Економічна сутність і функції фінансів суб’єктів господарювання

 

Фінанси суб’єктів господарювання – це базова відносно самостійна сфера фінансових відносин, що має свою специфіку організації і реалізації властивих фінансам функцій.

Фінанси суб’єктів господарювання функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється ВВП, матеріальні і нематеріальні блага. Саме тому, від їх стану залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни. На макроекономічному рівні фінанси підприємств, як основних суб’єктів господарювання, забезпечують формування фінансових ресурсів держави через бюджет і цільові фонди. Специфіка фінансів суб’єктів господарювання полягає в тому, що через них мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Підприємство - господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

В процесі підприємницької діяльності у підприємств і організацій виникають господарські зв’язки зі своїми контрагентами: постачальниками і покупцями, партнерами по спільній діяльності, об’єднаннями і асоціаціями, фінансовою і кредитною системою. В результаті цього виникають фінансові відносини, пов’язані з організацією виробництва і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, формуванням фінансових ресурсів, здійсненням інвестиційної діяльності. Матеріальною основою фінансових відносин виступають гроші, а необхідною умовою виникнення фінансових відносин є реальний рух грошових коштів, в процесі якого створюються і використовуються централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів.

Засоби державного регулювання господарської
діяльності

1. Держава для реалізації економічної політики, виконання
цільових економічних та інших програм і програм економічного і
соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми
регулювання господарської діяльності.

 

2. Основними засобами регулюючого впливу держави на
діяльність суб'єктів господарювання є:

 

· державне замовлення;

· ліцензування, патентування і квотування;

· сертифікація та стандартизація;

· застосування нормативів та лімітів;

· регулювання цін і тарифів;

· надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

· надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

 

Поняття суб'єкта господарювання

1. Суб'єктами господарювання визнаються учасники
господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність,
реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав
та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність
за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків,
передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені
відповідно до Цивільного кодексу України, державні,
комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього
Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську
діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

 

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які
здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до
закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську
компетенцію на основі права власності, права господарського
відання, права оперативного управління відповідно до визначення
цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

 

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які
діють на основі права власності, права господарського відання чи
оперативного управління, мають статус юридичної особи, що
визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

 

Види та організаційні форми підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в
Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності
громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); · підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємство колективної власності); · комунальне підприємство, що діє на основі комунальної
власності територіальної громади; · державне підприємство, що діє на основі державної власності; · підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств,
передбачені законом.

У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна
інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається
підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в
статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто
відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування
статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та
корпоративні.

 

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який
виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону
статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує
статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який
ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий
колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації
та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні,
комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання
громадян, релігійної організації або на приватній власності
засновника.

 

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома
або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє
на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової
діяльності засновників (учасників), їх спільного управління
справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,
що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі
доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні
підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського
товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на
приватній власності двох або більше осіб.

 

Види господарських товариств

До господарських товариств належать: акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні
товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має
статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій
однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за
зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик
збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості
належних їм акцій.

 

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське
товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір
яких визначається установчими документами, і несе відповідальність
за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства,
які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків,
пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

 

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське
товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за
своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності
учасники цього товариства несуть додаткову солідарну
відповідальність у визначеному установчими документами однаково
кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

 

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники
якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють
підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову
солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм
майном.

 

Командитним товариством є господарське товариство, в якому
один або декілька учасників здійснюють від імені товариства
підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями
додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за
законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші
учасники присутні в діяльності товариства лише своїми
вкладами (вкладники).

 

Учасниками повного товариства, повними учасниками
командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як
суб'єкти підприємництва.

 

Фінанси суб’єктів господарювання – це економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні в процесі відтворення.

Фінансові відносини підприємств, залежно від економічного змісту, можна згрупувати по наступних напрямах:

1) фінансові відносини, що виникають між засновниками у момент створення підприємства з приводу формування статутного капіталу. У свою чергу статутний капітал є первинним джерелом формування виробничих фондів, придбання нематеріальних активів;

2) між суб’єктами господарювання, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, виникненням знов створеної вартості. До них відносяться фінансові відносини між суб’єктами господарювання при розрахунках з постачальниками і покупцями, при наданні комерційних кредитів, здійсненні інвестиційної діяльності, організації спільних виробництв, з транспортними організаціями при перевезенні вантажів, з підприємствами зв’язку, митницею, іноземними фірмами тощо. Ці відносини є основними в господарській діяльності, оскільки від їх ефективної організації багато в чому залежить фінансовий результат комерційної діяльності;

3) між підприємством і його підрозділами: філіями, цехами, відділами, бригадами з приводу фінансування витрат, розподілу і перерозподілу прибутку, обігових коштів. Ця група відносин впливає на організацію і ритмічність виробництва;

4) між підприємством і його працівниками при розподілі і використанні доходів, випуску і розміщенні акцій і облігацій підприємства, виплаті відсотків по облігаціях і дивідендів по акціях, стягненні штрафів і компенсацій за причинений матеріальний збиток, утриманні податків з фізичних осіб;

5) між підприємством і галузевими і корпоративними органами (усередині фінансово-промислових груп, холдингів, корпорацій, союзів, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств), куди входить підприємство. Ці відносини виникають при формуванні, розподілі і використанні централізованих цільових грошових фондів і резервів на фінансування цільових галузевих програм, проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, організацію виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення оборотних коштів. Ця група фінансових відносин пов’язана, як правило, з внутрігалузевим (внутрішньо-корпоративним) перерозподілом грошових коштів і направлена на підтримку і розвиток підприємств;

6) між підприємством і фінансовою системою держави - при сплаті податків і інших платежів до бюджету, формуванні позабюджетних фондів, наданні підприємствам податкових пільг, застосуванні штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів з цільових державних фондів;

7) між підприємством і банківською системою - в процесі зберігання грошей в установах банків, отриманні і погашенні позик, сплати відсотків за кредит, покупці і продажі валюти, здійсненні безготівкових розрахунків, наданні інших банківських послуг;

8) між підприємством і страховими компаніями - при страхуванні майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;

9) між підприємством і інститутами фінансового ринку - при розміщенні власних цінних паперів і інвестуванні тимчасово вільних коштів. Від ефективності організації цих відносин залежить можливість залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності.

Кожна з перерахованих груп має свої особливості і сфери застосування. Проте всі вони носять двосторонній характер, і їх матеріальною основою є рух грошових коштів. Рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу підприємства, починається і завершує кругообіг засобів, формування і використання грошових фондів різного призначення.

Найповніше сутність фінансів суб’єктів підприємництва проявляється в їх функціях.Таких функцій прийнято виділяти три, а саме:

1. Формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення.

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпеченняпоточної (операційної) та інвестиційної діяльності; виконання зобов’язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва.

3. Контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі. Яких перебуває у тісному зв’язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією.

Фінансові відносини підприємств можуть мати фондову або канальну (нефондову) форму. Фондова форма означає, що спочатку здійснюється концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання відповідно до призначення фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках в банку.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, що має цільову спрямованість. До грошових фондів підприємств відносяться: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд тощо.

При організації підприємство формує статутний фонд (або статутний капітал), за рахунок якого формуються основні фонди і оборотні кошти.

Формування цього фонду, його ефективне використання, управління ним – одне з головних і найважливіших завдань фінансової служби підприємства. Статутний капітал – основне джерело власних засобів підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму випущених ним акцій, а державного, муніципального або іншого підприємства – величину статутного фонду.

При канальній формі фінансових відносин використання коштів здійснюється за певними напрямами з одного рахунку відповідно до потреб підприємства. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом і цільовими фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У цій формі підприємства також отримують дотації і субсидії, спонсорські внески.

 

15.2. Основи організації фінансів суб’єктів підприємництва (підприємств)реального сектору економіки

 

Організація і функціонування фінансів суб’єктів підприємництва базується на основах:

1) комерційного розрахунку, який є основним методом господарювання і передбачає:

· отримання максимального прибутку при мінімальних затратах;

· повну самостійність суб’єктів господарювання;

· невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

· реальну відповідальність за результати праці, своєчасне виконання зобов’язань, сплату податків.

Кошторисного фінансування

Неприбуткової діяльності

Основними принципами організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності є:

1. Саморегулювання господарської та фінансової діяльності. Сутність цього принципу полягає у наданні підприємствам (крім казенних) повної самостійності в прийнятті та реалізації заходів у сфері виробництва, інвестиційної діяльності, враховуючи наявні фінансові, трудові і матеріальні ресурси. Для виконання завдань підприємство планує діяльність за допомогою складання бізнес-плану і поточних виробничих, інвестиційних та фінансових планів залежно від попиту на свою продукцію, роботи й послуги. Оперативне фінансове планування підприємство здійснює за допомогою бюджетування – системи кошторисів, які складають на підставі контрактів зі споживачами продукції та постачальниками матеріальних ресурсів, зобов’язань перед бюджетом і державними цільовими фондами тощо.

2. Самоокупність і самофінансування. Це принцип господарювання, відповідно до якого підприємство за рахунок доходів від реалізації здійснює витрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижчою межею самоокупності є беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи рівні витратам і немає прибутку. Самофінансування – це можливість підприємства не тільки окупити витрати на виробництво і реалізацію продукції, а і здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працівників, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення і розвиток підприємства.

3. Розмежування джерел формування капіталу на власні й запозичені. Поєднання власних та запозичених коштів дає змогу раціональніше використовувати і зберігати власний оборотний капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів підприємств в умовах ринку є однією з важливих умов їхньої діяльності.

Суб’єкт господарювання має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати і як їх використовувати.

Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику. Суб’єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності і своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. По своїх зобов’язаннях підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати і збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування і за рахунок власного прибутку.

Грошові кошти підприємницьких структур формуються вже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору є майном суб’єкта господарювання на дату його створення. Джерела формування статутного капіталу залежать від форми власності:

· приватна форма – власний капітал підприємця;

· акціонерна форма – акціонерний капітал;

· державна форма – асигнування з бюджету і централізованих фондів;

· колективна форма – внески засновників.

Внески в статутний капітал можуть здійснюватися в будь-якій формі, але вони завжди повинні мати вартісну оцінку (будинки, споруди, транспортні засоби, предмети праці, цінні папери, права інтелектуальної власності, грошові кошти та ін.) Тобто внески можуть здійснюватися у формі матеріальних і нематеріальних активів.

 

В процесі здійснення підприємницької діяльності підприємства формуються його доходи, витрати і фінансові результати.

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи підприємства включають:

· доходи від операційної діяльності (в т.ч. дохід від реалізації продукції, інші операційні доходи);

· фінансові доходи (в т.ч. дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи);

· надзвичайні доходи (страхові відшкодування, сума зменшення податку на прибуток і ін.).

· інші доходи (в т.ч. дохід від реалізації фінансових інвестицій, від реалізації необоротних активів, від реалізації майнових комплексів, ін. доходи);

 

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це загальний дохід, виручка від реалізації продукції без урахування наданих знижок, повернення проданих товарів і непрямих податків.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності, окрім доходу від реалізації продукції. До них відносяться:

· доходи від реалізації іноземної валюти;

· доходи від реалізації інших оборотних активів (окрім фінансових інвестицій);

· доходи від оперативної оренди активів;

· суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів;

· доходи від списання кредиторської заборгованості;

· повернення раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні борги);

· суми отриманих грантів і субсидій;

· інші доходи.

Дохід від участі в капіталі відображає доходи, отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні або сумісні підприємства. Вони є збільшенням частки інвестора в чистих активах об’єкту інвестування (в результаті отримання асоційованим, дочірнім або спільним підприємством прибутку або зростання їх власного капіталу).

Інші фінансові доходи включають доходи, що виникають в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства. До них відносяться:

· дивіденди отримані;

· відсотки отримані;

· інші доходи від фінансових операцій.

Надзвичайні доходи підприємства – це доходи, які поступають в умовах надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних катастроф і ін.) Вони включають:

· страхові відшкодування (надходження від страхових організацій);

· покриття втрат від надзвичайних ситуацій з інших джерел (бюджетів, резервних фондів і ін.);

· суму зменшення податку на прибуток від звичайної діяльності унаслідок таких втрат.

Здійснення діяльності підприємства передбачає здійснення різноманітних витрат.

Витрати підприємства – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Структура витрат підприємства включає:

· витрати від операційної діяльності ( в т.ч. собівартість продукції, адміністративні витрати, витрати по збуту продукції, інші операційні витрати);

· витрати від інвестиційної і фінансової діяльності ( в т.ч. фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати);

· витрати від надзвичайної діяльності (надзвичайні витрати).

Всі грошові витрати підприємства по своєму економічному змісту і призначенню поділяються на три самостійні групи:

1) витрати, безпосередньо пов’язані з отриманням прибутку (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів і ін.);

2) витрати, які безпосередньо не пов’язані з отриманням прибутку (кошти, направлені на споживання власників підприємства, добродійні внески, відрахування до недержавних страхових і пенсійних фондів, соціальну сферу);

3) примусові витрати (податки і податкові платежі, відрахування до державних цільових фондів).

Фінансові результати діяльності підприємства відображають результативність його розвитку і характеризуютьсятакими показниками: чистий дохід, валовий прибуток (збиток), чистий прибуток (збиток). У акціонерних підприємствах - чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів суб’єктів господарювання є розподіл доходу.

З отриманих грошових доходів фінансуються матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію і ін. предмети праці. Подальший розподіл доходу пов’язаний з формуванням амортизаційного фонду як джерелавідновлення основних фондів і нематеріальних активів. Частина грошового доходу, що залишилася, представляє валовий дохід, який використовується на виплату заробітної плати і формування чистого доходу підприємства. Частина чистого доходу враховується в собівартості продукції як відрахування на соціальні потреби (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності тощо), частина доходу використовується на сплату податків і ін. платежів до бюджету (окрім ПДВ, акцизного збору, мита, податку на прибуток).

Чистий дохід, що залишився, є загальним прибутком підприємства, з якого сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підприємство створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників і ін.

Таким чином, в розподілі прибутку суб’єктів господарювання можнавиділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об’єкту оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що знаходиться у розпорядженні підприємства після сплати платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватися через попереднє формування цільових грошових фондів або направлення коштів безпосередньо на фінансування витрат.