Економічні потреби суспільства

Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує «справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

монетаризм (англ. money – гроші) - теорія, яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей».

Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки. Розширення функцій держави необхідне для боротьби із зростанням безробіття, кризами, для раціонального розподілу трудових ресурсів.

В 40-50 роках ХХ ст. американські вчені на чолі з П.Самуелсоном зробили спробу поєднати макроекономіку Кейнса, з мікроекономікою неокласичної школи та інституціоналізмом. Так виникла нова універсальна економічна теорія, яка поєднувала найбільш прогресивні погляди економістів ХХ сторіччя.

Основні положення теорії ВНС:економіка на рівні держави формується з множини мікроекономічних явищ;

економічна система ефективна, якщо вона поєднує вплив держави на ринок і економічну свободу виробників і споживачів.

Потреби та блага: зміст, структура, функції, корисність благ. Величина корисності.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

— неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

— неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють:

— споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

— матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

— теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.

Економічні інтереси: суть, види, взаємодія.

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Рушійні сили економічного розвитку — взаємодія потреб та інтересів економічних суб'єктів (рис. 2.7).

ІНТЕРЕС - Усвідомлене прагнення задовольнити певну потребу.

МОТИВ - Внутрішнє спонукання людини до конкретної дії, спрямованої на об'єкт уваги, визначену мету.

Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії.

Спонукання економічних суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби.

ФОРМИ І ВИДИ ВЛАСНОСТІ

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.

Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

а) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

б) відносини господарського використання майна;

в) економічні форми реалізації відносин власності. Розглянемо ці відносини більш конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.

Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує «справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

монетаризм (англ. money – гроші) - теорія, яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

Кейнсіанство Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей».

Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки. Розширення функцій держави необхідне для боротьби із зростанням безробіття, кризами, для раціонального розподілу трудових ресурсів.

В 40-50 роках ХХ ст. американські вчені на чолі з П.Самуелсоном зробили спробу поєднати макроекономіку Кейнса, з мікроекономікою неокласичної школи та інституціоналізмом. Так виникла нова універсальна економічна теорія, яка поєднувала найбільш прогресивні погляди економістів ХХ сторіччя.

Основні положення теорії ВНС:економіка на рівні держави формується з множини мікроекономічних явищ;

економічна система ефективна, якщо вона поєднує вплив держави на ринок і економічну свободу виробників і споживачів.

Економічні потреби суспільства

Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне зростання і якісне вдосконалення.

Спонукальним мотивом до виробничої діяльності і окремої особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини.

Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг);

б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.).

2. За об'єктами:

а) матеріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особисті потреби;

б) потреби фірм;

в) суспільні потреби.

4. За формами задоволений:

а) потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.).

5. За роллю в суспільному виробництві:

а) потреби у предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Існує класифікація потреб відповідно до інших критеріїв.

У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий — характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалі-зація.

Матеріальні і духовні потреби практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Деякі потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться про сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які утворюють суспільство. Сутність все загального економічного закону зростання потреб відображає внутрішньо необхідні суттєві та сталі зв язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія розповсюджується як на загальні матеріальні потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.

Задоволення потреб пов'язане з використанням обмежених виробничих ресурсів. Ресурси (фактори) виробництва - це ті матеріальні та нематеріальні об 'єкти, що використовуються для продукування матеріальних благ та надання послуг. Зміст цього поняття передбачає введення до його складу природних ресурсів людини, а також створених нею та використовуваних у суспільному виробництві. Різноманітні ресурси поділяються на такі види: матеріальні ресурси (земля та сировинні матеріали, корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) та капітал; людські ресурси - праця та підприємницька діяльність.

Вся виробничо-економічна діяльність людини завжди і повсюдно спрямовувалась на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади вугілля, руди, наявність запасів нафти, газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою освітою, знаннями, вміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність не можуть здійснювати абсолютно всі члени суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватись, і тому їх наявність регулюється людиною.

Обмеженість ресурсів породжує потребу в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем сучасної цивілізації.