Банківська система в умовах глобалізації 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Банківська система в умовах глобалізації



Мета: виявити наслідки впливу глобалізаційних процесів на бан­ківський бізнес, визначити форми організації міжнародного банківського бізнесу, особливості діяльності банків у міжнародних фінансових цент­рах, розкрити преваги та недоліки присутності іноземного капіталу в банківській системі, взаємодію національної банківської системи з міжнародними фінансовими організаціями.

Компетентності, якими має володіти студент після вивчення теми:

знання: сутність функціонування банківської системи в умовах глобалізації фінансових ринків; характеристика та форми організації міжнародного банківського бізнесу;

уміння: здійснювати моніторинг ринку міжнародних банківських послуг; позиціонувати банки та здійснювані ними послуги на фінансовому ринку в цілому і на окремих його сегментах;

комунікації: вирішення проблемних ситуаційних завдань щодо орга­нізації міжнародного банківського бізнесу та застосовування форм міжнародних розрахунків;

автономність та відповідальність: використання в практичній діяльності банку наявних системних знань щодо діяльності банків у міжнародних фінансових центрах.

Питання

 

5.1. Створення та особливості функціонування міжбанківських об’єд­нань.

5.2. Сфери міжнародного банківського бізнесу.

5.3. Діяльність банків у міжнародних фінансових центрах.

5.4. Іноземний капітал у банківській системі.

5.5. Взаємодія національної банківської системи з міжнародними фі­нан­совими організаціями.

5.1. Створення та особливості функціонування
міжбанківських об’єднань

 

Основною тенденцією системних трансформацій сучасності є глобалізація як об’єктивний і всеосяжний процес та найважливіша характеристика розвитку суспільно-економічних відносин. Глобалізація як фено­мен характеризує якісно нову фазу інтернаціоналізації економічного життя, яке супроводжується лібералізацією зовнішньоекономічних зв’язків, змен­шенням або зняттям бар’єрів між країнами для трансграничного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили і посиленням міжнародного інфор­маційного обміну. За таких умов зростає ступінь відкритості національних економік.

Процеси глобалізації впливають на всі сфери життєдіяльності суспільства, у результаті економіка України поступово інтегрується до міжна­родних фінансових ринків. Дані процеси дедалі відчутніше позна­чаються на вітчизняній фінансовій системі, насамперед посилюють загрози, що виникають на шляху проведення державою макроекономічної політики. Глобалізація трактує світ як зв’язаний, взаємозалежний і безмежний ринок, який постійно інтегрується.

Найважливішою і найдинамічнішою сферою прояву глобалізаційних процесів є фінансова глобалізація, під якою розуміють вільний та ефек­тивний рух капіталів між країнами і регіонами, функціонування глобального фінансового ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій транснаціональних корпорацій (ТНК) та транснаціональних банків (ТНБ). На сучасному етапі розвитку світової економіки міжнародні фінанси перетворились в основну рушійну силу глобалізації, адже темпи їх зростання випереджають аналогічні показники світового виробництва та експорту. Саме зустрічні потоки прямих інвестицій, диверсифікація, розширення та взаємопроникнення міжнародних фінансових ринків вивели світову економіку на якісно новий рівень інтеграції – глобалізацію [8].

Оскільки в найближчому майбутньому саме глобалізація визначатиме стан світової фінансової системи та фінансовий стан окремих країн, аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху саме банківського капіталу є важливим фактором формування стратегії інтеграції України у міжнародний фінансовий простір, а також застосування запобіжних економічних заходів щодо недопущення негативних наслідків у банківській сфері. Тому першочергові завдання, що постають перед банківською системою України, – це нарощування її фінансового потенціалу, створення груп потужних банків, зменшення податкового тиску, упорядкування фінансових потоків, реорганізація підприємств, структурно-інституційні перетворення у банківській системі. Останні тенденції розвитку світової банківської індустрії слід розглядати як визначальний чинник формування стратегії розвитку української банківської системи, котрий дасть змогу задіяти всі механізми динамічного економічного зростання.

Глобалізація відіграє значну роль в наданні можливості ринковим агентам вибирати місце здійснення угод. Вільніший потік товарів, послуг, капіталу, праці за межі національної юрисдикції сприяв зростанню конкуренції на національних ринках. Особливо це стосується комерціалізації інтелектуального капіталу. З’єднані у глобальну мережу інформаційні системи й електронні канали доставки полегшують координацію й управління банківським бізнесом у світовому масштабі. Конкуренція поси­люється, оскільки її контекст стає глобальнішим [3].

Глобалізація фінансових ринків пропонує величезні можливості ефек­тивним та інноваційним учасникам і водночас загрожує неефективним інститутам та тим, хто опирається змінам.

Отже, наслідками і водночас суттю глобалізаційних процесів у бан­ківському бізнесі стали:

посилення міжбанківської конкуренції;

дистанціонування один від одного таких важливих параметрів, як: валюта, юрисдикція, управління банком;

створення умов для управління банківським бізнесом у глобальному масштабі.

Структуризація процесів інтеграції міжнародних фінансових відносин, суть якої полягає у виокремленні трьох рівнів її прояву (мікрорівень, макрорівень, мегарівень) та відповідних форм інтеграційних процесів наведена на рис. 5.1.

 

 

Рис. 5.1. Структуризація інтеграційних процесів у фінансовій сфері

На мікрорівні фінансова інтеграція набуває форми операцій злиття, придбання та поглинання – об’єднання фінансових компаній (у тому числі й бан­ківських установ), які проводяться як на національному, так і на міжна­родному рівнях.

У результаті реалізації операцій злиття, придбання та поглинання компанія може зберегти свою індивідуальність, спеціалізацію діяльності, а може стати ланкою великої транснаціональної фінансової групи.

Процеси злиття, придбання та поглинання компаній фінансової сфери (наприклад банківсько-страхові групи, транснаціональні банки) стали першим кроком до формування єдиного фінансового простору. Активний процес реалізації цих операцій на національному і міжнародному рівнях привів до виникнення банків світового масштабу, які надають широкий спектр фінансових послуг та пропонують різноманітні банківські продукти. Операції злиття забезпечили банківським установам відносну фінансову стабільність, зменшення рівня чутливості до ринкової кон’юнктури, можливість протистояти ринковим коливанням і циклічним спадам в економіці, підвищили рівень стійкості банків до короткострокових ризиків. Усе це дає змогу банкам концентруватися на реалізації стратегічних цілей та спрямовувати зусилля на збільшення ринкової частки, розширюючи структуру географічної присутності.

На макрорівні інтеграційні процеси набувають форми регіоналізації та є об’єктивним процесом зростаючої взаємозалежності держав, об’єднання їх інтересів (але не їх самих), співпраці за умови збереження державами незалежності. Регіоналізація – це інтеграційний процес на рівні національних ринків зі схожими макроекономічними і структурними показниками розвитку економік (об’єднання на рівні країн регіону), в результаті якого межі країн регіону поступово стираються (введення єдиної грошової одиниці, єдиних паспортів тощо), країни втрачають свою відокремленість, формується єдиний економічний простір на території даного регіону, який поступово розширюється [26].

На мегарівні інтеграція фінансового сектору набуває форми глобалізації, тобто створення об’єднаного світового економічного простору, в межах якого виникає єдиний глобальний відтворювальний процес.

Багато індустріально-розвинутих країн світу характеризуються процесами ослаблення або відміни безпосереднього державного втру­чання у діяльність банків. Зокрема, в банківському бізнесі дерегулювання торкнулося таких сфер, як процентні ставки, продуктові, організаційні, гео­графічні та податкові обмеження. Як наслідок глобалізації ринків стають більш взаємозалежними, в усіх сферах постійно зростають масштаби
і поглиблюється міжнародна інтеграція, що перетворюється на багатоканальний процес. Загалом процеси глобалізації охоплюють різні сфери світової економіки: міжнародну торгівлю товарами, послугами, техноло­гіями, об’єктами інтелектуальної власності; міжнародний рух засобів виробництва (робочої сили, капіталу, інформації); міжнародні фінансово-кредитні та валютні операції; співпрацю у виробничій, науково-техноло­гічній, інжиніринговій та інформаційній сферах.

Зараз чинниками стимулювання розвитку глобалізації банківської сфери є:

1) нерівномірність економічного розвитку і розподілу фінансових ресурсів;

2) неврівноваженість поточних платіжних балансів;

3) недостатність у більшості країн власних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів і соціально-економічних перетворень;

4) необхідність пошуку ресурсів для відшкодування дефіцитів бюджетів і виконання боргових зобов’язань за внутрішніми і зовнішніми запозиченнями;

5) здійснення операцій злиття й придбання банків;

6) упровадження сучасних електронних технологій для здійснення операцій у режимі реального часу [22].

Як і кожне об’єктивне явище, глобалізація фінансових ринків має позитивні й негативні прояви. Позитивні результати фінансової глобалізації такі:

1) відсутність чітких просторових і часових меж, можливість проведення операцій на фінансових ринках цілодобово завдяки об’єднанню біржових та позабіржових торговельних систем в одну глобальну комунікаційну мережу;

2) висока мобільність капіталу, його значні обсяги, вигідна ціна й висока ліквідність;

3) зниження рівня дефіциту фінансових ресурсів у країнах світу;

4) посилення конкуренції на національних фінансових ринках та зни­ження вартості товарів і послуг, що сприяє здешевленню ресурсів в умовах глобалізації;

5) багатофункціональність фінансового ринку, тобто можливість реа­лізації операцій з різними видами активів (валюта, капітал, цінні папери) та надання розрахунково-платіжних, гарантійних, страхових та інших видів фінансових послуг;

6) надання статусу вільно конвертованої валюти, використання її
в міжнародних фінансових операціях, поряд із провідними валютами, такими як американський долар та євро;

7) високі світові стандарти, професіоналізм в управлінні фінансовими потоками. Учасники глобального ринку в умовах жорсткої конку­ренції повинні відповідати вимогам, що висуваються до якості банківських товарів і послуг, технологій та рівня кваліфікації персоналу;

8) комп’ютеризація та інформатизація. Створення глобальної комп’ю­терної мережі Інтернет дозволило об’єднати користувачів різних країн в єдину систему, процедури здійснення банківських операцій стали спро­щеними та стандартизованими, ринок інформації став загальнодоступним [26].

Однак позитивні наслідки фінансової глобалізації містять і певні нега­тивні явища, зокрема:

1) висока мобільність капіталу визначає його рух до вищої норми прибутку і перспектив для бізнесу в умовах економічного зростання, у разі виникнення загроз, несприятливих економічних і політичних подій у країні перебування фінансові ресурси переміщуються й завдають такою "втечею" значних збитків;

2) зростання нестабільності національних фінансових ринків, які внас­лідок лібералізації стають більш чутливими до криз;

3) залежність реального сектору світової економіки від монетарної складової послаблює стійкість національних економік країн до світових фінансових криз;

4) застосування обмежень доступу окремих учасників на світовий фінансовий ринок.

У банківській діяльності все більшу роль відіграють міжбанківські об’єднання. Вони утворюються з метою координації дій, підвищення ефективності операцій та захисту професійних інтересів учасників, розробки етичних норм і правил взаємовідносин між банківськими установами, банками і клієнтами.

Умовно міжбанківські об’єднання можна класифікувати так:

а) залежно від складу учасників – на суто банківські й об’єднання змішаного типу;

б) залежно від цілей – об’єднання комерційного типу і некомерційного, тобто з метою надання послуг своїм членам;

в) залежно від строків діяльності – на безстрокові об’єднання і ство­рені на певний термін;

г) залежно від рівня залежності й підпорядкування складових структур – асоціативні добровільні об’єднання і корпоративні, що засновані на власності та системі участі в капіталі об’єднання.

Міжбанківські об’єднання типу консорціум утворюють тимчасові банківські об’єднання, що виникли на договірній основі для спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій і послуг. Як правило, консорціум формується на базі найбільшого з юридично само­стійних учасників банку (голови консорціуму), який діє від імені та в інтересах усіх учасників.

Консорціумна форма міжбанківських об’єднань дозволяє нарощувати обсяги операцій, концентрувати кредитні ресурси у найприбутковіших операціях, розподіляти ризики між усіма учасниками, що суттєво обмежує можливі втрати кожного з учасників. Консорціумні об’єднання часто називають банківськими синдикатами.

Банківський картель – об’єднання незалежних великих банків, що уклали спільну угоду про розподіл сфери діяльності, узгодження єдиної політики процентних ставок і виплат дивідендів, дотримання однакових умов кредитування тощо.

Міжбанківські концерни корпоративного типу представлені монопольними об’єднаннями акціонерних банків, в яких великий банк виступає головним акціонером і володіє контрольними пакетами акцій інших юридично самостійних банків та встановлює свій фінансовий контроль над їх діяльністю як дочірніх товариств. У складі банківських концернів крім банків можуть діяти незалежні акціонерні товариства, але об’єднані єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому нале­жать контрольні пакети акцій усіх інших учасників концерну.

Банківські холдинги утворюються як об’єднання змішаного типу з числа банків і позабанківських установ. Охоплюючи значні території й обсяги банківських операцій, банківські холдинги координують і контро­люють діяльність усіх учасників холдингу, щоб максимізувати прибуток. Серед них розрізняють банківські холдингові групи та фінансово-хол­дингові групи.До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової хол­дингової групи – й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги.

Важливим різновидом міжбанківського об’єднання став банківський трест, який утворюється шляхом об’єднання власності банків. Останні при цьому втрачають юридичну і комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органові управління. Основу банківського тресту складає пайова форма власності.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" [1] вітчизняні банківські установи мають право створювати дві групи об’єднань:

банківські групи;

банківські спілки та асоціації.

Банківська група – це група юридичних осіб, що складається:

з материнського банку та його українських та іноземних дочірніх та/або асоційованих компаній, які є фінансовими установами;

з двох або більше фінансових установ та в якій банківська діяльність є переважною.

Банківська холдингова компанія та компанія з надання допоміжних послуг, яка має спільного контролера з учасниками банківської групи, входять до складу банківської групи.

Переважна діяльність у групі є банківською, якщо сукупне значення активів банків (банку) – учасників (учасника) банківської групи за останні чотири звітних квартали становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період.

Отже, учасниками банківської групи в Україні є банки, інші фінансові установи, банківські холдингові компанії, компанії з надання допоміжних послуг, які мають спільного контролера.

Національний банк України має право встановлювати вимоги до банківської групи та/або банківської підгрупи на консолідованій та субкон­солідованій основі щодо:

1) наявності ефективної системи корпоративного управління;

2) наявності ефективної системи управління ризиками;

3) наявності ефективної системи внутрішнього контролю;

4) наявності облікових процедур, інформаційних систем, необхідних для забезпечення виконання вимог на консолідованій основі;

5) складання та порядку подання консолідованої та субконсолідованої звітності;

6) достатності регулятивного капіталу;

7) економічних нормативів;

8) лімітів та обмежень стосовно певних видів діяльності, у тому числі щодо діяльності на території інших держав;

9) порядку подання необхідної звітності та інформації.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки в Україні мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків-членів асоціації (спілки).

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 956; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.28.0.143 (0.048 с.)