Предмет, метод та функції економічної теорії. Економічні категорії та економічні закони.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет, метод та функції економічної теорії. Економічні категорії та економічні закони.



Проаналізуйте економічні системи нового часу.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Досучасні економічні системи

Економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Зокрема, Т.Шевченко став в Енгельгарта козачком тому, що дід поділив свій наділ між іншими онуками, а цього залишив безземельним. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої с (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.

Ось така коротка історія розвитку економічних систем аж до сучасних їх форм. Розрізняють "чистий" капіталізм, командну економіку, традиційну економіку і змішані системи.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

Суть і роль закону вартості

Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування.

 

Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві:

а) він виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями

б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних.

в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили

г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил.

 

Ціна — це грошове вираження вартості предмета, об'єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. При цьому вважається, що вартість визначається суспільно необхідними затратами праці на виробництво і реалізацію цього товару. Це визначення можна подати у вигляді формули:

де WТ, WГ — вартість відповідно товару та грошей.

13. Найголовнішою умовою існування розвиненої економіки є безперешкодний рух грошей.Появі грошей передувала епоха натурального обміну,її заступила епоха товарних грошей.Товарними називаються гроші,що мають власну внутрішню вартість,яка пройшла такі форми:-проста або випадкова форма власності .Виникла в первісно-общинному суспільстві і виражала випадкові відносини між товаровиробниками.-повна або розгорнута форма власності . Характеризується більш-менш стійкими міновими пропорціями ,які наближаються до затрат праці у результаті регулярного обміну.-загальна або еквівалентна форма власності .Характеризується стихійним виділенням товару еквіваленту,тобто товару,на який обмінювалися всі інші товари і до вартості якого співвідносились вартості інших товарів.- Грошова форма вартості.Характеризується повним опануванням обмфну грошима.Грроші-це товар,який набув загальної споживчої вартості,а тому став загальним еквівалентом вартості.Формування грошей пройшло такі етапи і гроші виступали в таких формах :-Грошово-металева,-грошово-злиткова,-грошово-монетна,Монетно-знакова,-паперово-кредитна,-розрахунково- знакова.

14. Види грошей. За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні і неповноцінні: Повноцінні — це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. До повноціних відносять товарні та металеві гроші.Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші .Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошейюТоварні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно). Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми з часом вони трансформувались у форму монет. Монета грошовий знак, виготовлений з металу (золота, срібла) встановлених законом ваги і форми, що використовується як засіб грошового обігу та платежу.Паперові гроші — це гроші, що не мають самостійної вартості, або ця вартість не співрозмірна з номіналом. Вони випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законним платіжним засобом на всій території.Кредитні гроші — це права вимоги до фізичних або юридичних осіб, спеціальним чином оформлений борг, зазвичай у формі переданого цінного паперу, які можна використовувати для покупки товарів (послуг) або оплати власних боргів. Оплата по таким зобов'язанням зазвичай проводиться у визначений термін.Кредитні гроші несуть в собі ризик невиконання вимоги. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.Історія розвитку грошей в Україні. В епоху Київської держави князі розпочали власне монетне карбування. Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т. зв. «златники» та «срібляники» — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотному — княжий герб — тризуб. Після Володимира Великого срібну монету карбували князі Святополк Ярополкович (1015–1019), Ярослав Мудрий (1019–1054).Cрібляник Ярослава Мудрого (1019–1054).Лицьова — св. Георгій, зворотна — тризубець. У другій половині 11 ст. у зв'язку з припиненням масового ввезення іноземних монет і відсутністю власних покладів сріблу Київська Русь вступає у т. зв. «безмонетний період». Є припущення, що тоді роль засобів обігу виконували хутра звірів.У 12-13 ст. при проведенні значних фінансових операцій широке використовувались срібні злитки — гривни. Різною була і вага гривен. Теоретично вона становила 204,756 г. срібла.У 14 ст. монетне карбування на українських землях відновлюється. Після завоювання Галичини поляками, король Казимир III Великий (1333–1370) розпочав тут емісію т. зв. «квартників» (півгрошів) зі срібла та мідних «пулів». Перші з них несуть зображення герба Галичини -крокуючого лева та напис «moneta russiae». Монета цього типу карбувались у Львові і наступниками Казимира III Людовиком Угорським (1370–1382) та його намісником у Галичині — Володиславом Опольським (1372—1378), а також при Владиславі Ягайло (1386–1434). Одночасно, останній з них карбував і т. зв. «львівські квартники» — півгроші з написом «moneta lembergensis», які випускались до 1414 р.Ухвалою Української Центральної Ради 1917 року було вирішено випустити перші кредитні білети номінальною вартістю 100 карбованців. Це були перші паперові гроші, на яких було поміщено зображення державного герба України — тризуба і написи українською мовою.100 гривень Української Народної Республіки, 1918 .Законом Української Народної Республіки від 1918 р. грошовою одиницею стала гривня, яка дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів.Після встановлення на українських землях більшовицького режиму, а згодом і включення їх до складу СРСР тут були поширені знаки радянського зразка. На західноукраїнських землях у міжвоєнний період використовувались гроші держав, до складу яких вони входили: у Галичині польська марка, а з 1924 — злотий, що дорівнював 100 грошів, на Закарпатті — чехословацька крона, яка ділилася на 100 геллерів, а на Буковині — румунська лея, що складалася з 100 бані. Після відновлення державної незалежності України 1991 р. взято курс на запровадження в обіг власної грошової одиниці — гривні, яку було введено у вересні 1996.

 

15. Закон грошового обігу. Інфляція і дефляція. Шляхи стабілізації грошового обігу.Закони грошового обігу — загальні економічні закони, які діють у кількох формаціях і виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу і насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою: де Кn - кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Інфляція (лат. inflation - роздування) - процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Тому найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.Інфляція як явище виникла водночас з появою паперових грошей, адже при золотомонетному обігу, як з’ясовувалося вище, надлишку грошей в обігу не може бути. Розрізняють:повзучу інф.(щорічно ціни зростають від 1%до9%),галопуюча(щорічно зростають до 100%),гіперінф.(щоденно на 1-2%).Надлишок грошей в обігу шкідливий для країни, адже веде до інфляції, але небезпечною є і нестача грошей в обігу або дефляція.Дефляція веде до кризи надвиробництва, нестача грошей породжує зменшення сукупного попиту, що знову ж таки загрожує скороченням масштабів виробництва, безробіттям, зниженням добробуту населення тощо.Держава несе відповідальність як за інфляцію, так і за дефляцію, адже саме вона здійснює емісію грошей, тому повинна враховувати дію закону грошового обігу. Для сучасної ринкової держави характерним є проведення антиінфляційної політики.З метою подолання інфляції держава здійснює цілий комплекс заходів у сфері виробництва, фінансів, грошового обігу і кредиту, заробітної плати, зайнятості населення, міжнародних кредитно-валютних відносин. При цьому застосовуються різні форми і методи регулювання - бюджетні, податкові, грошово-кредитні, валютні, цінові тощо.

16. Проаналізуйте теорію капіталу і утворення елементів вартості.Під капіталом розуміють усе, що приносить або може приносити дохід. Цей термін вживається у відношенні устаткування заводу, фабрики, накопиченої суми грошей, творів мистецтва, таланта інженера і т.д. Неважко побачити загальне у всіх наведених прикладах: Капітал - це блага, використання яких дозволяє збільшувати виробництво майбутніх благ. У попередній лекції ми вже говорили, що капітал - це головний елемент виробництва, який виступає в різноманітних формах. К. Маркс визначив капітал як вартість, що приносить додаткову вартість. Якщо останню розглядати як прибуток чи відсоток, то проти такого визначення заперечувати не доводиться. Ринкове виробництво без прибутку неможливо. Тому капітал дійсно являє собою самовозрастною вартість. По-друге, К. Маркс визначає капітал як економічні відносини, причому відношення експлуатації. Перша частина цього визначення не викликає сумнівів. Капітал може приносити прибуток і "самовозрастною" тільки перебуваючи в русі. У процесі використання ресурсів, між людьми виникають певні стосунки, але не обов'язково відносини експлуатації. Скоріше це відносини між економічними агентами в ході створення матеріальних благ і послуг. В сучасній економічній науці капітал розглядається як абстрактна продуктивна сила, як джерело відсотка. Це означає визнання того факту, що який завгодно елемент багатства, що приносить його власнику регулярний дохід протягом тривалого часу, можна розглядати як капіталКапіталом гроші стають лише тоді, коли вони пускаються в оборот заради наживи, для отримання суми, більшої в порівнянні з раніше вкладеної.

 

Питання № 49. моделі та рушійні сили економічного зростання господарств. Нова якість економічного зростання у ХХІ ст.

Питання №51. Міжнародна торгівля і зовнішньоекономічна торгова політика. Експорт капіталу.

 

До основних елементів зовнішньоеконо­мічної політики відносяться такі: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Ключову роль в зовнішньоекономічній політиці віді­граєторговельна політика. Слід розрізняти два типи торго­вельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національ­ного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовніш­ньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застій­них явищ, зниженню конкурентоспроможності націо­нальних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

 

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стиму­лює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні під­приємства впроваджувати передові технології, підвищу­вати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протек­ціонізму в торгівлі переважають в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів. Основними з них є такі:

1) Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) і екс­портне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провіз через кордон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоніст­ське імпортне мито.

Фіскальне мито, як правило, застосовується стосовно товарів, які не виробляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовується з метою захис­ту вітчизняних товаровиробників від іноземної конку­ренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього вироб­ництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку.

У переважній більшості мито встановлюється окреми­ми країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн— партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим можуть застосовуватися єдині митні ставки для країн, об’єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз. Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС залежно від рівня митних ставок засто­совуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди. Мінімальні — у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння. Пільгові за­стосовуються при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи прямо­го або непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах цих квот експорт або імпорт здійсню­ється за ліцензіями, які видаються відповідними дер­жавними установами.

До немитних також відносяться такі засоби (заходи):

§ введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

§ впровадження певного режиму митних процедур, під­вищених вимог до якості товарів та їх екологічних пара­метрів;

§ пільгове кредитування експортерів (зниження відсот­кових ставок, збільшення термінів кредитування);

§ застосування експортного кредиту іноземним покуп­цям;

§ надання субсидій експортерам та їх пільгове оподатку­вання.

Важливим фактором макроекономічної стабілізаціїє валютна політика. До основних елементів валютної полі­тики можна віднести такі:

§ регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до ва­лютних операцій;

§ нормування обов’язкових валютних резервів комерцій­них банків, які уповноважені здійснювати валютні опе­рації;

§ встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий ва­лютний курс);

§ впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;

§ застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідно­шення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створю­вати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу. Для України ця проблема є особливо актуаль­ною. Так, за даними Міністерства економікиУкраїни попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 р. загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала менше 1,5 млрд дол. США. Це пояснюється несприятли­вими об’єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних рези­дентів до її інвестування. До них належать політична нестабільність, нестабільність економічного законодавст­ва, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіж­ного балансу тощо.

Але поряд з об’єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосо­вувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні захо­ди регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві пріоритети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).

Експорт капіталу

 

Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко

відгородити границями однієї країни. Так це практично сьогодні ніхто і

не намагається робити. Адже торгівля між країнами, економічне

співробітництво, міжнародний поділ праці несуть у собі відчутні взаємні

вигоди. Поступово складається світова економіка.

 

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу

залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між

країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони

включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої

сили, науково-технічний обмін.

 

Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті

країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на

землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма

прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.

 

Щодо економіки України, то однією з найважливіших для

України проблем на даному етапі розвитку є пошук джерел фінансування

реструктуризації національної економіки. Тому питання залучення

іноземних інвестицій стає дуже важливим.

 

Досягнуте останнім часом зростання у промисловому секторі безумовно

 

підвищить інтерес іноземних інвесторів до українського виробництва як

об’єкта для капіталовкладень. Та поки що капіталовкладення в основні

фонди на підприємствах перебувають на досить низькому рівні, причому

відносний обсяг цих вкладень постійно знижується

 

В цілому українська промисловість має невисокий рівень відновлення

основних фондів, що не створює необхідної бази для підвищення

конкурентоспроможності. Ситуація на українських підприємствах сприяє

приходу тимчасових іноземних інвесторів, для зацікавлених у серйозних

вкладеннях у розвиток виробництва, і створює труднощі для інвесторів

стратегічних.

 

За останній рік частка інвестицій в промисловість у загальному обсягу

прямих інвестицій в економіку збільшилась на 0,5%. При цьому зріс

інтерес до вкладень у промисловість. Іншою ознакою сучасної структури

іноземних інвестицій в промисловість України є те, що далеко не всі

підприємства з іноземними інвестиціями на сьогодні здійснюють

виробництво. Так, із 1986 підприємства з іноземними інвестиціями в

промисловості тільки 1126, або 57% їх загальної кількості, випускають

продукцію. Для іноземних інвесторів у такій ситуації природним було б

проведення процедури банкротства і вивезення хоча б частки інвестованого

майна та коштів. Те, що іноземні інвестори не продають активів, говорить

про їх довіру до реформ в Україні та сподівання на порівняно швидке

піднесення вітчизняної економіки.

 

Успіх ринкових перетворень в Україні значною мірою залежить від дієвості

державного контролю за функціонуванням окремих суб’єктів ринку.

Застосування державного регулювання вважається виправдним у тому разі,

коли певний товар чи послуга створюється єдиним виробником за умови, що

конкуренція між аналогічними підприємствами з об’єктивних причин

неможлива, а зростання обсягу виробництва супроводжується зменшенням

питомих витрат. Класичним прикладом є природні монополії, а саме:

компанії, фірми, що займаються енерго-, газо-, водопостачанням, зв’язок

місцевого користування тощо.

 

За роки реформ через брак інвестиційних ресурсів ситуація у цих сферах

значно ускладнилась. Так, за 1990 – 1998 рр. інвестиції в основний

капітал електроенергетики та газової промисловості, залізничного

транспорту скоротилась

 

приблизно вдвічі, а нафтової індустрії – втричі. На фоні цих явищ

загальне спрацювання основних фондів на залізницях в окремих випадках

досягла 80 – 90%, 15 – 17 % колій непридатні для подальшого

використання; вийшли з ладу 18 % ліній електропередавання.

 

Значне скорочення капіталовкладень стало також однією з причин спаду

виробництва практично в усіх сферах діяльності природних монополій.

Вихід із зазначеної ситуації вбачається в активізації всіх видів

інвестиційних ресурсів. Інвестиційне забезпечення об’єктів

інфраструктури тісно пов’язане з їхнім роздержавленням. Останнє

розглядається як один із напрямів підвищення інвестиційної привабливості

суб’єктів природних монополій України. Нині переважна більшість компаній

– природних монополій перетворена на акціонерні товариства, 100 % акцій

яких належать державі. Залучення до них приватної ініціативи можливо

шляхом зміни суб’єкта управління державними корпоративними правами. Ця

модель передбачає передавання всіх 100 % акцій на конкурсній основі на

певний проміжок часу в довірче управління іншим суб’єктам ринку.

Приватизація частини активів компанії відкриває можливості для злиття

розрізнених коштів і капіталів в один спільний капітал. Його власний

капітал спочатку утворюється за рахунок коштів, отриманих від продажу

акцій, а далі може зростати шляхом капіталізації прибутку та додаткової

емісії акцій чи облігацій. Об’єктивна необхідність роздержавлення через

продаж частини активів природних монополістичних структур у приватну

власність зумовлена також деякими іншими регламентуючими факторами

 

Оцінюючи різні методи приватизації, як переважаючі, слід відзначити

спосіб продажу акцій за конкурсом інвестиційних проектів, або на

комерційному конкурсі. Дуже важливо мати належний контроль за

дотриманням умов аукціону в післяприватизаційний період, бо конкурс

проектів перетворюється на “конкурс обіцянок”, які щедро роздаються

учасниками торгів.

 

Таким чином, трансформація відносин власності шляхом залучення

приватного капіталу та приватної ініціативи могла б стати дієвішим

чинником подальшої активізації інвестиційної діяльності в об’єктах

природних монополій, а відтак і в інших галузях вітчизняної економіки.

 

 

55 Охарактеризуйте механізм фіскальної політики держави.

Податкова політика в Україні

 

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державших витрат В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв'язку з державними витраіами. досягненням макрорівноваги й економічної о росту, аналогічний підхід монетиристів у рамках теорії „економіки пропозиції". Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого с поява або зростання бюджетного дефіциту.

 

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою мас довгостроковий характер.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами, є податкова система. Вивчаючи податкову систему, варто розглянути елементи системи оподаткування.

1. Суб'єкт (платник податків) - юридична чи фізична особа, що сплачує податки.

2. Об'єкт оподаткування - кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база - це грошова сума, з якої вилучається податок.

3. Джерело оподаткування - дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню. Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

4. Податкова ставка (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки - відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки - відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню.

 

5. Податкові пільги - це звільнення від податків або зменшення податкових ставок

За економічним змістом податкова система - це сукупність податків та обов'язкових платежів, установлених в країні з метою поповнення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Реформування існуючої податкової системи є найгострішою проблемою для економіки України. Вітчизняна податкова система на сьогодні не відповідає потребам ринкової економіки. Надлишковий податковий тиск призводить до згортання виробництва і, відповідно, до зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. Головними недоліками податкової політики в Україні, що заважають ефективній роботі вітчизняних підприємств, є:

 

1) неоптимальна податкова структура;

2) надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

3) анти стимулююча дія системи надання податкових пільг;

4) нестабільність податкового законодавства;

5) переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва;

6) велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до 20-30% структури собівартості);

7) складність процедури оподаткування.

 

 

56. Види та ефективність бюджетно-податкової політики. Державний бюджет. Бюджетний дефіцит. Державний борг.

 

Податки, державні закупки, трансферти і позички використовуються державою для підтримки ділової активності та розподілу фінансових ресурсів таким чином, щоб забезпечити економічне зростання і соціальну справедливість. Але основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення с



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.142.91 (0.021 с.)