Фінанси як наукова дисципліна

Фінанси як наукова дисципліна

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна. Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси|місцеві (муніципальні) фінанси. У другій групі виділяють: особисті фінанси та сімейні фінанси; фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерційних організацій. Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями

Сутність фінансів, їх характерні особливості та роль

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами. Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Функції фінансів

Виділяють кілька основних функцій фінансів: розподільчу, контрольну і регулюючу, стимулюючу і відтворювальну. Розподільна функція фінансів полягає у створенні так званих основних чи первинних доходів шляхом розподілу національного доходу серед учасників матеріального виробництва. Фінансовий контроль здійснюється в процесі фінансового планування, у використанні доходної та видаткової частин бюджетної системи. Регулююча функція пов'язана з втручанням держави через державні витрати, податки, державний кредит у процес відтворення. З метою регулювання економіки використовуються також фінансове та бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів. Стимулююча функція полягає у використанні розподіленого доходу або для розширення виробництва, або для накопичень і соціальних потреб. Держава за допомогою системи фінансових важелів впливає на розвиток галузей, підприємств у ту чи іншу сторону. Відтворювальна функція забезпечує збалансованість трудових, матеріальних і грошових коштів на всіх стадіях простого і розширеного виробництва. Сприяє розвитку виробництва через зростання інвестицій. Функції фінансів здійснюються: На всіх рівнях управління економічною системою; У всіх сферах суспільного життя; На всіх рівнях економічної системи.

Фінансові категорії, їх зміст

Фінансові категорії є основними в системі пізнання фінансових відносин у їх нерозривному зв'язку з економічним розвитком суб'єктів господарювання і держави. Фінансові категорії відображають явища економічного життя і закономірності фінансових процесів, тому їх потрібно використовувати з метою збільшення економічної ефективності господарювання. Фінансові категорії пов'язані з функціями фінансів. Важливою фінансовою категорією є фінанси підприємницьких структур, які відображають різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Процеси організації та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах, до яких належать: комерційний розрахунок, господарська і фінансова незалежності, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість тощо.

Поняття фінансової системи

Фінансова система — сукупність відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, система фінансових органів та інститутів. За внутрішньою будовою фінансова система — сукупність відносно відокремлених, але взаємопов'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається із: 1) сфер — узагальнена за певною ознакою сукупність фінансових відносин; 2) ланок — відособлена частина фінансових відносин (за ознакою специфічних форм і методів фінансових відносин або за ознакою наявності окремого фонду фінансових ресурсів). За організаційною структурою — фінансова система — сукупність — фінансових органів та інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками. Внутрішня структура фінансової системи лежить в основі виділення органів управління фінансовою системою.

Характеристика сфер та ланок фінансових відносин

Центральною підсистемою фінансової системи країни є сфера державних фінансів. Вона характеризує фінансову діяльність держави і є системою грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для виконання властивих їм функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Основою державних фінансів є бюджет держави - державний та місцеві бюджети. До складу сфери державних фінансів входять фінанси державного сектора економіки, державні цільові фонди, державний кредит. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків окремих підприємств. Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств і виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки тут створюється ВВП, який е об'єктом фінансових відносин. Фінанси домогосподарств - це система економічних відносин, у результаті дії якої виникає можливість створення фондів грошових ресурсів в окремо взятому домогосподарстві. Основною метою фінансів цієї сфери є формування доходної частини бюджетів сім'ї та окремих громадян і використання цих доходів на цілі поточного споживання та накопичення. Фінансовий ринок - важлива сфера фінансової системи. За допомогою фінансового ринку мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси, здійснюється їх перерозподіл між галузями, регіонами, суб'єктами господарювання. Страхування - відокремлена ланка фінансової системи з приводу формування І використання колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне місце між суб'єктами господарювання і державними фінансами.

Історичні та економічні передумови виникнення фінансів

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (ХVІ – XVII ст.) виникають поняття: державні фінанси, державний бюджет, державний кредит. Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата існують об’єктивно як продукт економічного розвитку суспільства. Оскільки виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.

Еволюція фінансів

Розглядаючи генезис фінансів, виділяють основні етапи їх розвитку, тобто еволюцію. З'ясуємо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні ознаки у взаємозв'язку із суспільно-історичними формаціями. Перший етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку. Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету. Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів

Фінансовий контроль

Фіна́нсовий контроль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють такі його види. Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Аудит — новий вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах

Класифікація податків

Податки класифікують за такими ознаками: 1. За економічним змістом об’єкта оподаткування: - податки на доходи, - податки на споживання, - податки на майно, - податки на різні дії, - інші податки. 2. За рівнем встановлення: - загальнодержавні,- місцеві. 3. За формою оподаткування: - прямі,- непрямі. 4. За способом стягнення: - розкладні - окладні. 5. За порядком використання: - загальні,- спеціальні. 6. За платниками податків: - податки з юридичних осіб, - податки з фізичних осіб, - податки змішаного складу. 7. За ступенем врахування фінансового стану платника: - реальні,- особисті.

Податкова політика

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість. Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Бюджетний дефіцит

Під дефіцитом бюджету розуміють такі економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат. Якість самого дефіциту може бути різною: дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки.; дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду; дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень. Види державного дефіциту Циклічний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва. Структурний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення). За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований: Відкритий - офіційно визнаний у законі про бюджет; Прихований - офіційно не визнається.

Принципи страхування

Вільний вибір - стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування. Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. Страховий (майновий) інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Співстрахування страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Перестрахування — страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

Класифікація страхування

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки. Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів. Класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей: особистого страхування; майнового страхування; страхування відповідальності. Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності. Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне. Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Поняття страхового ринку

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. Страховик — це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму. При створенні страховика статутний фонд повинен бути сплачений тільки в грошовій формі. Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. її головне завдання — надання страхових послуг. За формою власності страховики можуть бути державними і приватними. За характером роботи страховики поділяються на три групи: такі, що страхують життя; здійснюють інші види страхування; надають виключно перестрахувальні послуги. Страховий ринок має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів. Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами: 1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю; 2-й сектор - структурні елементи страхового ринку – страховики, страхувальники та об'єднання страховиків; 3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники.

Страхові посередники

Страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників. Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів — страховиків. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахувальні брокери та страхові агенти. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється. Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страховий агент від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси, оформляє страхову документацію, має право проводити страхові виплати, виконує представницькі функції, забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику. Страховий брокер визначає об'єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати клієнту, підбирає клієнту кращого, на свою думку, страховика, оформляє договір страхування, здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків.

Суб’єкти фінансового ринку

Головними суб’єктами фінансового ринку є: домогосподарства (населення); суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери); держава. Домогосподарство є одним із надзвичайно важливих суб'єктів фінансового ринку, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму може бути потужним джерелом економічного зростання країни. Інститути поза-фінансової сфери (суб'єкти господарювання) — юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг. До інститутів поза фінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи. Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки державні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефіцит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансовому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій те інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо підприємствам і домогосподарствам. Держава також виконує специфічну і дуже важливу функцію — регулювання фінансового ринку.

Структура фінансового ринку

Фінансовий ринок є винятково складною структурою. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Структура фінансового ринку - це його побудова за певними ознаками: функціональною, інституціональною, сегментарною тощо. При характеристиці функціональної структури фінансового ринку всю систему фінансових ринків можна представити ринком капіталу і ринок грошей. Якщо розглядати фінансовий ринок з точки зору функціонуючих на ньому суб'єктів, то можна представити інституціональну структуру фінансових ринків. Основними суб'єктами ринку є: інститути позафінансової сфери, держава, населення, фінансові інститути, інститути інфраструктури, іноземні учасники ринку. Якщо розглядати суб'єктів фінансового ринку за функціями, то кожний сегмент ринку має своїх конкретних прямих учасників фінансових операцій. Основними суб'єктами більшості сегментів фінансового ринку є: емітенти, інвестори, фінансові посередники.

Платіжний баланс

Платіжний баланс - це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури й характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві. В платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, кожна операція має дві сторони – дебет і кредит. Кредит – це відплив за кордон вартостей, за які мають надійти платежі у певну країну. Дебет - це приплив вартостей із-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон. За підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне – коли платежі перевищують надходження. Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона відображає реальні фінансові потоки між даною країною і зовнішнім світом. Структура платіжного балансу включає торговельний баланс, баланс послуг та некомерційних платежів, баланс руху капіталів і кредитів. Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Баланс послуг та некомерційних платежів включає: платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, різні види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, утримання представництв за кордоном, культурні та наукові обміни, рекламу, торгівлю лізингові операції тощо. Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

Бюджетний менеджмент

Практично управління державними фінансами — це сукуп­ність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралі­зованих фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Понад 70 відсотків цих фондів становлять кошти бюджетів, тому бюджетний менеджмент — центральна ланка управління державними фінансами. Бюджетний менеджмент спрямований на управління бю­джетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх етапах бюджетного процесу. Бюджетний менеджмент має об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є процес створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур державної форми власності. Суб'єктом управління є фінансові органи держави. Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України.

Податковий менеджмент

Податковий менеджмент - це сукупність прийомів та методів цілеспрямованого впливу на відносини з приводу розподілу ВНП з метою формування централізованого грошового фонду держави та створення сприятливих умов для розвитку економіки та соціальної сфери. Податковий менеджмент поділяють на державний податковий менеджмент, до функціональних завдань якого належить регламентація оподаткування та контроль за податковими надходженнями, та корпоративний податковий менеджмент, тобто управління оподаткуванням на підприємстві. В управлінні податковими процесами беруть участь не тільки спеціалізовані органи. До нього залучаються всі органи законодавчої, виконавчої, судової влади і т.п. Компетенція органів управління оподаткуванням: Президент України - забезпечує відповідність податкових відносин Конституції. Верховна Рада України, ВР АР Крим - встановлення і скасування податків і зборів, пільг, формування механізму та порядку сплати податків. КМУ та Мінфін - розробка бюджетно-податкової політики, планування податків, керівництво виконанням бюджету, нормативно-правова документація з питань оподаткування.

Предмет фінансової науки

Дисципліна "Фінанси" є базовою для підготовки спеціалістів економічного профілю, що має на меті надання фундаментальних знань з функціонування фінансів та їх впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між державою, юридичними та фізичними особами. Понятійний апарат фінансової науки охоплює фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування. Фінансові категорії мають історичний характер і виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є зрізом реального економічного життя. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. Податок - це найпростіша "фінансова клітинка" державних фінансів, в якій сфокусовані основні сутнісні ознаки і властивості фінансів

Фінанси як наукова дисципліна

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна. Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси|місцеві (муніципальні) фінанси. У другій групі виділяють: особисті фінанси та сімейні фінанси; фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерційних організацій. Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями