Закон зростання потреб та механізм його дії.

У міру розвитку суспільного виробництва і людини як особистості відбувається постійне зростання її потреб.

Людські потреби є первинними, а похідними від них – виробничі.

Механізм дії: сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти

Економічні інтереси, їх сутність і види. Взаємозв’язок потреб та інтересів.

Економічний інтерес – це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

* за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Взаємоз’язок: потреби зумовлюють розширення виробництва, а останнє – постійно збільшує і розширює потреби.

Мотиви та стимули. Економічна поведінка.

Економічні мотиви - це обґрунтовані з господарського погляду спонукальні стимули поведінки людини.

Стимул - сукупність економічних заходів, спрямованих на підвищення ефек-тивності виробництва, успішне розв'язання технічних, економічних чи екологічних проблем суспільства або окремих галузей, підприємств у певні періоди їх розвитку.

Економічна поведінка – це обумовлена об'єктивними процесами, економічними інтересами та економічним мисленням цілеспрямована діяльність щодо задоволення матеріальних потреб.

Сутність та структура економічної системи.

Економічна система – це сукупність і взаємодія системи ек. Відносин виробництва розподілу, обміну і споживання, незалежно від історичного стану, розвитку суспільства.

Структура економічної системи: 1)продуктивні сили (робоча сила, засоби виробництва); 2)Виробничі відносини (організаційно-економічні, соціально-економічні, техніко-економічні); 3)Господарський механізм

Продуктивні сили та їх складові.

Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Основним законом є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил, що означає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства або від найкращої територіальної організації регіону або країни.

Економічні відносини та їх структура.

Економічні відносини – сукупність відносин між людьми у процесі виробництва матеріальних і духовних благ та їх привласнення в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з:

· привласнення предметів природи через процес праці,

· відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо всередині окремого підприємства, об'єднання, організації та між підприємствами,

· організаційно-економічних відносин, що формуються і розвиваються в процесі управління менеджерами підприємством, проведення маркетингових досліджень та ін.,

· відносин між людьми щодо привласнення робочої сили, засобів виробництва, управління власністю у цій сфері, контролю за виробництвом та ін.

Господарський механізм. Методи і форми управління економікою.

Господарський механізм — це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві.

невіддільний від продуктивних сил, з одного боку, і надбудови — з іншого. Він виражає і втілює їх тісну взаємодію.

Відносини власності. Права власності. Суб'єкти та об’єкти власності.

Власність це належність речей, матеріальних і духовних цінностей певним особам, між людьми належності розподілу і перерозподілу.

Суб'єктами власності можуть бути фізичні та юридичні особи і держава в особі державних органів влади.

Об'єктами індивідуальної власності і власності юридичних осіб можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки і т.д.

Типи, види і форми власності.

Два типи:суспыльна,приватна.Види:загалоно-державна,комунальна,кооперативна,партнерська,одноосыбна,ындивыдуальна,монополыстична,корпоративна,спыльна.Форми:державна,колективна,змышана,ындивыдуально-трудова та не трудова.

Роздержавлення і приватизація, їх суть. Форми і методи приватизації майна.

Роздержавлення—дія держави по ліквідації державної власності.

Приватизація—це процес відчуження загальнодержавного та комунального майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Форми: платна приватизація шляхом викупу майна, або безоплатна шляхом передачі майна.
Метод приватизації – це сукупність певних способів та засобів відчуження або передачі комунального та державного майна на користь юр та фіз. осіб.

*продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом.

* викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Традиційна економічна система.

Традиційна економічна система

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства.

Командно-адміністративна система.

Адміністративно-командна економічна система

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.

Змішана економіка.

Змішана економіка – модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу. Виникла в перші десятиліття XX ст.

Суспільне виробництво та його елементи.

Суспільне виробництво – процес за допомогою якого люди використовуючи речовини і

Природні суспільні відносини і соц. Ресурси, духовні багатства індивідів та їх здібності відтворюють власне і суспільне життя.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:
а) власне виробництво; б) розподіл; в) обмін; г) споживання.

Сфери виробництва
За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери, або блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

24.Виробництво, розподіл, обмін, споживання. Розподіл- економічний процес формування індивідуальних підходів населення,що визначає відносинами власності в процесі якого встановлюються частка кожного в одержані суспільного продукту.Види:засобів виробництва,трудових ресурсів,предметів споживання. Обмін- взаємний обмін діяльність між людьми,що виявляється у формі обміну благами.Види:обмін удіяльністю,засобами виробництва,предметами споживання.Споживання-безпосереднє використання створених благ.Види:виробниче,особисте.

Суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (в тому числі окремих регіонів), національної економіки й окремого підприємства, внаслідок чого значно зростає продуктивність суспільної праці.

У межах світового господарства відбувається всесвітній або міжнародний поділ праці. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн щодо виробництва певних видів продукції для обміну через купівлю-продаж на світовому ринку.

Поділ праці всередині суспільства здійснюється за основними родами діяльності (землеробство, промисловість, сфера матеріального і нематеріального виробництва). Цю форму суспільного поділу праці називають загальним поділом, поділ родів виробництва на окремі види та підвиди — частковим, поділ праці всередині підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, служб, бригад, поділ за професіями і спеціальностями) — одиничним (за К. Марксом).

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації;

За вертикальними рівнями народногосподарської структури СПП можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Це рівень безпосереднього виробництва чи одиничний рівень СПП. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні СПП окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організацій в масштабах народного господарства країни та світової економіки в цілому. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури – від загального поділу праці (між великими галузями виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок, торгівля тощо) через часткове (всередині великих галузей) до одиничного (подетальне, повузлове, технологічне).

 

Основними організаційно-економічними формами реалізації СПП є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація – це поділ старих і формування нових галуей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту чи частини його. Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, отже, спеціалізація обумовлює об’єктивну необхідність товарного обміну між членами суспільства.

Кооперація – це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв’язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв’язків. Там де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов’язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

· предметне (агрегатне) – головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;

· подетальне – на головне підприємство надходять від ряду спеціалізованих підприємство вузли і деталі;

· технологічне – підприємство поставляє іншим підприємствам поковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Концентрація виробництва- як організаційно-економічна форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва- є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багато профільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.

 

Виробнича діяльність.

Діяльність – це сукупність дій на різних рівнях господарювання в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки обміну матеріальними балами і послугами.