Державне регулювання економіки

Проблема комплексного з'ясування сутності регулювання економіки, форм і методів державного регулювання, його основних моделей у процесі еволюції економічної системи є однією з основних при з'ясуванні оптимальних шляхів її розвитку. Ядром господарського механізму на сучасному етапі є державне регулювання економіки. Оскільки економічна система формується з кількох підсистем, багатьох елементів та ще більшої кількості компонентів, і кожна з таких підсистем та їх структурних елементів є різними за своєю сутністю, то й методи державного регулювання істотно різняться між собою.

У сучасній економічній літературі об'єкти державного регулювання економіки системно не виокремлено, що перешкоджає розумінню сутності та структури економічної системи.

Значні розбіжності існують також при з'ясуванні сутності державного регулювання економіки. Так, у "Сучасному економічному словнику" регулювання економіки охарактеризовано як "вплив на економіку з боку органів управління з метою підтримки процесів, які в ній протікають на певному рівні, або попередження, пригнічення несприятливих явищ". У "Великому економічному словнику" ця категорія розглядається як "цілеспрямовані процеси, що забезпечують підтримку або зміну економічних явищ та їх зв'язків". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна економічне регулювання господарства потрактовано як "розподіл ресурсів і формування пропорцій, які відповідають суспільним потребам на даному етапі розвитку національної економіки, за допомогою певних механізмів — сукупності інститутів, форм та інструментів".

Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня, виокремлюючи підзаголовок "Регулювання національної економіки", Г. Климко у редагованому ним підручнику не дають визначення цієї категорії4.

Наведеним визначенням властиві:

— звужене тлумачення і нечітке формулювання мети державного регулювання. Найповніше така мета окреслена в "Економічній енциклопедії";

— наведені визначення не пов'язані із сутністю господарського механізму, найважливішим елементом якого є державне регулювання економіки;

— державне регулювання не пов'язане із структурою економічної системи;

— не вказано, що суб'єктом такого регулювання є наддержавні органи — як найрозвинутіший вид державного регулювання.

Обґрунтованішим є визначення цієї економічної категорії, сформульоване на основі вимог діалектичного методу дослідження.

Державне регулювання економіки — цілеспрямований та активний вплив державних та наддержавних органів управління на функціонування та розвиток цілісної економічної системи (а отже, на її розширене відтворення) шляхом використання економічних законів і вирішення економічних суперечностей за допомогою певної сукупності форм та методів.

Сутність державного регулювання економіки комплексно розкривають його основні функції, які є, з одного боку, логічним продовженням функцій держави, їх конкретизацією, а з іншого — зумовлені неспроможністю ринкового механізму саморегулювання та монополістичної планомірності забезпечити стабільний розвиток економічної системи. До таких функцій належать:

1) управління розвитком усіх підсистем цілісної економічної системи в процесі їх діалектичної взаємодії (за винятком провідної ланки господарського механізму — державного регулювання економіки). Ця функція здійснюється завдяки впровадженню і вдосконаленню всіх форм економічної політики та форм та методів державного регулювання економіки;

2) забезпечення планомірного розвитку економічної системи передусім на основі використання законів планомірного розвитку, одержавлення сучасної економіки у розвинутих країнах. Ця функція може бути реалізована шляхом запровадження довготривалих планів економічного розвитку у формі директивного планування державного сектору економіки, прогнозування та програмування економіки, використання важелів анти циклічного регулювання економіки, здійснення структурної політики тощо;

3) забезпечення цілісного еколого-економічного відтворення національної економічної системи через послаблення і поступове подолання економічної кризи, використання різноманітних правових, економічних та адміністративних важелів щодо охорони довкілля;

4) забезпечення відносно рівномірного розвитку регіонів країни внаслідок мобілізації і оптимального використання наявних в регіонах матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів шляхом здійснення раціональної економічної політики;

б) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованої соціальної політики;

6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;

7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.

У межах національної економічної системи економічне регулювання здійснюють держава і її ланки (центральний уряд, уряди штатів чи земель, регіонів, муніципалітетів); у межах окремих регіонів світового господарства — наднаціональні органи інтеграційних угруповань; у межах світового господарства — міжнародні організації (в тому числі фінансово-кредитні) — ООН, МВФ, наймогутніші країни (так звана "сімка" або "вісімка"). Найвагомішу роль у досягненні рівноваги сучасної економічної системи, її розширеному відтворенні відіграє держава, державне економічне регулювання. Держава і наддержавні органи здійснюють також правове і адміністративне регулювання народного господарства.

Оскільки до складу сучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, то регулювання цієї системи означає регулювання процесу взаємодії всіх елементів і кожного з них зокрема, використання законів цієї підсистеми і подолання її суперечностей. Змістом продуктивних сил є взаємодія людини з природою в процесі праці, тому економічне регулювання цієї системи передбачає забезпечення рівноваги у взаємодії суспільства і природи, недопущення глобальної екологічної кризи (її загострення), формування спроможної забезпечити виживання цивілізації, еколого-економічної системи.

Економічне регулювання людини передбачає регулювання діяльності людини-працівника і людини-власника, вплив на розвиток людини як біологічної і соціальної істоти. Таке регулювання у деяких розвинутих країнах здійснюється всіма суб'єктами господарської діяльності й спрямоване на сприяння розвитку усіх сутнісних сил і здібностей людини. Найповніше воно реалізується в одержавленні робочої сили. У слаборозвинутих країнах воно здійснюється лише частково, що засвідчують погані соціальні умови, висока смертність, коротка тривалість життя. Передові країни намагаються подолати важливі проблеми в процесі економічного регулювання: неузгодженість дій між різними суб'єктами регулювання, недостатню участь держави в регулюванні процесу відтворення робочої сили на дрібних і частково — середніх підприємствах, відсутність прав найманих працівників на таких підприємствах у регулюванні процесу праці та ін., наявність мільйонів людей, що живуть поза межею бідності. Подібна ситуація ще більшою мірою характерна і для народного господарства України наприкінці XX — на початку XXI ст.

Економічне регулювання техніко-економічних відносин передбачає цілеспрямований вплив держави та наднаціональних органів на розвиток одиничної, особливої й загальної форм суспільного поділу праці в межах окремих країн і світового господарства, використання відповідних законів і розв'язання суперечностей. У межах світового господарства йдеться про вплив наднаціональних органів на розвиток міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, його концентрації. Для цього використовують державні замовлення, укладання договорів між державами щодо виготовлення складної техніки та ін.

Економічне регулювання продуктивних сил та техніко-економічних відносин у єдності вимагає регулювання технологічного способу виробництва. Основною метою цього регулювання є перехід від технологічного способу виробництва, основаного на ручній праці до технологічного способу виробництва, основаного на машинній і частково автоматизованій праці, а надалі — до такого, яке ґрунтується здебільшого на автоматизованій. Основними важелями економічного регулювання технологічного способу виробництва є вплив податкової, бюджетної, кредитної, амортизаційної, інвестиційної політики тощо на впровадження досягнень НТР у виробництво, на вдосконалення робочої сили та ін.

Економічне регулювання відносин економічної власності означає вплив різних суб'єктів регулювання на економічні зв'язки і відносини між класами, соціальними верствами, групами і окремими індивідами з приводу привласнення об'єктів власності (засобів виробництва, робочої сили, інтелектуальної власності, цінних паперів тощо) у всіх сферах суспільного відтворення} Цей процес здійснюється через регулювання таких елементів економічної власності, як тривалість робочого дня, ціни, заробітна плата, прибуток та ін. Важливою ланкою регулювання є вплив за допомогою податкової політики, політики доходів тощо на співвідношення різних типів і форм економічної власності, різноманітних об'єктів у межах окремих типів і форм (наприклад, між прибутком і заробітною платою)

Економічне регулювання господарського механізму як один з його елементів частково збігається із самим поняттям "господарський механізм", але економічне регулювання не передбачає адміністративних і правових важелів регулювання економіки (які належать до господарського механізму); його об'єктом є регулювання співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним (а також наддержавним) економічним регулюванням.

Основними причинами впровадження економічного регулювання є ускладнення всіх елементів економічної системи, процесу взаємодії людини з природою, розвиток притаманних цим елементам суперечностей.

Державне економічне регулювання виникло з появою держави. Проте у докапіталістичних формаціях воно не було планомірним, хоча деякі елементи планомірності були притаманні організації праці рабів в ергастеріях і латифундіях, у феодальних маєтках.

Уперше планомірність як особливість економічного регулювання виникає в межах окремих підприємств (на капіталістичній мануфактурі, фабриці), згодом поширюється на монополістичні акціонерні компанії (у тому числі олігополістичні), пізніше охоплює країни, наднаціональні економічні організації (наприклад, у межах ЄС) і стає невід'ємною ознакою державного регулювання. У середині 50-х років XX ст. тенденція до планомірності розвитку капіталістичної економіки переростає у закон планомірного розвитку. В інших регіонах планети економічному регулюванню не притаманний такий ступінь планомірності та пропорційності, у слаборозвинутих країнах воно здійснюється переважно через механізм ринкового саморегулювання в процесі функціонування натурального господарства і лише частково через державне регулювання макроекономічних процесів.

У процесі державного економічного регулювання формується економічна роль держави, яка полягає у виконанні нею економічних функцій і залежить від характеру дії економічних законів (насамперед основного економічного закову), від обраної країною основної соціально-економічної мети, типу відтворення, економічного потенціалу та інших факторів.

Економічна роль держави — виконувані державою основні економічні функції в їх взаємодії з метою забезпечення процесу функціонування і розвитку економічної системи, забезпечення її розширеного відтворення і передусім відтворення сукупного капіталу.

Такі функції держава почала частково виконувати з моменту свого виникнення. З появою класового суспільства після розпаду первіснообщинного ладу у пануючого класу власників виникла потреба у спеціальному органі управління — державі, уособленням якої були армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо. Найважливішими функціями держави в цей період були збереження та зміцнення існуючого ладу, пануючих форм економічної власності й експлуатація більшості населення, яка здійснювалась переважно через механізм оподаткування. Водночас у країнах Стародавнього світу держава виконувала такі загальні економічні функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, введення єдиного грошового обігу тощо.

За феодального способу виробництва держава сприяла закріпленню селян за великими землевласниками, експлуатувала їх через механізм оподаткування, передавала приватним особам право на землю та експлуатацію залежних селян, призначала керівників корпорацій (в які об'єднувались ремісники і купці), регламентувала діяльність іноземних купців, регулювала ціни на найважливіші продукти (хліб, риба, м'ясо). У Київській Русі держава регламентувала торгівлю, вводила систему мита, організовувала будівництво нових міст.

Зі становленням та розвитком капіталізму коло державних економічних функцій розширювалося. Після кризи 1929—1933 рр. держава бере на себе таку глобальну економічну функцію, як розширене відтворення сукупного капіталу (відносин капіталістичної власності), розвиток усієї економічної системи. Державна діяльність охоплює всі сфери суспільного відтворення і виявляється у формі зростаючого одержавлення засобів виробництва (будівництво державних підприємств, спільних з приватним капіталом компаній, фінансування передових наукових галузей тощо), робочої сили (зростання кількості працівників у державному секторі, організація суспільних робіт, зростання соціальних витрат, встановлення мінімуму заробітної плати, розвиток освіти, охорони здоров'я тощо), науки (фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, підготовка наукових кадрів, будівництво й утримання науково-дослідних центрів тощо) та інших елементів системи продуктивних сил, Важливими економічними функціями держави є послаблення глибини і гостроти економічних криз та циклічного характеру розвитку народного господарства, раціональний перерозподіл національного доходу.

Для виконання цих функцій необхідне одержавлення багатьох об'єктів" і значної частки національного доходу. Щоб сучасна економічна система була стабільною, частка держави у ВВП повинна становити від 40 % до 50 % (за Гелбрейтом). Надмірне зниження економічної ролі держави, яке відбувається в Україні з другої половини 90-х років XX ст., порушує цю закономірність і закон одержавлення капіталістичної економіки, що негативно впливає на розвиток народного господарства.

Виконання функцій держави забезпечує великий і розгалужений державний апарат економічного регулювання, як правило, це очолені прем'єр-міністром міністерства, які здійснюють загальноекономічне регулювання. У Великобританії прем'єр-міністр керує пов'язаною з участю країни у міжнародних організаціях діяльністю уряду, формує та контролює виконання кредитно-грошової політики, керує роботою із довгострокового планування державних витрат. До складу кабінету міністрів постійно входять міністри фінансів, торгівлі, промисловості, міністр з питань зайнятості та охорони довкілля. В англійському парламенті ініціатором майже всіх законів є уряд, а в парламентській діяльності приблизно третина законів стосується економіки.

Найповніше державне регулювання економіки здійснюється у Великобританії у сфері промисловості. Міністерство промисловості здійснює загальний контроль над основними галузями і підтримує відносини з усіма іншими, незалежно від типів і форм власності. Воно надає технічну допомогу промисловості, стимулює профілюючі дослідження, які не беруть на себе недержавні компанії, та їх впровадження у виробництво, здійснює значну частку капіталовкладень у профілюючі галузі промисловості, надає допомогу дрібним та середнім компаніям та ін.