Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей

Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості.

Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. У цьому випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.

Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний і нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: х товару А = у товару

Б = z товару В = q товару Г = w товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві догрошовому обміну і створюють відповідні труднощі у відносинах між товаровиробниками. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє — неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте — зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших — зерно, у третіх — хутро тощо. В одного й того самого народу в різні часи та на різних місцевих ринках і в різних народів в один і той самий час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль головних предметів обміну та загальних еквівалентів для всієї іншої товарної маси. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента, є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової. Отже, загальна, чи грошова, форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

Формулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити таким чином: х товару А; у товару Б; z товару В; q товару Г = w товару Д. При цьому важливим є той факт, що продаж власного товару здійснюється не тільки для того, аби відразу придбати певний інший товар для власного споживання, а й для того, щоб просто отримати еквівалент, за допомогою якого можна буде в подальшому задовольнити свої потреби в будь-який час. Тобто завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функцій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей. Таким чином, загальна, чи грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворюється на постійну життєву потребу.

З того моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини. Товарні відносини, які встановлюються між товаровиробниками, доповнюються складною системою грошових відносин. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.

30. Інфляція – це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція проявляється у зростанні цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти і перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Це явище відоме приблизно з 4 –3 ст. до н.е., тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу. Сучасна інфляція має багатофакторний характер.

Основними її причинами є:

1) Диспропорції між основними сферами народного господарства.

2) Монополістичні тенденції в економіці.

3) Надмірні воєнні витрати.

4) Зростання дефіциту державного бюджету.

5) Необґрунтоване підвищення зарплати.

6) Крах золотого стандарту.

7) Дотації нерентабельним галузям і підприємствам.

8) Надмірна кредитна емісія.

9) Наявність маси посередників між виробниками і споживачами.

Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; ріст цін на імпортні товари і послуги тощо.

За розмірами зростання цін інфляцію поділяють на:

1) Повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).

2) Галопуюча - коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше.

3) Гіперінфляція – коли ціни зростають на 1 – 2% щоденно.

Темп інфляції визначають за формулою:

Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту.

Інфляція витрать (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.

Інфляція викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує технічний прогрес тощо.

Інфляцію не можна подолати її можна лише приборкати з допомогою певних антиінфляційних заходів. Серед них жорстке обмеження грошової маси.

31 Останніми роками в світі і в Україні з’явились нові і найпопулярніші категорії – «ринок», «ринкова економіка», «ринкові відносини», «ринкове господарство».

В економічній літературі ці поняття, як правило, ототожнюють. Проте це не зо-всім правильно.

Ринкова економіка – це сфера прояву і відтворення відносин товарного вироб-ництва. Це вища форма його організації.

Ринкове господарство є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, яка гене-рує безперервність відтворювального процесу.

Ринок – це механізм, спосіб господарювання (спосіб організації товарного вироб-ництва) (рис. 10.1).

Отже, загальним підґрунтям існування, функціонування і розвитку цих категорії і понять є товарне виробництво, основу якого становить суспільний поділ праці, еко-номічне відокремлення виробників і розвинуті економічні зв’язки між господарськи-ми одиницями на основі закону вартості.

Ринок – це і об’єктивна економічна категорія. Законами, декретами постановами, указами будь-якої владної структури сформувати ринок нікому і ніколи не вдавалось.

Проте суспільство і держава можуть і повинні створити сприятливі умови для його формування (рис. 10.2).

Глибше сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує (рис. 10.3). Розглянемо найважливіші з них:

1. Відтворювальна функція. За допомогою неї здійснюється:

- забезпечення постійності і стабільності економічних зв’язків між виробництвом і споживанням і на основі цього – безперервність процесу суспільного відтворення;

- формування цілісної національної економічної системи та її зв’язку з іншими на-ціональними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.

2. Регулювальна функція. Ринок:

- активно впливає на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, на розвиток науково-технічного прогресу;

- приводить у відповідність платоспроможний попит і пропозицію, нагромаджен-ня й споживання та інші пропорції. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, тоЕкономічна теорія

варного голоду та інших негативних наслідків у сфері споживання, які існували в колишній адміністративній системі;

- забезпечує структурні зміни в економіці і диверсифікацію виробництва;

- сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утво-рення середньої норми прибутку.

3. Стимулююча функція:

- ринок сприяє заохоченню тих, хто найраціональніше використовує фактори ви-робництва;

- ринок спонукає товаровиробників знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно-необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхню якість та споживчі властивості.

4. Інтегрувальна:

- ринок «зшиває «економіку в єдине ціле, розвиваючи систему економічних зв’язків як по горизонталі, так і по вертикалі між усіма рівнями управління і сферами еко-номіки;

- ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світо-вої економіки.

5. Розподільна:

- за допомогою ринкових цін він диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених.

6. Функція санації:

- ринок сприяє очищенню економічних систем від неефективних і збиткових під-приємств;

- ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспро-можних господарств і підтримує найефективніші.

7. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окре-мих країн і світового господарства.

8. Інформаційна функція:

- ринок за допомогою своїх економічних сигналів (цін, відсотків за кредитами, об-сягів попиту та пропозиції на товари і послуги тощо) поширює знання важливих відомостей і оперативно вносить зміни в плани діяльності всіх суб’єктів господа-рювання.