Держава, її ознаки та атрибути

 

Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до науко­вого обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім термі­ну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. По­няття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін «країна» уживається у розумінні території, що має певні кордони, володіє державним суве­ренітетом або перебуває під владою іншої держави. Історич­но відомі такі види підвладних країн, як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміні­стративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної терито­рії влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, голов­ного інституту політичної системи суспільства, який на­правляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш по­ширених визначень держави можна звести до таких:

 

1) держава є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс
Кельзен);

2) держава є сукупністю людей, території та суверенної
влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич,
Михайло Грушевський);

3) держава — форма співжиття людей, певний психічний
зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

4) держава — машина для придушення одного класу
іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

5) держава — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Філь-
мер);

6) держава — це живий організм (Іоанн Солсберійський,
Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують форма­лізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первіс­ної соціальної організації. До них належать:

1) публічна політична влада, інакше кажучи, влада,
що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що
стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада
має свій особливий апарат у вигляді органів держави і про­
фесійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді
тощо);

2) державна скарбниця — тобто система збору, збері­
гання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини,
податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти не­
обхідні для вирішення загальнозначущих проблем (напри­
клад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд),
а також для утримання державного апарату;

3) територіальна організація населення. У додержав-
ному стані індивід співвідносив себе з певним родом, вра­
ховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кров-
носпоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або
відходять на другий план. Держава поширює свою владу
на всіх людей, які проживають на її території;

4) наявність системи загальнообов'язкових правил по­
ведінки — права.

 

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибута­ми держави):

1) народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим
зв'язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститу­
тах громадянства (у республіках) або підданства (у монар­
хіях). Сучасна держава виступає як представник народу,
як справа народу;

2) територія — матеріальна база держави. Це частина
земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ,
що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.
Територія держави — це простір, у межах якого здійсню­
ється державна влада, просторове буття держави;

3) державна влада — організаційно оформлена політич­
на влада крупної соціальної спільноти (народу, класу,
стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулю­
вання суспільних відносин і верховенством у суспільстві.
Головне призначення державної влади — керівництво за-
гальнозначущими для народу справами.

/ 3.2. Сучасні підходи до вивчення m

* держави

У сучасному державознавстві, слідом за російським

ученим В.Є.Чиркіним, звичайно виділяють п'ять основних

*' підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний

^ (класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібер-

* нетичний¹.

': Теологічний підхід до вивчення держави відомий з най- ^г: давніших часів. Відповідно до нього держава створена Бо­гом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої має прагнути держава. Нині ця концепція ^; офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Рес-^; публіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же ^; вчених-юристів розглядають цю теорію як науково неспро-^: можну, але в той же час привабливу для значного числа "і людей. У християнській теорії держави такі привабливі /'. властивості має заклик до правителів слідувати загально­людським цінностям: справедливості, милосердю, допомо­зі слабким. У мусульманській концепції держави — це:

¹ Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. —
М.: Юрист, 2000. — С34-46. _:._Э;{

І 50 *

ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який роз­глядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість влади для будь-якого мусульманина тощо.

Арифметичний (класичний) підхід до держави харак­терний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні вчені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибу­тів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класич­них елементів додають суверенітет, скарбницю (систему збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістю відмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практично­му застосуванні: достатньо складно інколи визначити дер­жавний народ, кордони території (наприклад, у кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, а й особа, й соціальна спільнота.

Юридичний підхід до поняття держави виник у рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники такого підходу розглядають державу як особ­ливу юридичну особу, що підкоряється у своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (напри­клад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).

Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже, будучи юридичною особою, держава зобов'язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнарод­ній юстиції.

У той же час не можна не зазначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення дер­жави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, а й більшість до-сучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в по­літичній системі суспільства.

Найбільше поширення у державознавстві та політології набув соціологічний підхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад,

Арістотель визначав державу як об'єднання сімей для бла­
гого життя. Уявлення про державу як організатора загаль­
них справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бе­
недикту Спінозі і багатьом іншим мислителям. До прихиль­
ників цього підходу належали Карл Маркс та його послідов­
ники. Вони визначали державу як універсальну політичну
організацію економічно панівного класу. Сучасні немарк-
систські соціологічні школи розглядають державу як офі­
ційного представника суспільства, призначення якого є
трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; на­
дання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп
суспільства. В той же час у їх уявленні держава не є класово
неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні
зацікавлені соціальні групи («групи тиску»)..

Техніко-кібернетичний підхід до держави відбруньку-.-вався від загальносоціологічної концепції постіндустріаль-і ного (інформаційного) суспільства. Прихильники цього підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.

Усі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по-різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища, як держава.

Через широке застосування в сучасній науці інтеграцій­ного підходу інтерес представляє спроба створення багато­вимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним¹. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі — три обличчя. Вона виступає як:

1) єдина універсальна політична організація в країні,
що створюється на основі адміністративно-територіального
поділу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем
проживання;

2) арбітр. Держава, з одного боку, діє на користь най­
більш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з
іншого боку, захищає від надмірних нестатків слабкі, зне­
долені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво
на користь суспільства в цілому;

3) легалізований та легітимний примус. Держава, з
одного боку, володіє правом на законний (встановлений
законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия пове­
дінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу).

¹ Чиркин В.Е. Вказ.праця. — С.42-47.

З іншого боку, передбачається згода суспільства на засто­сування такого примусу (легітимність примусу).