Тема 3. Фінансовий менеджмент корпорацій



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 3. Фінансовий менеджмент корпорацій



 

1. Фінансовий менеджмент корпорації: його функції та методи.

2. Аналіз руху фінансових ресурсів.

3. Витрати корпорації, їх склад. Виручка (дохід) організації. Цінова політика корпорації та її вплив на виручку від реалізації продукції.

4. Аналіз фінансової звітності корпорації. Консолідована фінансова звітність.

 

Основні терміни і поняття:фінансовий менеджмент, функції фінансового менеджменту, методи фінансового менеджменту, фінансові ресурси, витрати корпорації, дохід корпорації, цінова політика, методи ціноутворення, цінові стратегії, фінансова звітність корпорації, консолідована звітність, користувачі фінансової звітності

 

 

  1. Фінансовий менеджмент корпорації: його функції та методи

Незважаючи майже на столітню історію існування фінансового менеджменту, чіткого визначення поняття „фінансовий менеджмент” у зв’язку з різноманітними теоріями та концепціями досі немає.

Не викликає сумніву французьке походження цього поняття як процесу управління та англо–американське походження цього терміну. Причому його застосовують, як правило, в тому випадку, коли йдеться про бізнес. Хоча воно означає певну функцію, сферу діяльності людей, науку.

З позицій бізнесу (підприємництва) поняття менеджменту розглядається, щонайменше, з трьох позицій:

- як система економічного управління (фінансовий менеджмент – процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства. Такої думки дотримується М.М. Александрова, С.В. Бардаш, О.С. Бородкін, Л.Д. Буряк, Т.А. Бутинець, Н.Г. Виговська, Д.О. Дереча, С.М. Дячек, С.В. Івахненков, Г.Г. Кірейцев, С.О. Маслова, Г.Г. Нам, Т.С. Осадча, О.А. Осовський, О.А. Островська, О.В. Павловська, О.М. Петрук, В.З. Потій, Н.П. Сиволапенко, О.О. Терещенко, О.С. Філімоненков);

- як орган (апарат) управління (фінансовий менеджмент як економічний орган управління господарського суб’єкта являє собою частину апарату керування, частину управління цим суб’єктом господарювання. Дану думку висловлюють М.О. Данилюк, В.І. Савич. На підприємствах таким апаратом керування може бути фінансовий відділ, фінансово–економічний департамент, фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором, фінансовим менеджером тощо);

- як форма підприємницької діяльності (фінансовий менеджмент– це діяльність по раціональному та ефективному використанню капіталу, керування рухом фінансових ресурсів.

Наявність капіталу, який сформувався шляхом випуску акцій і облігацій, дозволяє корпорації чинити на нього певні управлінські впливи. Водночас функціонування фінансів незалежно від того, яким саме шляхом отримано капітал, становить основу фінансового менеджменту. Нарешті, випуск нових акцій і облігацій, до якого вдається функціонуюча корпорація з метою свого розвитку, залу­чення додаткового капіталу тощо, також є предметом уваги фінан­сового менеджменту. Звідси, фінансовий менеджмент охоплює три складові частини діяльності корпорацій:

1) утворення первісного капіталу корпорації шляхом випуску ак­цій і облігацій;

2) безпосередня фінансова діяльність корпорації;

3) випуск акцій і облігацій для додаткового залучення капіталу і розширення діяльності корпорації.

Таким чином, фінансовий менеджмент корпораціїохоплює сферу еконо­мічних відносин, які можна охарактеризувати логічним ланцюжком: утворення капіталу корпорації (випуск акцій і облігацій) - функціонування капіталу корпорації - поповнення капіталу корпорації (додатковий випуск акцій і облігацій). За нормаль­них умов приріст капіталу відбувається не тільки шляхом дода­ткового випуску акцій і облігацій, але й, в основному, шляхом успішного управлінського впливу на функціонуючий капітал.

Ключовий пункт, що визначає необхідність фінансового менеджменту, його головну мету – забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.

У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення таких основних завдань:

1) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді;

2) забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства;

3) вдосконалення управління грошовими потоками;

4) забезпечення оптимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику;

5) забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку;

6) забезпечення беззбиткової діяльності підприємстві.

На підставі аналізу, проведеного при дослідженні діяльності корпорацій, стало можливим виділити такі функції фінансового менеджменту:

1. Планування - передбачає створення короткострокової та довгострокової картини руху грошових коштів у корпорації і за її межами. Фінансове планування покликане оптимізувати прибуток і максимально підвищити ефективність використання грошей.

2. Бюджетування - передбачає визначення річногобюджету корпорації. Такий бюджет включає в себе операційний бюджет, бюджет наявних грошових коштів і бюджет капіталу. Операційний бюджет відображає розміщення грошових коштів у різних затратах, витратах і доходних статтях. Бюджет наявних грошових коштів відображає баланс готівки на кінець даного періоду - місяця, кварталу тощо. Бюджет капіталу являє собою план використання активів, які повертаються через відносно тривалий час (понад один рік).

3. Акумуляція грошових коштівпокликана віднайти можливості для концентрації необхідного обсягу грошових коштів для виконання цілей і завдань корпорації. Зокрема, коли необхідні обсяги фінансових ресурсів перебувають у розпорядженні корпорації, але вони розсереджені по численних каналах і не можуть бути опера­тивно залучені. Така ситуація свідчить перш за все про недоліки фінансового планування і організації фінансової діяльності корпорації.

4. Управління грошовими коштамипередбачає, що фінансові ресурси, акумульовані для виконання цілей і задач корпорації, мають бути легко керовані. Ефективність фінансового менеджменту може стати проблематичною, якщо фінансові менеджери не в змозі справляти дійові управлінські впливи на акумульовані грошові кошти, які мають бути максимально піддатливі впливу менеджменту.

5. Залучення грошових коштівпокликане забезпечити необхідний обсяг фінансових ресурсів за умов їх нестачі для виконання намічених цілей і завдань. Фінансові менеджери в цій функції вишукують можливості для тимчасового запозичення власних або інших грошових коштів. Таке залучення може бути здійснено шляхом одержання грошових коштів у кредит, випуску цінних паперів тощо. Джерелом можуть бути тимчасово вільні фінансові ресурси інших корпорацій.

6. Аудит являє собою сферу, що охоплює, крім безпосереднього контролю фінансово-господарських документів, і реалізацію контролю як такого. Неадекватні витрати, що можуть виникнути в ре­зультаті діяльності корпорації, характеризують практично гаранто­ваний шлях до фінансового краху. Тому головним завданням внутрішнього аудиту є нагляд за витратами корпорації і встановлення меж їх адекватності. Внутрішній і зовнішній аудит - найважливіша функція фінансо­вого менеджменту, що дозволяє оперативно володіти інформацією про рух фінансових ресурсів, про їх утворення і використання, про обґрунтованість і законність здійснюваних операцій і, в кінцевому рахунку, про здоров'я фінансів корпорації. Це дозволяє ефективно здійснювати управлінський вплив на фінанси і керувати корпорацією допомогою фінансів.

7. Функція управління податкамипотребує найпильнішої уваги
фінансового менеджменту. Стратегія корпоративного розвитку, яка базується на збільшенні прибутку, наштовхується на перепону у вигляді податків. Оподаткування високих доходів засновується на збільшенні абсолютних сум, що вилучаються з цих доходів. Метою функції управління податками є їх мінімізація з використанням ви­ключно законних методів.Спеціальні способи мінімізації розмірів податків дають можли­вість досягти функціонування корпорації з мінімальними «втрата­ми» прибутку, які відчужуються до державного або місцевого бю­джету.

8. У функції консультуванняменеджери вищої ланки не є єдиними консультантами. Консалтингові послуги можуть надавати незалежні експерти, які спеціалізуються в галузі фінансів корпорацій, незалежні консалтингові фірми тощо. Але головними джерелами інформації про фінансовий стан корпорації є фінансові менеджери.

Для вирішення конкретних задач фінансового менеджменту застосовується ряд спеціальних систем і методів фінансового аналізу, який представляє собою процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості і забезпечення ефективного розвитку.

Прийняттю управлінських рішень сприяє застосування наступних методів фінансового аналізу:

- горизонтальний аналіз;

- вертикальний аналіз;

- порівняльний аналіз;

- аналіз коефіцієнтів;

- інтегральний аналіз.

Горизонтальний (або трендовий) фінансовий аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників в часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників фінансової звітності за певну кількість періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда). У фінансовому менеджменті найбільшого розповсюдження отримали наступні види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

- зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду (наприклад, з показниками попереднього місяця, кварталу, року);

- зіставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року (наприклад, показників другого кварталу звітного періоду з аналогічними показниками другого кварталу попереднього року). Цей вид горизонтального фінансового аналізу застосовується на підприємствах з яскраво вираженими сезонними особливостями господарської діяльності;

- зіставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу є виявлення тенденції зміни окремих показників, що характеризують результати фінансової діяльності підприємства (визначення лінії тренда в динаміці).

Всі види горизонтального (трендового) фінансового аналізу доповнюються зазвичай дослідженням впливу окремих чинників на зміну відповідних результативних її показників.

Вертикальний (або структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розкладанні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види вертикального (структурного) аналізу:

- структурний аналіз активів. В процесі цього аналізу визначаються питома вага оборотних і необоротних активів; елементний склад оборотних активів; елементний склад необоротних активів; склад активів підприємства за рівнем ліквідності; склад інвестиційного портфеля тощо. Результати цього аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства;

- структурний аналіз капіталу. В процесі цього аналізу визначаються питома вага власного і позикового капіталу, що використовується підприємством; склад позикового капіталу, що використовується, за періодами його надання (коротко– і довгостроковий позиковий капітал); склад позикового капіталу, що використовується, за його видами (банківський кредит; товарний або комерційний кредит тощо). Результати цього аналізу використовуються в процесі оцінки ефекту фінансового левериджа (вплив на рівень рентабельності власного капіталу зміни співвідношення між власними та позиковими коштами, що використовуються підприємством), визначення середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позикових фінансових ресурсів тощо;

- структурний аналіз грошових потоків. В процесі цього аналізу у складі загального грошового потоку виділяють грошові потоки по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності підприємства; у складі кожного з цих видів грошового потоку більш глибоко структуруються надходження і витрати коштів, склад залишків грошових активів за окремими його елементах.

Порівняльний фінансовий аналіз базується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень порівнюваних показників. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види порівняльного фінансового аналізу:

- порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і середньогалузевих показників. В процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилення основних результатів фінансової діяльності даного підприємства від середньогалузевих з метою оцінки своєї конкурентної позиції по фінансових результатах господарювання і виявлення резервів подальшого підвищення ефективності діяльності;

- порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і підприємств–конкурентів. В процесі цього аналізу виявляються слабкі сторони фінансової діяльності підприємства з метою розробки заходів щодо підвищення його конкурентної позиції на конкретному регіональному ринку;

- порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць і підрозділів даного підприємства (його „центрів відповідальності”). Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки і пошуку резервів підвищення ефективності фінансової діяльності внутрішніх підрозділів підприємства;

- порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників. Такий аналіз складає основу моніторингу поточної фінансової діяльності, що організовується на підприємстві. В процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилення звітних показників від планових (нормативних), визначаються причини цих відхилень і вносяться рекомендації по коректуванню окремих напрямів фінансової діяльності підприємства.

Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. У фінансовому менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнти майнового стану підприємства;

- коефіцієнти ділової активності підприємства;

- коефіцієнти рентабельності підприємства;

- коефіцієнти фінансової стійкості підприємства;

- коефіцієнти оцінки ліквідності підприємства;

- коефіцієнти, що характеризують позицію підприємства на ринку цінних паперів.

Відносні показники майнового стану дають змогу визначити зміну частки обігових коштів у оборотних активах та у валюті балансу; частку коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу; рівень фізичного та морального зносу основних засобів, ступінь їх оновлення; частку фінансових (портфельних) інвестицій у валюті балансу; співвідношення обігових і необігових коштів.

Розрахунок, аналіз та оцінка коефіцієнтів ділової активності дозволяють визначити та охарактеризувати швидкість обертання активів та капіталу підприємства.

  1. Аналіз руху фінансових ресурсів

 

Фінансовий аналіз як метод фінансового менеджменту передба­чає вивчення такого важливого питання, як рух фінансових ресур­сів корпорації. Проблеми формування і використання фінансових ресурсів корпорації можуть виступати як індикатор її сталості. Рух фінансових ресурсів корпорації може характеризувати як позитив­ні, так і негативні тенденції її розвитку. Показниками, що можуть бути використані в аналітичній роботі, є коефіцієнти і співвідно­шення (кореляції).

Аналіз фінансових коефіцієнтів і співвідношень використовуєть­ся для оцінки загального фінансового становища корпорації. Такий аналіз допомагає аналітикам та інвесторам визначити, чи не загрожує корпорації банкрутство, і порівняти дану корпорацію з іншими корпораціями тієї самої галузі або з її конкурентами. Інвестори ко­ристуються фінансовими коефіцієнтами і співвідношеннями для оцінки діяльності корпорації та динаміки її розвитку.

Фінансові коефіцієнти і співвідношення використовуються бан­ками для визначення ступеня надійності корпорації при видачі їм грошових позичок та для встановлення обсягів цих позичок.

Всередині корпорації фінансові коефіцієнти і співвідношення використовуються відповідними службами для контролю за прове­денням операцій і визначення їх ефективності. При цьому здійсню­ється порівняння поточних коефіцієнтів корпорації з аналогічними за більш ранні проміжки часу, а також з коефіцієнтами інших конкуруючих корпорацій.

Аналіз руху грошових коштів проводиться прямим і непрямим методом.

Аналіз грошових коштів прямим методомдозволяє оцінити лік­відність підприємства, оскільки детально розкриває рух грошових коштів на рахунках, що дає можливість робити оперативні виснов­ки відносно достатності коштів для сплати по рахунках поточних зобов'язань, а також про можливість здійснення інвестиційної дія­льності. Недолік даного аналізу в тому, що він не розкриває взаємо­зв'язок одержаного фінансового результату і зміни величини гро­шових коштів на рахунках корпорації.

Непрямий метод- це такий метод, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригується з урахуванням операцій не гро­шового характеру, відстрочень, нарахувань минулих років, майбут­ніх надходжень чи платежів, статей доходів і витрат, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

До основних формалізованих методів аналізу руху грошових ко­штів включають розрахунки відповідних коефіцієнтів, серед яких виділяють:

- коефіцієнт достатності чистого грошового потоку:

(3.1)

 

 

де – коефіцієнт достатності чистого грошового потоку корпорації в періоді, що розглядається;

- чистий грошовий потік;

- сума виплат основного боргу по довго- і короткострокових кредитах і позиках підприємства;

- сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів корпорації;

- сума дивідендів (відсотків), виплачених власникам корпо­рації (акціонерам) на вкладений капітал (акції, паї тощо).

- коефіцієнт ліквідності грошового потоку:

, (3.2)

 

де - коефіцієнт ліквідності грошового потоку корпорації в період, що розглядається;

- сума валового позитивного грошового потоку (надхо­дження грошових коштів);

- сума залишку грошових активів корпорації на кінець пері­оду, що розглядається;

- сума залишку грошових активів корпорації на початок пе­ріоду, що розглядається;

- сума валового негативного грошового потоку (витрачання грошових коштів).

- коефіцієнт ефективності грошового потоку:

 

, (3.3)

 

де КЕгп – коефіцієнт ефективності грошового потоку.

- коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в пері­оді, що розглядається:

 

, (3.4)

де КРЧГП - коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку в періоді, що розглядається;

Дв - сума дивідендів (відсотків), виплачених власникам корпора­ції на вкладений капітал;

∆РІ - сума приросту реальних інвестицій корпорації в період, що розглядається;

∆ФІд,- сума приросту довгострокових фінансових інвестицій ко­рпорації в періоді, що розглядається.

Отже, фінансові показники і коефіцієнти корпорації виступають як важливий інструмент аналізу руху фінансових ресурсів. Викори­стання фінансових коефіцієнтів і співвідношень застосовується як всередині корпорації дія аналізу поточних і стратегічних цілей фі­нансового менеджменту, так і зовнішніми аналітиками для незале­жної та об'єктивної оцінки становища корпорації на ринку, її кон­курентоспроможності тощо. При цьому коефіцієнти і співвідно­шення є відкритими даними, що публікуються в річних звітах кор­порацій, або можуть бути розраховані на основі таких даних.

 

  1. Витрати корпорації, їх склад. Виручка (дохід) організації. Цінова політика корпорації та її вплив на виручку від реалізації продукції

 

У процесі господарської діяльності підприємства виникає комплекс грошових та інших витрат, які можуть бути вира­жені у грошовій формі.

Витрати можуть бути явними (вираженими у кількісних показниках) і неявними (такі, як витрати праці власника під­приємства, які кількісно не визначені). Явні витрати підпри­ємства є бухгалтерськими, неявні - економічними.

З огляду на економічний склад і призначення ви­трати поділяються на кілька груп:

1) витрати на відтворення основного і оборотного капіталу. Вони пов'язані із створенням, реконструкцією, розширенням основного і оборотного капіталів, здійснюються за рахунок вла­сних коштів підприємства і прибутку;

2) витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Вони пов'язані з використанням основного, оборотного капіталу і трудових ресурсів на відповідні цілі. Відшкодо­вуються з виручки від реалізації продукції, робіт, послуг;

3) витрати на соціально-культурні програми. Вони включа­ють у себе витрати на підвищення кваліфікації робітників, під­готовку кадрів, побутові послуги робітникам. Відшкодовуються за рахунок власних коштів підприємства і прибутку.

Усі витратипідприємства поділяються за елемента­ми витрат, що входять до собівартості, на:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизаційні відрахування;

- інші витрати.

Вибір форми обліку витрат здійснюється підприємством самостійно.

За джерелами покриття витрати поділяються на витрати за рахунок:

- власних і залучених джерел;

- бюджетних коштів;

- кредитних (позичених) ресурсів.

Витрати, що за економічним змістом та призначенням відносяться на виробництво і реалізацію продукції (робіт, по­слуг), є собівартістю. Відповідно у планових розрахунках ви­користовуються показники таких видів собівартості продукції:

- цехової, яка складається з витрат за центрами відповідальності;

- виробничої, яка включає сукупність усіх витрат, пов'язаних з виготовленням продукції (робіт, послуг);

- торговельної, яка поєднує всі витрати на збут продукції (робіт, послуг);

- повної, що включає витрати на виробництво і реалізацію
продукції (робіт, послуг).

Крім того, усі витрати поділяються на:

- умовно-постійні (що не залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг) і умовно-змінні (що зале­жать від даних обсягів);

- поточні і капітальні;

- основні і допоміжні (накладні);

- нормовані і ненормовані.

Витрати у бухгалтерському обліку визнаються у тому звіт­ному періоді, в якому вони мали місце.

За звичайними видами діяльності визнають витрати, пов'язані з виготовленням та продажем продукції, придбанням та продажем товарів. До них також належать витрати, здійс­нення яких пов'язано з виконанням робіт, наданням послуг. Витрати за звичайними видами діяльності формуються з:

- витрат, пов'язаних з придбанням сировини, матеріалів, товарів та інших матеріально-виробничих запасів;

- витрат, що виникають безпосередньо у процесі перероб­ки (доробки) матеріально-виробничих запасів для виробницт­ва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх продажу;

- витрат, що виникають у процесі продажу (перепродажу) товарів (витрати на утримання та експлуатацію основних за­собів та інших необоротних активів, а також на утримання їх у належному стані);

- комерційних витрат;

- управлінських витрат.

При формуванні витрат із звичайних видів діяльності по­винно бути проведено їх групування з таких елементів ви­трат:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація;

- інші витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій); втрати від зменшення корисності необоротних активів; втрати від безоплатної передачі необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайними витратами вважають втрати, що виникають як наслідок надзвичайних обставин господарської діяльності (стихійного лиха, пожежі, аварії, націоналізації тощо). Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.

Виручкою (доходом) організації (підприємства)визна­ється збільшення економічних вигод у результаті надходжен­ня активів і погашення зобов'язань, що призводять до збіль­шення капіталу цієї організації (підприємства), за винятком вкладів учасників (власників майна).

Виручка складається з таких груп доходів:

- дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- інші операційні доходи;

- фінансові доходи;

- інші доходи;

- надзвичайні доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" - це загальний доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Організації, основною діяльністю яких є торгівля цінними паперами, у цій статті відображають вартість, за якою реалізовано цінні папери, та суму винагороди за виконання інших операцій, пов'язаних з розміщенням, купівлею і продажем цінних паперів.

Інші операційні доходи - це сума інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): доход від операційної оренди активів; доход від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, раніше списаних як безнадійні); доход від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), одержані гранти, асигнування тощо.

Дохід від участі в капіталі – це дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі. Метод участі в капіталі – метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Інші фінансові доходи показуються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

Інші доходи - це доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Надзвичайними доходами вважають надходження, що виникають внаслідок надзвичай­них обставин господарської діяльності (стихійного лиха, по­жежі, аварії, націоналізації тощо): страхове відшкодування, вартість матеріальних цінностей, що залишилися від списан­ня активів, які не підлягають відновленню.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня продукція (товари, послуги) регулярно знаходить на ринку своїх споживачів (покупців), передається їм, і від покупців надходять кошти у вигляді грошового еквівалента вартості продукції. Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже­релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кін­цевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства, тому фінансова служба зобов'язана забезпечити повне й рівномірне надходження її від покупців. Це потребує встановлення фінансового контролю за ритмічністю виробництва, дотриманням графіка відвантаження готової продукції, одержанням платіжних документів, своєчасним переданням їх покупцям або в банк — залежно від форми розрахунків, які встановлені в договорах.

Для організації цієї роботи фінансовій службі важливо налагодити постійні організаційно-інформаційні контакти з виробничими і функціональними підрозділами підприємства, передусім — з плановим, виробничим відділами і з відділом збуту.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізо­ваної продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асорти­менту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі влас­тивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фік­совані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції за­лежить від рівня прейскурантних цін.

Фактори, що впливають на розмір виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) можна поділити на 3 групи:

- фактори в сфері виробництва (обсяг виробництва, кількість продукції, асортимент продукції, ритмічність випуску тощо);

- фактори в сфері обігу (ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, строки документообігу, форми розрахунків, рівень цін тощо);

- фактори, які не залежать від діяльності підприємства (порушення строків договорів постачальниками товарно-матеріальних цінностей, недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна оплата продукції покупцями).

Цінова політика є одним з ключових методів управління виручкою від реалізації, який забезпечує найбільш важливі пріоритети виробничого й науково-технічного розвитку під­приємства (корпорації).

Цінова політика- це дієвий інструмент укріплення по­зицій підприємства на товарному ринку. Встановлюваний у процесі розробки цінової політики рівень цін на продукцію (роботи, послуги) має безпосередній вплив на величину виру­чки від реалізації і прибутку.

Процес безпосередньої розробки цінової політики включає такі етапи:

1) вибір ключових цілей формування цінової політики;

2) оцінка рівня цін на продукцію;

3) оцінка потенціалу й особливостей товарного ринку;

4) диференціація цінової політики в розрізі видів продукції і витрат виробництва;

5) вибір моделі побудови цін на окремі види продукції;

6) розробка конкретного рівня цін на товари (послуги);

7) формування методики своєчасного коригування цін.

При визначенні цін на продукцію підприємству доці­льно враховувати такі фактори:

- рівень споживчого попиту на цю продукцію;

- еластичність попиту, що склався на ринку на дану про­дукцію;

- можливу реакцію ринку на зміну виробництва конкрет­них товарів;

- заходи державного регулювання цін (наприклад, на продукцію монополістів).

Для встановлення цін на продукцію використову­ють такі методи:

1. Витратний метод («витрати + прибуток»).

Ціна (Ці) обчислюється за формулами:

 

Ц1 = С + П, (3.5)

 

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника продукції); С — собівартість продукції; П — прибуток.

 

Ц2 = С + П + ПДВ, (3.6)

 

де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість.

 

Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ, (3.7)

 

де — Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; АЗ — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

 

Ц4 = С + П + АЗ +ПДВ + ТН, (3.8)

 

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходяч



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.239.91 (0.017 с.)