Предмет і функції економічної науки.

Предмет і функції економічної науки.

Предмет – це відносини між людьми та їх поведінка в процесі виробництва,розподілу, обміну і споживання.

Функції: 1) Пізнавальна; 2)Теоретична; 3)Практична; 4) Ідеологічна; 5) Методологічна; 6)Прогнозтична

Політична економія.

Політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними,ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.Вона пізнаючи закони показує як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів як найкраще виробляти різні товари та послуги розподіляти і обмінюватися їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Принципи, категорії і закони економічної науки.

Принципи- узагальнення,що містять певні припущення усередження,що вказують на загальні тенденції розвитку величини.Екон.кат.-абстрактний вираз наукового узагальнення економічних процесів та явищ.Екон.закони-внутрішні істотні зв’язки і залежності економічних процесів та явищ.Тип законів: всезагальні,особливі,специфічні,стадіяльні.

Методи дослідження економічних процесів та явищ, їх класифікація.

Метод економічних досліджень – сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Діалектика –метод, що базується на використанні законів і принципів філософії.

Наукова абстракція передбачає поглиблене пізнання економічних процесів шляхом виділення найсуттєвіших сторін.

При аналізі об’єкт розкладається на складові, а при синтезі – різні елементи об’єднуються в єдине ціле.

Індукція – метод пізнання від окремого до загального,

Дедукція – від загального до одиничного.

Історичний (історична послідовність) і логічний (логічній послідовності)методи використовуються у єдності.

Економічне моделювання – формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів, структура якого абстрактно відображає реалу економічну картину.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого впровадження тощо. Всі ці методи використовуються кожним науковцем у відповідності до його мети, у відповідності до суб’єктивного підходу кожного дослідника до дослідження процесу або явища.

Економічні потреби суспільства, їх суть та класифікація.

Економічні потреби — Це внутрішні стимули, які спонукають суспільне виробництво необхідних товарів, робіт і послуг.

Класифікація:

За характером виникнення: базові і породжені цивілізацією.

За нагальністю задоволення: першочергові, і ті, що задовольняються предметами розкоші

За засобами задоволення і матеріальні і нематеріальні.

За суб’єктами: індивідуальні, колективні, суспільні.

За об’єктами: фізіологічні, соціальні, духовні, інтелектуальні, емоційні, етичні, естетитичні.

Ієрархія потреб. Теорії потреб.

Теорія потреб А. Маслоу.

Потреба - це фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чого-небудь. Потребу неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про її існування можна тільки судити по поведінці людей, оскільки саме потреби спонукають людей до здійснення певних дій.

Першим психологом, який звернув увагу керівників на вплив потреб на мотивацію персоналу, був А. Маслоу, що опублікував в 1943 р. роботу "Теорія людської мотивації".

А. Маслоу розділив потреби на п'ять категорій:

1) фізіологічні ( потреби в їжі, одягу, житлі, необхідні для виживання);

2) безпека і впевненість в майбутньому, а також потреби в захисті від фізичного і психологічного нападу навколишніх;

3) соціальні, тобто потреби відчувати себе членом якої-небудь спільності, мати соціальні контакти, відчувати прихильність і підтримку;

4) поваги це потреба у визнанні особистих якостей або досягнень;

5) самовираження, тобто потреба в реалізації своїх потенційних можливостей, в становленні людини як особистості.

Згідно з теорією А. Маслоу, ці потреби можна розташувати у вигляді ієрархічної структури (мал. 13.1).

Фізіологічні потреби і потреби безпеки є первинними, тобто природженими, або потребами нижчих рівнів.

Соціальні потреби, потреби в повазі і самовираження є вторинними, тобто придбаними, або потребами вищих рівнів.

Згідно з теорією А. Маслоу, якщо у людини існують дві потреби різних рівнів, то домінуючої, тобто що визначає його поведінку, є потреба більш низького рівня.

Вторинні Первинні Соціальні Фізіологічні Само-вираження Поваги Безпеки

МАЛ. 13.1. Ієрархія потреб згідно з теорією А. Маслоу

Оскільки з інтелектуальним і духовним розвитком людини потреби вищих рівнів постійно розширяються, то вони ніколи не можуть бути повністю задоволені, і тому мотивація поведінки через потреби нескінченна.

Теорія ERG. Подальший розвиток теорії потреб був запропонований Ч. Альдерфером в 1972 р. в роботі "Існування, причетність і зростання: Людські потреби в організації".

Альдерфер виділив три рівні потреб:

1) Е (existence) потреби існування, тобто потреби, пов'язані з виживанням і відтворюванням людини;

2) R (relatedness) потреби причетності, які можуть бути задоволені за рахунок спілкування з іншими людьми, відчуття поваги з їх сторони;

3) G (growth) потреби зростання особистості, наприклад потреби в придбанні нових знань, в самоповазі і інші.

У порівнянні з Маслоу Альдерфер робить менший упор на сувору ієрархічність порядку задоволення потреб, тобто потреби різних рівнів можуть в однаковій мірі і одночасно впливати на поведінку людей. Якщо потреби високих рівнів по якихось причинах не можуть бути задоволені, то це може компенсуватися задоволенням потреб більш низького рівня. Дане становище дуже важливе для керівників, прагнучих стимулювати своїх співробітників: якщо робота, що виконується не дозволяє задовольнити потреби зростання особистості, то більш важливими стають соціальні потреби, якщо ж не можуть реалізуватися і вони, то посилюються потреби існування.

Двофакторна теорія мотивації Ф. Герцберга була запропонована ним в 1959 р. в роботі "Мотивація на роботі". Ця теорія по своїй суті є емпіричною, тобто результатом обробки великої кількості експериментальних даних.

Згідно з теорією Герцберга, всі чинники, що впливають на задоволення людини роботою, можуть бути розділені на дві групи:

1) чинники-мотиватори, що визначають задоволення роботою;

2) гігієнічні чинники, або чинники контексту, що визначають незадоволення людини своєю роботою.

До чинників-мотиваторів відносяться:

1) можливість досягнення і визнання успіху;

2) інтерес до даного виду діяльності;

3) відповідальність;

4) просування по службі;

5) можливість професійного зростання.

Значення цих чинників оцінюється людьми тільки позитивно і в найгіршому випадку може бути рівним нулю.

До гігієнічних чинників відносяться:

1) спосіб управління і політика адміністрації;

2) умови праці;

3) міжособисті стосунки на робочому місці, тобто відносини з начальником, колегами і підлеглими;

4) заробіток;

5) ступінь безпосереднього контролю за роботою;

6) вплив роботи на особисте життя.

Значення цих чинників оцінюється людьми тільки негативно і в найкращому випадку може бути рівним нулю.

Можна зазначити, що чинники-мотиватори Герцберга по суті своїй співпадають з потребами високих рівнів А. Маслоу, а гігієнічні чинники з потребами низьких рівнів. Істотна різниця між цими теоріями полягає в тому, що, згідно з теорією Маслоу, надання працівнику можливості задовольнити свої первинні потреби стимулює його до підвищення продуктивності праці. Згідно з теорією Герцберга, працівник взагалі починає звертати увагу на гігієнічні чинники тільки в тому випадку, якщо вважає їх реалізацію несправедливою.

Змішана економіка.

Змішана економіка – модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу. Виникла в перші десятиліття XX ст.

Суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (в тому числі окремих регіонів), національної економіки й окремого підприємства, внаслідок чого значно зростає продуктивність суспільної праці.

У межах світового господарства відбувається всесвітній або міжнародний поділ праці. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн щодо виробництва певних видів продукції для обміну через купівлю-продаж на світовому ринку.

Поділ праці всередині суспільства здійснюється за основними родами діяльності (землеробство, промисловість, сфера матеріального і нематеріального виробництва). Цю форму суспільного поділу праці називають загальним поділом, поділ родів виробництва на окремі види та підвиди — частковим, поділ праці всередині підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, служб, бригад, поділ за професіями і спеціальностями) — одиничним (за К. Марксом).

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації;

За вертикальними рівнями народногосподарської структури СПП можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Це рівень безпосереднього виробництва чи одиничний рівень СПП. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні СПП окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організацій в масштабах народного господарства країни та світової економіки в цілому. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури – від загального поділу праці (між великими галузями виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок, торгівля тощо) через часткове (всередині великих галузей) до одиничного (подетальне, повузлове, технологічне).

 

Основними організаційно-економічними формами реалізації СПП є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація – це поділ старих і формування нових галуей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту чи частини його. Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, отже, спеціалізація обумовлює об’єктивну необхідність товарного обміну між членами суспільства.

Кооперація – це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв’язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв’язків. Там де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов’язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

· предметне (агрегатне) – головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;

· подетальне – на головне підприємство надходять від ряду спеціалізованих підприємство вузли і деталі;

· технологічне – підприємство поставляє іншим підприємствам поковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Концентрація виробництва- як організаційно-економічна форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва- є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багато профільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.

 

Виробнича діяльність.

Діяльність – це сукупність дій на різних рівнях господарювання в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки обміну матеріальними балами і послугами.

 

Інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність.

… - це цілеспрямовані дії по вкладу грошових коштів та інших цінностей в проекті, які можуть принести прибуток або забезпечення досягнення соціального ефекту.

Інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність.

… - це узгоджена послідовність дій, що допускаж виконання проміжних результатів проектно-констр. Робіт для втілення хїх в новому чи вдосконаленому товарі за допомогою виготовлення продукції.

 

Форми МПП.

n міжнародна торгівля товарами;

n надання міжнародних послуг;

n транскордонний рух капіталів;

n міжнародний кредит;

n міжнародні валютно-фінансові відносини;

n міжнародна міграція робочої сили;

n участь в діяльності міжнародних економічних організацій;

n міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах;

спільне розв`язання економічними засобами глобальних проблем розвитку

Сутність міжнародної економічної діяльності (МЕД).

Міжнародна економічна діяльність (МЕД) — діяльність економічних суб’єктів, в першу чергу підприємств, в міжнародній сфері, на міжнародному ринку.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1) Експорт та імпорт товарів та послуг. Ця операція передбач мінімал зобов’язання і найменш ризик для в-чих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків.

2) Ліцензуваня - 1)надання дозволу на здійсн експортно-імпортних операцій та ін. видів ЗЕД на певн умовах 2)передання однією особою ін. права на використання техніки, технологій, товарів та послуг тощо на певних умовах за плату (ліцензійний платіж)

3) Франчайзинг - система договірних відносин між підпр-вами, де одна сторона (франчайзер), надає іншій (франчайзі) право на в-во або реалізацію певного виду продукції (товару), надання послуг від імені та під товарним знаком франчайзера, а також право на отримання технічної й організаційної допомоги

4) Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботи, банківські операції, страх-ння, підрядне в-во, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіж виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

 

Товариство (партнерство).

Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємовідносин між сторонами, що вступають упартнерство, є договір.

Венчурний бізнес.

Венчурний бізнес (англ. venture — ризиковий) — вид бізнесу, орієнтований на практичне використання технічних новинок, результатів наукових досягнень, ноу-хау, ще не випробуваних на практиці. Венчурний бізнес пов'язаний з великим ризиком, тому його часто називають ще ризиковим.Венчурний бізнес вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

- винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

- керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення

- готовністю фінансувати ризикований проект за рахунок

- коштів очолюваного ним підприємства;

- інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування

- проекту протягом тривалого періоду.

47.Система франчайзингу. — це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах.

Функції капіталу.

Для більш глибокого розуміння сутності капіталу, його ролі в суспільному житті та його еволюції велике значеннямає аналіз його функцій, які в основному є спільними як для класичного капіталізму, так і для капіталізму зі змішаною (сучасною)економікою. Вони такі:

 

· виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею;

· забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);

· використання у виробничому процесі найманої праці;

· нагромадження капіталу і його розширене відтворення;

· реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів;

· вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.

Інтелектуальний капітал.

Інтелектуа́льний капіта́л — це інформація й знання, які відіграють роль «колективного мозку», що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж підприємства.^[2]

У складі інтелектуального капіталу виділяють три складові:

· Людський капітал: знання, навички, досвід, ноу-хау, творчі здібності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культура праці та ін.;

· Організаційний капітал: патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, товарні знаки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, органі-заційна структура, корпоративна культура й т.п.;

· Споживчий капітал (його слід трактувати більш широко, як інтерфейсний капітал): зв'язки з економічними контрагентами (постачальниками, споживачами, посередниками, кредитно-фінансовими установами, органами влади та ін.), інформація про економічних контрагентів, історія взаємин з економічними контрагентами, торговельна марка (бренд).^[4]

Чинники, що впливають на інтелектуальний капітал

· Робоча сила;

· Нематеріальні активи;

Фінансово-інноваційний капітал;

Високі технології;

Рівень розвитку інформаційного середовища;

Наявність сучасної ринкової інфраструктури;

Стан інноваційного середовища та інші.^[5]

Інформаційний капітал.

У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація. З часу розгортання НТР інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально-економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко-технологічній основі. Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Е. Тоффлер. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал. Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Інформація та знання не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.

Виробничий капітал.

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал — капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Фінансовий капітал.

Фінансовий капітал — гроші, які використовуються підприємцем та бізнесом, щоб купувати те, із чого вони планують зробити свої товари або чим вони надають послуги. Фінансовим капіталом також можуть називатись ті сектори економіки, які заснованої на операціях фінансовим капіталом, тобто роздрібний, корпоративний, інвестиційно-банківський і т.д.

Фінансовий капітал може бути як своїм, так і запозиченим.

Міжнародний рух капіталу.

Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів вир-тва з метою ефективнішого вир-тва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах.

Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснац. корпорації.

У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономір­ності:

1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень.

2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними

3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу.

4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах.

5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються.

6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капі­талу.

7) зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них

8) випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів.

9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг.

Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і актив­ний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою ек., правових та адміністративних важелів.

Види безробіття

· Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

· Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

· Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.

· Фрикційне безробіття(тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

· Структурне безробіття(технологічне) — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

Національне багатство.

Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація. За такого трактування до нього відносяться не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак усе це досить складно підрахувати через ряд об’єктивних причин.

У практиці економічного аналізу використовується показник національного багатства у вузькому розумінні його змісту. До нього входить все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни — це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

1.

2. Державний бюджет. Бюджетний дефіцит. Державний борг.

3. Податкова система: суть, структура, значення, функції, види податків.

4. Соціальна політика держави. Соціальні гарантії.

Предмет і функції економічної науки.

Предмет – це відносини між людьми та їх поведінка в процесі виробництва,розподілу, обміну і споживання.

Функції: 1) Пізнавальна; 2)Теоретична; 3)Практична; 4) Ідеологічна; 5) Методологічна; 6)Прогнозтична

Політична економія.

Політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними,ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.Вона пізнаючи закони показує як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів як найкраще виробляти різні товари та послуги розподіляти і обмінюватися їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.