Основи організації розрахунків



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основи організації розрахунків



 

Для забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної – комерційні банки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов’язані з обслуговуванням руху грошових коштів клієнтів.

Грошові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. У розрахунках між юридичними особами пере­важна більшість платежів здійснюється в безготівковому порядку. Безготівкове перерахування коштів може опосередковувати і рух грошових доходів
і видатків населення, але його обсяг незначний. Основне місце в міжгосподарських безготівкових розрахунках посідають платежі здійснювані за товарно-матеріальні цінності і послуги, а також фінансові перерахування клієнтів.

Безготівкові розрахунки здійснюються через банківські установи, де юридичні та фізичні особи зберігають свої грошові кошти і мають відповідні рахунки.

Таким чином, основною передумовою проведення розрахунково-касових операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам
у національній та іноземній валютах.

Відкриття та ведення комерційними банками рахунків у національній та іноземній валютах здійснюється відповідно до положень Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах", затвердженою Постановою Правління НБУ № 492 від 12 листопада 2003 року та змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затверджених Постановою Правління НБУ № 110 від 28 квітня 2005 року.

Комерційні банки відкривають та обслуговують у національній валюті рахунки таких типів: поточні, депозитні (вкладні) та поточні бюджетні рахунки. Клієнти мають право вільного вибору банку для відкриття власного рахунку. Власниками рахунків в українських банках можуть бути:

юридичні особи;

фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності;

філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи підприємств – юридичних осіб;

виборчі фонди (політичні партії, блоки партій та кандидатів у депутати);

представництва юридичних осіб – нерезидентів;

іноземні інвестори;

фізичні особи.

На сьогодні немає жодних обмежень щодо кількості банківських рахунків, які можуть відкривати клієнти. Водночас у разі відкриття двох і більше поточних рахунків власник рахунка – суб’єкт підприємницької діяльності протягом трьох робочих днів з дня відкриття наступного рахунка визначає один з рахунків як основний, на якому обліковується заборгованість, що списується у беззаперечному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких відкриваються додаткові рахунки. У свою чергу банки, в яких від­криваються додаткові рахунки, протягом трьох робочих днів крім податкових органів повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття додаткових рахунків.

Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій з ними, юридичні особи – резиденти та їх підрозділи, а також фізичні особи – підприємці відкривають у банках поточні рахунки. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам у разі, якщо їм виділяють кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового використання. До поточних рахунків також належать:

· рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабі­нету Міністрів України;

· поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нере­зидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

· поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

· карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за пла­тіжними картками;

· поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів.

Вкладний (депозитний) рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Особи (особа), які (яка) від імені юридичної особи або відокремленого підрозділу відкривають поточний для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:

· заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вима­гається;

· копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення), засвід­чену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

· копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

· копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав доку­мент, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

· картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нота­ріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

Незважаючи на те, що в Україні господарські операції з готівковими коштами сягають дуже значних обсягів, основними та найбільш перспективними є безготівкові розрахункові операції.

Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

Безготівкові розрахунки поділяються за об’єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

· розрахунки за товарними операціями – платежі за товарно-мате­ріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

· розрахунки за нетоварними операціями – сплата податків та пере­рахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення бан­ківських позик, страхових сум тощо.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.

4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вка­зують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Серед способів безготівкових розрахунків необхідно виділити розрахунки на основі заліку взаємних вимог. При безготівкових розрахунках можуть застосовуватись акредетивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Платіжне доручення – це письмове розпорядження клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів зі свого рахунку на відповідний рахунок отримувача цих коштів.

Платіжні вимоги-доручення використовувються у банківській практиці досить рідко. Це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. У верхній частині наведено вимогу постачальника безпосередньо до покупця оплатити вартість відвантаженої йому про­дукції (виконаних робіт, наданих послуг). У нижній – доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунка відповідну суму на користь постачальника.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Для вдосконалення розрахунків між юридичними особами в без­готівковій формі, а також з метою скорочення розрахунків між фізичними та юридичними особами в готівковій формі за товари, роботи та послуги використовуються розрахункові чеки.

Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банківській установі (банку-емі­тенту), що обслуговує його рахунок, оплатити чекотримачу суму грошових коштів, вказану в чеку.

Розрахункові чеки виготовляються на спеціальному папері та брошуруються у книжки по 10, 20 і 25 чеків. Чекову книжку на ім’я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця.

Строк дії чекової книжки – один рік; чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвідчуючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Чеки із чекової книжки виписуються чекодавцем і видаються чеко­тримачу в оплату за отримані товари, виконані роботи, надані послуги.

Акредитив – договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’яза­ний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

1) покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива
бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків;

2) непокритий – акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазна­чається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, достро­кової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов’язань банку-емітента перед бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив – це зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива.

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’я­зань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’я­зання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселетримачу). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку. В сучасному безготівковому обігу розрахунки з використанням векселів займають дуже незначний сегмент.

Розглянемо механізм здійснення безготівкових розрахунків.

Міжбанківські розрахунки – це система безготівкових розрахункових операцій зі списання та зарахування коштів на банківські рахунки за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між банківськими установами чи їхніми клієнтами в процесі діяльності.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись:

через систему електронних платежів НБУ;

через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Система електронних платежів (СЕП) НБУ – це державна платіжна система, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків у електронній формі між установами банків на території України.

Необхідною умовою для проведення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів НБУ є відкриття комерційним банкам кореспондентських рахунків в НБУ.

Кореспондентський рахунок банку в НБУ відкривається в комерційному банку для здійснення розрахунків, що їх виконує НБУ за дорученням і на кошти цього банку на підставі укладеного договору.

Операції зі списання коштів з коррахунків комерційних банків виконуються установами НБУ (розрахунковими палатами), які їх обслуго­вують, тільки за розпорядженням їхніх власників, а також у випадках, встановлених законами України, за рішенням суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Підприємство, що має намір перерахувати кошти на користь свого контрагента, подає до комерційного банку, де відкрито його поточний рахунок, платіжне доручення.

Банк, отримавши доручення, формує власний розрахунковий документ та надсилає його до своєї регіональної розрахункової палати (РРП) у вигляді електронного платіжного повідомлення про перерахування кош­тів на коррахунок банку, де відкрито поточний рахунок одержувача коштів. РРП – підрозділ регіонального управління НБУ, який обслуговує СЕП банків відповідного регіону. У разі, якщо банк одержувача обслуговується тією ж РРП, що і банк платника, РРП здійснює одночасне списання коштів з коррахунка банку платника та зарахування їх на коррахунок банку одержувача шляхом відповідної зміни залишків на цих рахунках. Банк одержувача після надходження коштів зараховує їх на поточний рахунок одержувача.

Безготівкові розрахунки можливо здійснювати за допомогою бан­ківської пластикової картки.

Банківська пластикова картка – засіб платежу, що дозволяє своєму власнику оплатити товари та послуги в різноманітних торгових та сервісних підприємствах, що приймають картки, отримати готівкові гроші, а також отримати інші додаткові послуги та скористуватися деякими додатковими переваги. Банківські картки поширені більш ніж у 200 країнах світу.

Пластикові платіжні картки використовуються для оплати товарів, послуг та одержання готівки з рахунка представниками юридичних осіб та фізичними особами.

Є багато видів пластикових карток, які різняться за типом емітента, типом власника, функціональним призначенням, технологією використання, за ступенем пільг для користувача.

Одним з функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Деякі картки мають ще й інше призначення – забезпечувати кредитування власника картки. Цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші – дебетними.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власникам кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійсню­ються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Власникам кредитних карток відкриваються окремі кредитні рахунки.

Серед найголовніших проблем впровадження банківських пластикових карток відзначимо такі:

низький рівень доходів населення, що не дозволяє підтримувати високого рівня залишків на карткових рахунках;

відсутність в населення України бажання тримати гроші в банку;

брак як навичок, досвіду, традицій упровадження карткових систем, так і вміння користуватися ними;

незацікавленість торговельних підприємств приймати оплат картками;

значні капіталовкладення й довгий термін окупності інвестицій у карт­ковий бізнес;

відсутність належної законодавчої бази щодо обігу платіжних карт;

проблема фінансової безпеки банків та клієнтів.

Держава повинна стимулювати впровадження платіжних карток через встановлення пільгового режиму амортизації для високотехнологічного обладнання, що використовується для забезпечення випуску та обігу карток; введення податкових пільг для учасників ринку; створення жорстких умов для унеможливлення торговцям приховувати виручку. Крім того, потрібне державне регулювання обігу платіжних карток шляхом створенням відповідної правової бази.

Не зважаючи на те, що переважна більшість платежів здійснюється у безготівковій формі, касові операції мають важливе значення для певних операцій клієнтів.

Готівкові розрахунки – платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Кругообіг готівкових коштів можна представити як безперервний процес переміщення готівки між окремими суб’єктами цього кругообігу. Це, зокрема, переміщення готівки між:

підприємствами та організаціями і населенням;

окремими фізичними особами;

комерційними банками і підприємствами та організаціями;

комерційними банками і населенням.

Касові операції – операції підприємств між собою та з підприєм­цями і фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готів­кових коштів при проведенні розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій.

Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерцій­ні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають із цих рахунків готівкові кошти клі­єнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийняття, видачі, упа­кування, зберігання та обліку готівки.

Відповідно до діючого порядку ведення касових опера­цій в Україні всі підприємства, а також приватні підпри­ємці, що мають поточний рахунок у банку, повинні збері­гати свої кошти в установах банків. Для кожного підпри­ємства, що здійснює свою діяльність із готівковими коштами,встановлюєтьсяліміт залишку готівки в касі на кінець робочого дня.Цей ліміт встановлюється установами комерційних банків за місцем відкриття ра­хунку залежно від режиму, специфіки роботи підприєм­ства, його віддаленості від банку, розміру касових оборо­тів, установлених термінів
і порядку здачі касової вируч­ки. Ліміт встановлюється щорічно, протягом першого кварталу, на підставі заявки-розрахунку, що подається підприємством. У разі подання такої заявки для перегляду ліміту готівки вона також повинна бути розглянута установою банку, і при її обґрунтованості ліміт каси може бути змінено.

Операції з обслуговування готівково-грошового обороту клієнтів здійснюються через операційні каси банків.

До складу операційних кас включаються прибуткові та видаткові каси. Приходні каси організують прийом готівкових коштів від клієнтів. Вони можуть бути денними та вечірніми. Денні каси працюють на прийом готівкових коштів протягом операційного дня банку. Ці кошти того ж дня повинні бути зараховані банком на рахунки клієнтів. Для обслуговування клієнтів, які здійснюють готівкові розрахунки у більш пізній вечірній час, банки від­кривають вечірні каси, які приймають готівкові кошти клієнтів після закінчення операційного дня. Кошти, що надходять до вечірніх кас, повинні бути зараховані на рахунки клієнтів наступного дня.

В установах банків, що приймають від інкасаторів готівку у спе­ціальних сумках, організуються каси, в яких перераховуються гроші, що є в інкасаторських сумках (каси перерахування).

Приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами:

· за заявою на переказ готівки – від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб – на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб – на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку;

· за рахунками на сплату платежів – від фізичних осіб на користь юридичних осіб;

· за прибутковим касовим ордером – від працівників банку за внутрішньобанківськими операціями;

· за документами, установленими відповідною платіжною системою, від фізичних і юридичних осіб – для відправлення переказу та виплати його отримувачу готівкою в національній валюті.

Видачу готівки клієнтам організовують видаткові каси.

З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:

· за грошовими чеками – юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

· за заявою на видачу готівки – фізичним особам з поточних, вклад­них (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу);

· за документом на отримання переказу готівкою в національній валюті, встановленим відповідною платіжною системою, – фізичним
і юридичним особам (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу);

· за видатковим касовим ордером – працівникам банку за внутрішньо­банківськими операціями.

Видану з каси банку готівку клієнт має, не відходячи від каси, перевірити за пачками та корінцями банкнот, монети – за мішечками, паке­тами і роликами, а окремі банкноти (монети) перерахувати поаркушно.

Установи банків відповідно до чинного законодавства перевіряють дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах, які вони обслуговують, незалежно від форми власності не менше одного разу на два роки. При виявленні порушень касової дисципліни перевірка може здійснюватися частіше. При перевірці касової дисципліни установи банків мають право одержувати від підприємств і організацій дані про їх касові обо­роти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання грошей.

Перевірки дотримання касової дисципліни проводяться за рішенням керівників установ банків, які щорічно затверджують плани таких пере­вірок. Визначаючи перелік тих підприємств, у яких плануються перевірки касової дисципліни, керівники установ банків враховують, що такі пере­вірки в установах і організаціях, які перебувають на державному і місцевих бюджетах, проводяться фінансовими органами. Дотримання законодавчих і нормативних актів з питань готівкового обігу та порядку ведення касових операцій в Україні контролюється також органом Державної подат­кової адміністрації, Державною контрольно-ревізійною службою, органами внутрішніх справ України. Відповідно до планів перевірок дотримання касової дисципліни бухгалтерські працівники установ банків готують потрібні для цього дані про суми готівки, що здана до кас банку і видана ними в розрізі підприємств, що підлягають перевірці. До перевірок касової дисципліни залучаються всі економісти установ банків.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.206.122 (0.016 с.)