Стадії та закономірності руху кредиту на мікро - і макрорівнях. Причини кредитування.

Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де ВВ-формування вільної вартості у кредиторів, НП-розміщення вільних коштів у позички, ОП-одержання додаткових коштів позичальником, ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби, ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника, ПК- повернення позичальником коштів кредитору, ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Стадії руху кредиту:

1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ),

2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),

3-а стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),

4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),

5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: *зворотність руху вартості, що передана в позичку; *тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; *збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; *залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: *кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП; *оскільки кожна позичкова операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; *зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; *платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.

Принципи кредитування: 1) цільове призначення позички, 2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику, 3) поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі, 4)забезпеченість позички, 5) платність користування позиченими коштами.

Вклад Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Кейнс в своїх розробках продовжив вчення кембріджської школи. Він зосередив увагу на мотивах нагромадження, додав до мотивів транакційності(потреба в грошах для здійснення поточних витрат) та обачності (потреба у грошових резервах для покриття не передбачуваних витрат) третій —спекулятивний (ек суб‘єкти гроші нагромаджують з метою отримання додаткової вартості, доходу).Пов’язує появу цього мотиву із зміною % ставки по акціям, облігаціям, кредитам. Він показав, що при підв. % ставки зменшується зацікавленість ек. суб’єктів до нагромадження касових залишків. Сукупний попит на гроші він представив у вигляді такої формули: М=М1+М2=f(y)+f(i), де М – це попит на гроші (маса грошей на макрорівні, яка є в країні), М1 – касові залишки, М2 – гроші які зберігаються згідно із спекулятивним мотивом; у – ВВП, і – відсоткова ставка. Касові залишки – це гроші, які зберігаються згідно з мотивом трансакційності та обачливості. Вирішальне значення в своії теорії Кейнс відводить не грош. масі та ії впливу на ціни, а норму%, яка виступає важелем за допомогою якого гроші впливають на рівень вир-ва і зайнятість. Цей вплив він відобразив у своєму передаточному (трансакційному) механізмі, що виглядає так М↑→%↓→І↑→В↑→З↑→Ц↑. Збільшення грош. маси (М) державою призводить до зменшення реальної норми%.Це робить більш доступними кредити, що підвищує інвестиц. активність (Ї), як наслідок призводить до зростання вир-ва і зайнятості (В і З). В результаті ціни (Ц) також зростають. Отже, він пояснив механізм впливу маси грошей в обороті на рівень цін. Він першим визнав необхідність держ. регулювання гр. сфери, а тому і розробив теорію “керованих грошей”: держава має застосовувати політику дорогих та дешевих грошей в залежності від ек ситуації. Політика дешевих грошей стимулює попит на гроші та ек. активність. Кейнс рекомендував застосовувати політику «дешевих грошей» в умовах ек. спаду для «розігріву» економ. Однак в умовах глибокої депресії ек-ка стає малочутливою до низьких процентних ставок, що загрожує абсолютною перевагою ліквідності або словами Кейнса «пасткою ліквідності». Він пропонував проводити жорстку гр-кредитну політику в умовах ек. піднесення, а також передбачав втручання держави в процес ціноутворення. Проте найбільшу перевагу К. Надавав фіскально-бюджетній політиці, вважаючи її ефективнішою.

47.„Кон’юнктурний варіант” теорії грошей М.І.Туган-Барановського

Багато уваги Т – Б приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т – Б визнав за правильну формулу "рівняння обміну" MV=PQ, проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс. Подібна критика класичної теорії підштовхнула Т– Б до її вдосконалення: 1) довів, що на рівень цін впливає на один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну" і що зміни не можуть бути пропорційними; 2) довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним. Цей вплив може здійснюватись: а) через зміну суспільного попиту на товари; б) через зміну дисконтного процента; в) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей. 3) Т– Б довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. 4) розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей. Критикуючи кількісну теорію, Т-Б створив власну, яку назвав кон’юнктурною, в якій заг. рівень цін і вартість грошей він пов’язує із заг. умовами товарно-грошового ринку.

45.Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів.

Класична кількісна теорія грошей з‘явилась в 16-17 ст. істала осн. для розвитку монетаристської теорії. Оскільки її засновники пояснювали вплив грошей на ек. процеси лише через кількісні чинники (маса грошей в обороті), то теорія отримала назву кільк. В осн. теорії лежить положення про те, що чим більше грошей в обороті, тим вище ціни і тим нижче їх вартість, і навпаки. Ця теорія виникла за умов, коли за 100 років ціни в Європі зросли майже в 5 разів, що на той час свідчило про високий темп інфляції. З’ясовуючи причини цього явища, економісти прийшли до висновку, що головну роль відіграв приплив золота та срібла з Америки після відкриття цього континенту в 16 ст. Класична кількісна теорія ґрунтується на таких постулатах: --причинності (маса грошей в обігу спричиняє ріст цін); --пропорційності (ціни ростуть пропорційно росту грошової маси); --однорідності (маса грошей і ціни змінюються не відразу, а через певний період часу).Недоліком класичної кількісної теорії є те, що її представники(Локк, Юнг, Рікардо) тільки стверджували залежність ціни від маси грошей, але вони не розглядали внутрішній механізм цього процесу; ігнорували функції грошей, крім функцій як засобу обігу і як засобу платежу.

Трансакційний варіант кількісної теорії грошей І.Фішера

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки своїй праці «Купівельна спроможність грошей» опублікованій 1921 р У книзі дається математичне обгрунтування залежності рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при здійсненні товарообігу (трансакційних операцій). Ідеться про рівняння обміну виражене формулою

MV = PY,

де: М — статистична кількість грошей (або грошова маса),

V — швидкість обігу (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг),