Громадянське суспільство: поняття і структура

Поняття «громадянське суспільство» є однією із ключо­вих категорій сучасних суспільних наук — соціології, по­літології, юриспруденції. У трактуванні цього поняття іс­нують великі розбіжності: від ототожнення понять «люд­ське суспільство» і «громадянське суспільство» до ототож­нення понять «громадянське суспільство» і «держава». Найбільш обґрунтованою видається точка зору, що грома­дянське суспільство — це історичний феномен, що виник на певному етапі розвитку державно організованого, перш за все західного суспільства, і характеризується самостій­ністю щодо держави.

У структурному відношенні громадянське суспіль­ство — це сукупність вільних індивідів, недержавних об'єднань громадян і сфера відносин між ними, не залежна від держави. Воно включає такі компоненти:

1) вільні, рівноправні, самостійні індивіди. Основною фігурою громадянського суспільства є людина як особис­тість та її приватні інтереси і потреби, вільна реалізація яких проходить поза державним контролем. Членами гро­мадянського суспільства є трудівники й одночасно власни­ки, які мають відчуття особистої гідності, готові узяти на себе ризик ведення своєї справи, відповідальність за себе та благополуччя своєї сім'ї;,,,^...,, ±<^-, lu.ju і,_лаі юл»д

2) недержавні об'єднання індивідів. Потреби особи ви­ражаються та здійснюються через такі компоненти грома­дянського суспільства, як сім'я, церква, профспілки, партії, елітарні групи, клуби виборців, культурні об'єднан­ня, наукові асоціації тощо. З одного боку, в громадянсько­му суспільстві кожен має можливість задовольнити одвіч­ний потяг людини до спілкування — за віковими, інтелек­туальними, економічними, спортивними, релігійними, політичними інтересами. З іншого боку, економічна і со­ціальна сфери життєдіяльності людини знаходять себе саме завдяки функціонуванню громадянського суспільства.

Важливе місце в структурі громадянського суспільства посідає так званий третій сектор — сукупність некомер-ційних організацій, що не ставлять перед собою цілей отримання прибутку (перші два сектори — це сукупність державних інститутів і підприємницьких структур). Одер­жуваний унаслідок діяльності таких організацій дохід не розподіляється між їх учасниками, а йде на реалізацію цілей організації;

3) суспільні відносини між індивідами та їх об'єднан­нями, що розвиваються на основі рівності та самоврядуван­ня. Відносини в середовищі громадянського суспільства надзвичайно різноманітні: господарські, економічні, сімей­но-споріднені, етнічні, релігійні, правові, політичні. Харак­терно, що тут переважають не вертикальні (за підлеглістю), а горизонтальні (рівнопартнерські та конкурентні) зв'язки. У цю сферу діяльності людей держава втручається лише тоді, коли громадянському суспільству або окремим його членам загрожує небезпека, коли суспільство не може само­стійно впоратися з якоюсь проблемою.

Співвідношення громадянського

Суспільства і держави,,

Громадянське суспільство є головним чином, соціально-економічною та особистісною сферою життєдіяльності людей, вільною від державного втручання. В той же час громадянське суспільство пов'язане з державою і є можли­вим тільки в державно організованому суспільстві.

По-перше, ряд інститутів є одночасно компонентами і громадянського суспільства, і держави. Такими є, напри-

клад, політичні партії. Вони акумулюють і формулюють різноманітні інтереси індивідів і соціальних спільнот у єдиний політичний інтерес і забезпечують їх участь в управ­лінні суспільними та державними справами.

По-друге, межі між державою і громадянським суспіль­ством мають тенденцію до розмивання. З одного боку, громадянському суспільству держава делегує частину сво­їх повноважень. Тому в зарубіжних країнах нерідкими є такі явища як третейські (недержавні) суди, недержавні пенітенціарні установи, альтернативні (без формальної судової процедури) способи розв'язання конфліктів. З ін­шого боку, держава бере під контроль сфери діяльності, що раніше були закритими для державного втручання, напри­клад, регулює економічні відносини, здійснює інтервенцію в сімейні справи, якщо це необхідно для захисту від до­машнього насильства.

По-третє, громадянське суспільство передбачає контроль над державою, оскільки будь-яка державна влада постійно прагне до самозростання і підпорядкування собі суспіль­ства. Тому або громадянське суспільство формує і контролює державу, або держава поглинає суспільство і тоді воно пере­стає бути громадянським. Контроль громадянського су­спільства над державою здійснюється за допомогою полі­тичних партій (особливо опозиційних), засобів масової ін­формації, вільних демократичних виборів.

Громадянському суспільству відповідає тип держави, який називають правовим. Правова держава виступає як система органів та інститутів, які гарантують і захищають нормальне функціонування громадянського суспільства.

Принципи взаємодії громадянського суспільства і право­вої держави:

1) визнання державою економічного, політичного та
ідеологічного плюралізму суспільства;

2) безумовне визнання і захист державою прав людини
і громадянина, невтручання держави до приватного жит­
тя громадян;

3) взаємні обов'язки і відповідальність особи і держави;

4) взаємна відмова суспільства і держави від викори­
стання насильницьких, незаконних дій;

5) прагнення до соціального миру, партнерства та на­
ціональної згоди.

Громадянське суспільство в Україні і пострадянських державах ще тільки належить створити. На досягнення цієї

мети мають бути спрямовані зусилля як суспільства, так і державної влади.

7.4. Держава і соціальне партнерство

Соціальне партнерство — це добровільна і рівноправна взаємодія між найманими працівниками, бізнесменами і державою з метою соціального миру і прогресу, ефективної економіки, захисту прав та інтересів трудящих.

Взаємодія необхідна, щоб спільними зусиллями вирі­шувати значущі соціальні проблеми, такі, як бідність, без­домність, сирітство, розгул злочинності, забруднення нав­колишнього середовища. Представники кожної зі сторін трикутника по-різному усвідомлюють власну відповідаль­ність за ці людські біди, мають різні можливості та ресурси для допомоги і, нарешті, різні уявлення про саму природу соціальних проблем.

Поняття «соціальне партнерство» вперше ввів у обіг англійський філософ та економіст Джон Стюарт Мілль. Основи концепції соціального партнерства була розроблені ідеологами німецької соціал-демократії наприкінці XIX ст. Крупними ідеологами соціального партнерства є американ­ський економіст Джон Гелбрейт, французький соціолог Реймон Арон, німецький економіст Леонард Ерхард.

Елементи соціального партнерства впроваджувалися з початку XX ст. і в європейських країнах, і в США. У США його прихильниками виступили не тільки ділові кола (як, наприклад, знаменитий Генрі Форд), а й глава держави (в першу чергу, Теодор Рузвельт і Франклін Рузвельт). Ця концепція набула особливої актуальності унаслідок світової економічної депресії 1929-1933 pp.

Основні суб'єкти соціального партнерства:

1) держава і створені нею з цією метою установи (гро­
мадські ради, трудовий арбітраж);

2) бізнес, тобто працедавці та їх об'єднання (союзи під­
приємців);

3) наймані робітники та їх об'єднання (профспілки).
Роль кожного з учасників цього тристороннього діалогу

змінюється залежно від соціально-політичної та економіч­ної обстановки в країні. Проте безперечним є одне: чим краще між ними відбувається соціальний діалог, тим кра-

І

ще йде формування соціального партнерства як у цілому в державі, так і в окремих галузях господарства. І, навпаки, домінування одного з суб'єктів перекручує саму ідею со­ціального партнерства і призводить або до тоталітаризму (якщо переважає держава), або до олігархізації (якщо до­мінує бізнес), або до соціального утриманства (якщо домінує армія найманої праці).

Роль держави у соціальному партнерстві визначається тим, що держава створює та підтримує його правові та по­літичні основи, зокрема нормативно-правову базу (напри­клад, законодавство про профспілки, про способи вирішен­ня трудових конфліктів, про зайнятість, про соціальне за­безпечення). Інституційно роль держави в забезпеченні соціального партнерства виражається у створенні і функ­ціонуванні внутрішньодержавних, регіональних і міжна­родних органів, до яких належать:

— ради (комісії) соціального партнерства, до яких вхо­
дять представники бізнесу, держави і найманих робітників.
Вони можуть утворюватися на різних рівнях (організації,

. галузі, адміністративно-територіального утворення), аж до національного;

— Економічна і Соціальна Рада Європейського Союзу;

— Міжнародна Організація Праці (є спеціалізованою
¹ установою ООН).

Механізм соціального партнерства у принципі має такий

вигляд:

* — щодо суспільства держава бере на себе відповідаль-¹ ність за соціальні гарантії, одержуючи натомість легітим-

ність влади та суспільну підтримку; ¹ — щодо підприємців держава забезпечує гарантії прав

власності, сприятливий підприємницький клімат, підтрим-^J ку національного бізнесу в зовнішньому світі, одержуючи

натомість підтримку з боку підприємців, строге дотриман- ^ї ня встановлених державою норм і правил;

— щодо найнятих робітників бізнес зобов'язується за­
безпечити їхнє благополуччя (гідну оплату праці та соці­
альний пакет, охорону праці, підготовку і перепідготовку

^е' кадрів);

— щодо бізнесу наймані робітники зобов'язуються утри-
^и' матися від явно деструктивних способів захисту своїх прав

та інтересів (економічного і фізичного терору, висування явно нездійсненних вимог тощо);

¹ 114

— баланс між суспільством і капіталом будується за принципом: соціально відповідальна поведінка підприємців в обмін на суспільну підтримку його інтересів, цілей і дій...

Соціальне партнерство є способом цивілізованого та'
ефективного регулювання соціально-трудових відносин,
запобігання або мирного вирішення соціальних конфліктів,
гарантією соціальної злагоди і прогресу. Соціальне парт­
нерство — це шлях до ефективної держави на основі соці­
альної консолідації, розширення суспільної підтримки
цілей та дій влади. Ідея соціального партнерства близька і
затребувана широкими народними шарами. Вона виходить*
з необхідності об'єднання влади з народом, устрою соціаль­
но-справедливого творчого суспільства, єднання духовного
та матеріального. ^;

. Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Назвіть основних теоретиків громадянського суспіль­
ства.

2. Дайте визначення та назвіть ознаки громадянського
суспільства.

• 3. Складіть схему «Структура громадянського суспіль­ства».

4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Дер­жава і громадянське суспільство».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А. Держава	1. Фракція партії «зелених» у парламенті
2. Товариство філателістів
3. Інститут приватної власності
4. Третейський суд
5. Районна прокуратура
Б. Громадянсь­ке суспільство	6. Православний монастир
7. Журнал «Космополітен»
8. Асоціація художників-абстракціоністів
9. Міністерство у справах сім'ї та молоді
10. Міська рада

5. Чому, на вашу думку, термін «громадянське суспіль­
ство» в Конституції України відсутній? _;

6. Визначте фактори та принципи взаємодії держави і
громадянського суспільства.

7. Визначте суб'єктів соціального партнерства.

8. Користуючись Конституцією України, визначте еле­
менти громадянського суспільства в Україні.

Нормативні джерела;

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон Укра­їни від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради Укра­їни. — 2005. — № 2. — Ст.44.

Додаткова література

Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. — К.: Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія. — 2006.— №3 (9). — С.20-27.

Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. — Тернопіль, 1999.

Кресін О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України. — 2004. — №3. — С.18.

Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського су­спільства. — К.: Освітня книга, 2006. — 272 с

Матузов Н.И. Гражданское общество: Сущность и основ­ные принципы //Правоведение. — 1995. — № 3. — С. 83-93.

Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем кра-^: їн Західної Європи. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 392 с.

Струсь К. А.Государство и гражданское общество: Генезис идеи и современная Россия// Новая правовая мысль. — 2003. — № 2 (3). — С. 6-9.

Щепанская Т.А. Сущностные характеристики граждан­ского общества // Актуальні проблеми держави і права. 36. наук, праць. — Одеса: Юрид.літ., 2004. — Вип.22. — С.435-440.

Розділ 8