Правова аксіология. Право и цінності.

Аксіологія права – нова, на думку С. Алексєєва, “…духовно- інтелектуальна форма висвітлення права”. Як специфічна сфера соціально-філософського знання, аксіологія права покликана пояснювати сутність права, його ціннісний зміст і призначення для суспільства загалом і окремої особистості, інтерпретувати право з позицій вищих цінностей і змісту людського життя, а також досліджувати певні ідеальні сутності (цінності) з позицій оптимальних вимог соціальної реальності, які є першоосновою права та його метою.

Цінності мають не тільки світоглядне та критичне значення, вони безпосередньо пов’язані з чинним правом, необхідні при тлумаченні та застосуванні права, зокрема, у випадках прогалин чи колізій правових норм.

Правові цінності виступають передумовами входження особистості у сферу права. Засобом освоєння цінностей права людина набуває риси суб’єкта права, усвідомлює свої права, свободи та обов’язки. Дуалізм аксіосфери права сучасного суспільства визначається тим, що державно-правові цінності забезпечують цілісність і стабільність суспільства; а правові цінності громадян, насамперед, спрямовані на реалізацію індивідуальних прав та свобод. При цьому відбувається так зване коливання маятника ціннісних орієнтацій від державно-правових до індивідуальних цінностей свободи. Крайні точки вказаних ціннісних позицій загрожують стабільності соціальної системи.

Цю позицію доповнює Н. Неновські, який зазначає, що аксіологічне вивчення права уможливлює встановити духовні аспекти права, ідеали, які воно відображає, адже право забезпечує стабільний розвиток суспільства та особистості. Для цього воно запроваджує для соціального світу такі загальнолюдські цінності, як життя, гідність, власність, свобода, відповідальність, рівність, справедливість, які перетворюються на власні цінності права й посідають провідне місце у правовій аксіології.

Для легізму і загалом юридичного позитивізму характерним є нехтування правами людини і громадянина, апологія влади і гіпертрофія її нормотворчих можливостей, заперечення власне ціннісного значення права, відмінного від розсуду і цілей офіційної влади. У цьому сенсі легізм являє собою нормативне вираження авторитаризму. Пафос і устремління легізму – підпорядкування всіх владно-наказним правилам і принципам. При цьому, по суті, ігноруються як власне правові, так і інші гуманітарні та соціокультурні цінності. Тут всюди панує погляд на людину як на підлеглий об’єкт влади, а не вільну істоту.

В аксіологічному аспекті легізм, унаслідок ототожнення права й закону (позитивного права) та заперечення об’єктивних, не залежних від законодавця і закону, властивостей і характеристик права, відкидає власне правові цінності й визнає лише цінність закону (позитивного права). Причому визнана позитивістами “цінність” закону (позитивного

права) насправді позбавлена власне ціннісного сенсу. Позитивістська “цінність” закону (позитивного права) – це його офіційна загальнообов’язковість, владна імперативність, а не його загальна значимість з будь-якої об’єктивної (не владно-наказової) основи.

Правові цінності, що формулюють теоретики права, позитивуються державою, створюють ідеальну модель права. Особистість, освоюючи ці цінності, робить їх мотивами своєї правової поведінки, утілюючи їх у реальну правову дійсність. Правові цінності, проникаючи в розум і душу особистості, об’єднують людську спільноту, дають людям можливість співіснувати.

Характерний у цьому контексті радикально-позитивістський підхід Кельзена, згідно з яким право цінне тільки як наказ, як норма. “Не можна стверджувати, – зазначає Кельзен, – що право не тільки являє

собою норму (або розпорядження), але що воно також становить чи висловлює будь-яку цінність (таке твердження має сенс тільки при допущенні абсолютної божественної цінності). Адже право становить

цінність тому, що воно є нормою...”.

Правові цінності – це пережиті людьми та визначені культурою форми їх позитивного ставлення до правової системи суспільства, що зумовлюють вибір поведінки, відповідний цій системі, а також юридичну оцінку подій. Ціннісне ставлення в праві – складний, багаторівневий феномен, який визначається структурою правового життя і включає як первинні бажання й переваги у сфері права, так і усвідомлений і раціонально виражений вибір правової поведінки. Правові цінності обґрунтовуються з допомогою ціннісних критеріїв, які в процесі розвитку цивілізації зазнають змін у діапазоні від пріоритету суспільного блага до усвідомлення значущості й цінності особистості.

Для природного (надзаконного, надзаконодавчого – Г. Радбрух) права важливими є етичні критерії цінності права. Цінним вважається лише те право, що відповідає етичним цінностям.

Питання цінностей завжди гостро постає в період їх зміни, зазіхання на них, їх утрати. Тому у світлі історичних подій І половини ХХ ст. в Європі активно починає обговорюватися тема цінності людського життя, гідності, свободи. Ціннісний фактор у структурі окремої особи виступає базовим елементом соціальної дії. Чи можемо ми стверджувати, що існують як основоположні людські цінності (такі, які не втрачають своєї актуальності в жодну епоху), так і такі, які стають керівними з огляду на певну історичну обставину? Слід зазначити, що ієрархії правових цінностей не є позаісторичними і тимчасовими категоріями. Кожна зміна суспільного устрою створює свої додаткові системи цінностей, трансформуючи старі. Хоча, одночасно, правові цінності самі по собі володіють абсолютністю, заданою цивілізаційним значенням права, яке виконує регулятивну і адаптивну функцію в соціумі [3, с. 3]. Аналогічної позиції дотримується і В. Бачинін, в його трактуванні цінності “мають абсолютний характер” і становлять систему з таких цінностей, як життя, особа, свобода, гідність, а увінчує їх над-абсолют – Бог. Таким чином, на засадах загальнолюдських цінностей формується наб набір основних загальнолюдських прав, а отже, і теорія прав людини.

Унаслідок післявоєнного “ренесансу” природного права сталася антитоталітарна переінтерпретація природно-правових ідей та цінностей. Провідна роль представників природного права в правовій критиці тоталітаризму й тоталітарного законодавства, активнее розроблення з таких антитоталітарних (у тому числі з ліберально- демократичних) позицій проблем природних і невідчужуваних прав і свобод людини, цінності права, гідності особистості, правової держави тощо помітно підвищили престиж природно-правової ідеології в суспільній думці повоєнної Європи, посилили її теоретичні позиції і практичний вплив у багатьох сферах політичного та правового життя (законодавство, правозастосовний процес, правосуддя тощо).

Виникнення юридично-аксіологічного підходу до вивчення правових проблем безпосередньо пов’язане з розвитком ідеї природного права, що передбачає існування права природного та позитивного (офіційно встановленого державою).

“Специфікою природно-правового чи юридичного праворозуміння є звернення його до ціннісного виміру, до вищих гуманістичних цінностей. Цінності природного права є універсальними і мають абсолютний характер, що є однією з найважливіших їх особливостей. Універсальність їх полягає в тому, що вони поширюються на всіх, незалежно від будь-яких ознак соціального, національного, професійного тощо плану. Вимоги й цінності природного права забезпечують суб’єкту права вищу правоту, якщо він діятиме відповідно до них, і навпаки, заперечення цих вимог, правил, цінностей у природно-правовій свідомості асоціюється зі зломом і руйнацією.

Природно-правові цінності та вимоги однаково “працюють” в усіх сферах людського буття, поширюються на всі види життєдіяльності особистості, присутні в будь-якому часі та просторі”. Визнання та реалізація прав людини, формування громадянського суспільства, створення приватного права ґрунтуються не на загрозі застосування санкцій, а на вільному виборі людей, їх бажанні розв’язати свої проблеми, долучитися до загальнолюдських цінностей.

Механізм неявного опору зовнішнім правовим принципам повинен ураховуватися в розробленні концепції правового виховання, що базується на загальних світоглядних морально-правових цінностях. Ми переконані, що в основу єдності моральності й права покладено одні й ті самі загальнолюдські цінності, цінності права і моралі – ті самі, які виступають загальнолюдськими цінностями.

Найповніше солідарність ціннісних підстав моралі й права втілюється в етико-правових конструкціях прав людини. Те сааме виявляється у фактичному збігу деяких правових і моральних норм, які таким спільним регулюванням підкреслюють особливу значимість захищуваних цінностей. До них належать цінності життя, свободи, власності. У цих випадках моральні та правові норми виступають як взаємодоповнюючі цінності.

Культура, в основі якої лежать філософія, релігія та мистецтво, включає систему цінностей, програму діяльного розвитку й моральні ідеали, що є ядром культури та визначальними чинниками її еволюції. І одним з таких ідеалів у сучасному світі, який становить для нього цінність, є права людини – частина права, передумови якого закладено в природі людини (“людських універсаліях”) та виражають одну з її біосоціальних програм – “потяг до права”, “заклик права”, перші ознаки яких стали вимальовуватися ще у співтоваристві “суспільних тварин”.

П. Г. Виноградов зазначає, що вчення про права людини справили значний вплив на сучасні юридичні концепції і що самі вони, у свою чергу, були вибрані з умоглядних доктрин теорії природного

права. Загальна ідея прав людини опирається на досвід грецької політичної філософії, на стоїцизм, а також на іудаїзм та християнство, які поставили людське створіння в центр усієї системи цінностей і тим самим сприяли пробудженню індивідуальної свідомості. Теорія прав людини така ж жива і мінлива, як і сама людина, адже тут вона виступає одним з головних об’єктів дослідження. Правами людини, так званою людською гідністю, незалежно від релігії, громадянства, кольору шкіри чи статі, усі люди володіють з незалежних від них причин, тільки у зв’язку з тим, що вони люди.

Сьогодні права людини – це норми культури, моралі, релігії, філософії, політики сучасного суспільства. В ієрархії сучасних суспільних цінностей вони посідають вершину піраміди. Прийняття західної концепції прав людини означає цивілізованість, демократичність, гуманність; заперечення їх – відсталість, тоталітарність, нелюдяність.

Теорія прав людини виступає тим об’єднуючим фактором, що гуртує всіх людей під одним прапором миру, єдності й співпраці. А рівень розвитку правової культури визначається ступенем освоєння та

усвідомлення правових цінностей як членами одного суспільства, так і людства загалом.

А. Н. Бабенко пов’язує виникнення правових цінностей з появою особистості як носія індивідуальних форм свідомості й діяльності, що вимагало регулювання відносин між нею та державою. Асиметричність правового простору, на думку А. Н. Бабенка, що виникає, породжує два типи цінностей, один з яких стверджує цінність держави, а інший – цінність особистості в правових відносинах.

У свою чергу, у концепції християнського персоналізму М. Бердяєва цінність особистості визначається як вища стосовно цінності держави, оскільки особистість, на відміну від держави, належить вічності, несе в собі образ і подобу Бога та прямує до Царства Божого [13, с. 118]. На основі вихідних засад об’єктивістських напрямів сформована філософія природних прав людини, що задекларувала основні цінності суспільства (право на життя, свободу, результати власної праці). Ця концепція є виявом об’єктивізму. Вона проголошує природні права вічними, незмінними, незалежними від свідомості людини, волі законодавців. У сучасних умовах філософія природного права може стати ідеологією глобалізму, який є неоднозначним явищем. Як зазначає О. Яремко, “…незважаючи на наявність у межах

світового простору плюралізму правових систем, наявні вічні цінності, що є незаперечними в будь-якій державі”. Так, прикладом загального характеру правових цінностей є те, що в одній із перших статей проекту Конституції ЄС “Цінності союзу” визначено: “Союз ґрунтований на цінностях шани людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права і шанування прав людини, охоплюючи права меншин. Ці цінності є спільними цінностями всіх держав-членів у суспільстві, де панують плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність і рівність між жінками і чоловіками. “Спільні цінності” мають поділяти всі держави-члени. З цього випливає, що порушення “спільних цінностей”з боку будь-якої держави-члена може загрожувати засадам усього ЄС, а отже, ставити під сумнів членство держави-порушника в ЄС”. З позиції А. Дерєвєснікова невід’ємні права людини є одними з демократичних цінностей. На думку І. Мішиної, цінності тісно пов’язані з поняттям смислу, смислу моральності й права, смислу людського життя [20, с. 16].

Міжнародно-правовими актами, що заклали підвалини утвердження цінності людини в постмодерному суспільстві, є Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р., Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. та ін.

Аксіологічний підхід до права пов’язаний з намаганням знайти вище виправдання праву, пов’язаний з вибором цілей у праві, коли цінність виступає як смисл, певний ідеал, остаточне обґрунтування для вибору. Цінності в праві виступають шкалою виміру самого права. Цінність дає змогу праву залишатися самим собою

Як слушно зазначає Н. Неновські, “…цінності – це речі, звернені до людини. У цьому розумінні цінність не є предметом, цінність – це предмет в його зв’язку з людиною, з точки зору його значимості для людини. Цінності виражають значення речей і їх якостей для людини”. Цінність прав людини визначається системою властивостей людини як біологічної та соціальної істоти. Права людини – складне, багатопластове явище, що має явний аксіологічний зміст. Не володіючи ціннісною складовою, концепція прав людини набуває дисбалансу в механізмі своєї реалізації, який полягає в тому, що або громадяни не сприймають свої права як цінності, або держава не вважає їх цінністю. Крім того, без ціннісного виміру концепція прав людини руйнується як така. Саме правові цінності становлять її суть, є тим стрижнем, який робить її засобом ствердження ідеї людини в нинішньому світі.

Людські цінності, те, що керує людськими прагненнями, що мотивує людину до дії, стають характеристикою рівня правосвідомості особистості. Нині, зважаючи на право свободи слова, свободи самовираження, людина максимально намагається заявити про свої цінності й отримати їх визнання на державному рівні. Ми маємо судову практику Європейського суду з прав людини, яка стверджує активний розвиток теорії прав людини, дослідження прав людини, їх реалізацію з допомогою застосування права на судовий захист.

Як зазначає А. Н. Бабенко, жодна правова система не може існувати без наявності основоположних цінностей права, що поділяє більшість громадян, адже такі, проникаючи в розум і душу особистості, об’єднують людське суспільство, надають людям можливість співіснувати. Тому визначення цінності й значення окремої людської особистості є першим кроком у формуванні концепції прав людини.

Права людини, як певна ідеальна категорія в сучасній юриспруденції, що безпосередньо є відображенням цінностей людини, одночасно є основою права.

Таким чином, вплив цінностей у праві на розвиток теорії прав людини можна зіставити з їх впливом на саме право, яке є формою відображення та способом втілення людських цінностей. Аксіологія права, що формується в сучасній українській філософії права як її невід’ємна складова, є ефективним чинником розвитку теорії прав людини, оскільки має своїм предметом дослідження правових цінностей, утіленням і вираженням яких є права людини.

 

22.Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.

Інструментальна (службова) цінність права - виражається в його зовнішніх властивостях (нормативності, системності, формальній визначеності, загальній обов'язковості та ін.) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, зокрема для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Інструментальною цінністю права є те, що: а) інструментарій права (правові способи) використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності й анти-цінності; в) право виступає ефективним засобом захисту від правопорушень, розв'язання спорів, конфліктів у суспільстві; в) право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. Особливістю права як інструменту є володіння оптимальною нормативністю - обсяг нормативного регулювання повинен відповідати вимогам життя, а нормативне й індивідуальне регулювання - бути співвідносними. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

Теорія цінностей (аксіологія) застосовується і у сфері права. У будь-якому суспільстві система правового регулювання містить у собі різноманітні цінності, оцінки, оцінні критерії, норми, соціаль­ні інститути. Загальновизнано, що правові цінності і оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення.

Однак їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології. Поняття «цінності» вперше з'являється у філосо­фії І. Канта, який протиставив сферу моральності (волі) сфері природи (необхідності). Цінності самі по собі не мають буття, у них є тільки значущість; вони суть вимоги, звернення до волі, мети, поставленої перед нею. В історії філософії ми виявляємо декілька підходів в об­ґрунтуванні цінностей. Так, представники баденської школи неокантинства стверджували, що загальні цінності породжує «чиста воля», носієм якої є надіндивідуальна воля, а не індивідуальний суб'єкт.

В. Вундт, Ф. Йодль, Ф. Пауельсон вважали почуття (і відповідно цінності) чимось суб'єктивним. На противагу цьому Брентано і М. Шелер намагалися довести об'єктивний характер самого почут­тя і загальнозначущість та об'єктивність цінностей.

За Віндельбандом, цінностями визнаються Істина, Добро, Краса, а наука, правопорядок, мистецтво і особливо релігія розглядаються як цінності - блага культури, без яких людство не може існувати. У XX ст. аксіологічну проблематику активно розробляли представ­ники феноменології, герменевтики, екзістенціалізму, теорії соціальної дії. Лінія розмежування філософських шкіл проходить через пробле­му раціональної, чи моральної (ціннісної), визначеності світу.

Як робоче визначення поняття «цінності» пропонуємо таке: цін­ність - це те, що почуття і розум диктують визнати особливо зна­чущим із усього, що є, в ім'я чого проживається життя, а не заради чогось іншого. Спрямованість установки суб'єкта і його дій на певну цінність називається ціннісною орієнтацією, процедура вибору на основі цінності - оцінкою.

Між цінностями, оцінками та нормами існують зв'язки. Тому в на­уках, що мають предметом мораль, право, мистецтво, необхідні їхнє взаємопов'язане вивчення і пояснення, а поряд із цим і розмежування.

Правотворчість і реалізація права являють собою сфери людської діяльності яскраво вираженого оцінного характеру. Внаслідок цьо­го філософія права включає у свій предмет вивчення і дослідження правових цінностей, оцінки у сфері права тощо. Так, у філософії права (зокрема, в загальній теорії права) утворився певний теоре­тичний напрям - правова аксіологія. У свою чергу вона спираєть­ся на поняття загальної аксіології, теоретичні положення про цін­ності взагалі.

Право, на думку деяких дослідників, у своєму аксіологічному ви­мірі виступає як чітко визначена форма правових цінностей, як спе­цифічна форма правової повинності, відмінна від усіх інших (мораль­них, релігійних і т. д.) форм повинності та ціннісних форм. Розглянемо ці цінності і, з'ясуємо, як вони пов'язані між собою, а також у чо­му полягає цінність права.

У найбільш загальному вигляді під правовими цінностями розу­міються властивості (ознаки) права, істотно значущі для людей. До них належать передусім невід'ємні атрибути права - свобода, рів­ність, справедливість. У своєму конкретному виразі правові цінності з'являються як юридичні нормативні акти, як правосвідомість соці­ального суб'єкта, його вчинки, значущі і для самого суб'єкта, і для інших.

В основі правових цінностей лежать правові ціннісні відносини між соціальними суб'єктами. У перебігу (і в результаті) правовідносин між людьми виникають правові вимоги, формуються соціально зна­чущі норми та ідеали. Дія, що відповідає правовим вимогам, нормам та ідеалам, є законною і виступає як цінність і для суб'єкта діяльності, і для суспільства. У процесі відносин, що породжують явища, які мають індивідуальну і соціальну значущість, формуються ціннісна правова оцінка, ціннісна правова орієнтація та ціннісна правова уста­новка.

Ціннісна правова оцінка - це судження про значення для людей або окремої людини правової події, правової норми, правового ідеалу. Правове судження, а отже, і оцінка можуть бути як вірними, так і не­вірними, а оцінне судження істотно відрізнятися від пізнавального судження.

Право як цінність вимагає в першу чергу сприйняття свого прак­тичного призначення. Саме тому для соціального суб'єкта дуже важ­ливою є його ціннісна правова орієнтація.

Ціннісна правова орієнтація - це особиста перевага правових ідеалів і вчинків, особиста спрямованість на світ правових цінностей, побудова їхньої індивідуальної ієрархії, включення їх до мети і мо­тивів діяльності. Ціннісні правові орієнтації, з одного боку, залежать від багатьох чинників - життєвих умов, виховання, досвіду та ін., а з другого - вони не завжди пов'язані лише з індивідуальним до­свідом, оскільки не тільки визначаються самим суб'єктом, а й висту­пають об'єктом виховання, маніпулювання та ідеологічного впливу.

Ціннісна правова установка - спрямований вплив соціальної групи, класу, партії, держави на формування правової орієнтації осо­бистості, мас. У цьому впливі провідне місце посідає правова норма. Вона містить у собі ціннісну установку, що виражається у двох функ­ціях відбиття дійсності.

Сучасне суспільство не існує поза ціннісними політико-правовими установками держави. Ухвалений закон завжди виступає вже як пев­на правова ціннісна установка.

Історія і сучасна практика показують, що найчастіше право озна­чає «волю панівного класу, зведену в закон». Ця теза підтверджуєть­ся й тим, що право за своїм ціннісним сенсом - проявляє себе неод­наково при різних політичних режимах - консервативному, лібе­ральному, авторитарному, тоталітарному та демократичному. Разом з тим відзначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інструмента щораз визначається як конкретне іс­торичне явище. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб'єктів права, організаційних сил, що відповідають ін­ститутам по створенню і реалізації права.

Найзагальнішим чином власну цінність права можна визначити як вираз соціально організованої форми, проходження якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого на­роджуються нові можливості і свобода для саморозвитку людини та розвитку суспільства. Як таке право може надавати людям, різним суб'єктам права у вигляді суб'єктивних прав новий простір і людські можливості розвитку. При цьому метою права як соціально організо­ваної форми є те, щоб воно не допускало підстав для гноблення та нещастя інших людей і могло протистояти цьому, погоджуючи по­ведінку з мораллю і справедливістю.

Характеристика права як цінності порушує питання про місце цієї цінності в класифікації цінностей взагалі. Розглянемо основні форми буття цінностей в їхньому співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні та духовні, що утворюють два полюси всієї сфери цінніс­ного ставлення людини до світу. Право належить до других, тобто є духовною цінністю поряд з такими, як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності в рам­ках духовних є відносно самостійними.

Правові цінності являють собою вид духовних цінностей, що задо­вольняють потреби соціальних груп суспільства в регулюванні соці­альних відносин і вчинків людей. Вони призначені для створення, під­тримання та зміцнення соціального порядку і дисципліни, нормально­го функціонування суспільства. Правові цінності становлять елемент системи соціального (соціально-політичного) управління суспільством.

При цьому вони є деонтичними цінностями, тобто відрізняються чітко вираженим характером, що наказує та зумовлює їх належність до сфе­ри належного. На відміну від інших деонтичних цінностей вони за­кріплюються формально і охороняються державою та її органами.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цін­ностей: суспільні цільові цінності та ідеали, предметно втілені цін­ності, особисті (чи екзистенціальні) цінності.

Розглянемо ці форми буття цінностей докладніше.

Суспільні цільові цінності та ідеали. Вихідною формою право­вих цінностей є їхнє існування у вигляді цінностей, вироблених сус­пільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у вигляді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Під ідеалом звичайно розуміють те, до чого ми прагнемо, нормативно-ціннісний зразок належного в його найвищій, найбільш розробленій формі.

І. Кант і И. Фіхте зазначали, що ідеал - це вища, кінцева мета на шляху поступового «морального самовдосконалення», поступового усвідомлення гідності людини як вищого і єдиного принципу «іде­ального» законодавства. За твердженням І. Канта, право являє собою мету суспільства, що перебуває в громадянському стані. Право ви­ступає для людей вищим принципом, з якого повинні виходити всі максими, що стосуються суспільства.

У той же час право є лише моментом духовного ставлення до сві­ту, але не охоплює його цілком. Тому правовий ідеал виступає лише моментом ідеалу суспільного та ідеалу духовного життя, до складу якого входять Істина, Добро. Краса. Вищі цінності наповнюють люд­ське життя вищим змістом і виступають в індивідуальній та правовій свідомості найважливішими ціннісно-змістовними орієнтирами. Та­ким чином, право для людей, їхні життя і доля є основою самовдос­коналення особистості, формами реалізації активності, творчості людини, гарантією волі та захисту від зла і несправедливості.

Основною темою вчення про суспільний і правовий ідеал має бу­ти не пошук кінцевої формули суспільної досконалості, а вказівка на ті дійсні шляхи і засоби, за допомогою яких можна поліпшити усякий можливий правопорядок.

Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишають­ся лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нор­мативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нор­мативність як провідний елемент. Отже, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин - у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних та незалежних один від одного суб'єктів права, у пра­вових процедурах і механізмах, що закріпляють норми і закони в куль­турі.

Із зміною суспільних та правових відносин відбувається переоцін­ка цінностей: багато чого з того, що вважалося абсолютним і непо­рушним, знецінюється, і навпаки, нові паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, переоцінюються і предметно втілені цінності.

Особистісні (чи екзистенціальні) цінності. У кожної людини з дитинства під впливом оточуючого середовища і на основі психо­логічного типу особистості складається певна система життєво важ­ливих цінностей. Життєвими цінностями їх робить не предметний зміст, а їхня реальна роль і значущість у системі життєвих орієнтацій людини.

Особисті цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі їх прагнення, пов'язані з її схильностями та бажаннями, і виступають певною мірою як авторитетні і обов'язкові установки свідомості особистості.

Одні правові цінності в тому чи іншому ступені реальні в змісті наявних, засвоєних у вигляді правил норм поведінки суб'єктів права, інші є їхніми цілями та ідеалами. Але те, що люди вибирають собі як цінність свого життя, у чому вони бачать сенс свого існування, не є обов'язково чимось високим, шляхетним; воно може бути спрямо­ване і проти інших людей. Те, що обирають люди, і те, що вони ро­блять, залежать від духовного рівня людини.

Таким чином, правові цінності є похідними від поняття особис­тості. Ідея цінності людини вистраждана всією історією філософії та культури Заходу, хоча вона і пройшла різні етапи власної дискреди­тації.

Право в життєдіяльності суспільства і людини виступає і як осно­ва його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості люди­ни, і як гарантія свободи та відмежування від варварства і несправед­ливості. Аналіз природи правових цінностей ієрархії, а також вияв­лення цінності права дозволяють перейти до обґрунтування ідеї пра­ва як ідеї волі і розгляду права як форми волі.