні одиниці (ХНАТО).

ХНАТО - територіальна одиниця, до якої зараховуються області, райони, а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють у ЗМХЗ.

4.7.1. Характеристика НХР, які використовуються у промисловому виробництві України.

Небезпечна хімічна речовина - хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і /або завдати шкоди довкіллю.

Більшість хімічних речовин характеризуються токсичністю, тобто отруйним впливом на живий організм через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірне покриття.

Чисельною характеристикою зараження повітря та вододжерел є концентрація НХР -кількість отруйної речовини, яка міститься в одиниці об'єму повітря чи води (г/м³; мг/л).

Розрізняють гранично допустиму концентрацію (ГДК) та порогову концентрацію.

ГДК - це максимально допустима концентрація, яка при постійній дії на людину не може спричинити, навіть через тривалий час, яких-небудь патологічних змін, чи захворювань у персоналу, що працює у робочій зоні ХНО.

Порогова концентрація - найменша кількість речовини, яка може визвати відчутний, фізіологічний ефект. При цьому ураженні потерпілі відчувають лише первинні ознаки отруєння і не втрачають працездатності.

Концентрація НХР, яка перевищує порогову, є уражаючою, тобто може призвести до ураження і смерті.

При місцевому застосуванні токсичний ефект з'являється у місцях контакту НХР з тканинами організму (ураження покровів шкіри, подразнення органів дихання, розлад зору). При загальній дії токсичний ефект з'являється після попадання НХР у кров через шкіру, органи дихання чи шлунково-кишковий тракт. Тому при оцінці токсичності ураховуються її характер, ступінь і спосіб подання в організм.

Характеристиці деяких НХР приведені у додатку 4.7.1.