Поняття досудового порядку врегулювання господарських спорів.

Поняття досудового порядку врегулювання господарських спорів.

Відповідно до загальної теорії права досудовий порядок врегулювання спорів – це сукупність заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору, що виник, зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів.

Деякі автори вважають, що досудове врегулювання господарських спорів — це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

У літературі з господарського процесу такий порядок врегулювання господарських спорів ще називають претензійним порядком. На думку Єфимової В.В., претензійний порядок можна визначити як установлену законом або угодою сторін різновид попереднього досудового порядку (процедури) врегулювання суперечки, що виникла з приватноправових відносин, по завершенні врегулювання якого в сторони, що направила претензію і не одержала на неї відповіді або отримала не задовольняючу її відповідь, виникає право на звернення в суд з відповідним позовом.

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Значення претензійного досудового порядку врегулювання спорів полягає в тому, що відповідач повідомляється про наявність в його контрагента — організації або громадянина-підприємця — майнових або немайнових претензій до нього. У той же час претензійний порядок у відомій мірі охороняє інтереси не тільки позивача, але і самого відповідача, оскільки він сприяє задоволенню домагань у добровільному порядку і дозволяє в такий спосіб уникнути непередбачених додаткових витрат у тому випадку, якщо суперечка буде переданий на розгляд господарського суду.

Досудове врегулювання господарських спорів, як стверджують науковці, має свої переваги та недоліки.

Порядок пред’явлення претензій. Порядок розгляду претензій.

Подаючи претензії та позови, підприємства мають на меті, використовуючи правові засоби, забезпечити захист своїх прав і законних інтересів. Подання претензії — це досудове повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента. Визнання та задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору.

За загальним правилом, що міститься у ч. 1 ст. б ГПК України, підприємства й організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензій.

Претензія як матеріально-правова вимога одного з учасників спірного правовідношення до іншого являє собою засіб урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання інших осіб з боку держави (у вигляді господарського суду).

Ч. 2 ст. б ГПК України встановлено вимоги щодо змісту претензії. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які знаходяться в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія, підписана повноважною особою підприємства, організації або їхнім представником, надсилається адресатові рекомендованим чи цінним листом або вручається під розписку. При підписанні претензії обов’язково зазначається посада особи, яка підписала претензію, та її прізвище. Не допускається підписання з прийменником «за» чи поставленням скісної риски перед найменуванням посади. Порушення встановленого порядку має певний наслідок, передбачений п. 7 ч. 1 ст. 63 ГПК України: суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України.

Право на пред’явлення претензії є суб’єктивним правом особи, але порядок і строки розгляду претензії, якщо вона вже заявлена до підприємства, — є обов’язком господарюючого суб’єкта. Таким чином, з моменту порушення права чи законного інтересу одного з учасників господарських правовідносин іншим в обох виникають певні зобов’язання.

Господарським процесуальним кодексом встановлено не тільки обов’язки, а й певні права сторін на стадії досудового врегулювання господарського спору. Окрім загальних прав (на судовий захист, на відновлення порушеного законного порядку відносин між сторонами), слід виділити ще й специфічні правомочності, що не виникають в інших стадіях господарського процесу. Так, пред’явник претензії має право на:

- задоволення його законних і обґрунтованих вимог (ч. 5 ст. 7 ЦПК України);

- своєчасний розгляд претензії й отримання відповіді на неї (ч. 1-3 ст. 7 ГПК України);

- повернення йому отриманих оригіналів документів, переданих разом із претензією (ч. З ст. 8 ГПК України).

Отримувач претензії має право на:

- витребування додаткових документів, необхідних для розгляду претензії (ч. З ст. 7 ГПК України);

- обґрунтоване відхилення претензії повністю чи частково (ч. З ст. 8 ГПК України).

Порядок розгляду претензій

Законодавством встановлено загальні та спеціальні строки розгляду претензії. Ч. 1 ст. 7 ГПК України встановлює загальний строк: претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня отримання претензії. Ч. 2 ст. 7 встановлює спеціальний строк: у випадках, якщо обов’язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право переперевірки забракованої продукції (товару) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом 2-х місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони вимагаються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше 5 днів, не враховуючи часу поштового обігу.

При розгляді претензії підприємства й організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що отримали претензію, зобов’язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

У разі порушення строків розгляду претензії, встановлених ст. 7 ГПК України, чи залишення її без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягти в дохід державного бюджету з підприємства чи організації, що допустили таке порушення, штраф у розмірі 2 % від суми претензії, але не менш як 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ст. 8 ГПК України встановлено вимоги щодо форми та змісту відповіді на претензію. Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі. Якщо претензію відхилено повністю чи частково, заявникові мають бути повернуті оригінали документів, отриманих із претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає в заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства чи організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після отриманої відповіді має право пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку низнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії.

Вирішуючи питання про дотримання сторонами порядку досудового врегулювання спорів, господарські суди мають враховувати, що повідомлення про результати розгляду претензії повинні відповідати правилам, встановленим ст. 8 ГПК України. Якщо у відповіді на претензію не дотримано цих правил, зокрема, якщо претензія повністю або частково відхилена без обґрунтування, без посилання на нормативні акти чи документи, на підставі яких претензія не підлягала задоволенню, заявникові не надіслані відсутні у нього документи, що обґрунтовують відхилення претензії, то порядок досудового врегулювання спору вважається порушеним і настають наслідки, передбачені ст.ст. 49, 90 ГПК України.

Форма позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подасться до господарського суду в письмовій формі та підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності чи його представником.

Норми господарського процесуального права закріплюють найбільш суттєві ознаки позовної форми захисту:

- розгляд і вирішення спорів здійснюється спеціально уповноваженим на це органом, яким є господарський суд;

- розгляд спорів у господарському суді відбувається в суворо регламентованому законом процесуальному порядку;

- учасникам процесу забезпечені суттєві правові гарантії;

- рішення господарського суду має бути законним та обґрунтованим.

Ч. 2 ст. 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування сторін; їх поштові адреси, найменування і номери рахунків сторін у банківських установах. ГПК України передбачає обов’язкову вимогу про повне найменування сторін, оскільки в п. 2 ч. 1 ст. 63 Кодексу передбачено, що суддя повертає позовну заяву, якщо в ній не зазначене повне найменування сторін. Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід зазначати повне найменування та поштову адресу кожного з них;

- документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суму договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

- зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів,

- зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- – виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов;

- обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

- законодавство, на підставі якого подається позов. Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, це юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (наприклад, невиконання умов договору). В позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті.

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Подання апеляційної скарги

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а в разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення — із дня підписання рішення, оформленого ВІДПОВІДНО до вимог ст. 84 ГПК країни. Відновлення порушеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом 3-х місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Апеляційна скарга (подання) подасться (вноситься) у письмовій формі й повинна містити:

- найменування апеляційного господарського суду, до якого подасться скарга (подання);

- найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи і дату прийняття рішення;

- вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі чи подані додатково;

- перелік документів, доданих до скарги (подання).

Ч. 2 ст. 94 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Ст. 95 ГПК України встановлено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні. Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам по справі його копію та копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка подала скаргу (подання). Слід звернути увагу на те, що надсилання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов’язком сторони і відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання), згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 97 апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом у таких випадках:

1) якщо апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, чи особою, посадове становище якої не зазначено;

2) якщо до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копій іншій стороні (сторонам);

3) якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) якщо скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) якщо до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження, особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала, на яку може бути подана касаційна скарга.

Якщо апеляційний господарський суд приймає апеляційну скаргу (подання) до провадження, то він виносить ухвалу, у якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ця ухвала надсилається сторонам і прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Поняття досудового порядку врегулювання господарських спорів.

Відповідно до загальної теорії права досудовий порядок врегулювання спорів – це сукупність заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору, що виник, зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів.

Деякі автори вважають, що досудове врегулювання господарських спорів — це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

У літературі з господарського процесу такий порядок врегулювання господарських спорів ще називають претензійним порядком. На думку Єфимової В.В., претензійний порядок можна визначити як установлену законом або угодою сторін різновид попереднього досудового порядку (процедури) врегулювання суперечки, що виникла з приватноправових відносин, по завершенні врегулювання якого в сторони, що направила претензію і не одержала на неї відповіді або отримала не задовольняючу її відповідь, виникає право на звернення в суд з відповідним позовом.

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Значення претензійного досудового порядку врегулювання спорів полягає в тому, що відповідач повідомляється про наявність в його контрагента — організації або громадянина-підприємця — майнових або немайнових претензій до нього. У той же час претензійний порядок у відомій мірі охороняє інтереси не тільки позивача, але і самого відповідача, оскільки він сприяє задоволенню домагань у добровільному порядку і дозволяє в такий спосіб уникнути непередбачених додаткових витрат у тому випадку, якщо суперечка буде переданий на розгляд господарського суду.

Досудове врегулювання господарських спорів, як стверджують науковці, має свої переваги та недоліки.