Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Забезпечення належного виконання господарських договорів

Поиск

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

• 5 дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:


- порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

- зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

- форма господарського договору (обирається з врахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

- а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних відносин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука -статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-593 ЦК України, притриманий - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

- правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

- позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або поліпшеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

- негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).


I тема 15.1 Особливості правового регулювання окремий видів господарським договорів

1. Договори на реалізацію майна:

1.1. Договір купівлі-продажу.

1.2. Договір поставки.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

1.4. Договір міни (бартеру).

1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

2. Підрядні договори:

2.1. Договір підряду на капітальне будівництво.

2.2. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт.

2.3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

3. Договори на користування чужим майном.

3.1. Договір оренди.

3.2. Договір лізингу.

4. Транспортні договори.

4.1. Поняття і види транспортних договорів.

4.2. Транспортне законодавство.

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту.

4.4. Договір перевезення вантажів.

4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг.

1. Договори на реалізацію майна

1.1. Договір купівлі-продажу

Договори на реалізацію майна є чи найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим з цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та інши-, ми ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки — статті 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - статті 272-274, енергопостачання - статті 275-277),


Цивільним кодексом (щодо купівлі-продажу - статті 655-697, поставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції -ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - статті 715-716), спеціальними законами (від 15.05. 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання» та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

- предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);

- сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

- сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

- порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в т. ч. конкурентних;

- форма договору — будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна з сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.).


Обов'язки продавця:

• попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);

• вступити у справу на стороні покупця у разі пред'явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 682-685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст. 663 ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов'язань;

• зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);

• забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);

• нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в т. ч. у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов'язки покупця:

• прийняти товар (ст. 689 ЦК України);

• зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);

• оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691, 692 ЦК України);

• повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визначений - в розумний термін після встановлення факту порушення умов договору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);

• та ін.


Сторони договору купівлі-продажу несуть відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань у формі (відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплати неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або і договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

На договір купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити, до якого з них належить договір на реалізацію товару). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінністю положень в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також в ЦК закріплено більш широке поняття договору, поставки, ніж у ГК, оскільки:

- в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді згідно із ч. З ст. 265 ГК України сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання (крім філій, представництв та інших відокремлених підрозділів). Укладення суб'єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору);

- якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням,- ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігійних та інших організацій.


Особливості договору поставки як різновиду договорів н& реалізацію майна полягають, насамперед, у:

Спеціальному нормативному регулюванні, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили: |

• Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

• Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

• Закон України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб»,

• Закон України від 24 січня 1997 року «Про державний матеріальний резерв»,

• Закон України від 03 березня 1999 року «Про державне оборонне замовлення»,

• Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року,

• Акти Уряду: Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (у порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР) союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня-1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки з врахуванням інших норм ГК (ст. 1 - щодо регулювання ГК відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин; ст. 2 ГК -


щодо наявності серед учасників господарських відносин споживачів; ст., 131 - щодо особливостей правового статусу благодійних та інших неприбуткових організацій як суб'єктів господарювання1).

Договором поставки є такий договір, за яким поставщик, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуаль-ним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу2:

1) Суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорів - учасники господарських відносин, при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2) Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подіб-

1 Включення цієї статті до глави 13 ГК «Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» є спірним, оскільки благодійні організації зазвичай не здійснюють господарську діяльність (комерційну чи некомерційну), тому що не виробляють з метою реалізації за плату товари, роботи, послуги. Вони є учасниками господарських відносин - як споживачі продукції, робіт, послуг суб'єктів господарювання, як засновники та/або учасники господарських товариств тощо.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина (голова автор, кол-ву), Г. В. Пронська, О. М. Вінник, О. А. Белянееич та ін- К.: Юрінком Інтер, 2003.-С 246.


ним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3) Об 'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку;

4) Моменти укладання і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд (за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути плановими і регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести, перш за все, державні контракти на поставку продукції для державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про поставки продукції для державних потреб». Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону, для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, визнаних монополістами на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» передбачена відповідальність за необгрунтовану відмову виконавця державного


замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, у виді штрафу у розмірі вартості державного контракту.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки.

Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом ІУ Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання), так і конкурентними, що передбачено пунктом 3 ст. 2 Закону «Про поставки продукції для державних потреб»), способами.

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, що встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальникові замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення буде вважатися прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцеві в той же термін проект договору. На вимогу однієї щодо сторін відносини по поставці оформлюються договором, що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній - шляхом


підписання єдиного документа - та скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки становлять його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключения таких умов до підписаного сторонами тексту договору не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляються).

Відповідно до ГК України, зміст договору поставки повинен відповідати встановленим вимогам:

Мають бути визначені:

А) Предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: (а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; (б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Б) Строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік, більше одного року - довгостроковий договір або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів окремими партіями, визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги до ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило,- місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення


виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем.

В) Якість товарів, що поставляються (ст. 268 ГК), повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі (постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації, якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником в товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості товарів, продукції, що поставляються, підкріплюється гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з врахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки).

Г) Вимоги щодо комплектності товарів, що поставляються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Д) Порядок виконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту -залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ШКОТЕРМС.


Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції -вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була відповідність зазначених в цих документах відомостей про кількість продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачеві продукції; дотримуватися чинних на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи, тощо.

Е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю Na П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність пломб на транспортному засобі (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, повинен складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (за рахунком - фактурою,


специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку із недостачею продукції повинна бути направлена постачальникові не пізніше 10 днів після складення акта.

Є) Відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати усіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділами VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

- відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї -на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

- сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) та договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів -у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів, л також сплату пені за порушення строків виконання


зобов'язання - у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів -додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в т. ч. положеннями про поставки) за найбільш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

— оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (частини 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів); в) у випадку поставки продукції (товарів) з дефектами, покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК (20% вартості неякісних/некомплектних товарів), якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (ст. 4 Закону «Про поставки продукції для державних потреб» та ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):

• при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

• державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

• у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець


державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції — завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (статті 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірних зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

- ціна за о<



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 269; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.255.67 (0.019 с.)