Інвестиційна політика корпорації



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інвестиційна політика корпорації



Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії. Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

Інвестиційна політика підприємства передбачає:

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Розробка напрямків інвестиційної діяльності підприємства базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді і покликана вирішувати наступні задачі:

- визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною направленістю діяльності підприємства, його розмірами, стадією його життєвого циклу і рядом інших умов;

- визначення галузевої направленості інвестиційної діяльності. Ця задача вирішується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність;

- визначення регіональної направленості інвестиційної діяльності. Така задача вирішується підприємствами з регіональною диверсифікацією діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. В процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і в розрізі окремих форм інвестиційної діяльності ("інвестиційний клімат"); аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що визначають її; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найповніше відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства для оновлення складу діючих її видів; проводиться детальна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (дохідності). При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, які забезпечують найбільшу ефективність.

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які при інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних господарських операціях. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позичкового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід завчасно прогнозувати, як вплинуть фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю, на дохідність, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їх інвестиційної привабливості для підприємства. Це буде вимагати прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм і реінвестування капіталу. З цією ціллю по кожному об'єкту інвестування повинен бути оцінений ступінь його майбутньої ліквідності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування по критерію їх ліквідності. При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільшу ліквідність.

7. Визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел. Всі напрямки і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів,що формуються ним. Інвестиційні ресурси представляють собою всі види грошових і інших активів, що залучаються для здійснення вкладів в об'єкти інвестування. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачуваних об'ємах; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на грошовому ринку визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позичкового капіталу. В процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і залучених фінансових засобів, а також диверсифікація залучених джерел фінансування інвестицій з ціллю попередження зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в майбутньому періоді.

8. Формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства. З врахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих і об'єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їх інвестиційних ризиків і високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфелю визначаються принципи його і формування з врахуванням фінансового менталітету керівництва, а потім кожен об'єкт інвестування, який відбирається в нього, оптимізується по співвідношенню рівня дохідності, інвестиційного і ризику і ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного портфелю проводиться його оцінка і оптимізація по перерахованих критеріях в цілому. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позичкового капіталу; нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.

В процесі формування інвестиційної політики підприємства, як правило, виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2)фінансові інвестиції;

3)інноваційні інвестиції.

Реальні інвестиції є в даний час основним напрямком інвестиційної діяльності підприємства. Вони представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних засобів підприємства.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Інноваційні інвестиції представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства.

  1. Джерела фінансування капітальних вкладень

Під капітальними вкладеннями розуміють сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До складу капіталовкладень включаються витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

- по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

- по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) залучені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру­дових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

 

 

 

 

Рис. 6.1. Джерела фінансування капітальних вкладень

 

 

Власні фінансові ресурси включають внески засновників під­приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фон­дів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництвіє джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та фор­мування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно вра­ховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальної перехідної заборгованості робітникам та службовцям по заробітній платі; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збі­льшення потреби в коштах.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначається за формулою:

 

, (6.1)

 

де М - мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів;

О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «–» — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадженнявключають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт утворюється в результаті здійснення заходів щодо зниження планової собівартості будівництва.

Залучені коштивикористовуються підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До залучених коштів належать: банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних фондів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об’єкти включено до цільової компле­ксної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об’єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об’єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об’єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об’єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших потрібних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюються після завершення робіт на об’єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об’єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

 

  1. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Інвестиційний проект представляє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, в якому в загальноприйнятій послідовності висвітлюються основні характеристики проекту і фінансові показники, пов’язані з його реалізацією.

Для невеликих інвестиційних проектів, що фінансуються підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обґрунтування здійснюється по скороченому колу розділів і показників. Таке обґрунтування може містити лише мету здійснення інвестиційного проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових ресурсів, показники ефективності інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.

Для середніх і великих інвестиційних проектів, фінансування реалізації яких намічається за рахунок зовнішніх джерел, необхідне повномасштабне обґрунтування за відповідними національними і міжнародними стандартами. Таке обґрунтування інвестиційних проектів підпорядковане певній логічній структурі, яка носить уніфікований характер в більшості країн з розвинутою ринковою економікою (відхилення від цієї загальноприйнятої структури спричиняються лише галузевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).

Відповідно до рекомендацій ЮНІДО (Організації Об’єднаних Націй з Промислового Розвитку) інвестиційний проект повинен містити наступні основні розділи:

1. Коротка характеристика проекту (або його резюме). В цьому розділі містяться висновки з основних аспектів розробленого проекту після розгляду всіх альтернативних варіантів, коли концепція проекту, її обґрунтування і форми реалізації вже визначені. Ознайомившись з цим розділом, інвестор повинен зробити висновок про те, чи відповідає проект спрямованості його інвестиційної діяльності і інвестиційної стратегії, чи відповідає він потенціалу його інвестиційних ресурсів, чи влаштовує його періоду реалізації проекту і термін окупності вкладеного капіталу і т.п.

2. Передумови і основна ідея проекту. В цьому розділі перераховуються найбільш важливі параметри проекту, які служать визначальними показниками для його реалізації; розглядається регіон розташування проекту в ув’язці з ринковим і ресурсним середовищем; приводиться графік реалізації проекту і характеризується його ініціатор.

3. Аналіз ринку і концепція маркетингу. В ньому відображаються результати маркетингових досліджень, обґрунтовується концепція маркетингу і розробляється проект його бюджету.

4. Сировина і поставки. Цей розділ містить класифікацію видів сировини і матеріалів, що використовуються; обсяг потреби в них; наявність основної сировини в регіоні і забезпеченість нею; програму поставок сировини і матеріалів і пов’язані з ними витрати.

5. Місце розташування, будівельна ділянка і навколишнє середовище. В цьому розділі детально описуються місце розташування проекту; характер природного навколишнього середовища; ступінь дії на неї при реалізації проекту; соціально – економічні умови в регіоні і інвестиційний клімат; стан виробничої і комерційної інфраструктури; вибір будівельної ділянки з урахуванням розглянутих альтернатив; оцінка витрат з освоєння будівельної ділянки.

6. Проектування і технологія. Цей розділ повинен містити виробничу програму і характеристику виробничої потужності підприємства; вибір технології і пропозиції по її придбанню або передачі; докладне планування підприємства і основні проектно – конструкторські роботи; перелік необхідних машин і устаткування і вимоги до їх технічного обслуговування; оцінку пов’язаних з цим інвестиційних витрат.

7. Організація управління. В цьому розділі наводиться організаційна схема і система управління підприємством; обґрунтовується конкретна організаційна структура управління по сферах діяльності і центрам відповідальності; розглядається докладний бюджет витрат, пов’язаних з організацією управління.

8. Трудові ресурси. Цей розділ містить вимоги до категорій і функцій персоналу; оцінку можливостей його формування в рамках регіону; організацію набору; план навчання працівників і оцінку пов’язаних з цим витрат.

9. Планування реалізації проекту. В цьому розділі обґрунтовуються окремі стадії здійснення проекту; наводиться графік його реалізації; розробляється бюджет реалізації проекту.

10. Фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій. Цей розділ містить фінансовий прогноз і основні види фінансових планів; сукупний обсяг інвестиційних витрат; методи і результати оцінки ефективності інвестицій; оцінку інвестиційних ризиків.

Ключовий етап у процесі прийняття інвестиційних рішень - оцінка ефективності реальних інвестицій (капітальних вкла­день). Від обґрунтованості такої оцінки залежать строки пове­рнення вкладених коштів і перспективи розвитку корпорації.

Методи, які використовуються при аналізі інвестиційної діяльності підприємств, можна поділити на дві групи в залежності від того, враховується чи не враховується параметр часу:

а) засновані на дисконтованих оцінках;

б) засновані на облікових оцінках.

Методи,засновані на дисконтованих оцінках:

1. Метод розрахунку чистої теперішньої вартості (Net Present Value - NPV).

В основу даного методу покладено завдання основної цільовоїустановки, яка визначається власниками компанії, – підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої є її ринкова вартість. Метод заснований на зіставленні величини інвестиції (ІС) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, які генеруються протягом планового терміну. Оскільки приплив грошових коштів розподілений в часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнту r. Цей коефіцієнт інвестор встановлює самостійно, виходячи з щорічного проценту повернення, який він бажає (або може) отримати на інвестований ним капітал.

Якщо існує прогноз, що інвестиція (ІС) буде генерувати протягом n років річні доходи в розмірі P1, P2, ...Рn, то відповідно загальна накопичена величина дисконтованих доходів(Present Value - PV) та чиста теперішня вартість (NPV) розраховуються за формулами:

 

, (6.2)

 

де PV - загальна накопичена величина дисконтованих доходів;

Pn – дохід по інвестиції у відповідному періоді n;

r – коефіцієнт дисконтування, який встановлюється інвесторм, виходячи з щорічного проценту повернення, який він бажає (або може) отримати на інвестований ним капітал;

n – порядковий номер періоду.

, (6.3)

де NPV – чиста теперішня вартість;

IC – сума інвестиції.

 

Якщо:

NPV > 0, то проект потрібно прийняти;

NPV < 0, то проект потрібно відхилити;

NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

2. Метод розрахунку коефіцієнту рентабельності інвестиції (Profitability Index – PІ). Коефіцієнт рентабельності (PI) розрахо­вується за формулою:

 

, (6.4)

Якщо:

PI > 0, то проект потрібно прийняти;

PI < 0, то проект потрібно відхилити;

PI = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

На відміну від чистої теперішньої вартості індекс рентабельності – це відносний показник, який характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто показує ефективність вкладень: чим більше значення цього показника, тим вища віддача кожної гривні, інвестованої в даний проект. Завдяки цьому, критерій РІ дуже зручний при виборі одного проекту із ряду альтернативних, які мають приблизно однакові значення чистої теперішньої вартості (у випадку, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій, то очевидно, що вигідніший той з них, який забезпечує більшу ефективність вкладень).

3. Метод розрахунку внутрішньої ставки доходу (Internal Rate of IRR). Під внутрішньою ставкою доходу інвестиції (синоніми: внутрішня норма прибутку, внутрішня окупність) розуміють значення коефіцієнту дисконтування r, при якому чиста теперішня вартість (NPV) проекту дорівнює нулю:

IRR = r, при якому NPV = ƒ (r) = 0.

Іншими словами, якщо позначити IC = Р0, то IRR знаходять з рівняння:

 

, (6.5)

 

Зміст розрахунку внутрішньої ставки доходу при аналізі ефективності інвестицій, що плануються, як правило, полягає в наступному: IRR показує очікувану доходність проекту і відповідний, максимально допустимий, відносний рівень витрат, які можуть бути пов’язані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення внутрішньої ставки доходу (IRR) показує верхню межу рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект збитковим.

Економічний зміст критерію внутрішньої ставки доходу (IRR) полягає в наступному: підприємство може приймати будь–які інвестиційні рішення, рівень рентабельності яких не нижчий поточного значення показника ціни капіталу (Cost of Capital – CC). При цьому зв’язок між ними такий.

Якщо

IRR>CC, то проект потрібно прийняти;

IRR<CC, то проект потрібно відхилити;

IRR = CC, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

Незалежно від того, з чим порівнюють внутрішню ставку доходу (IRR), зрозуміло, що проект приймають, якщо його IRR більша деякої граничної величини. Тому при стійких рівних умовах більше значення IRR, як правило, вважається переважаючим критерієм аналізу.

Методи,засновані на облікових оцінках:

1.Метод визначення терміну окупності інвестицій (Payback Period –PP). Цей метод є одним з найпростіших і широко розповсюджених в світовій обліково–аналітичній практиці, не передбачає упорядкованості грошових надходжень в часі. Алгоритм розрахунку терміну окупності інвестицій (РР) залежить від рівноваги розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то термін окупності розраховують шляхом ділення одночасних затрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При отриманні дробового числа його округлюють в сторону збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то термін окупності знаходять прямим підрахунком кількості років, протягом яких інвестиція буде погашена кумуля­тивним доходом. Загальна формула розрахунку показника терміну окупності інвестицій (РР) має вигляд:

PP = min n, при якому , (6.6)

Нерідко показник терміну окупності інвестицій (РР) розраховують точніше, тобто розглядають і дрібнішу частину року; при цьому передбачають, що грошові потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.

2. Метод розрахунку середньої ставки доходу (Accounting Rate of Return – ARR). Цей метод має дві характерні риси: по–перше, він не передбачає дисконтування показників доходу; по–друге, доход характеризується показником чистого прибутку PN (прибуток за мінусом відрахувань до бюджету). Коефіцієнт ефективності інвестиції, який називається також обліковою нормою прибутку (ARK), розраховується діленням середньорічного прибутку (PN) на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться в процентах). Середню величину інвестиції знаходять діленням вихідної суми капітальних вкладень на 2, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації проекту, який аналізується, всі капітальні затрати будуть списані. Якщо допускається наявність залишкової або ліквідаційної вартості (RV), то її оцінка повинна бути врахована в обчисленнях. Алгоритм обчислення показника ARR наведено нижче:

, (6.7)

Де ARR – середня ставка доходу;

PN – середньорічний прибуток;

RV – залишкова (ліквідаційна) вартість проекту.

 

  1. Загальна характеристика інвестицій в оборотні активи

Ключову роль в реалізації короткострокової стратегії кор­порації займають проблеми достатності оборотних активів, механізм їх планування і поповнення, аналіз ефективності використання. Якщо не приділяти уваги короткостроковим операціям, то довгострокові фінансові стратегії не матимуть успіху.

Завдання комплексного оперативного управління оборотними активами і короткостроковими зо­бов'язаннямиє такими:

1) моделювання величини оборотних активів і факторів, що її визначають;

2) визначення планової потреби в оборотних активах;

3) вибір стратегії їх фінансування;

4) визначення політики комплексного оперативного управ­ління оборотними активами і короткостроковими зо­бов'язаннями;

5) пошук шляхів прискорення оборотності оборотних ак­тивів і підвищення рівня їх дохідності.

Управління оборотними коштами пов'язано з виробничим і фінансовим циклами. Виробничий (операційний) цикл відо­бражає проміжок часу, протягом якого оборотні кошти здійс­нюють повний оборот:

 

ОЦ = ВП + ПОдз , (6.8)

 

де ОЦ - операційний цикл, дні;

ВП - тривалість виробничого процесу, дні;

ПОдз - період оборотності дебіторської заборгованості, дні.

Фінансовий цикл (ФЦ) - це розрив між строком платежу за своїми зобов'язаннями перед постачальниками і одержання коштів від покупців (дебіторів). Іншими словами, він характе­ризує проміжок часу, протягом якого чистий оборотний капі­тал (власні оборотні кошти) здійснює повний оборот.

 

ФЦ = ОЦ - ПОкз , (6.9)

 

де ПОкз - період оборотності кредиторської заборгованості.

Зниження ОЦ і ФЦ - позити­вна тенденція.

Здійснюючи поточну господарську діяльність, підприємст­во має закуповувати сировину й матеріали, оплачувати транспортні й інші послуги, нести витрати по зберіганню ма­теріальних запасів, надавати відстрочки платежу покупцям. Тому постійно виникає потреба у ліквідних грошових коштах, тобто у власних оборотних коштах.Вони являють собою різницю між власним капіталом та необоротними активами, тобто це вільні оборотні кошти, що постійно перебу­вають в обороті корпорації. Власні оборотні кошти (ВОК) час­то називають чистим оборотним капіталом (ЧОК) або фінан­сово-експлуатаційними потребами (ФЕП). Їх мінімальна величина має становити не менше 10% загального обсягу оборот­них активів. В іншому випадку корпорація може втратити платоспроможність.

За від'ємного значення ЧОК потребу корпорації у ліквід­них коштах покривають за рахунок кредиторської заборгова­ності або короткострокових банківських кредитів.

Далі визначимо поняття поточних фінансових потреб (ПФП):

 

ПФП = ОА - ГК - КЗ, (6.10)

 

де ГК - грошові кошти;

КЗ - кредиторська заборгованість.

Іншими словами, ПФП - різниця між коштами, авансова­ними в оборотні активи (без грошових коштів) і сумою креди­торської заборгованості за товарними операціями і її загаль­ною величиною. ПФП мають безпосередній вплив на фінансо­вий стан корпорації, оскільки характеризують його потребу у короткостроковому банківському кредиті.

ПФП прийнято визначати:

1) в абсолютному виразі (формула 6.10);

2) у процентах до обороту (обсягу продажу або виручки від реалізації продукції);

3) за часом відносно обороту (в днях або місяцях).

Відносну величину ПФП визначають за формулою:

 

, (6.11)

 

де - відносна величина ПФП;

- ПФП у грошовому виразі;

- середньоденний обсяг продажу.

На величину ПФП впливають такі фактори:

1) темпи інфляції;

2) тривалість операційного і збутового циклів;

3) темпи зростання обсягу виробництва й реалізації проду­кції;

4) сезонність виробництва й реалізації продукції;

5) стан ринкової кон'юнктури;

6) величина маржинального доходу.

ПФП покривають такими способами:

- комерційний кредит, який часто супроводжується рухом векселів;

- спонтанне фінансування (знижки з ціни товару, які по­стачальник надає покупцю при скороченні строку розрахун­ків);

- факторинг (інкасування - продаж своєї дебіторської за­боргованості банкам або спеціалізованим факторським ком­паніям);

- короткостроковий банківський кредит;

- короткострокові позики, які надаються сторонніми юри­дичними особами.

 

  1. Політика управління оборотними активами та короткостроковими зобов’язаннями

Наявність у корпорації чистого оборотного капіталу ви­значає рівень ліквідності його балансу і ефективність використання оборотних активів.

Політика управління оборотними активами і коро­ткостроковими зобов'язаннями полягає у:

- виборі оптимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства;

- визначенні величини й структури джерел фінансування
оборотних активів.

Розрізняють три типи політики комплексного оперативного управління оборотними активами: агресивну, консервативну й помірну.

Ознаками агресивної політики є:

1) підприємство не обмежує збільшення обсягу оборотних активів;

2) підприємство накопичує запаси сировини, матеріалів і готової продукції, збільшує дебіторську заборгованість і вільні залишки грошових коштів на рахунках у банках.

У результаті питома вага оборотних активів у загальному обсязі майна висока (більше 50%), а період їх оборотності дов­гий (більше 90 днів). Агресивна політика здатна знизити ри­зик технічної неплатоспроможності, але не може забезпечити високу рентабельність активів. Однак у разі настання не­сприятливих умов на товарному ринку підприємство може втратити фінансову стійкість і платоспроможність.

Характерними о



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.232.88 (0.014 с.)