Тема 5. Управління капіталом корпорації

 

1. Власний капітал. Політика формування власного капіталу, її етапи.

2. Оцінка окремих елементів власного капіталу.

3. Дивідендна політика корпорацій.

4. Склад позикового капіталу та оцінка вартості його залучення.

Основні терміни і поняття:власний капітал, етапи політики формування власного капіталу, оцінка вартості залучення власного капіталу, емісійна політика, теорії дивідендної політики, форми виплати дивідендів, оцінка вартості залучення позикового капіталу

1. Власний капітал. Політика формування власного капіталу, її етапи

Політика формування власних фінансових ресурсів (ВФР) спрямована на забезпечення самофінансування корпо­рації. Вона включає в себе такі основні етапи:

1) аналіз формування й використання ВФР у базисному періоді;

2) визначення загальної потреби у ВФР на майбутній (про­гнозований) період (квартал, рік);

3) оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел;

4) використання максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

5) оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування ВФР.

Розкриємо більш детально зміст кожного етапу.

Перший етап. Метою аналізу формування ВФР у базовому періоді є визначення фінансового потенціалу для майбутнього розвитку корпорації. На першій стадії аналізу вивчають: відповідність темпів приросту прибутку і власного капіталу темпам приросту активів (майна) і обсягу продажу; динаміку питомої ваги власних джерел у загальному обсязі фінансових ресурсів. Доцільно порівняти ці параметри за ряд періодів. Оптимальне співвідношення між ними складає:

 

Т_п > Твп > Твк > Та > 100%,(5.1)

 

де Тп - темп росту прибутку, %;

Твп - темп росту виручки (нето) від продажу товарів, %;

Твк - темп росту власного капіталу, %;

Та - темп росту активів, %.

На другій стадії аналізу досліджують співвідношення між внутрішніми і зовнішніми джерелами формування ВФР, а також вартість (ціну) залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третій стадії аналізу оцінюють достатність ВФР, сформованих у базисному періоді. Критерієм такої оцінки висту­пає коефіцієнт самофінансування (К_СФ)розвитку корпорації:

 

, (5.2)

 

 

де ВФР- власні фінансові ресурси, сформовані в базисному періоді;

∆М(А) - приріст майна (активів) у прогнозованому періоді порівняно з базисним (звітним).

Другий етап: визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді.

 

 

Її визначають за формулою:

 

, (5.3)

 

де Пзфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді;

Пк - загальна потреба в капіталі на кінець прогнозовано­го періоду;

Пвк - питома вага власного капіталу у його загальній сумі на кінець прогнозованого періоду;

ВКпп - сума власного капіталу на початок періоду;

ЧПп- сума чистого прибутку, що спрямовується на по­треби в прогнозованому періоді.

Розрахункова величина включає необхідну суму ВФР, що формуються за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Третій етап: оцінку залучення капіталу з різних джерел здійснюють в розрізі його окремих елементів (акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку тощо). Результати такої оцінки служать базою для прийняття управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування ВФР, які забезпечують приріст власного капіталу.

Четвертий етап: забезпечення максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел по­требує визначення певного переліку таких джерел і їх абсолю­тного обсягу.

Основними внутрішніми джерелами є чистий прибуток і амортизаційні відрахування. На окремих етапах життєвого циклу виникає потреба у максимізації як амортизаційних від­рахувань, так і чистого прибутку.

 

АВ + ЧП →∑ВФР_mах, (5.4)

 

де АВ і ЧП - прогнозовані обсяги амортизаційних відрахувань і чистого прибутку;

∑ВФР_mах - максимальна сума ВФР,що формується за ра­хунок власних джерел.

Обсяг залучення ВФР і зовнішніх джерел (ВФРзовн) призначений покрити дефіцит тієї їхньої частини, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел. Розрахунок здійснюється за формулою:

 

, (5.5)

 

де - потреба у залученні власних фінансових ресур­сів за рахунок зовнішніх джерел;

- загальна потреба у джерелах фінансування в про­гнозованому періоді;

- обсяг власних фінансових ресурсів, які пла­нують залучити за рахунок внутрішніх джерел.

До зовнішніх фінансових джерел належать: залучення додаткового пайового капіталу учасників (засновників) господарського товариства або товариства з обмеженою відповідальністю; повторна емісія акцій тощо.

П'ятий етап: процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування ВФРбазується на та­ких критеріях:

1) мінімізація вартості (ціни) мобілізації ВФР.Якщо вар­тість ВФР за рахунок зовнішніх джерел значно перевищує прогнозовану величину залучення позикових коштів (обліга­ційних позик і банківських кредитів), то слід відмовитися від такого їх формування;

2) збереження управління корпорацією її першими засно­вниками (власниками), якщо воно є достатньо ефективним. Збільшення додаткового пайового капіталу або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Ефективність розробленої політики формування ВФРможна оцінити за допомогою коефіцієнта стійкого економічного зростання (Ксер):

 

, (5.6)

 

де ∑Д - сума дивідендів, сплачуваних акціонерам;

ВК - середня вартість власного капіталу;

ЧП – ∑ Д - реінвестований чистий прибуток. Показник характеризує стійкість і перспективи розвитку корпорації, тобто такими темпами в середньому збільшується її економічний потенціал (при порівнянні даного коефіцієнту в динаміці за ряд періодів).

 

1. Оцінка окремих елементів власного капіталу

Поелементна оцінка вартості власного капіталу сприяє зміцненню фінансової стійкості корпорації на основі вибору найбільш недорогих джерел його залучення.

Механізм поелементної оцінки власного капіталу корпорації-емітента має такі складові:

по-перше, розрахунок вартості власного капіталу, використовуваного у звітному періоді. Його визначають за формулою:

 

, (5.7)

 

де ВКвз - вартість використовуваного власного капіталу у звітному періоді, %;

ЧПз - сума чистого прибутку, виплаченого акціонерам у процесі його використання;

ВК- середня величина власного капіталу у звітному періоді.

Процес управління вартістю даного елемента власного капіталу здійснюється перш за все у поточній (звичайній) дія­льності. Відповідно вартість використовуваного капіталу у майбутньому (прогнозованому) періоді може бути встановлена за формулою:

 

, (5.8)

 

де ВКвп- вартість використовуваного власного капіталу в майбутньому періоді, %;

І - прогнозований індекс зростання виплат з чистого при­бутку по корпорації в цілому, долі одиниці.

Як вже зазначалося, вартість нерозподіленого прибутку прирівнюють до ціни використовуваного власного капіталу у майбутньому періоді:

 

,(5.9)

 

де Внп- вартість нерозподіленого прибутку, %.

Якщо вартість використовуваного власного капіталу в майбутньому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в тому ж періоді ідентичні, то при оцінці середньозваженої вар­тості капіталу (WACC) у плановому періоді дані елементи капі­талу можна розглядати як єдиний елемент, тобто включати до оцінки із загальною сумованою питомою вагою.

По-друге, вартість додатково залученого акціонерного ка­піталу розраховується в процесі оцінки окремо - за звичай­ними і привілейованими акціями, оскільки норма дивіденду, що передбачається за ними, неоднакова.

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії звичайних акцій потребує наявності таких показників:

1) суми довгострокової емісії звичайних акцій;

2) суми дивіденду, виплаченого у звітному періоді на одну звичайну акцію;

3) планового індексу зростання виплат чистого прибутку акціонерам у формі дивідендів;

4) прогнозованих витрат за емісією звичайних акцій.

У процесі залучення даного виду власного капіталу слід ураховувати, що за вартістю він є більш дорогим, оскільки витрати на його обслуговування не знижують оподатковува­ний прибуток, а фінансовий ризик найбільш високий, оскіль­ки ця частина акціонерного капіталу при банкрутстві акціо­нерного товариства захищена найменше.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, який залучають за рахунок емісії звичайних акцій (ВКза), рекомендують здій­снювати за формулою:

 

, (5.10)

 

де ВКза- вартість власного капіталу, що залучають за раху­нок випуску звичайних акцій, шт.;

Кза - кількість додатково випущених звичайних акцій, шт.;

Дза - сума дивіденду, що припадає на одну звичайну ак­цію у звітному періоді, грн.;

І - плановий індекс зростання дивідендів з чистого при­бутку акціонерам;

∑ВК_ЗА- сума власного (акціонерного) капіталу, що залуча­ють за рахунок випуску звичайних акцій;

В_Е - витрати з емісії звичайних акцій щодо загальної су­ми емісії акції, долі одиниці.

Вартість залучення додаткового капіталу за допомогою емісії привілейованих акцій визначають з урахуванням фік­сованого розміру дивідендів, що встановлюються загальними зборами акціонерів або Радою директорів акціонерного това­риства. Саме в цьому і полягає схожість даної частини акціонерного капіталу із залученням позикових коштів. Різниця між ними полягає в тому, що витрати на обслуговування бор­гу у процентах відносять на витрати товариства, які обліко­вуються у податковому обліку окремо від витрат на виробництво і збут продукції. Дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюють за рахунок чистого прибутку. Поряд з виплатою дивідендів до витрат товариства відносять емісійні витрати з випуску акцій.

Виходячи з цих особливостей, вартість додатково залуче­ного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визна­чають за формулою:

 

, (5.11)

 

де ВКпа- вартість власного капіталу, що залучають за допо­могою привілейованих акцій, %;

Дпа - сума дивідендів, передбачених до виплати відповід­но до контрактних зобов'язань акціонерного товариства;

∑ВКпа - вартість власного капіталу, що залучають за до­помогою привілейованих акцій;

Be - емісійні витрати, виражені в частках одиниці щодо до загальної суми емісії.

Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок емісії акцій пов'язаний з великими труднощами і високим ризиком для емітента. Це потребує високої кваліфікації фінансового директора (головного фінансового мене­джера), який відповідає за цей процес.

Управління ціною (вартістю) власного капіталу потребує від корпорації розробки й реалізації зваженої емісійної і диві­дендної політики.