Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Державну реєстрацію здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності у встановленому порядку1. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.
Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).
Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора.
Крім того, закон (п. 4 ст. 13) надає авторові право протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до ст. 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. 26 згадуваного закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у п. 4 ст. 13.
Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.
Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.
Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.
Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.
Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 14 Закону про авторське право). Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).
Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.
3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів не-визначеному колу осіб.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.
5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекладу цього твору російською мовою.
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найми чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору вичерпується.
8. Здавання в найми після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за авторами чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути здаваний в найми власником твору.
9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.
Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.
Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора закон називає вільним використанням. Дозволяється у деяких зазначених у законі випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.
Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;
6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16—19 Закону про авторське право.
Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16—19 закону.
Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст. 16).
Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст. 17 Закону про авторське право).
Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм (ст. 18 Закону про авторське право).
Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 ст. 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 Закону про авторське право).
Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у ст. 14 Закону про авторське право і викладені вище. Частіше вживаються обнародування і опублікування творів.
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 19 Закону про авторське право);
в) неправомірне використання твору.
З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.
Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 15—18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 p. № 7841. Ця постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.
Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.
Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.
Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.
Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Об'єктами авторського права є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;
музичні твори (з текстом або без тексту);
аудіовізуальні твори;
твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топо­графії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
інші твори.
Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або мате­матичні концепції як такі.
Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняється як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

1-3. Об'єкти, які охороняються авторським правом, відносяться до такої сфери люд­ської діяльності як наука, література і мистецтво. Однак законодавство не дає визначень цих понять. ЦК визначив лише літературні і художні твори, виходячи з того, що наукові твори можуть бути виражені в літературній формі. Передбачається, що вони очевидні і не потребують особливих пояснень. Більш важливо визначити об'єкти авторського права, які можуть належати конкретним фізичним особам.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а тільки той, що відповідає встановленим законом вимогам: а) носить творчий характер; б) виражений в об'єктивній формі. ЦК не розкриває творчої ознаки твору. Потрібно визнати, що на практиці критерій твор­чості зводиться до встановлення факту самостійного створення результату інтелектуальної діяльності. Творчою визнається будь-яка розумова діяльність, а її результат охороняється авторським правом, якщо не доведено, що він є наслідком прямого копіювання, «пірат­ства», плагіату, або він взагалі не може бути об'єктом авторського права (ст. 434 ЦК). Авторське право на твір виникає у його творця внаслідок самого факту створення. У цьому є одне з головних достоїнств авторського права в порівнянні з патентним правом на винаходи і інші об'єкти промислової власності. Для виникнення і здійснення авторсько­го права ЦК та інше чинне законодавство не вимагають реєстрації й іншого спеціального оформлення твору або дотримання будь-яких формальностей. Проте суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на опри­люднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права здійснюється відповідно до встановленого по­рядку Державним підприємством «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі — Установа). Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
Літературні твори включають у себе будь-які оригінальні літературні твори: рукописи; твори, зафіксовані на магнітному носії; як частина кінематографічного твору: до цієї категорії відносяться листи, інтерв'ю, а також твори, написані особливою математичною мо­вою (рівняння, геометричні фігури та ін.), мовою коду або спеціальною технічною мовою, що не є творами художньої літератури. Що стосується літературних творів, то авторським правом охороняється сам твір, тобто форма, а не зміст.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від його форми і художньої цінності. Принципово новою нормою ЦК є вилучення з норми про об'єкти, які охороняються авторським правом, такої ознаки як «достоїнство». Згідно з Законом України «Про автор­ське право і суміжні права» в редакції від 23.12.1993 р. (ст. 5 ч. 2) твору надавалася право­ва охорона незалежно від його достоїнства.
Законодавство встановлює можливість усного вираження літературних творів (лекції, доповіді та інші усні виступи), однак у разі порушення авторського права автору, який пу­блічно вимовив або виконав свій твір, але не потурбувався про матеріальне його втілення, досить важко буде довести факт порушення його авторських прав. Об'єктами авторського права визнаються драматичні твори у всіх їх жанрових різнови­дах, методах сценічного втілення і формах об'єктивного вираження. Драматичний твір — це літературний твір, написаний в діалоговій формі і призначений для виконання акторами на сцені. Авторським правом охороняються також музичні твори, незалежно від складності теми і композиції, призначені для виконання на музичних інструментах і (або) за допомогою голосу, з текстом (пісня, опера тощо) або без тексту (увертюра, кантата тощо), а також різ­ні види використання музичних творів, що охороняються авторським правом (опера, ба­лет, оперети, мюзикли, симфонії, ораторії, кантати, сюїти, увертюри, фантазії тощо).
Аудіовізуальні твори охоплюють собою широке коло кіно-, теле-, відеотворів, розрахо­ваних на одночасне слухове і зорове сприйняття аудиторією. До них відносяться кіно-, теле- і відеофільми, незалежно від їх жанру і призначення (художні, документальні, науко­во-популярні, учбові, мультиплікаційні тощо), об'єму (повнометражні, короткометражні, багатосерійні), виконання (звукові, німі, чорно-білі, кольорові, широкоекранні), слайд-фільми, діафільми, інші кіно- і телетвори. В окрему групу виділені твори декоративно-прикладного мистецтва і дизайну — ви­роби побутового призначення, які мають художні та естетичні якості, задовольняючи не тільки прямі практичні потреби, прикраси, що є предметами. До творів образотворчого мистецтва близькі фотографічні твори. Однак ні ЦК, ні Закон України «Про авторське право та суміжні права» не дає визначення поняття «фотографіч­ний твір», а тільки відносить до об'єктів авторського права фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії (ст. 433 ЦК, ст. 8 Закону Украї­ни «Про авторське право та суміжні права»). Таке положешія,дає свободу тлумачення.
Поняттям «твори архітектури» охоплюються твори містобудування та садово-паркового мистецтва. Зазначені твори також мають подвійне призначення: вони задовільняють певні потреби людей і водночас виступають як художні твори. Авторським правом охороняються твори архітектурної графіки і пластики: ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, ма­люнки, плани озеленення, моделі, макети. Об'єктом авторського права признається твір архітектури, який має критерій оригінальності, з урахуванням художньої цінності проекту, а також креслення архітектурної споруди, якщо навіть проект не був реалізований.1-3. Об'єкти, які охороняються авторським правом, відносяться до такої сфери люд­ської діяльності як наука, література і мистецтво. Однак законодавство не дає визначень цих понять. ЦК визначив лише літературні і художні твори, виходячи з того, що наукові твори можуть бути виражені в літературній формі. Передбачається, що вони очевидні і не потребують особливих пояснень. Більш важливо визначити об'єкти авторського права, які можуть належати конкретним фізичним особам.
Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а тільки той, що відповідає встановленим законом вимогам: а) носить творчий характер; б) виражений в об'єктивній формі. ЦК не розкриває творчої ознаки твору. Потрібно визнати, що на практиці критерій твор­чості зводиться до встановлення факту самостійного створення результату інтелектуальної діяльності. Творчою визнається будь-яка розумова діяльність, а її результат охороняється авторським правом, якщо не доведено, що він є наслідком прямого копіювання, «пірат­ства», плагіату, або він взагалі не може бути об'єктом авторського права (ст. 434 ЦК). Авторське право на твір виникає у його творця внаслідок самого факту створення. У цьому є одне з головних достоїнств авторського права в порівнянні з патентним правом на винаходи і інші об'єкти промислової власності. Для виникнення і здійснення авторсько­го права ЦК та інше чинне законодавство не вимагають реєстрації й іншого спеціального оформлення твору або дотримання будь-яких формальностей. Проте суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на опри­люднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права здійснюється відповідно до встановленого по­рядку Державним підприємством «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (далі — Установа). Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.Літературні твори включають у себе будь-які оригінальні літературні твори: рукописи; твори, зафіксовані на магнітному носії; як частина кінематографічного твору: до цієї категорії відносяться листи, інтерв'ю, а також твори, написані особливою математичною мо­вою (рівняння, геометричні фігури та ін.), мовою коду або спеціальною технічною мовою, що не є творами художньої літератури. Що стосується літературних творів, то авторським правом охороняється сам твір, тобто форма, а не зміст.Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від його форми і художньої цінності. Принципово новою нормою ЦК є вилучення з норми про об'єкти, які охороняються авторським правом, такої ознаки як «достоїнство». Згідно з Законом України «Про автор­ське право і суміжні права» в редакції від 23.12.1993 р. (ст. 5 ч. 2) твору надавалася право­ва охорона незалежно від його достоїнства.Законодавство встановлює можливість усного вираження літературних творів (лекції, доповіді та інші усні виступи), однак у разі порушення авторського права автору, який пу­блічно вимовив або виконав свій твір, але не потурбувався про матеріальне його втілення, досить важко буде довести факт порушення його авторських прав. Об'єктами авторського права визнаються драматичні твори у всіх їх жанрових різнови­дах, методах сценічного втілення і формах об'єктивного вираження. Драматичний твір — це літературний твір, написаний в діалоговій формі і призначений для виконання акторами на сцені. Авторським правом охороняються також музичні твори, незалежно від складності теми і композиції, призначені для виконання на музичних інструментах і (або) за допомогою голосу, з текстом (пісня, опера тощо) або без тексту (увертюра, кантата тощо), а також різ­ні види використання музичних творів, що охороняються авторським правом (опера, ба­лет, оперети, мюзикли, симфонії, ораторії, кантати, сюїти, увертюри, фантазії тощо).
Аудіовізуальні твори охоплюють собою широке коло кіно-, теле-, відеотворів, розрахо­ваних на одночасне слухове і зорове сприйняття аудиторією. До них відносяться кіно-, теле- і відеофільми, незалежно від їх жанру і призначення (художні, документальні, науко­во-популярні, учбові, мультиплікаційні тощо), об'єму (повнометражні, короткометражні, багатосерійні), виконання (звукові, німі, чорно-білі, кольорові, широкоекранні), слайд-фільми, діафільми, інші кіно- і телетвори. В окрему групу виділені твори декоративно-прикладного мистецтва і дизайну — ви­роби побутового призначення, які мають художні та естетичні якості, задовольняючи не тільки прямі практичні потреби, прикраси, що є предметами. До творів образотворчого мистецтва близькі фотографічні твори. Однак ні ЦК, ні Закон України «Про авторське право та суміжні права» не дає визначення поняття «фотографіч­ний твір», а тільки відносить до об'єктів авторського права фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії (ст. 433 ЦК, ст. 8 Закону Украї­ни «Про авторське право та суміжні права»). Таке положешія,дає свободу тлумачення.
Поняттям «твори архітектури» охоплюються твори містобудування та садово-паркового мистецтва. Зазначені твори також мають подвійне призначення: вони задовільняють певні потреби людей і водночас виступають як художні твори. Авторським правом охороняються твори архітектурної графіки і пластики: ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, ма­люнки, плани озеленення, моделі, макети. Об'єктом авторського права признається твір архітектури, який має критерій оригінальності, з урахуванням художньої цінності проекту, а також креслення архітектурної споруди, якщо навіть проект не був реалізованНачало формы4. Відносно новим об'єктом авторського права є комп'ютерна програма. Охорона роз­повсюджується на всі їх види, виражені будь-якою мовою і в будь-якій формі. Ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року дає визначення комп'ютерної програми, яке значно звужене у порівнянні з За­коном від 23 грудня 1993 року, виключивши з цього поняття підготовчий матеріал та аудіо-ві іуальне відображення. /Сама наявність визначення комп'ютерної програми в українському законодавстві від­різняється від законодавств зарубіжних країн. Угода ТКІР5 також не містить визначення поняття «комп'ютерна програма». Ст. 11 Угоди лише вказує, що комп'ютерні програми, початковий текст або об'єктний код повинні охоронятися як літературні твори. Як об'єкт охорони визнається не ідея (алгоритм), а конкретна реалізація цього алгорит­му у вигляді сукупності (набору) слів, цифр, кодів, схем, символів: комп'ютерна програма є матеріальною (об'єктивною) формою алгоритмів, які використовує машина. Така реалі­зація є символічним записом конкретної комп'ютерної програми і охороняється як літера­турний твір (ст. 18 Закону). Обсяг охорони комп'ютерної програми авторським правом визначається її формою. Ав­торсько-правова охорона розповсюджується на елементи комп'ютерної програми, що від­носяться до форми (юридично значущі елементи), і не розповсюджується на елементи, що відносяться до змісту (юридично байдужі елементи). Комп'ютерна програма підлягає правовому захисту лише у тому випадку, якщо вона виражена у будь-якій об'єктивній формі (найчастіше за все це матеріальний носій — диск або дискета) і є об'єктом творчості. Правова охорона комп'ютерної програми надається незалежно від призначення і рівня, мови і форми, на яких виражене програмне забезпечен­ня, включаючи вихідний текст та об'єктивний код (ступінь готовності програми).

Суб'єкти авторського права