Банківська с-ма: принципи побудови, цілі, механізм ф-ціонування

Ф-ІЇ, ПРИНЦИПИ І РОЛЬ ФІНАНСІВ

Фінанси – як екон. категорія відображ. відносини, пов’язані з формув. та рухом фондів грош. коштів в процесі розподілу та перерозподілу ВВП.

Ф-ції фінансів: розподільча та контрольна.

1) Розподільна ф-ція є головною і виявл. в процесі розподілу ВВП у вигляді утворення фондів грош. коштів та викор-ня їх за цільовим призначенням.

Механізм реалізації розподільної ф-ції фінансів включає дек-ка етапів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл.

Первинний розподіл - розподіл доданої вартості і формув. первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП.

Перерозподіл поляг. у створ. й викор-ні централізов. фондів.

Вторинний розподіл є заверш. стадією реалізації розподільної ф-ції фінансів і передбач. викор-ня загальнодерж. фондів на розвиток пріоритет. галузей економіки, соц.-культурні заходи, соц. захист, оборону, управління тощо

2) Контрольна ф-ція фінансів зумовл. об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фін. ресурсів і забезпечувати контроль за дотрим. пропорцій у розподілі ВВП, правильністю формув., розподілу та викор-ня фін. ресурсів держави і суб'єктів г-ня. На практиці реаліз. в діял-ті осіб, які проводять фін. контроль (в Укр.: Мін. фінансів, Держ. казначейство, Держ. контрольно-ревізійна служба, Держ. податкова служба, Держ. митний комітет, Пенс. фонд, Рахункова палата ВРУ).

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони: забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави; забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва; здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;забезпечують усеохоплюючий контроль між суб’єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

Осн. принципи, на яких баз. реалізація фін. відносин:

1. Єдності (Фін. відносини діють у єдиному законод. та нормат.-правов. просторі. Їх реалізація базується на єдності грошової, кредитної, бюджетної та податкової с-м)

2. Збалансування (На мікрорівні полягає у тому, що вартісна оцінка майна господарюючих суб'єктів має конкретні джерела формування за рахунок надходжень та доходів, у тому числі власних, запозичених та залучених. На макрорівні проявляється у повному та своєчасному виконанні грошових зобов'язань та погашенні заборгованостей)

3. Цільової спрямованості (На мікрорівні: отримання прибутку. На макрорівні: мобілізація доходів у формі податків; перерозподіл фін. ресурсів у відповідності до параметрів та напрямів розвитку соціальної сфери, інвестиційних програм).

4. Диверсифікації (Проявляється двояко: 1) інвестування грошей з різних джерел у різні об'єкти та майно; 2) створення багатопрофільних п-в, які займаються різними видами підприємницької та некомерційної діял-ті.).

5. Стратегічної орієнтованості (Для досягнення конкретних цілей необхідно розробити чітку стратегію мобілізації фін. ресурсів).

 

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

Сукупність державних заходів щодо використання фінансових ресурсів для виконання державою своїх функцій являє з себе фінансову політику.

Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:

1) розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей, головних завдань;

2) створення відповідного фінансового механізму;

3) управління фінансовою діяльністю держави та інших суб’єктів економіки.

Проявляється фінансова політика у:

· фінансовому законодавстві;

· системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

· перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

· структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Головна мета фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення завдань:

1.Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів.

2.Встановлення раціонального з погляду держави розподілу та використання фінансових ресурсів.

3.Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.

4.Розробка фінансового механізму та його розвиток у відповідності із цілями та завданнями стратегії, що змінюється.

5.Створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни.

Основні складові фінансової політики держави такі.

1. Бюджетна політика — діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави.

2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

3. Грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики.

4. Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку.

Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Доходи місцевих бюджетів це фінансовий ресурс органів місцевого самоврядування, який забезпечує грошовими коштами виконання власних і делегованих повноважень. Доходи бюджету є джерелом фінансування видатків соціально-культурної сфери місцевого самоврядування, фінансової підтримки підприємств, установ і організацій комунальної форми власності, а також фінансування спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, а також зобов'язань за договорами по об'єктах спільної комунальної власності та інших витрат.

В залежності від того, які види доходів забезпечують фінансуванням власних і делегованих повноважень доходи поділяються на власні і закріплені. Поняття власних доходів вперше законодавчо визначено було в Законі "Про бюджетну систему Української РСР", прийнятому у грудні 1990 року. В Україні визначення власних і закріплених доходів використовується в Законі Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятому в травні 1997 року де в статті 63 зазначено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених в установленому законом порядку загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів. В Бюджетному кодексі України застосовується дещо інша термінологія визначення власних і закріплених доходів, а саме: закріплені доходи – це доходи, що закріплені за місцевими бюджетами і враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів; власні доходи - це доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів. Закріплені за місцевими бюджетами загальнодержавні доходи формують кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Стаття 66 Бюджетного кодексу України визначає склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних програм. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 1) 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується на відповідній території; 2) 25 відсотків плати за землю, що сплачується (перераховується) на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; 3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 1) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; 4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що сплачується (перераховується) районними державними адміністраціями; 5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в рограммнному порядку адміністративними комісіями.

Згідно статті 69 Бюджетного кодексу України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: 1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 2) 100 відсотків плати за землю – для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;4) надходження рог відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності; 9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності; 11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей; 12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 Бюджетного кодексу; 13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку; 14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; 15) податок на прибуток підприємств комунальної власності; 16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; 17) інші надходження, передбачені законом.

 

 

Структура

З 1.01.11 р. до загальнодерж. под. та зборів належать:податок на прибуток п-в;податок на доходи ФО; податок на додану вартість;акцизний податок;збір за першу реєстрацію транспортного засобу;екологічний податок;рентна плата за транспортув. нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортув. трубопроводами природного газу та аміаку територією України;рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобув. в Україні;плата за користування надрами;плата за землю;збір за користування радіочаст. ресурсом України;збір за спец. викор-ня води;збір за спец. викор-ня лісових ресурсів;фіксований с/г податок; мито;збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електрик. та теплову енергію, крім електроен., виробленої кваліфікованими когенераційними установками;збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки та збори: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;єдиний податок;збір за провадження деяких видів підприємницької діял-ті;збір за місця для паркування транспортних засобів;туристичний збір.

Вплив на податкову с-му ззовні здійсн. через податкове законод-во, яке розробл. виконавчою владою і приймається ВРУ. Комплекс податкового законод-ва має відбивати держ. податкову політику. При цьому податкову політику слід розуміти як діял-ть держави у сфері встановлення правового регламентування та орг-ції направлення податків і зборів у централізовані фонди грошових ресурсів країни. Податкова політика ведеться виходячи їх принципів, які відображають її завдання.

Оптимальна податкова с-ма повинна відповідати таким вимогам:

- розподіл податкового тягаря має бути рівним;

- податок повинен стимулювати діял-ть суб'єкта підприємницької діял-ті;

- податок не повинен впливати на прийняття різними особами екон. рішень або такий вплив повинен бути мінімальним;

- при реалізації податкової політики для досягнення соціально-екон. цілей треба звести до мінімуму порушення принципу рівності і справедливості оподаткування;

- податкова структура повинна сприяти реалізації податкової політики з метою стабілізації та екон. зростання;

- адміністративні витрати на управління податками повинні бути мінімальними.

 

 

БАНКІВСЬКА С-МА: ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ, ЦІЛІ, МЕХАНІЗМ Ф-ЦІОНУВАННЯ

Банківська с-ма - це законодавчо визначена чітко структурована і субординована сукупність фін. посередників, які здійснюють кредитні і фін. операції на професійній основі і ф-ціонально взаємопов´язані в самостійну екон. структуру. Початок формуванню в Укр. власної банківської с-ми ринкового типу був покладений Законом "Про банки і банківську діял-ть", ухваленим ВРУ 20 березня 1991 р. В осн. розбудови банківської с-ми України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці: дворівнева побудова; чітке ф-ціональне розмежув. між банками першого і другого рівнів; ф-ціонування банків другого рівня на комерц. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою; ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створ. комерц. банків різних форм власності, лібералізація банківської діял-ті; орг-ція держ. контролю і нагляду за банківською діял-тю і покладення цього завдання на ЦБ; незалежність ЦБ від держ. органів викон. влади; формування загальнос-мної інфраструктури забезпеч. банківської діял-ті, недопустимість втручання в банківську справу 3-х осіб, вільний вибір клієнтом банку, діяльність на основі конкуренції, доступність інформації про банки, самостійність банків у зовнішньоекономічній діяльності та ін.

Розрізняють два осн. типи побудови банківської с-ми:

1. Однорівнева банківська с-ма передбач. горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і ф-цій.

2. Дворівнева банківська с-ма х-терна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівен ь – комерц. банки (універсальні та спеціалізовані – інвестиційні, інноваційні, облікові, ощадні, іпотечні), а також парабанківські фін.-кредит. установи (страхові, лізингові, факторингові, фін. компанії, брокерські та дилерські фірми, НПФ). За дворівневою с-мою відносини між банками будуються в двох площинах: 1 ) По вертикалі - це відносини підпорядкування між ЦБ як керівним органом усієї банківської с-ми і КБ. 2) По горизонталі - відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерц. банками.

Головною ціллю діял-ті окр. банків є одерж. прибутку. Цілі банківської системи: погодження інтересів банків з інтересами суспільства, суспільний нагляд за діяльністю банків, забезпечення стабільності та надійності банківської системи, організація і стабілізація грошового обороту

Функції банківської системи:

1. Трансформаційна функція –здійснюється трансформація процесів на міжбанківському рівні. Завдяки цьому збільшується трансформаційний потенціал банку.

2. Емісійна – банківська система змінює обсяг грошей в обороті

3. Регулювання грошового обороту

4. Забезпечення стабільності банківської діяльності за рахунок механізмів

- Страхування банківських ризиків(диверсифікація резервів, обов’язкове резервування)

- Страхування банківських депозитів

- Централізований нагляд, контроль та регулювання банківської системи

Загальні ознаки банківських систем: 1. розмежування функцій між центральним і комерційним банком 2. дворівнева система побудови 3. наявність нагляду та контролю за банківською діяльністю 4. створення інфраструктури міжбанківського та фінансового ринку.

ВИДИ комкрційних банків, ЇХ ОПЕРАЦІЇ ТА Ф-ІЇ

КБ – це універсальна фін. установа, яка в правов. полі держави мобіліз. і здійсн. профес. управління ресурсами сусп-ва в грош. виразі через викон. банків. операцій та надання послуг.

У структурі банківської с-ми виділяють такі типи КБ.

За приналежністю статут. капіталу і способом його формув. розрізняють: державні (це переважно ЦБ, окремі комерц. або спеціалізовані банки, націоналізовані повністю або шляхом придбання державою контрольного пакета акцій); приватні фін. інститути (можуть бути утворені на осн. будь-якої орг-ційно-правової форми); банки, створені за участю іноз. капіталу, або іноземні банки.

За орг-ційно-правовою формою діял-ті: у формі ПАТ або кооперативи (клієнтами таких банків є лише їх учасники).

За х-тером діял-ті: на універсальні і спеціалізовані (за клієнтською, галузевою, чи ф-льною спеціалізацією). Універсальні банки викон. усі види кредит­них, розрахункових та інших фін. операцій. В Укр. бі­льшість КБ виконують близько 20 видів опера­цій та послуг. Спеціалізовані банки обмежують кількість операцій 1-3-видами послуг.

Відповідно до територ. ознаки банки поділ. на міжнар., національні, регіональні, між­регіональні, муніципальні, закордонні. Крім того, у процесі кон­центрації і централізації банків. капіталу можлива поява рі­зних об'єднань банків та ін. кредитних орг-цій.

За ЗУ «Про банки і банківську діял-ть» банки мають право створюв. такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи, фін. холдинго­ві групи.

Залеж. від величини активів банки поділяють на: малі (до 50 млн. грн.); середні (від 50 до 100 млн. грн.); великі (від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.); найбільші (понад 1 млрд. грн.).

За розміром статут. капіталу: малі (до 5 млн. євро); середні (від 5 до 10 млн. євро); великі (від 10 до 30 млн. євро); найбільші (понад 30 млн. євро).

Банківські операції відобр. окремими статтями в ба­лансі КБ. Залеж. від способу відображ. у балансі операції КБ поділяються на: пасивні (залуч. ресурсів); активні (вкладення коштів); позабалансові (не відображ. руху коштів, а тому до пе­вного часу, тобто поки не відобразяться в доходах чи видатках банку, в балансі не відображ.).

Пасивні операції - це опер. з мобілізації ресурсів КБ. За рах. пасивних операцій формуються ресурси КБ, які необхідні йому понад власний капітал для забезпеч. нор­мальної діял-ті, підтрим. ліквідності на належ. рівні та отримання запланов. доходу.

Пасивні операції включають:

- опер. з формув. власних ресурсів – статут. капіта­лу, резервного фонду, страхових фондів, фондів екон. стимулювання, ін. фондів спец. призначення, форму­в. і розподіл прибутку;

- опер. з формув. залучених ресурсів (пасивні депозит­ні операції), а саме коштів вкладників (ЮО і ФО) на рах-ках до запитання; коштів банків-кореспондентів на кореспондентських рахунках, відкриті в даному банку (рахунки ЛОРО); коштів вкладників (ЮО і ФО) та ін. банків на строкових депозитних рахунках;

- мобілізація позичених ресурсів (пасивні кредитні та пасив­ні інцест. операції) – отрим. кредитів від інших КБ, у НБУ, емісія та розміщення власних боргових ЦП.

Рез-ти пасивних операцій відображ. в пасиві балан­су банку.

Активні операції – опер. з розміщ. мобілізованих бан­ком ресурсів у депозити, кредити, інве­стиції, основні засоби, товарно-матер. цінності.

До активних операцій належать:

- грош. кошти банку, які акумульовані на кореспонд. рах-ках в НБУ та в касі, розміщ. коштів у депозити та на коррахунках в ін. банках (рахунки НОСТРО);

- кредитний портфель банку - надані кредити ЮО у нац. та іноз. валюті, кредити у нац. валюті ФО, міжбанківські кредити у нац. та іноз. валюті;

- інвестиц. портфель формують вкладення в держ. й корпоративні ЦП, в статут. фонди п-в і орг-цій;

- ЦП на продаж – вклад. в держ. і корпора­тив. ЦП з метою продажу в подальш.;

- майно та нематер. активи - вкладення в ОЗ, ТМЦ, нематер. активи.

Активні операції КБ здійсн. у межах наяв­них ресурсів, тобто у межах залишку грош. коштів на корра­хунках в НБУ (при провед. операцій у безготівковому поряд­ку) та в касі (при провед. операцій з готівкою).

Рез-ти активних операцій відображ. в активі балан­су банку.

Універсальний х-тер діял-ті сучасних банків дозволяє їм виконувати ф-ції:

1) залуч. (акумуляція) коштів і перетвор. їх у позич­ковий капітал, стимулюв. нагромаджень у народному госп-ві. Банки не просто формують власні ресурси, вони забезпе­ч. внутрішнє нагромадж. засобів для розв. економіки країни. Стимулююча політика банку передбач.: встановл. привабливих %-них ставок за депоз. внесками; високі гарантії зберігання коштів вкладників; досить високий рейтинг надійності банку і доступність інформації про його діял-ть; розмаїття депозит. послуг.

2) посередництво в кредиті шляхом перерозпод. грош. коштів, тимчасово вивільнених в процесі кругообігу фондів п-в і грош. доходів приват. осіб. Це – найважл. ф-ція банку як кредитної орг-ції. Вона забезпеч. ефективний перерозподіл фін. ресурсів у народному госп-ві на принципах зворотності, терміновості і платності. Кредитні опер. є головним джерелом доходів банку.

3) платіжно-розрахунк. - споконвічна й осн. ф-ція банків. У ринковій екон. всі суб'єкти г-ня незалежно від форм власності мають розрах. рах-ки в банках, за допом. яких здійсн. всі безготівкові розрах-ки. Банк відповідальний за своєчасне і повне викон. доручень своїх клієнтів на здійсн. платежів;

4) депозитна емісія - випуск кредитних інструм. обігу на осн. створення банком вкладів в рез-ті видачі позики клієнту. Ця ф-ція здатна розширюв. кредити і депозити шляхом багаторазового збільш. грош. маси. Банк може видати позичок на суму у кілька разів більшу (за принципом мультиплікатора), оск. кредити, отримані в 1-му банку, у ході народно­госп. кругообігу ресурсів потрапл. в ін. банк у вигл. вкладів і знову виступають джерелом надання кредитів.

5) емісійно-засновницька ф-ція здійсн. шляхом випуску й розміщ. банком ЦП;

6) надання консультаційних, інформаційних та інших послуг, що мають на меті за­безпеч. максимальне задоволення інд. потреб кліє­нтів і т. чином стимулювати вкладення в КБ. Такими послугами є: консультув. в галузі бух. обліку і фін. контролю; аналіз кредитоспроможності; посередництво в операціях з ЦП; трастові опер. (управл. майном за дорученням клієнта) тощо.

В сучас. умовах має місце тенденція розширення ф-цій КБ, які для поліпш. банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не­характерні раніше для банків операції та послуги. КБ розширюють сферу своєї діял-ті й тим самим активізують розвиток ринков. відносин у сусп-ві.