Суть і зміст цінних паперів. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів - це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами.

В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.

Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів становить частку ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Через участь банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ і фондової біржі тут акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави і приватних осіб з метою спрямування у виробниче і невиробниче інвестування. Розрізняють два типи ринку цінних паперів первинний і вторинний, їх взаємодію можна відобразити так:

Цінні папери є товаром, який обертається на фондовому ринку. Тому перш, ніж перейти до розгляду особливостей побудови та функціонування фондового ринку, необхідно розглянути, що містить в собі поняття цінного паперу і які документи можуть обертатися на ринку цінних паперів.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.(Див. Додаток 1)

Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

- акції,

- облігації внутрішніх державних і місцевих позик,

- облігації підприємств,

- казйачейські зобов'язання держави,

- ощадні сертифікати,

- приватизаційні чеки,

- векселі.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника: іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом, або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Цінні папери являються фінансовим інструментом, засобом обігу учасників ринку. З розширенням ринку здійснюється процес перетворення двосторонніх контрактів в цінні папери.

Цінні папери є також юридичним інструментом, так як за ним - угода з приводу купівлі-продажу фінансових фондів.

Ознаками цінних паперів є:

— законність;

— стандартність (наявність визначених реквізитів);

— обіговість;

— ліквідність (здатність швидко реалізовутватись з мінімальними збитками);

— спекулятивність;

— ризикованість;

— серійність, що поширює розповсюдження цінних паперів (серія А, Б, В і т.д.).

 

39. Економічна власність – це виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Загалом, власність більш містка соціальна категорія, до якої входять економічні та юридичні відносини

Юридична власність – це загальна умова виробництва, вияв волі повного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах у праві власності.

Право власності – це право володіння, користування і розпорядження.

Досить довго в Україні панувала суспільна власність, вона існувала в двох основних формах: загальнонародний та кооперативній. Сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку відбулися істотні зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих ВРУ законах про власність, про привласнення майна державних підприємств та інших, згідно з якими формується інша система відносин власності, яку можна представити іншим чином:

· Індивідуальна власність

· Колективна:

а. власність орендарів; б. колективу підприємства; в. власність кооперативу; г. акціонерного товариства; д. громадських організацій; е. релігійних організацій.

· Державна:

Загальна державна власність – це майно що забезпечує власність ВРУ та утверджено державною формою, майно збройних сил, прикордонних та внутрішніх військ, оборонні об’єкти, майно вищих та середніх спеціальних державних закладів.

Комунальна – це майно, що забезпечує діяльність відповідних місцевих рад утвореними ними органами

Майно державних підприємств.

· Інтелектуальна;

· Власність стільних підприємств;

· Приватна

 

40. Аграрні відносини – це вся сукупність економічних відносин, що виникають у сільськогосподарському виробництві за виробництвом розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції. Основу аграрних відносин складають відносини землеволодіння і землекористування. Об’єктами аграрних відносин є: земля, земельна рента, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва. Суб’єкти аграрних відносин – це капіталісти-орендарі, землевласники, фермери, селяни, держава.

Земельна рента – дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об’єкт господарювання. Земельна рента – нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Форми земельної ренти:

Диференційна рента 1-го роду – диференція земель за їх якістю;

Диференційна рента 2-го роду – виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одні і ту ж ділянку землі;

Абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;

Монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю.

Ціна землі – це покупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Ціна землі визначається за формулою: ЦЗ= ЗР/N x 100%

Де ЦЗ – ціна землі, ЗР – земельна рента, N – норма банківського відсотка(вимірюється в відсотках)

Розрізняють нормативну, теоретично обумовлену і реальну ціну землі. Відповідно до закону України «Про плату за землю» нормативна ціна землі дорівнює сторазовому розміру земельного податку за неї. Теоретично обумовлена ціна землі сільськогосподарського призначення може бути визначена за формулою: ЦЗ= дохід/N x 100%.

Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.

 

 

41. Просте і розширене економічне відтворення. Фактори нагромадження капіталу. Концентрація і централізація капіталу.

Для існування людського суспільства, виробництво повинно постійно відновлюватися, проходячи стадію виробництва, розподілу, обміну та споживання. Це постійне відновлення, безперервне відновлення, безперервне повторення процесу виробництва називають відтворенням. Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки,коли виробництво повторюється в межах окремих фірм та на рівні макроекономіки, коли повторюваність виробництва відбувається в усіх галузях економіки в суспільстві в цілому. Тоді це відтворення наз. Суспільне відтворення

Залежно від типу відтворення в економічній науці виділяють два типи відтворення: просте і розширене.

Просте економічне відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах,щодо кількості і якості виробленого продукту. Відповідно цьому і фактори виробництва не змінюються, а увесь додатковий продукт,якщо він виробляється,цілком використовується самими виробниками для особистого споживання

(Г-Т «ЗВ РС…В…-Т-Г’) + m –на особисте споживання, те що в дужках на відновлення

Розширене – це відновлення виробництва у кожному наступному циклі у зрослому маштабі щодо кількості і якості виготовленого продукту. Для того щоб розширене відтворення відбулося треба щоб до початку нового виробничого циклу(року) були додаткові або більш якісні ресурси з яких можна виробляти більше продуктів. Джерелом розширеного відтворення є додатковий продукт,який тут не весь використовуєтьчя для особистого споживання. Частина йогой де на розширення виробництва.тобто придбання додаткових засобів виробництва, додаткової робочої сили тощо…

Г-Т «ЗВ РС… В … Т – Г’ + m – на споживання, в дужках на розгромадження

Розширене відтворення поділяється на 2 типи: екстенсивний (передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці)

Інтенсивний (передбачає зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності, тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація паці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами видів ресурсів

Фактори нагромадження капіталу:

1. Величина авансового капіталу

2. Норма додаткової вартості, яка склалася

3. Норма нагромадження або пропорцію, у якій додаткова вартість розподіляється на капітал і доход

4. Збільшення різниці між застосовуваним і споживаним капіталом

Концентрація капіталу – це процес зростання окремих капіталів шляхом капіталізації частини додаткової вартості. В цьому розумінні концентрація капіталу тотожна його нагромадженню

Централізація капіталу – це добровільне або примусове злиття індивідуальних(окремих) капіталів шляхом утворення форм спільної власності або шляхом експропріації капіталу капіталом.

42. Нагромадження капіталу. Зайнятість населення. Форми безробіття

Нагромадження капіталу поділяється на: концентрація капіталу + централізація капіталу(це є вартісна форм) і концентрація виробництва(натурально - речова форма).

За́йнятість насе́лення — соціальна економічна категорія, яка характеризує залучення населення в суспільне виробництво.

Зайнятість — участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток. У відповідності з Законом України «Про зайнятість», прийнятим Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які: 1) працюють за наймом; 2) самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери); 3) обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної влади, що оплачуються, в суспільних об'єднаннях; 4) проходять дійсну службу у Збройних Силах; 5) отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва; 6) є учнями і студентами денних форм навчання; 7) направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються; 8) виховують малолітніх дітей; 9) доглядають за хворими і людьми похилого віку; 10) є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві України.

Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна, раціональна, ефективна, подвійна, випадковата зайнятість, що не відповідає кваліфікації.

Форми безробіття. Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Форми безробіття: 1) Фрикційне (представлене особами,які шукають або чекають роботу. Воно вважається неминучим, тому що стосується осіб, які міняють місце прживання або переходять на кращу роботу);

2) структурне (пов’язане зі зміною структури загального попиту на робочу силу. Інакше кажучи, внаслідок швидких змін галузевої структури економіки попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає.)

3 ) циклічне (пов’язане з економічними кризами)