Банківська система: принципи побудови та її структура

Банківська система -законодавчо визначеної, чітко структурованої та су­бординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.

Принципи побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо. Дворівнева побудова -ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інш.систем.На 1-му рівні перебуває 1 банк, якому надається статус центр.банку.На 2-му рівні перебуває решта банків, які в Укр. прийнято називати комбанками.

Банків.с-ма виконує 3 ф-ції:

1)трансформаційну- базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;

2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна) - полягає в тому, що

БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз.грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку (стабілізаційна). Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

Походження, функції та операції центральних банків

ЦБ виник в 19ст., коли почався процес демонетизації золота. В цей зростала банкнотна емісія, що приводило до труднощів управління грошовим обігом. Виник. необхідність закріплення монопольного права на емісію паперових грошей за одним банком. Таким банком став ЦБ.

Шляхи створ. ЦБ: еволюційний (банки створ. на базі найбільших банків країни), державний.

За формою власності ЦБ поділ. на державні, змішані, акціонерні.

Головне призначення ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки.

Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління.

ЦБ бере безпосередню участь у формування пропозиції грошей. ЦБ як особливий орган банківської системи створює так звані грошові підвищеної ефективності — готівку в обігу i резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей.

ЦБ установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але розмір надлишкових резервів i характер їх використання комерційні банки визначають самостійно. ЦБ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію грошей.

ЦБ мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи i державного органу управління.

Правовий статус ЦБ - це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово–кредитних відносин і банківської діяльності.

Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни, національними традиціями й особливостями банківського законодавства.

Найнезвичайнішу організаційна структура банку має ЦБ США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справі фінансових установ. ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

Основні функції ЦБ: емісійна, банку банків, органу банківського регулювання та нагляду,

Банкіра і фінансового агента уряду, провідника монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обігу. Емісійна функція центрального банку зазнала істот­них змін, зумовлених переходом від системи золото­монетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, модифікацією грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей. ЦБ у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він організовує виготов­лення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу фальшиві та зно­шені гроші, здійснює їх утилізацію.

В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу вико­нує НБУ, який із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу.

Банк банків. ЦБ як банк банків забезпечує касо­ве, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Участь ЦБ у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить переду­сім від характерного для даної банківської системи поєднання цен­тралізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізова­на система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні ко­мерційних банків має таке призначення: кредити ЦБ — це один із інстру­ментів впливу банку на грошовий обіг; ЦБ виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності; кредити ЦБ — це засіб урегулю­вання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре­гулювання ЦБ грошового ринку потребує наяв­ності в країні стабільної банківської системи. У більшості ринкових еко­номік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяль­ність центрального банку, покладають на нього функцію регулю­вання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи.

Банкір і фінансовий агент уряду. ЦБ, висту­паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими ор­ганами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного ви­конання фінансових операцій. Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету | (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів);і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Виконуючи роль фінансового агента уряду вони беруть активну участь в організації випуску держав­них боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Це найважливіша функція, оскільки саме в цій функції найповніше реалізується при­значення центрального банку і в тій чи іншій формі проявляють­ся усі інші його функції. Разом з тим монетарна політика цент­рального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи.

Федеральна система США

Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) — система приватних банків, що виконує роль центрального банку США.

Створена в 1913 р. Законом про Федеральний резерв (англ. Federal Reserve Act), ФРС є квазі-державною структурою з приватними компонентами, в яку входять: призначувані Президентом США Рада керуючих ФРС, Федеральний комітет з відкритого ринку (англ. Federal Open Market Committee), дванадцять регіональних Федеральних резервних банків — фіскальних агентів Казначейства США, численні приватні банки (отримують невідчужувані акції Федеральних резервних банків фіксованої прибутковості в обмін на резервний капітал), і різноманітні консультаційні ради.

З лютого 2006 року посаду голови Ради керуючих ФРС займає Бен Бернанке (Ben Bernanke)

Правовий статус ФРС визначений Законом про ФРС у вигляді особливої фінансової установи, що об'єднує риси як незалежної юридичної особи, так і публічного державного агентства. Незалежність емісійного центру від уряду пояснюється прагненням забезпечити баланс між платниками податків і урядом (що знаходяться в стосунках "наймача" і "підрядчика"), а також банківською системою, що історично склалася в США, і запобігти можливості використання грошової емісії в короткострокових інтересах уряду США (наприклад, для покриття дефіциту бюджету).

Поточні функції ФРС:

Виконання обов'язків центрального банку США

Підтримання балансу між інтересами комерційних банків й загальнонаціональним інтересами

Забезпечення нагляду та регулювання банківських установ

Забезпечення кредитами

Управління грошовою емісією (з нерідко конфліктуючими цілями: мінімізація безробіття, підтримання стабільності цін, забезпечення помірних відсоткових ставок)

Забезпечення стабільності фінансової системи, контроль за системними ризиками на фінансових ринках

Надання фінансових послуг депозитарію, у тому числі уряду Сполучених Штатів Америки і офіційним міжнародним установам

Участь у функціонуванні системи міжнародних та внутрішніх платежів

Усунення проблем з ліквідністю на місцевому рівні

Зміцнення ролі США у світовій економіці

Банк Англії

Державний банк Англії (англ. Bank of England) — центральна державна банківська установа Англії.

У будь-якій сучасній економіці центральний банк діграє винятково важливу роль. Особливо вірно це ствердження по відношенню до Банку Англії, по-перше, в силу тієї винятково важливої ролі, яку відіграє у Великій Британії банківський сектор, і по-друге, у силу того, що Лондонський Сіті зараз є одним із провідних міжнародних фінансових центрів сучасного світу. Банк Англії формально не є незалежною фінансовою установою, Казначейство Сполученого Королівства має право віддавати розпорядження Банку. Але зазвичай Казначейство не використовує це право, за винятком критичних випадків або принципових рішень про структуру Банку Англії.

У силу історичної традиції Банк Англії не прагне до високого ступеню регулювання банківської системи. Проте, після кожної банківської кризи ступінь втручання зростала. Оскільки традиції державного регулювання не дуже глибоко укорінені в англійській економіці (навіть сам Банк Англії виник і тривалий час розвивався як приватний банк), а також у силу консервативного поводження, роль Банку часто недооцінюється. Проте Банк є цілком сучасною інституцією, мабуть однією з найпрофесійніших центральних банків усього світу і непогано справляється з динамічним життям лондонського Сіті.

Банк Англії — найстаріший центральний банк світу. Ця інституція з'явилася наприкінці XVII століття в Англії у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом та групою фінансистів.

Банк Англії, як і центральні банки інших країн, у цей час знаходиться в центрі фінансових та економічних змін, що вимагають від нього нових зусиль з адаптації до мінливих умов. Це викликає необхідність внесення принципових змін до їх функцій, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Численні функції, що виконує Банк Англії можна розділити на дві групи:

прямі фахові обов'язки, що випливають із банківського статусу (депозитно-позикові, розрахункові й емісійні операції);

контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання до грошово-кредитної системи, намагаючись впливати на перебіг економічних процесів.

Специфіка взаємовідносин між державою, її центральним банком і приватними банками дозволяє охарактеризувати Банк Англії одночасно як «праву руку в Сіті і як представника Сіті в уряді». Ця двоїста роль Банку Англії дає урядові можливість проводити вільну грошово-кредитну політику більш гнучкими засобами, а фінансовій олігархії Сіті впевненість у тому, що їх інтереси будуть відстоюватися за будь-якого уряду та будь-якого економічного курсу.

Існує безліч функцій, що покладені на Державний банк англії, але усі вони покликані на досягнення трьох головних цілей. З-поміж них:

Підтримка вартості національної валюти, головним чином за допомогою операцій на ринку, узгоджених з урядом, — іншими словами, здійснення грошової політики;

Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансових ринків Сіті і забезпечення стійкої й ефективної системи платежів;

Забезпечення і підвищення ефективності та конкурентноздатності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського Сіті в якості провідного міжнародного фінансового центру.

Як будь-який інший банк, Банк Англії надає ряд послуг своїм клієнтам. Проте клієнти Банку Англії відрізняються від клієнтів інших банків. Можна виділити 3 найбільш важливі групи клієнтів:

Комерційні банки. Усі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. У операціях клірингу використовуються рахунки клірингових банків у Банку Англії. Банки зобов'язані мати визначену суму на рахунку, і не мають права перевищувати її. (Всі банки, які здійснюють діяльність у Великій Британії, утримують 0,35% від суми всіх своїх депозитів на рахунку (депозиті) Банку Англії). Ця норма резервів і забезпечує головне джерело прибутку Банку Англії.

Центральні банки інших країн мають рахунки та тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії.

Уряд тримає рахунки в Банку Англії, таким чином, платежі, податки до бюджет та платежі з бюджету на соціальні потреби проходять через рахунки Банку Англії.

Таким чином:

Банк Англії служить банком для комерційних банків

Банк Англії служить банком для інших центральних банків

Банк Англії служить банком для уряду

Інші функції Банку Англії

Здійснення монетарної політики. Банк Англії радить із приводу методів політики та відповідальний за її виконання;

Здійснення емісії банкнот;

Здійснення валютних операцій і контролю, керування золотовалютними резервами країни від імені Казначейства;

Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками, в цілому за банківською системою;

Збір статистичної інформації про грошову масу і діяльність банків;

Банк Англії — член Європейського центрального банку.

Банк Японії

Центральний банк Японії створено 1882 р. строком на 30 років. Згодом цей термін було продовжено ще на 30 років, а 1942 р. банк дістав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот.

Функції Банку Японії визначено спеціальним законом від 1942 p., який у 1979 р. було модернізовано. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн єн. У новій редакції закону, що нині набрала чинності, він не змінюється. 55% капіталу належить державі, 45%- приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим інституціям, страховим компаніям тощо). Акціонерам було гарантовано дивіденди в розмірі 4%, які за умови надзвичайно високих прибутків банку зростали до 5%. Решта прибутку надходила до державного бюджету.

Згідно із законом 1979 р. на чолі банку стоїть політична рада (вид банківської ради). До її складу входить сім членів: керуючий Банком Японії, уповноважений урядом міністр фінансів, уповноважений урядом представник планово-економічного управління та представники найбільших банківських, промислових і торговельних монополій. Останні призначаються урядом Японії на термін до чотирьох років. Голова політичної ради є керуючим банком. Рішення приймаються простою більшістю голосів.

Слід зауважити, що обидва уповноважених уряду не мають права голосу, тож основну роль у прийнятті рішень відіграють представники великого капіталу. Закон зобов'язує політичну раду взаємодіяти з міністерством фінансів у певних напрямах, наприклад при встановленні процентних та резервних ставок. Нова редакція закону про Банк Японії набрала чинності у квітні 1998 р. Відтепер загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку, що складається з дев'яти осіб (скасовується рада директорів)

Голова та два його заступники призначатимуться Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначатиме Кабінет Міністрів із числа осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів. Термін їхніх повноважень - п'ять років. Посади представників уряду скасовуються.

Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів - строком на чотири роки, радників - на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів строком на чотири роки.

На засіданнях правління у разі необхідності можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитної політики Банку Японії, але остаточне рішення приймає правління.

У 1973 р. Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо мав 45 філій та відділень у Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні і в Гонконгу.

Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 р. обсяг банкнотної емісії встановлювався міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії мав право, якщо вважав за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачував відсоток у розмірі 3% річних від отриманого прибутку. Емісія банкнот змушувала банк тримати резерви, які складалися з основної частини (комерційні векселі й державні цінні папери всіх видів) та необов'язкової частини (іноземна валюта, золотий і срібний запас). Головне забезпечення емісії банкнот становив портфель державних зобов'язань. Скасування у 1965 р. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту бюджету призвело до емісії облігацій державної позики. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80%.

До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні шість місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.

У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії:

 

облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;

 

надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

 

купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

 

виписка векселів на отримання;

 

приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, проводить валютно-фінансову діяльність, спрямовану на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.

У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків та інших іноземних організацій з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих єнових інвестицій.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям.

Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинутих капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було кількісне раціонування кредиту ("кредитне вікно"), яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів.

Методи і дійовість грошово-кредитної політики визначалися "фінансовим голодом" японських корпорацій нефінансового сектора, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.

Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні. Упродовж 1960-1980-х років апогей перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

політика коригування облікової ставки;

 

політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

 

політика резервної норми.

Установлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ

Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75% річних) перераховується Банком Японії у державну казну.

Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними фінансово-кредитними інституціями проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії виходячи із загальноекономічної ситуації у країні вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на обсяг їх кредитної експансії. Позики центрального банку комерційним також не є надзвичайним явищем, бо ці позики - найвиґідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківсь-кими позиками.