Право — особливий вид соціальних норм

Соціальні норми утворюють єдину систему, а норми права — особливу підсистему в ній. Будучи різновидом со­ціальних норм, норми права мають із ними багато спільно­го і в той же час відрізняються від них специфічними влас­тивостями. Загальне у правових і соціальних нормах ви­являється в такому:

1) нерідко соціальні норми містять однакові приписи.
Наприклад, крадіжка розцінюється правом як злочин,
релігією — як гріх, мораллю — як поганий вчинок. Спри­
чинення шкоди в результаті самооборони виправдовується
і правом, і мораллю;

2) норми моралі, релігійні та корпоративні норми можуть
набути правового оформлення. Наприклад, образливі чі­
пляння до перехожих, нецензурна лайка в громадському
місці (порушення норм моралі) розцінюються як адміністра­
тивне правопорушення (дрібне хуліганство) і як таке кара-

 

ються. Деякі релігійні свята (наприклад, Різдво Христове, Великдень) в Україні закріплені трудовим законодавством;

3) подібно до корпоративних норм і норм релігії, норми
права зафіксовані документально. Наприклад, корпора­
тивні норми містяться в статуті комерційної організації,
норми релігії — у священних книгах (Біблія, Коран, Веди),
норми права — в законі або підзаконному акті;

4) соціальні норми мають єдину мету. Вони спрямовані
на врегулювання суспільних відносин. Норми релігії, мо­
ралі, права мають також величезний виховний потенціал,
вони впливають на формування людської особистості.

Місце норм права серед соціальних норм не вичерпуєть­ся схожістю — єй відмінності, які визначають специфіку права в системі соціального регулювання:

1) норми права пов'язані з державою. Держава встанов­
лює, змінює, скасовує або санкціонує правові норми;

2) порушення норми права тягне за собою негативну
реакцію держави у вигляді юридичної відповідальності.
Порушення ж норм моралі спричиняє лише громадський
осуд, порушення корпоративних норм — реакцію з боку
організації, в якій діють ці норми, а порушення релігійної
норми — санкції з боку церкви;

3) дія норм права поширюється на всіх людей, а не тіль­
ки на прихильників тієї чи іншої релігії або членів корпо­
рації.

Право і мораль

< їй

У регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. Застосування норм права вимагає проникнення в етичну оцінку життєвих відносин, обставин у конкретній юридичній справі (зокрема при розгляді сімейних, багатьох цивільних і кримінальних справ).

Мораль і право — головні регулятори поведінки людей. Співвідношення між ними складне і включає взаємозв'язок єдності та відмінності.

Єдність права і моралі полягає в наступному:

1) системність. Право і мораль — це системи соціаль­
них норм;

2) єдина мета. Право і мораль переслідують одні й ті ж
цілі — впорядкування суспільних відносин, утвердження
свободи, рівності, гуманізму і справедливості;

 

3) збіг приписів. Приписи права і моралі багато в чому
збігаються. Одні й ті ж акти поведінки право і мораль за­
бороняють або рекомендують;

4) однакове коло адресатів. Право і мораль адресують­
ся одному колу осіб;

5) єдині цінності. Право і мораль виникають як фунда­
ментальні загальнолюдські цінності, як показники соціа­
льного і культурного прогресу суспільства.

Відмінність права і моралі полягає в наступному:

1) способи встановлення. Правові норми створюються
або офіційно визнаються державою, а норми моралі не є
продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності,
вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. На
відміну від права мораль має неофіційний (недержавний)
характер;

2) методи забезпечення. Право забезпечується і охоро­
няється державою, яка стежить за дотриманням правових
норм і карає тих, хто їх порушує, а мораль спирається на
силу громадської думки, а її внутрішнім гарантом виступає
совість людини;

3) форма виразу. Правові норми виражають волю дер­
жави і закріплюються в спеціальних юридичних актах, а
моральні норми виникають і існують у свідомості людей;

4) оцінні поняття. В оцінці поведінки людей право
оперує поняттями правомірного і неправомірного, закон­
ного і незаконного, караного і некараного, а мораль оцінює
людські вчинки з позицій добра, справедливості, совісті,
честі, обов'язку;

5) різний характер відповідальності за порушення і
різний порядок реалізації відповідальності. Порушення
норми права служить підставою негативної реакції держа­
ви у вигляді юридичної відповідальності. Форми юридичної
відповідальності та порядок її реалізації строго регламен­
товані законом. Інший характер носить відповідальність за
порушення норм моралі. Тут немає ні встановлених форм,
ні чіткої процедури. До порушника застосовуються різні
форми морального впливу (бойкот, висміювання, публічне
засудження), які складаються стихійно;

6) сфери дії. Мораль регулює, як правило, міжособисті-
сні відносини (між друзями, членами однієї сім'ї), а право
регулює відносини, найбільш значущі з погляду суспільс­
тва в цілому, а саме — відносини власності, владні відно-

сини, трудові та управлінські відносини, відправлення правосуддя;

7) зміст. Правові норми характеризуються більшою конкретністю розпорядження, моральні вимоги відрізня­ються релятивізмом, тобто відносністю. Не завжди одно­значно можна оцінити вчинок людини як моральний або аморальний. Тоді як із точки зору права межа між право­мірним і неправомірним завжди очевидна.

Мораль і право взаємно доповнюють одне одного. Норми права служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати моральні засади суспільства. Сила законів стократ збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу, а й на суспільну мораль. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі. Законодавча влада в роботі з вдосконалення права враховує стан суспіль­ної моралі, етичну культуру населення, виходить з того, що право має бути етичним, закони мають бути справедливими і гуманними.

За допомогою права держава добивається утвердження у свідомості громадян, усього населення прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і порока­ми. У свою чергу мораль впливає на правове життя суспіль­ства, розвиток права, разом із ним сприяє зміцненню громадського порядку.

Право і звичай

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин. Звичаї втілюють у собі певні підсумки життєдіяльності, суспіль­ний досвід, закріплюють те, що склалося внаслідок трива­лої соціальної практики.

Звичаї є вельми різноманітними, бо складаються в рам­ках життєдіяльності певної соціальної спільноти. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи, професійні співтовариства. Різняться звичаї й залежно від регіонів, оскільки відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається специфікою життя в різних умо­вах. Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що жи­вуть поряд, мають як схожість, що зумовлене близькістю

мешкання, так і істотні відмінності, зумовлені різним ет­нічним походженням.

У основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки. Звідси — висока деталізованість їхніх приписів, що пред­ставляють, по суті справи, досить докладний опис самої поведінки. Зміст звичаю — це сам зразок поведінки, а фор­мою його фіксації є звичка, поведінкова традиція. Звідси й специфіка регулятивної дії норм звичаїв. На відміну від права або моралі вони передбачають не узгодження пове­дінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведін­ки в її усталених варіантах.

Іноді до різновидів звичаю відносять традицїі. Проте слід при цьому враховувати, що звичай завжди складається стихійно, а традиція може бути встановлена свідомо. На­приклад, такими є корпоративні та професійні традиції — відзначати день заснування фірми, день професії тощо.

Звичаї не так тісно пов'язані з правом, як норми моралі. Проте, виступаючи особливим різновидом соціальних норм, звичаї мають наступні зв'язки з правом:

1) найдавніше право виникало багато в чому саме із
звичаїв, які офіційно визнавалися державою, набуваючи
тим самим юридичного характеру. Як приклад тут можна
назвати Закони XII таблиць, Салічну Правду, Руську Прав­
ду тощо. І сьогодні у ряді країн окремі звичаї у разі потреби
трансформуються у правові норми, тобто набувають форми
і змісту правового звичаю. Так, ст. 148 Кодексу торгового
мореплавання України визначає, що термін, упродовж
якого вантаж має бути завантажений на судно або виван­
тажений з судна (сталійний час), визначається угодою
сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийняти­
ми в порту вантаження (розвантаження);

2) право може підтримувати соціально цінні звичаї та
традиції, створювати для них режим найбільшого сприян­
ня, стимулювати їх здійснення (урочиста реєстрація шлю­
бу, приведення до присяги посадовців держави);

3) право може забороняти соціально шкідливі звичаї,
дотримання яких суперечить способу життя, що склався в
конкретному суспільстві, можуть обмежувати сферу їх дії.
Так, російське законодавство, враховуючи особливості
звичаїв народів Кавказу, встановлює підвищену відпові­
дальність за вбивство на ґрунті кровної помсти;

4) право може ставитися нейтрально до тих звичаїв,
які не мають яскраво вираженого соціально цінного або

: 197

СЛВУ. .-іі-О'Лі',-',КІ

соціально шкідливого характеру (святкування дня наро­дження, наприклад).

Разом із тим звичаї та норми права відрізняються одне від одного:

1) за походженням: звичаї з'явилися з виникненням
людського суспільства, норми права існують у державно
організованому суспільстві;

2) за формою виразу: звичаї не закріплюються в спеці­
альних актах, а містяться у свідомості людей, норми права
існують у певних формах;

3) за способом забезпечення реалізації: дія звичаїв за­
безпечується силою громадської думки, норми права мо­
жуть реалізовуватися і з урахуванням можливості держав­
ного примусу.

Держава, яка прагне забезпечити дотримання норм пра­ва, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — ав­торитетність, стійкість, масовість, популярність, апробова-ність.

Право і релігія

Релігія (від лат. «religio» — набожність, святиня, пред­мет культу) — світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існу­вання Бога або богів, надприродного. Релігія є перш за все сферою духовності, віри, і в той же час у ній присутній нормативний компонент.

Зв'язок права і релігії найяскравіше розкриває шлях становлення соціальних норм, величезний вплив релігії на формування заборон, дозволів, приписів, що набували зго­дом правового характеру. Право і релігія покликані закріп­лювати і затверджувати етичні цінності, в цьому основа їх взаємодії.

На ранніх етапах розвитку норми права не відділялися від релігійних і були з ними тісно пов'язані. Найдавніші норми права були одночасно й релігійними законами; і тільки потім, коли люди стали розрізняти «злочин» і «гріх», правові норми відділяються від суто релігійних. Ця від­мінність уперше була вироблена, як вважають учені, в рим­ському праві.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних право­вих системах ступінь і характер взаємодії права і релігії

були різними. Так, у деяких правових системах зв'язок релігійних і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавніша з таких правових систем — індуське право, в якому тісно переплелися норми моралі, звичаєвого права і релігії. Ін­ший приклад — мусульманське право, яке по суті є однією зі сторін ісламу і називається «шаріатом». Таким чином, релігійна правова система — єдиний релігійно-етичний і правовий регулятор усіх сторін життя суспільства.

Правові і релігійні норми можуть збігатися з погляду свого змісту. Наприклад, серед заповідей християнства є норми «не убий* і «не вкради». При цьому потрібно також враховувати, що з погляду Механізму дії релігійні норми — могутній внутрішній регулятор поведінки. Тому вони — необхідний і важливий інструмент підтримки і збереження етичного та правового порядку в суспільстві.

Характер взаємодії норм права і релігійних норм у си­стемі соціального регулювання того або іншого суспільства Визначається зв'язком правових релігійних норм із морал­лю і зв'язком права э державою. Держава за допомогою правової форми може визйЗчЬїи ової відносини з релігій­ними організаціями та їхній правовий статус у конкретно­му еуепіяьеїВІ.

БільіпІбтБ Сучасних держав є світськими. Кожному га­рантується свобода совісті їа віросповідання. Жодна релігія не може встановлюватися як державна або обов'язкова. Релігійні об'єднання відокремлені від держави і рівні перед законом. ЗабьрОнЯюїьея будь-які обмеження прав громадян за ознакою їх релігійної налеЯШООті. Забороняються ство­рення і діяльність громадських об'єднань, мета та дії яких спрямовані на розпалювання соціальної, расової, націо­нальної та релігійної ворожнечі.

Право і корпоративні норми

Корпоративні норми — це правила поведінки, що ство­рюються в організованих співтовариствах, поширюються на його членів і спрямовані на забезпечення організації та функціонування цього співтовариства. Найбільш пошире­ним прикладом корпоративних норм є норми об'єднань громадян (політичних партій, громадських організацій, профспілок, клубів різного роду тощо).

Предметом регулювання корпоративних норм є відно­сини, не врегульовані юридично (через неможливість або недоцільність такого регулювання). Вони «належать» структурам громадянського суспільства і відображають специфіку природи останніх.

Відмітна особливість корпоративних норм — поширен­ня їх тільки на певне коло осіб — членів певного співтова­риства. Крім того, слід враховувати, що корпоративні норми регулюють виключно внутрішні відносини у співто­варистві. Як правило, вони визначають цілі, завдання і функції цих співтовариств, компетенцію їхніх підрозділів, перелік прав та обов'язків їхніх членів, порядок вступу і виходу зі співтовариства, гарантії дотримання встановле­них корпоративних норм.

Схожість корпоративних норм і права виражається в тому, що вони:

1) закріплюються, як і право, в письмових докумен­
тах;

2) мають обов'язковий для членів організації харак­
тер;

3) вимагають зовнішнього контролю над їх здійснен­
ням;

4) забезпечуються певними засобами (наприклад, за­
грозою виключення зі співтовариства за недотримання його
норм);

5) є системою норм, тобто впорядкованою сукупністю
правил поведінки.

Разом із тим між правовими та корпоративними норма­ми існують і наступні відмінності:

1) у способі встановлення. Якщо норми права встанов­
люються державою, то корпоративні норми — недержав­
ними об'єднаннями громадян;

2) у способі забезпечення. Реалізація права забезпечу­
ється заходами державного впливу, реалізація корпоратив­
них норм — силою думки членів співтовариства;

3) за колом адресатів. Норми права загальнообов'яз­
кові, а корпоративні норми є обов'язковими тільки для
членів співтовариства;

4) за сферою дії. Право покликане регулювати широке
коло суспільних відносин, а корпоративні норми — тільки
внутрішні організаційні відносини.

Правові та корпоративні норми можуть взаємодіяти між собою у сфері встановлення правоздатності різних органі-

зацій (наприклад, профспілкових), при оцінці правомір­ності ухвалених ними рішень.

Корпоративні норми громадських організацій можуть міститися в актах, що видаються спільно з державними органами. При цьому вони набувають значення норматив­ного правового акта. Всі недержавні організації можуть брати участь у правотворчості, проте здійснюють вони цю функцію у різних формах і в різному обсязі. В основному лише профспілкам надається право приймати нормативно-правові акти в межах свого відання.

Особливим різновидом корпоративних норм є політич­ні норми, що містяться в програмних документах партій, виборчих блоків, громадських рухів. У них незмінно при­сутня конкуренція ідей та програм. Серед політичних норм немає норми, що має силу авторитету, здатну стримувати протиборство інтересів і цілей різних соціальних груп. Така сила — право — перебуває поза політичними нормами.

Політичні норми знаходять вираз у різних документах: у політичних деклараціях, маніфестах держави, у програм­них документах політичних партій, рухів, конституціях держав. Політичні норми, виражені в юридичних актах держави, набувають значення правових норм.

Право і політика

Термін «політика» вперше з'явився в Стародавній Гре­ції; він походить від грецького слова «polis» — місто-дер-жава. Політика — це система цілей та способів їх досягнен­ня у внутрішньому і зовнішньому житті держави. Політи­ку можна визначити як соціальну сферу, в якій стикають­ся, борються, реалізуються інтереси великих соціальних груп: класів, народів, національних, релігійних, професій­них співтовариств та інших соціальних спільнот.

Політика виникає як явище разом із соціальною дифе­ренціацією суспільства, розшаруванням його на великі соціальні спільноти, що мають власні особливі (а подекуди й антагоністичні, тобто прямо протилежні) інтереси. Тому політики не існувало в первісному суспільстві, де навіть індивід не відокремлював свої інтереси від інтересів родової громади.

Нерегульована політична боротьба могла б висадити суспільство у повітря, знищити його як форму соціального

буття людини, і саме тому виникає потреба в особливій формі організації суспільної влади (держава) і в особливій нормативній системі соціальної регулювання (право), які покликані зберегти цілісність суспільства в його новому стані.

Усе це визначає політичну природу держави і права, ро­бить їх явищами політики, політичного життя суспільства. Більше того, держава — це «головний політик», центральний суб'єкт політичного життя та політичної організації будь-якого суспільства: якщо всі інші суб'єкти політики (полі­тичні партії, профспілки, окремі політики тощо) виражають інтереси тільки своєї соціальної групи, то держава поклика­на направляти, координувати політичну діяльність, полі­тичну боротьбу всіх інших учасників політики.

Держава є найбільш могутнім, найбільш досконалим інструментом реалізації політичних інтересів, тому серед суб'єктів політики йде постійна боротьба за володіння ва­желями державної влади, за наближення до неї. В резуль­таті такої боротьби держава може стати «надбанням» якої-небудь однієї партії, соціальної групи, і тоді суспільству загрожує біда: тоталітарні режими є наслідком саме такого повороту подій. Держава — «власність» суспільства, вона повинна належати тільки суспільству в цілому (що й ви­ражається терміном «демократія») і виражати загальні інтереси всіх соціальних груп і шарів.

Політична діяльність може бути й антидержавницькою, й антинародною, й антинаціональною, й антигуманною. Проте у будь-якому випадку вона стосується інтересів дер­жави і суспільства.

Право має політичну природу, бо за своєю сутністю є нор­мативною формою узгодження волі та інтересів соціальних спільнот. Проте взаємини права і політики далеко не одно­значні. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама ця політика будується на вихідних засадах права і справедливості, тобто до тих пір, поки право використовується державою відповідно до його природи. Як тільки держава почне використовувати законо­давчу владу на користь якоїсь однієї соціальної верстви або проводити антинародну політику, правовий зміст з офіційних джерел випарується і в руках держави залишиться беззміс­товна юридична форма («неправовий закон»), використання якої на користь політичної кон'юнктури має свої межі і може привести до руйнування всієї політико-правової системи.

Право є лише однією із форм здійснення політики. По­літика може здійснюватися на основі чистого свавілля, поза всіляких правил. Домінування політичних норм над право­вими породжує насильство і створює ґрунт для тоталітарних режимів. Тоталітаризм неминуче виникає там, де політика, політичні норми не мають правової основи, де право не є обмежувачем політичної влади, де права людини не висту­пають як засіб контролю над її здійсненням.

Домінування права над політикою, політичною вла­дою — непорушний принцип сучасної культури. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама політика будується на вихідних за­садах права і справедливості.

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення соціального регулювання.

2. Наведіть приклади різних видів нормативних актів.

3. Дайте визначення та охарактеризуйте ознаки соці­
альної норми.

4. Порівняйте різні види соціальних норм за допомогою
таблиці «Соціальні норми».

 

Критерій порівняння	Мораль­ні	Релі­гійні	Звичаї	Корпо­ративні	Право­ві
1. Похо­дження
2. Спосіб встановлен­ня
3. Ким встановлю­ються норми
4. Спосіб підтриман­ня
5. Відпові­дальність за порушення

 

6. Ступінь формальної визначеності

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Озна­ки різних видів соціальних норм» (кожній літері має від­повідати кілька цифр).

 

 

 

 

 

 

 

А. Право	1. Поширення дії на всіх людей
2. Поширення на визначену соціальну групу
3. Негативна реакція на порушення норми у вигляді громадського осуду
Б. Мораль	4. Норми створюються певною групою осіб
5. Регулятивність
В. Релігійні нор­ми	6. Оцінка поведінки в категоріях «пога­ний»—«добрий»
7. Негативна реакція на порушення норми у вигляді юридичної відповідальності
Г. Корпоративні норми	8. Норми створюються стихійно
9. Норми, як вважається, мають надпри­родне походження
10. Норми створюються державою

6. Охарактеризуйте співвідношення: права та моралі; права та релігії; права та звичаїв; права та корпоративних норм; права та політики.

Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. — М.: Наука, 1986.— 264 с.

Матузов Н. И. Право в системе социальных норм //Пра­воведение. — 1996. — № 2. — С. 144-157.

Пеньков Е.М. Социальные нормы — регуляторы пове­дения личности: Некоторые вопросы методологии и тео­рии. — М.: Мысль, 1972. — 198 с.

Плахов В. Д. Социальные нормы и девиантное поведение // Юридическая мысль. — 2002. — № 2. — С. 91-104.

Плахов В.Д. Социальные нормы: Философские основа­ния общей теории. — М.: Наука, 1985. — 182 с.

Селиванов В., Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. — 2000. — № 10. — С. 10-20.

Халфина P.O. Право как средство социального управле­ния. — М.: Наука, 1988. — 255 с.

Харт Г.Л.А. Позитивизм и разграничение права и мора­ли: Пер с англ.// Правоведение. — 2005. — № 5. — С.104-136.

Хархаліс У.М. Звичай, традиція, обряд, ритуал як форми відображення суспільних відносин// Мультиверсум. Філо­софський альманах. — К.: Центр духовної культури, — 2004. — № 44 (http://filosof. com.ua/ Jornel/M_44/Harhalis. htm).

Чечина Н.А. Нормы советского гражданского процессуа­льного права и нормы морали //Правоведение. — 1970. — № 5. — С. 68-74.

Додаткова література

Берман Г.Дж. Вера и закон: Примирение права и рели­гии. — М.: Ad marginem, 1999. — 431 с.

Графский В.Г. Право и мораль в истории: Проблемы ценностного похода //Гос. и право. — 1998. — № 8. — С.114-119.

Жуков К.С, Карнышев А.Д. Нормы в политике: психо­логия их освоения и реализации // Сибирский юридичес­кий вестник. — 2004. — № 1 (находится на сайте www.law. edu.ru).

ш внв.»шїдкя dioss і ынзюшиа хшыгапотэ

dOS

Будучи первинним елементом права як соціального яви­ща, правова норма має основні його властивості-ознаки.

Розділ 13 НОРМИ ПРАВА

Норма права, її ознаки

Правова норма — це формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою і забезпечене її примусовою силою правило поведінки загального характеру, спрямова­не на врегулювання суспільних відносин.

Ознаки норми права:

1) загальний характер (неперсоніфікованість). Норми
права поширюються на всіх людей, незалежно від того, чи
знайомі вони з цими нормами, і розраховані на багатократ­
ну реалізацію. Припис правової норми може носити зобо­
в'язуючий, дозвільний або заборонний характер;

2) формальна визначеність. Норми права чітко сфор­
мульовані та зафіксовані в офіційному джерелі права (за­
коні, міжнародно-правовому договорі тощо). Норма права
чітко і недвозначно визначає лінію дозволеної або належної
поведінки свого адресата (суб'єктивні права або юридичні
обов'язки);

3) зв'язок із державою. Норми права або встановлюють­
ся державою (наприклад, шляхом ухвалення закону, ви­
дання підзаконного акту), або визнаються державою (на­
приклад, шляхом ратифікації міжнародного договору).
Зв'язок із державою виявляється і в тому, що виконання
норм права забезпечується силою державного примусу;

4) системність. Норма права сама по собі є мікросисте-
мою, що складається із гіпотези, диспозиції та санкції. Крім
того, кожна норма нерозривно пов'язана з іншими, утво­
рюючи цілісну систему національного або міжнародного
права;

5) регулятивність. Правова норма виступає як регуля­тор суспільних відносин і засіб вирішення конфліктів.

Класифікація норм права

Кожна система права складається із величезної кілько­сті правових норм. Правові норми відрізняються не тільки системністю, а й спеціалізацією — кожна з них «відповідає» за власну ділянку «роботи».

1) за роллю в механізмі правового регулювання розріз­няють конкретні та спеціалізовані норми. Конкретні норми безпосередньо встановлюють права та обов'язки адресатів норм. Спеціалізовані норми поділяються на від­правні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми охоплюють норми-заса-ди, установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції. Завдяки ним визначаються цілі, завдан­ня, принципи, межі та методи правового регулювання, закріплюються правові категорії та поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми.

Норми-засади — це правові приписи, які закріплюють засади конституційного порядку держави, основи соціаль­но-економічного, політичного та державного життя, взає­мовідносини держави і особи, форми власності тощо.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Так, ст.8 Конституції Укра­їни закріплює кілька норм-принципів: принципи верхо­венства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції. Норми-принципи можуть виступати як нор­мативно-правова основа рішення юридичної справи, зо­крема при виявленні прогалин у праві.

Установчі норми (інакше, норми-цілі, декларативні норми) — це правові приписи, які визначають мету, завдан­ня окремих інститутів або галузей права (наприклад, за­вданням Конституційного Суду є гарантування верховен­ства Конституції — ст.2 Закону «Про Конституційний Суд

України»).

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять (наприклад, визначення зло­чину в ст.11 Кримінального кодексу України).

Норми-презумпції — це закріплене в нормативно-пра­вовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища. Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються виключно в нормативних актах.

Темпоральні норми (норми-строки) — це такі правові приписи, які указують на якийсь час, настання або закін­чення якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, термін позовної давності).

Норми-преюдиції — це нормативні приписи, які ви­ключають заперечування вже доведеного факту. Напри­клад, факти в одній справі, встановлені рішенням суду, що набрало чинності, не повинні доводитися знову при роз­гляді інших справ, в яких беруть участь одні й ті ж особи.

Норми-фікцїї — це закріплені у правових актах норма­тивні приписи, які умовно проголошують факт (або обста­вину), що не є встановленим.

Норми-конструкції — це нормативні приписи, які уза­гальнюють складні за своїм змістом юридичні явища. Так, в юридичній практиці використовується конструкція скла­ду злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встановлюється сукупністю положень, які розміщені у різних статтях Кримінального кодексу.

Оперативні норми — норми, яку відіграють підсобну роль, визначаючи час набрання чинності нормативно-пра­вовим актом, його поширення на нове коло або нові відно­сини осіб.

Норми-арбітри (колізійні норми) — норми, які регу­люють вибір норми у разі розбіжності між кількома нор­мами;

2) залежно від предмета правового регулювання розріз­
няють конституційні, кримінально-правові, цивільно-
правові, адміністративно-правові норми та інші галузе­
ві норми;

3) залежно від основних методів правового регулювання
розрізняють імперативні норми (містять владні приписи,
що не допускають жодних відхилень) і диспозитивні нор­
ми (їхні приписи можуть варіюватися за розсудом учасни­
ків відносин). Імперативні норми є характерними для
конституційного, адміністративного, кримінального права.
Такі норми неможливо змінити приватною угодою сторін.
Диспозитивні норми характерні для цивільного, сімейного,

комерційного права. їхні приписи залишають місце для розсуду сторін;

4) залежно від характеру правового припису, що мі­
ститься в нормі, розрізняють дозвільні, зобов'язуючі та
заборонні норми. Дозвільна норма надає адресату норми,
право здійснити яку-небудь дію. Зобов'язуюча норма мі­
стить обов'язок адресата норми здійснити якусь дію. За­
боронна норма наказує адресату утриматися від указаної
в нормі дії;

5) залежно від часу дії розрізняють постійні, тимчасо­
ві та надзвичайні правові норми. Як правило, норми права
створюються як постійні. Проте у ряді випадків спеціально
зазначається їхня тимчасова дія. Наприклад, Закон Украї­
ни «Про податок на доходи фізичних осіб» встановив ставку
податку в 13 % на період до кінця 2006 р. Закон України
«Про надзвичайний стан» встановлює, що, наприклад, ко­
мендантська година може бути введена тільки на період
надзвичайного стану в Україні не більше ніж на ЗО діб;

6) залежно від кола осіб, на які поширюється дія норми,
розрізняють загальні, спеціальні та виняткові правові
норми. Загальні поширюються на все населення, спеціаль­
ні — на певне коло осіб (наприклад, державні службовці,
діти, біженці), виняткові норми права роблять вилучення
із загальних і спеціальних норм (наприклад, для диплома­
тичних представників);

7) залежно від дії в просторі розрізняють загальні та
локальні правові норми. Наприклад, Конституція України
поширюється на всю територію країни (носить загальний
характер), а Конституція Автономної Республіки Крим —
тільки на один регіон нашої країни — територію Криму
(носить локальний характер);

8) за функціональною спрямованістю розрізняютьрегу-
лятивні та охоронні норми. Регулятивні норми встанов- _с
люють права та обов'язки осіб, а охоронні встановлюють,
вид і міру відповідальності за порушення прав і за неви-.
конання обов'язків; ■

9) за характером інформаційно-психологічної дії на осо­
бу розрізняють стимулюючі та обмежуючі норми;

10) за субординацією у правовому регулюванні розріз­
няють матеріальні та процесуальні норми. Матеріально-
правові норми встановлюють права та обов'язки адресатів,
а процесуальні — порядок реалізації норм матеріального
права;.,,,..................-.^,.....^,:.,.

 

11) за походженням розрізняють первинні та похідні правові норми. Первинними є, як правило, норми законів, які регулюють знов виниклі суспільні відносини. Похідні правові норми конкретизують первинні правові норми, указують на порядок їх реалізації. Наприклад, ст. 657 Ци­вільного кодексу України визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному по­свідченню і державній реєстрації, а норми законодавства про нотаріат конкретизують цю норму, указуючи на про­цедуру оформлення відповідних документів.

Таким чином, класифікація правових норм дає уявлен­ня про їх різноманіття і різні способи впливу на поведінку людей.

Структура норми права

Однією з ознак правової норми є системність. Будучи первинним елементом системи права, правова норма сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню органі­зацію. У цій мікросистемі кожен елемент має своє призна­чення.

Правову норму складають наступні взаємопов'язані структурні частини (елементи):

1) гіпотеза — частина правової норми, яка вказує на
умови (життєві обставини, інакше — юридичні факти), за
яких ця правова норма вступає в дію;

2) диспозиція — частина правової норми, яка містить
вказівку на права та/або обов'язки, що виникають у разі
настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою.
Інакше кажучи, диспозиція містить певний правовий при­
пис адресатові норми — здійснити дію, утриматися від дії,
діяти на власний розсуд. Диспозиція є серцевиною право­
вої норми: без неї правова норма не має сенсу і не може
існувати;