Тема 1 «сутність та функції фінансів»

ТЕМА 1 «СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ»

Фінансова наука: предмет і методи. Фінансові відносини

 

Фінансова наука досить молода. Вона виникла усередині 13-15 ст., а в XIX ст. — виділилася зі складу політичної економії в самостійну науку.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук.

Фінанси як наука вивчають явища і процеси, які здійснюються в державі при створенні і використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного і соціального розвитку.

Фінансова теорія являє собою узагальнення сутнісних ознак фі­нансових відносин і може розглядатися як у спрощеній, так і глобалізованій формах.

Спрощене, побутове сприйняття фінансів пов'язане із грошовими відносинами та фінансовою діяльністю, що відображається у доходах і витратах суб'єктів фінансових відносин.

Глибинне, глобалізоване розуміння фінансів передбачає цілісне уявлення про фінанси і фінансову систему як єдине ціле та характе­ризує сутність відносин, що складаються в суспільстві у процесі руху вартості створеного валового внутрішнього продукту (ВВП).

Предметом фінансової науки є діяльність держави, суб'єктів господарювання, організацій та громадян, пов'язана зі створенням та використанням фондів фінансових ресурсів.

На практиці предмет фінансів втілюється у фінансових відноси­нах — це система грошових відносин, пов'язаних з розподілом, пере­розподілом, формуванням і використанням централізованих і децен­тралізованих фондів грошових коштів для задоволення суспільних, колективних та індивідуальних потреб.

Фінансовими є грошові відносини, які виникають між:

- державою і підприємствами — при сплаті податків, зборів і від­рахувань до бюджету і державних цільових фондів, а також при отриманні бюджетного фінансування у вигляді субсидій, дота­цій і субвенцій;

- державою і населенням — при сплаті податків та інших обов'яз­кових платежів і отриманні соціальних гарантій (субсидії, пен­сії, допомоги);

- підприємствами — у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

- підприємствами і працівниками — у процесі виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, а також перерахування податків, зборів та відрахувань;

- окремими ланками фінансової системи — державний бюджет, місцеві бюджети, державний кредит та ін.;

- всередині підприємства — при розподілі чистого прибутку, створенні та використанні грошових фондів.

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх суб'єктів та об'єктів.

Об'єктами фінансових відносин виступають:

- вартість валового внутрішнього продукту — додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг за рік (заробітна плата, прибуток, амортизація, непрямі податки, по­зичковий процент, рента);

- національне багатство — вартість нагромаджених у країні ма­теріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів (основні засоби, матеріальні ресурси, золотовалютний запас, природні ресурси).

Суб'єктами фінансових відносин є держава, юридичні та фізичні особи.

Фінансові відносини носять суперечливий характер: кожен із суб'єктів прагне отримати якомога більшу частку об'єкта, що зумов­лене природною неузгодженістю інтересів суб'єктів цих відносин (рис. 1.1).

 

ІНТЕРЕСИ СУБ'ЄКТІВ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

 

Робітники і службовці	Підприємці	Держава
Збільшення власних доходів	Мінімізація податків і збільшення прибутків	Збільшення доходів бюджетної системи

 

Водночас в намаганні досягнення балансу інтересів суб'єктів еко­номіки і застосуванні для цього тієї чи іншої концепції подолання існуючих протиріч закладений потенціал економічного зростання. І навпаки, посилення неузгодженостей інтересів суб'єктів економіки і сприятливим середовищем для розвитку кризових явищ.

Усунення суперечливості фінансових відносин здійснюється у двох напрямах: збалансування інтересів всіх суб'єктів фінансових від­носин, що передбачає встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, а також забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів, що, в свою чергу, базується на забезпеченні постій­ного і неухильного зростання ВВП та стимулюванні підвищення ефективності виробництва для одержання додаткових фінансових ресурсів.

Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єктивних законів і закономірностей, найстійкіших зв'язків та залежностей між фінансовими явищами у сфері фінансів та доведення теоретичних розробок до практичного впровадження.

При дослідженні фінансових відносин фінансова наука викорис­товує наступні методи:

- діалектичний метод, який базується на:

1) абстракції — метод поглибленого пізнання реальних еконо­мічних процесів шляхом відзначення основних найсуттєві­ших сторін певного явища і очищення (абстрагування) від усього випадкового, неістотного;

2) аналізі — об'єкт дослідження розкладається на складові час­тини, і кожна з них вивчається окремо;

3) синтезі — поєднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням специфіки взаємозв'язків між ними;

4) індукції — рух думки від одиничного до загального, від зна­ння нижчого ступеня до знання вищого;

5) дедукції — рух думки від загального до одиничного;

6) аналогії — перенесення властивості або сукупності власти­востей з одного явища на інше.

- економіко-статистичні методи, які включають:

1) балансовий — збалансування фінансових ресурсів з матері­ально-уречевленими та трудовими ресурсами;

2) нормативний — встановлення прогресивних норм і норма­тивів формування і використання фінансових ресурсів;

3) метод коефіцієнтів — здійснення фінансових розрахунків на основі встановлення відповідних коефіцієнтів.

- економічне моделювання — визначення в формалізованій фор­мі основних функціональних взаємозв'язків між економічними показниками, які відображають економічні процеси.

 

ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

1. Фіскальна – функція, за допомогою якої відбувається вилучення частки доходів юридичних і фізичних осіб з метою формування фінансових ресурсів держави.

2. Розподільча (регулюючо-розподільча, економічна) — відбуваєть­ся перерозподіл вартості національного доходу між державою та її суб'єктами, і через елементи податку держава має можли­вість регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Податки при надходженні до бюджетів знеособлюються — пере­творюються в єдину масу, а потім розподіляються за призначенням.

3. Соціальна — полягає у підтриманні соціальної рівноваги шля­хом зміни співвідношення між доходами і витратами різних со­ціальних груп.

Залежно від прагнення рівномірного розподілу податкового тис­ку виділяють наступні види систем оподаткування:

- система пропорційного оподаткування — рівна частка податку в доходах незалежно від їх величини;

- система прогресивного оподаткування — чим вищий дохід, тим більша частка коштів стягується до бюджетів;

- система регресивного оподаткування — ставки знижуються зі збільшенням доходів.

4. Державного регулювання — проявляється через встановлення та зміну системи оподаткування, а також через вплив податків на різні сторони діяльності платників. З огляду на це податки мо­жуть виконувати як стимулюючу (зменшення бази оподаткуван­ня, зниження ставок, встановлення пільг), так і стримуючу роль (встановлення податків на товари, які шкідливі для здоров'я).

5. Контрольна — платники податків повинні сплачувати подат­кові платежі своєчасно і в повному обсязі, що зумовлює необ­хідність створення та існування органів Державної податкової служби.

ВИДИ ПОДАТКІВ

Існують різні види податків:

1) за способом вилучення:

- прямі податки — це податки, які передбачають, що об'єктом оподаткування виступає прибуток, дохід, майно (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, пла­та за землю);

- непрямі податки — об'єктом оподаткування виступають гос­подарські операції, у цьому випадку податки є надбавкою до ціни і сплачуються кінцевим споживачем (ПДВ, акцизний податок, мито);

2) за ознакою органів державної влади, що встановлюють подат­ки і збори:

- загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі та є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій тери­торії України. Ці податки можуть формувати дохідну части­ну як державного, так і місцевого бюджетів (податок на при­буток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, збір за спеціальне використання води тощо);

- місцеві податки і збори — обов'язкові платежі, які встанов­люються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній тери­торії. Ці податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів (податок на нерухоме майно, відмінне від земель­ної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів тощо);

3) за характером використання:

- загальні податки — обов'язкові платежі, які знеособлюються при надходженні до бюджету (ПДВ, акцизний податок, по­даток на прибуток підприємств та ін.);

- спеціальні (цільові) податки — обов'язкові платежі, які ма­ють цільове призначення;

4) за характером ставок:

- податки з твердою ставкою — обчислюються у грошових одиницях на одиницю об'єкта оподаткування;

- податки з відсотковою (частковою) ставкою — обчислюють­ся у відсотках до об'єкта оподаткування;

5) за характером відсоткових ставок:

- регресивні податки — податки, ставки по яких знижуються зі збільшенням доходів;

- пропорційні податки — передбачають рівну частку податку в доходах незалежно від їх величини;

- прогресивні податки — податки, які передбачають, що чим вищий дохід, тим більша частка коштів стягується до бюд­жетів;

6) за економічним змістом об'єкта оподаткування:

- податки на доходи та прибутки — стягуються із чистого до­ходу з фізичних та юридичних осіб у момент його отриман­ня (заробітна плата, прибуток, валовий дохід);

- податки на майно — стягуються внаслідок наявності кон­кретного виду майна, що перебуває в приватній, колектив­ній та державній власності;

- податки на споживання — стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг (непрямі податки);

7) за суб'єктом оподаткування:

- податки з юридичних осіб;

- податки з фізичних осіб;

- змішані податки — податки, платниками яких є фізичні та юридичні особи;

8) за джерелом сплати:

- податки, які входять до валових витрат та собівартості;

- податки, які сплачуються з прибутку підприємства або ка­піталу;

- податки, які входять до ціни виробу;

9) за способом стягнення:

- розкладні податки — по цих податках уряд визначає загальну суму податкових надходжень, необхідних для забезпечення функціонування держави, а потім ця сума розподіляється між адміністративними одиницями, уряди яких, у свою чергу, до­водять до кожного платнику нараховану суму податків. Роз­кладні податки являють собою історичну форму справляння податків, яка характеризується низькою податковою технікою;

- квотарні (обкладні) податки — сума податку для кожного платника визначається залежно від обсягів та величини по­даткової бази і ставок (квот) податку, така форма справлян­ня податків є більш сучасною.

 

Однією з найважливіших характеристик податкової системи кра­їни є її структура з позиції співвідношення прямих і непрямих по­датків.

При цьому економічним критерієм поділу є кінцевий платник податків, а юридичним — платник у бюджет з позиції законодавства. Як правило, у випадку непрямих податків економічний і юридичний критерії не збігаються: кінцевим платником прямих податків є той, хто отримує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих податків — споживач товару. Саме тому непрямі податки називають податками на споживання.

Прямі податки — це обов'язкові платежі, які безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування, причому сплата такого податку може призводити до вартісного зменшення об'єкта оподаткування. В Україні прямими податками є податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість, збір за першу реєстра­цію транспортного засобу та ін.

До особливостей прямого оподаткування слід віднести наступне:

- прямі податки вважаються більш соціально справедливими, передусім з огляду на платоспроможність їх платників, якщо об'єктом оподаткування є дохід, прибуток, майно;

- прямі податки характеризуються більш важким сприйняттям платниками податків;

- прямі податки мають відносно складний механізм визначення бази оподаткування та розрахунку суми податку, а відтак ви­магають складнішого механізму справляння;

- з фіскальної точки зору надходження до бюджету від прямих податків можуть бути нестабільними, нерівномірними і склад­но прогнозованими.

Непрямі податки, на відміну від прямих, включаються в ціну товару, тобто їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. В Україні непрямими податками є податок на додану вартість, акцизний податок, мито та ін.

Визначальними рисами непрямого оподаткування є:

- обернено пропорційна залежність від платоспроможності плат­ників, внаслідок чого непряме оподаткування є важчим тяга­рем на населення з низькими доходами. Через це непрямі по­датки є більш соціально несправедливими; більшість непрямих податків характеризується відносно про­стим порядком визначення бази оподаткування та обчислення суми податку;

- непрямі податки характеризується нормальним психологічни­ми сприйняттям, оскільки включаються в ціну і є менш поміт­ні і м и для споживача;

- з фіскальної точки зору непрямі податки характеризуються більш стабільними і рівномірними надходженнями.

 

З позиції економічного зростання вважається, що непряме опо­даткування — оподаткування споживання — становить меншу небез­пеку для економічного розвитку, ніж оподаткування особистих до­ходів і прибутку підприємств.

 

 

Кошторисного фінансування

Неприбуткової діяльності

Основними принципами організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності є:

1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності. Сутність цього принципу полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційної діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові і матеріальні ресурси. Для виконання завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану і поточних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попиту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування підприємство здійснює за допомогою бюджетування – системи кошторисів, які складають на підставі контрактів зі споживачами продукції та постачальниками матеріальних ресурсів, зобов’язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо.

2. Самоокупність і самофінансування. Це принцип господарювання, відповідно до якого підприємство за рахунок доходів від реалізації здійснює витрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижчою межею самоокупності є беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи рівні витратам і немає прибутку. Самофінансування – це можливість підприємства не тільки окупити витрати на виробництво і реалізацію продукції, а і здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працівників, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення і розвиток підприємства.

3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й запозичені. Поєднання власних та запозичених коштів дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів підприємств в умовах ринку є однією з важливих умов їхньої діяльності.

Суб’єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати і як їх використовувати.

Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику. Суб’єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності і своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. По своїх зобов’язаннях підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати і збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування і за рахунок власного прибутку.

Грошові кошти підприємницьких структур формуються вже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору є майном суб’єкта господарювання на дату його створення. Джерела формування статутного капіталу залежать від форми власності:

· приватна форма – власний капітал підприємця;

· акціонерна форма – акціонерний капітал;

· державна форма – асигнування з бюджету і централізованих фондів;

· колективна форма – внески засновників.

Внески в статутний капітал можуть здійснюватися в будь-якій формі, але вони завжди повинні мати вартісну оцінку (будинки, споруди, транспортні засоби, предмети праці, цінні папери, права інтелектуальної власності, грошові кошти та ін.) Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

 

В процесі здійснення підприємницької діяльності підприємства формуються його доходи, витрати і фінансові результати.

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи підприємства включають:

· доходи від операційної діяльності (в т.ч. дохід від реалізації продукції, інші операційні доходи);

· фінансові доходи (в т.ч. дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи);

· надзвичайні доходи (страхові відшкодування, сума зменшення податку на прибуток і ін.).

· інші доходи (в т.ч. дохід від реалізації фінансових інвестицій, від реалізації необоротних активів, від реалізації майнових комплексів, ін. доходи);

 

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це загальний дохід, виручка від реалізації продукції без урахування наданих знижок, повернення проданих товарів і непрямих податків.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності, окрім доходу від реалізації продукції. До них відносяться:

· доходи від реалізації іноземної валюти;

· доходи від реалізації інших оборотних активів (окрім фінансових інвестицій);

· доходи від оперативної оренди активів;

· суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів;

· доходи від списання кредиторської заборгованості;

· повернення раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні борги);

· суми отриманих грантів і субсидій;

· інші доходи.

Дохід від участі в капіталі відображає доходи, отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні або сумісні підприємства. Вони є збільшенням частки інвестора в чистих активах об’єкту інвестування (в результаті отримання асоційованим, дочірнім або спільним підприємством прибутку або зростання їх власного капіталу).

Інші фінансові доходи включають доходи, що виникають в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства. До них відносяться:

· дивіденди отримані;

· відсотки отримані;

· інші доходи від фінансових операцій.

Надзвичайні доходи підприємства – це доходи, які поступають в умовах надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних катастроф і ін.) Вони включають:

· страхові відшкодування (надходження від страхових організацій);

· покриття втрат від надзвичайних ситуацій з інших джерел (бюджетів, резервних фондів і ін.);

· суму зменшення податку на прибуток від звичайної діяльності унаслідок таких втрат.

Здійснення діяльності підприємства передбачає здійснення різноманітних витрат.

Витрати підприємства – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Структура витрат підприємства включає:

· витрати від операційної діяльності ( в т.ч. собівартість продукції, адміністративні витрати, витрати по збуту продукції, інші операційні витрати);

· витрати від інвестиційної і фінансової діяльності ( в т.ч. фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати);

· витрати від надзвичайної діяльності (надзвичайні витрати).

Всі грошові витрати підприємства по своєму економічному змісту і призначенню поділяються на три самостійні групи:

1) витрати, безпосередньо пов’язані з отриманням прибутку (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів і ін.);

2) витрати, які безпосередньо не пов’язані з отриманням прибутку (кошти, направлені на споживання власників підприємства, добродійні внески, відрахування до недержавних страхових і пенсійних фондів, соціальну сферу);

3) примусові витрати (податки і податкові платежі, відрахування до державних цільових фондів).

Фінансові результати діяльності підприємства відображають результативність його розвитку і характеризуютьсятакими показниками: чистий дохід, валовий прибуток (збиток), чистий прибуток (збиток). У акціонерних підприємствах - чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів суб’єктів господарювання є розподіл доходу.

З отриманих грошових доходів фінансуються матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію і ін. предмети праці. Подальший розподіл доходу пов’язаний з формуванням амортизаційного фонду як джерелавідновлення основних фондів і нематеріальних активів. Частина грошового доходу, що залишилася, представляє валовий дохід, який використовується на виплату заробітної плати і формування чистого доходу підприємства. Частина чистого доходу враховується в собівартості продукції як відрахування на соціальні потреби (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності тощо), частина доходу використовується на сплату податків і ін. платежів до бюджету (окрім ПДВ, акцизного збору, мита, податку на прибуток).

Чистий дохід, що залишився, є загальним прибутком підприємства, з якого сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підприємство створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників і ін.

Таким чином, в розподілі прибутку суб’єктів господарювання можнавиділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об’єкту оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що знаходиться у розпорядженні підприємства після сплати платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватися через попереднє формування цільових грошових фондів або направлення коштів безпосередньо на фінансування витрат.

 

ТЕМА 1 «СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ»