Соціальна відповідальність банківського сектору

В умовах сучасної України проблема захисту вкладів посідає особливе місце. Враховуючи загальний стан економіки та банківської системи, вона включає в себе не лише економічні, а й політичні та соціальні аспекти. Це пов’язано з низкою причин, зокрема знеціненням грошових заощаджень, розміщених в установи Ощадного банку СРСР і державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери. Негативно позначилася на економіці України та психології населення "діяльність" трастів, інвестиційних компаній та інших небанківських фінансових установ, а також окремих банків. Як доводить сві­това практика, неадекватність системи страхування вкладів (або її від­сутність) не тільки не сприяє фінансовій стійкості банківської системи, а й створює загрозу стабільності економіки. Отже, проблема захисту вкладів залишається актуальною, суттєво впливаючи на формування ресурсної бази банків.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створено за Указом Президента України від 10 вересня 1998 року.

Фонд є державною економічно незалежною і неприбутковою спе­ціа­лізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми від­шкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів. Недоступність вкладів – неможливість одержання вкладу вкладником, відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора учасника Фонду.

Передумовою до створення Фонду стало банкрутство кількох великих банків, в яких були сконцентровані значні фінансові ресурси, які зреш­тою не були компенсовані. Тому, як взірець, був взятий закордонний досвід гарантування вкладів фізичних осіб. Спочатку величина гарантованої суми становила 500 грн. Поступово цей показник збільшився до 150 000 грн.

В Україні учасниками Фонду є банки, філії іноземних банків, які мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність та сві­доцтво учасника Фонду. Єдиним виключенням з цього правила є ВАТ "Дер­жавний Ощадний Банк України", який не є учасником Фонду. Це пояснюється тим, що Ощадбанк є державним банком, а повернення депозитів гарантується Урядом за рахунок коштів Державного бюджету. В той же час, це суперечить інтересам вкладників, які розмістили кошти в інших банках, або не відкривали депозитні рахунки взагалі.

Розмір Фонду станом на 1 червня 2010 р. становив 2,798 млрд грн. Порівняно з початком року, показник зменшився на 31 %. Станом на 1 січ­ня 2010 року розмір Фонду був рівним 4,303 млрд грн [3].

Можливості Фонду вдвічі менші, ніж до кризи, і за рахунок чого будуть повертатись можливі "проблемні вклади" – наразі не відомо.

З початку року обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 13,7 % – до 240,5 млрд грн [4].

Відношення між активами Фонду та загальним обсягом депозитів фізичних осіб становить 1,16 %, тоді як, відповідно до світової практики, система захисту вкладів вважається достатньою, якщо її сумарні активи становлять 5 % від суми гарантованих депозитів.

Для того, щоб активів Фонду було достатньо (в теорії) – розмір Фонду варто збільшити принаймні в 4 рази. Це здається нереальним завданням, тим більше на фоні збиткової діяльності банківської сис­теми.

Учасники банківського ринку пропонують регулятору ввести до­даткові відрахування до Фонду гарантування вкладів для фін установ, які залучають депозити від населення за ставкою, яка істотно пере­вищує інфляцію. На їх думку, це дасть вкладникам зрозуміти, що ризики в цьому банку завищені, і одночасно не дозволить банкам пере­класти відповідальність за власні спекуляції на більш консервативних колег [5].

Не виникає сумнівів у тому, що більше сплачувати до Фонду повинен той, хто більше ризикує – адже підвищується ймовірність неспро­мож­ності виконання всіх своїх зобов’язань. І навпаки – якщо банк функціонує стабільно, не вкладає кошти в надризикові об’єкти – можуть
застосовуватися понижуючі коефіцієнти.

Також, якщо фінансове становище окремо взятого банку прогом певного часу постійно погіршується, банк стає менш надійним – то
в такому випадку потрібно вимагати додаткових внесків до Фонду
адже "завдяки" такому банку Фонд ризикує втратити сотні мільйонів гривень.

Згідно з Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" учасниками Фонду є банки – юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, що ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійснювати відповідну діяльність. Участь у Фонді зазначених банків є обов’язковою [3; 5].

Джерелами формування Фонду є:

· початкові збори з учасників Фонду (1,0 % статутного капіталу протягом 30 календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності);

· регулярні збори з учасників (тимчасових учасників) Фонду (двічі на рік по 0,25 % загальної суми вкладів, включаючи нараховані відсотки);

· спеціальні збори з учасників (установлюється, якщо доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’я­зань);

· кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20,0 млн грн (були внесені при створені Фонду);

· щорічні внески Національним банком України;

· доходи від операцій з державними цінними паперами України;

· кредити Кабінету Міністрів України, Національного банку України та ін. (ліміт кредитування на наступний рік встановлюється щорічно як десятикратний розмір надходжень від учасників (тимчасових учасників) за 1 півріччя поточного року);

· пеня учасників (тимчасових учасників);

· доходи від депозитів в Національному банку України.

Основним джерелом поповнення Фонду є регулятивний збір від учасників. Протягом 2003 – 2008 років він не був нижчим 82,0 % усіх надходжень. Виняток становив лише період з 2001 по 2002 рік, коли була висока дохідність по ОВДП (у 2001 році) та великий розмір повернення коштів від ліквідаційних комісій (у 2001, 2002 рр.).

Фінансування Фонду в Україні на різних етапах було неоднаковим. Так, при створенні Фонду воно було спільним, тобто держава в особі Націо­нального банку України зробила перший внесок та початкові внески провели всі банки-учасники. Але при існуванні Фонду його наповнення до 2008 року проводиться лише учасниками (початкові, регулярні збори, пеня), тобто фінансування було приватним. Із 2008 року Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено щорічне від­рахування коштів Національним банком України.

В Україні діє система гарантування вкладів із обмеженим розміром відшкодування втраченого вкладу в банківській установі. Встановлюється сума, яка буде повертатися в разі неплатоспроможності.

Вклади, що не перевищуватимуть даної суми будуть повертатися в повному розмірі, а вклади більші – лише в її розмірі. Дана система
є досить простою та зрозумілою для вкладника.

Згідно з Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" гарантуванню не підлягають вклади: членів наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку-банкрута; працівників незалежних аудиторських фірм, що проводили перевірку банку-банкрута протягом останніх 3 років; акціонерів, частка яких перевищує 10,0 % статутного капіталу банку-банкрута; третіх осіб, що діють від імені вкладників за попе­редніми пунктами; вкладників, які не ідентифіковані ліквідаційною комі­сією; вкладників, які отримують від банку-банкрута пільгові проценти та фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку-банкрута; що не використовуються для здійснення підприємницької діяль­ності; суб’єктів господарювання.

Таким чином, гарантуванню підлягають вклади фізичних осіб в національній та іноземній валюті на іменних рахунках та не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

Поряд із зростанням розміру Фонду в Україні відбувалось зростання гарантованої суми відшкодування (табл. 6.2).

Тобто, за 10 років Фонд гарантування було збільшено на 149 500 грн.

 

Таблиця 6.2