Правове забезпечення банківської діяльності

Сутність державного регулювання банківської діяльності визначається правовим статусом банківських установ та характером виконуваних ними банківських операцій.

Правовий статус банківських установ об’єднує два взаємопов’язаних елемента: перший - статус приватної юридичної особи, що здійснює цивільно-правові угоди, які спрямовані на отримання прибутку і другий - публічний статус суб’єкта фінансового права, який приймає участь в грошово-кредитному обігу державних фінансових ресурсів.

Одним з основних напрямків діяльності Національного банку України є розвиток та зміцнення банківської системи. Здійснюючи такий напрямок діяльності, НБУ набуває публічно-правове спрямування на стабілізацію банківської системи, створюючи необхідні умови для реалізації права на здійснення банківської діяльності. Таке право на здійснення банківської діяльності випливає з конституційного права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Правовідносини, що виникають при здійсненні банківської діяльності, мають публічну фінансово-правову природу, оскільки спрямовані не тільки на забезпечення приватних інтересів клієнтів банків, скільки на забезпечення інтересів держави як суб’єкта фінансової діяльності. Навіть, вступаючи у приватно - правові відносини, банки обмежені владними розпорядженнями держави. Таким чином, при регулюванні банківської діяльності поєднуються елементи як приватного, так і публічного права з переважанням саме елементів публічного права, так як вони пов’язані в більшій ступені з реалізацією державних інтересів, ніж зі сферою приватних.

Дотримання банками розрахунково-платіжної дисципліни виступає гарантією забезпечення фінансового суверенітету держави. А це означає, що держава зобов’язана охопити сферою свого впливу банківську діяльність.

Органом банківського регулювання та банківського нагляду є Національний банк України. Головною метою банківського регулювання і нагляду виступає безпека та фінансова стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників та кредиторів.

Згідно Закону „Про Національний банк України” регулюючий вплив НБУ на банківську систему здійснюється різними засобами: 1) за допомогою прийняття нормативно-правових актів (ст. 56); 2) за допомогою одержання від банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію НБУ на здійснення окремих банківських операцій, інформації про їх діяльність та проведення операцій (ст. 57); 3) за допомогою встановлення обов’язкових економічних нормативів (ст. 58); 4) за допомогою визначення розмірів, порядку формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами (ст. 59) [2].

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється у формі адміністративного регулювання та у формі індикативного регулювання. В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ. До адміністративного регулювання належать: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру. На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання Національним банком України різних методів при проведенні грошово-кредитної політики з метою забезпечення стабільності грошової одиниці. До індикативного регулювання належать: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; імпорту та експорту капіталу.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Таким чином, метою державного регулювання банківської системи, має стати забезпечення доступними правовими методами розвитку банківської системи, яка є запорукою поліпшення добробуту населення та утвердження України в міжнародному співтоваристві як незалежної демократичної держави, щоб стати рівноправним членом Європейського Союзу.

Стратегія розвитку ринку банківських послуг

Під впливом посилення міжбанківської конкуренції на банківському ринку України проявляється тенденція до розширення продуктового ряду послуг. Адже кожен банк не залишається байдужим до можливості збільшення власних прибутків, мобілізації додаткових ресурсів та розширення бази клієнтів банку, підвищення власного рейтингу на ринку. Саме тому сучасні банкіри вибирають політику розширення продуктового ряду банківських послуг.

Банківські послуги об´єднують широкий ряд операцій, в тому числі і тих, які нехарактерні банківській сфері. До найбільш перспективних послуг можна віднести наступні:

1. Трастові (довірчі) послуги:

а) для фізичних осіб:

- розпорядження спадщиною;

- управління власністю;

- опікунство і забезпечення збереження майна та ін.

б) для юридичних осіб:

- розпорядження активами;

- агентські послуги;

- операції, пов´язані з ліквідацією майна клієнтів та ін.

2. Послуги зі збереження цінностей з наданням клієнтам у розпорядження сейфа та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу.

3. Консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних.

4. Гарантійні та посередницькі послуги.

5. Факторингові та лізингові операції, форфейтинг та ін.адекватному вимогам сучасного стану економіки.

Банківські кредитні послуги

БКП - це послуги банків з надання коштів у відповідності із законодавством у позику ЮО або ФО на визначений термін для цільового використання та під процент.

Види КП, що пропонуються конкретним банком залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, повернення, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Найбільш прийнятною є така класифікація БКП:

1.За основними категоріями позичальників: - галузям народного гос-ва; - населенню; - державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням: - виробничі; - споживчі.

З. За строками користування: - строкові: а)коротко (до 1 року); б) середньо (1-3 роки); в) довго (понад 3 роки); - до запитання (онкольні); - прострочені; - відстрочені.

4. Залежно від забезпечення: - забезпечені (ломбардні); - незабезпечені (бланкові).

5. За методами надання: -у разовому порядку; - відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредитні ресурси клієнту у визначеною розміру протягом відповідного періоду.

6. Залежно від к-сті кредиторів: - надані одним банком; - консорціумні; - паралельні.

7. Залежно від порядку погашення: поступово (в розстрочку); - водночас із закінченням строку кредитного договору; -у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами

8. За характером і способом сплати процентів: - з фіксованою % ставкою; - з плаваючою % ставкою; - зі сплатою % у міру використ наданих коштів (звич кредит); - зі сплатою % одночасно з отриманням кредиту (дисконтний).

9. За ступенем ризику: - стандартні; - нестандартні.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів (КД).

КД - це юр документ, який визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім КП. КД укладається тільки у письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. КД вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повного погашення кредиту та сплати % за його користування.

Кредитний ризик (КР) - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і % за його користування. Звідси, під КР слід розуміти загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Управління КР за допомогою: - лімітування кредитів; - диверсифікації портфеля позичок банку; - контролю за використанням кредиту та оперативності під час стягнення боргу; - страхування кредитних операцій; - достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів; - аналізу кредитоспроможності позичальника.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності комерційні банки України керуються власними положеннями,, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування: 1) До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. 2) Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. 3) Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. 4) Характеризується тим. що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. 5) Полягає в поверненні кредиту разом з відсотками.

Позичальник за узгодженням з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії КД (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позинальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.