Господарської сфери суспільного життя

Перш ніж розглядати традиційні для першої лекції питання (предмет, метод, поняття господарського права), приділимо деяку увагу історії становлення правового регулювання господарської сфери суспільного життя. Це та сфера, яка забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають в результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей -природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в т. ч. й з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не лише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти неможливо без регулювання відносин між її членами, в т. ч. і з питань ведення господарських справ.

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, в т. ч. пов'язані з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій, члени яких підпорядковувались певним правилам поведінки у формі звичаїв, рішень, прийнятих громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто, мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то відбувалося це у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до того чи іншого роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задовольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також індивідуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпечення їх життєдіяльності. При цьому інтереси громади зазвичай переважали над індивідуальними або груповими інтересами.

Поділ праці (відокремлення землеробства від скотарства, а згодом - виділення ремесел і торгівлі) послаблював родоплеменні зв'язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвів до занепаду цієї форми організації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові, були різноманітними за рівнем (держава, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів міста, навіть вулиці, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім'я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об'єднання кількох осіб. Своєю чергою, серед згаданих соціальних систем можна умовно виділити такі категорії: а) універсальні, що створюються для реалізації/забезпечення та захисту комплексу інтересів учасників/членів (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести учасників/членів державу та територіальні громади, хоча їм'притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втручання у сферу приватних інтересів); б) спеціалізовані, що створювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських

зокрема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду господарської та/або пов'язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди - і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їх майна).

Зазначені обставини зумовили виникнення новіа об'єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для досягнення певної мети, в т. ч. господарської. Так, ще в стародавні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них трапляються у древніх асирійців, фінікіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме такі форми об'єднань і стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських організацій сучасного типу - торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдавала істотної шкоди загальному благу та не справляла руйнівного впливу на державу. З давніх часів відомим є регулювання діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійснювали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження на користь держави (різноманітні податки, збори), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідальність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) з метою застосування спеціальної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, які асимілювалися з місцевим населенням і, відповідно, принесли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об'єднання - societas, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи,- universitatas corpus, а також товариство публікантів - societas publicanorum (vecigalium) -як змішана форма societas і universitatas.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відокремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Тому,

в таких відомих зведеннях стародавніх законів, як Дигести Юстиніана, Руська Правда, Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, банкрутства, та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов'язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв та суддівських рішень (як, наприклад, «Збірник морського права Ганзи»), а згодом -до прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII ст., часів правління Людові-ка XIV, пов'язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором кодифікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім'я якого отримали два ордонанси - Ордонанс про торгівлію 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Кольбера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 р., на території Франції було уніфіковане правове регулювання торговельних операцій.

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймала Торгові (Комерційні) кодекси або статути (в т. ч. Російська імперія, до складу якої входила більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилися від так званого дуалізму приватного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів - Цивільного і Торгового/Комерційного), проте зберігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів - про господарські товариства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеженою відповідальністю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конкуренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-ті роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений в законодавчий орган проект Торговельного Зведення, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», властивої для того періоду: введені у зв'язку із непом приватно-правові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській

сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права. Відмова від непу і монополізація державою господарської сфери країни послужили своєрідним привідом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.

У 30-ті роки Л. Я. Гінзбург та Є. Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єдиного господарського права — обґрунтовують необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, проте включають в коло суб'єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-ті роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в галузі правознавства А. Я. Вишин-ського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

В останній третині XX ст. у Радянському Союзі знову поширюється ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») був прийнятий 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься у наступних темах).

2. Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема:

• у Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», у ст. 1 якого подане таке визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару»;

• у Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності:

«Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед, саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, а метою — задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, що відповідно до вимог Господарського кодексу визнаються суб'єктами господарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), айв інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб у продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності.

Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

• сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника,

а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

• професійні засади господарської діяльності;

• спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання;

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів -в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади - (1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, (3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, (4) у сплаті місцевих податків та зборів тощо).

Отже, з врахуванням зазначених ознак можна дати таке доктри-нальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що грунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого -соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: і

- якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів;

- екологічної безпеки виробництва;

- добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції;

- цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло відбиття в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.