Зміст та здійснення особистих немайнових прав.

За загальним правилом захист особистих немайнових прав

фізичних осіб здійснюється загальними способами захисту цивільних прав, встановлених у Гл. 3 ЦК України.

З цього правила є винятки:окремі способи захисту цивільних прав не можуть застосовуватися (наприклад, примусове виконання обов’язку в натурі);можуть застосовуватися інші способи захисту, не передбачені у Гл. 3 ЦК.

Відповідно до ч.2 ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншими способами відповідно до:змісту цього права;способу його порушення;наслідків, що їх спричинило це порушення.

Як не встановлено вичерпного переліку особистих немайнових

Прав фізичної особи, так і не встановлено вичерпного переліку способів їх захисту.

До інших способів захисту, зокрема, належать:1) поновлення порушенного особистого немайнового права;2) спростування недостовірної інформації;3) заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;4) тощо. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо недостовірна інформація поширена в засобі масової інформації, то її поширювачем вважається відповідний орган масової інформації (редакція, агенство, інший орган, що здійснив випуск інформації), а також автор інформації. У ст. 277 ЦК України встановлено презумпцію „недостовірності інформації”. Відповідно до ч. 3 вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.(ч.6 ст. 277 ЦК) Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її порушила.Спростування інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено:поширенням недостовірної інформації, крім спростування такої інформації, має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди.

Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23.09.1997 р. у разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації.

Умислом є таке ставлення до поширення інформації, коли журналіст чи службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

 

77. Особисті немайнові права,що забезпечують природне існування фізичної особи.

. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, належать:

• право на життя;• репродуктивні права;• право на здоров'я;• право на безпечне довкілля;

• право на свободу та особисту недоторканність;• право на сім'ю, опіку та піклування.

Першим та найголовнішим видом особистих немайнових прав фізичної особи безперечно, є право на життя. Визначено, що кожна фізична особа має невід'ємне право на життя. За загальним правилом, фізичну особу не може бути свавільно позбавлено права на життя.

Моментом припинення права на життя є момент смерті. При цьому до уваги слід брати лише біологічну смерть, як момент, коли встановлено смерть мозку, тобто повну та незворотну втрату всіх його функцій.

Право на життя (ст. 281 ЦК): 1) право на захист життя від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом;2) обов’язок не позбавляти життя фізичної особи;3) право на подання вільної згоди на медичні, наукові та інші досліди;4) обов’язок не задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);5) право повнолітньої фізичної особи на стерилізацію;6) право на штучне переривання вагітності (до 12 місяців, у випадках встановлених законом від 12 до 22 місяців - КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 15 лютого 2006 р. N 144 „ Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України ”);7) право на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм.

Право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК):

1) право на надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років за її згодою (до 14 років її згоди не треба);2) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вибір лікаря та вибір методів лікування;3) право повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій відмовитись від лікування (пасивна евтаназія);4) обов’язок у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю, надати медичну допомогу без згоди фізичної особи, її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника;5) право на психіатричну допомогу (Закон України „Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000 р.)

Право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285 ЦК): 1) право на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я фізичної особи;2) право батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника на інформацію про стан здоров’я дитини, підопічного;

3) право медпрацівників на надання неповної інформації про стан здоров’я, на обмеження доступу до окремих медичних документів;4) право членів сім’ї або інших уповноважених ними осіб на участь у дослідженні причин смерті та ознайомлення із висновками щодо причин смерті, а також оскарження цих висновків до суду.

Право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК):

1) право не бути підданою катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню;2) обов’язок батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, вихователів не застосовувати фізичне покарання до малолітнього, неповнолітнього та підопічного;

3) право розпорядитися на випадок смерті щодо передання органів та інших анатомічних матеріалів тіла фізичної особи науковим, медичним або навчальним закладам;

Право на донорство (ст. 290 ЦК):

1) право повнолітньої дієздатної фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (Закон України „Про донорство крові та її компонентів” від 23.06.1995 р.);2) обов’язок не брати органи та інші анатомічні матеріали з тіла фізичної особи, яка померла;3) право дати письмову згоду на донорство органів фізичної особи та інших анатомічних матеріалів або заборонити його на випадок своєї смерті;4) право членів сім’ї, близьких родичів донора знати ім’я реципієнта;5) право фізичної особи на трансплантацію їй органів та анатомічних матеріалів

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 293 ЦК):

1) право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;2) право на збирання і поширення такої інформації;3) обов’язок не здійснювати діяльність, що призводить до нищення, псування, забруднення довкіля;4) право вимагати через суд припинення такої діяльності;5) право на безпечні продукти споживання;6) право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

 

Особисті немайнові права,що забезпечують соціальне буття фізичних осіб.

Право на ім’я (ст. 294 ЦК) 1) право на присвоєння ім’я (згідно із ст.ст. 144-147 Сімейного кодексу батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини та присвоїти їй прізвище, ім’я та по батькові);2) право на транскрибований запис прізвища та імені відповідно до національної традиції фізичної особи (транскрибований – тобто у точній відповідності з вимовою у національній мові);3) право на виправлення перекрученого імені;4) право на зміну імені (ст. 295 ЦК);5) право на використання імені (ст. 296 ЦК).