Процедура призначення керівництва банку

Країни	Процедура вибору керівництва
Великобританія США Німеччина Японія	Керівні органи

 

У цілому, важливо зазначити, що фактори оцінки рівня незалежності різні в кожній країні. Це впливає на вибір функцій та операцій центральних банків.

Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ). Статус і принципи діяльності НБУ визначені законодавством. За своїм правовим статусом він є однією з найважливіших інституцій держави.

НБУ створений у березні 1991 р. на базі Української республі­канської контори Державного банку СРСР згідно з Конституцією України та Законом України "Про банки та банківську діяльність".

Функції НБУ та його органів є невід’ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення ста­більності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: "Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України".

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової одиниці вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця – це ознака економічного й політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб’єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку, звітності та захисту інформації. 3 цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучас­них електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд, веде реєстр банків, їх філій
і представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платіжного балансу й балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функції особливе. Адже наша країна наприкінці 1991 року як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів. На той час фінансове становище країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, який обслуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд доларів США "зникли" і про їхнє використання немає жодних підтверджуючих документів. Понад 1 млрд доларів з цієї суми належали українським підприємствам та приватним особам. Зовніш­економбанк також заявив, що він більше не обслуговуватиме виплат, які стосуються зовнішньої торгівлі колишніх радянських республік.

Для міжнародного авторитету Національного банку України ве­лике значення має покладання саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк держави здійснює також відпо­відно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підго­товці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконання забезпечується через:

1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб’єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок
і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірок досто­вірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може спрямовувати своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов’язкових резервів;

2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов’язаннями комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов’язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов’язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов’язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Національний банк України визначає для комерційних банків і кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної й банківської статистики, здійснення валютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць і підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комп­лексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше одного разу на рік.

Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи.

Організаційна структура НБУ – це склад його внутрішніх підрозділів та форми її взаємодії.

Керування НБУ можливо детально розглянути за допомогою структури Центрального апарату.

 

Центральний апарат НБУ
Рада НБУ	Правління НБУ

 

Рада НБУ складається з 14 членів (7 осіб обирає президія, 7 осіб – Верховна Рада України). Рада національного банку – це вищий колегіальний орган управління, який має певні повноваження.

1. Розробляючи основні напрями ГКП Рада використовує:

політичні курсоутворення і валютного регулювання;

удосконалювання платіжної системи;

методи впливу політики позик і податкової політики на стан грошово-кредитної галузі.

2. Приймає рішення про участь у міжнародних фінансових організаціях.

3. Складає Відомості про сальдо кошторису для включення в Державний бюджет наступного року.

Правління НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Цей орган має такі повноваження:

1) емісія валюти України і вилучення із обороту банкнот і монет;

2) зміна процентних ставок НБУ;

3) встановлення економічних нормативів для банків;

4) встановлення розміру й порядку оформлення обов’язкових резер­вів для банків;

5) розробка умов надходження іноземного капіталу в банківську систему України;

6) створення та ліквідація банків;

7) випуск нормативних актів НБУ;

8) порядок надання ліцензій.

Кожен структурний підрозділ чи ланка повинні так організувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними правовими актами.

 

 

Операції центрального банку

 

Досвід діяльності безлічі центральних банків виявив виконувані ними функції та операції.

У наших банківських законах і літературі замість "функцій" пишуть "завдання", і навпаки. Це вносить плутанину. Функції – це об’єктивно зумовлені постійні цілі, які має переслідувати ЦБ. Завдання – набір конкретних проблем, вирішення яких у сукупності буде означати досягнення зазначених цільових функцій.

Головний обов’язок центральних банків у ринковій економіці – захистити вартість і купівельну спроможність грошей; допомагати нор­мальному функціонуванню фінансових ринків. ЦБ повинен знати ці ринки і діючі в їх рамках інститути. Але роль банків відрізняється і повинна бути виокремлена від ролі інститутів. ЦБ не несе відповідальності за задоволення потреб окремих банків у ліквідності, хоча він відповідає за ліквідність усієї банківської системи.

Для всіх завдань, що постають перед ЦБ, завдання мають бути передбачені засобами їх реалізації. ЦБ наділені певною відповідальністю і необхідними повноваженнями, а також мають підтримувати довіру до себе, чесність, майстерність.

Функції та операції центральних банків:

1) єдиний емісійний центр – має монопольне право грошової емісії на території своєї країни, зберігає та враховує національні золотовалютні резерви;

2) банк уряду – зобов’язаний підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту Державного бюджету, роз­міщувати державні цінні папери;

3) орган стабільності національної грошової системи – відпо­відає за безперешкодне здійснення внутрішнього платіжного обороту
й анти­інфляційної політики, а також операцій із закордонними контраген­тами;

4) банк банків – кредитор останньої інстанції, надає національним інститутам можливість рефінансування за визначених умов у випадку тимчасового дефіциту ліквідних засобів;

5) орган банківського нагляду – підтримує необхідний рівень стандартизації та професіоналізму в національній банківській системі.

Законодавчо емісійна монополія на Заході закріплена за ЦБ як представником держави тільки щодо банкнот, і в деяких випадках, монет (карбуванням може часто займатися Міністерство фінансів). Про монополії на безготівкову емісію не може бути й мови.

Емісія банкнот відрізняється від випуску боргових зобов’язань держави тільки тим, що банкноти – прості векселі до запитання – можуть використовуватися як законний платіжний засіб і за ними не треба платити відсоток.

ЦБ часто займаються не тільки виробництвом, але й дизайном, захистом банкнот від підробки, іншими технічними питаннями. Продаж банкнот банкам здійснюється за номіналом, але в окремих випадках стягуються комісії (наприклад, банк Норвегії бере додаткову плату за постачання банкнот, придатних для використання в автоматичних касових апаратах, а також за спеціально упаковані монети). Оскільки для центрального банку банкноти виступають товаром, держава фактично отримує прибуток у вигляді різниці між витратами виготовлення та номіналом.

На Заході на банкнотах не вказується, що вони забезпечуються золотом, дорогоцінними металами та іншими активами, але це відбито в звітних балансах банків. Забезпеченням виступають активи ЦБ: золото­валютні резерви; портфель державних та інших ЦБ; кредити банку під заставу ЦБ.

У різних країнах питання забезпечення банківської емісії вирі­шується по-різному, воно завжди має юридичну основу, нерідко законодавчо визначений характер забезпечення і, отже, непрямі межі паперової емісії.

ЦБ має монополію емісії паперових грошей на всій території країни. Лише у Великобританії зроблено виняток для Шотландії та Північної Ірландії.

Для країн типу України, де діє дворівнева банківська система, тільки починають формуватися такі головні функції ЦБ:

1) відповідальність ЦБ за виникнення, розвиток і нормальне функціонування банківських систем;

2) забезпечення стійкості національної грошової одиниці усередині країни і на світових ринках, її купівельної спроможності, мінімізації інф­ляції, тобто створення сприятливих умов для економічного зростання;

3) забезпечення ефективного розвитку кредитно-банківської систе­ми країни, включаючи організацію функціонування розрахункового меха­нізму в народному господарстві.

Саме інфляція викликає необхідність регулювання грошового обігу з боку центрального банку.

Класична школа вважала, що кількість грошей, необхідна для забез­печення обігу, прямо пропорційна кількості товарів і рівню цін
на них і обернено пропорційна швидкості руху грошей (Маркс, Фішер). У інших економічних теоріях існує суб’єктивно-мотиваційний підхід до пояснення потрібної кількості грошей – можливість вибору між різними формами використання доходу (наприклад, між заощадженням та інвес­туванням), а з цих переваг виводиться потреба в різних видах грошей (М₁; М₀).

Звідси і відзначена вище перша функція центрального банку – регу­лювання грошового обігу – припускає відстеження не тільки загальної кількості, але й пропорцій між видами грошей.