Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів



Відповідно до ст. 10 ГПК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які отримали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться запис у тексті договору, і надсилають другій стороні 2 примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство чи організація, що отримали протокол розбіжностей, повинні його розглянути і вжити заходів до врегулювання розбіжностей з іншою стороною, включити до договору всі прийняті розбіжності, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати на розгляд господарського суду. Якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей, не погоджується з ними і не передає їх до господарського суду, то договір вважається неукладеним.

При здійсненні господарської діяльності нерідко виникає необхідність на тих чи інших підставах достроково змінити або розірвати господарський договір. Відповідно до ст. 11 ГПК України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити або розірвати договір, зазначений у ч. 2 ст. 5 ГПК України, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство чи організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після отримання цієї пропозиції. Якщо підприємства чи організації не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Добровільне погашення боргів має стати обов’язковим процесом у діяльності керівника як державного, так і приватного підприємства.

Згідно зі ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити або розірвати договір перевезення, надання послуг зв’язку, заснований на державному замовленні, або, якщо це обумовлено договором, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні не пізніше 20 днів після отримання відповісти на неї. Якщо підприємство чи організація не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк (з урахуванням часу поштового обігу), зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

При надходженні позовної заяви до господарського суду суддя приймає справу до провадження, якщо у випадках, передбачених законодавством, або за домовленістю сторін дотримано заходів досудового врегулювання спору у встановленому порядку і не виявлено порушень та інших підстав для відмови у її прийнятті чи поверненні. Ст. 9 ГПК встановлено штрафну відповідальність за порушення строку розгляду претензії або залишення її без відповіді. Рішення про стягнення штрафу, встановленого за ці порушення, приймається господарським судом одночасно з прийняттям рішення щодо господарського спору (п. 4 ст. 83 ГПК). З порушника може бути стягнуто штраф у розмірі 2 % від суми претензії, але не менше 5 і не більше як 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Крім штрафної відповідальності, існують також інші негативні наслідки порушення порядку досудового врегулювання розбіжностей.

Коли претензія має бути пред’явлена, але не пред’являється взагалі, згідно з п. 7 ст. 63 ГПК господарський суд повертає позовну заяву без розгляду її по суті. Господарський суд має право припинити провадження у справі (п. З ст. 80 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання втрачена, або залишити позов без розгляду (п. З ст. 81 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання не втрачена, що дає змогу позивачеві у встановленому порядку пред’явити претензію, а потім і позов.

Поняття та елементи позову. Форма і зміст позовної заяви.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Позов — це спрямована через суд вимога позивача до відповідача, про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Позов складається з трьох частин (елементів):

1. Предмет позову. Це конкретна матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати ^^ відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

2. Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична і правова підстави. Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Ці юридичні факти, фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

3. Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Згідно зі ст. б ЦК України позивач може просити суд винести рішення: про визнання права, про відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; про присудження до виконання обов’язку в натурі; про відшкодування моральної шкоди; про припинення чи зміну право відношення; про стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки, штрафу, пені чи іншими засобами, передбаченими законодавством.

Усі елементи позову перебувають у тісному зв’язку між собою. Юридичні факти, що підтверджують суб’єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той же час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка складає предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту — зміст позову.

Форма позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подасться до господарського суду в письмовій формі та підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності чи його представником.

Норми господарського процесуального права закріплюють найбільш суттєві ознаки позовної форми захисту:

- розгляд і вирішення спорів здійснюється спеціально уповноваженим на це органом, яким є господарський суд;

- розгляд спорів у господарському суді відбувається в суворо регламентованому законом процесуальному порядку;

- учасникам процесу забезпечені суттєві правові гарантії;

- рішення господарського суду має бути законним та обґрунтованим.

Ч. 2 ст. 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування сторін; їх поштові адреси, найменування і номери рахунків сторін у банківських установах. ГПК України передбачає обов’язкову вимогу про повне найменування сторін, оскільки в п. 2 ч. 1 ст. 63 Кодексу передбачено, що суддя повертає позовну заяву, якщо в ній не зазначене повне найменування сторін. Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід зазначати повне найменування та поштову адресу кожного з них;

- документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суму договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

- зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів,

- зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- – виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов;

- обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

- законодавство, на підставі якого подається позов. Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, це юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (наприклад, невиконання умов договору). В позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті.

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.58.199 (0.011 с.)