Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди



Стаття 22. Відшкодуваннязбитківтаіншіспособивідшкодуваннямай­новоїшкоди

1 Особа, якій завдано збитків у результаті порушення Ті цивільного права, має право на їх відшкодування.2. Збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.4.На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієїж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальне правило про право особи на відшкодування збитків, завданих порушенням її цивільного права. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК відшкодування збитків є лише одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків — це найбільш універсальний і адекватний сутності цивільного права спосіб захисту порушених цивільних прав та охоронюваних інтересів, спрямований на відновлення пору­шеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали.У цивілістичній доктрині загальновизнаною є позиція стосовно того, що усі можливі примусові засоби впливу на порушника становлять цивільно-правову санкцію майнового або немайнового характеру. Відтак санкцією, у юридичному розумінні, є застосування, як правило, державного примусу до виконання порушником конкретних обов'язків для ліквідації певних негативних правових наслідків чи їх компенсації. Тобто, використання уповноваженою особою того чи іншого способу захисту цивільних прав та інтересів супроводжується вимогою до суду (іншого юрисдикційного органу) застосувати до порушника відповідну конкретну санкцію.Серед різноманітних санкцій найбільш поширеними й ефективними є міри цивільно-правової відповідальності, до яких належать також відшкодування потерпілій особі майнових збитків, стягнення на її користь неустойки. Тут необхідно враховувати, що під цивільно-правовою відповідальністю розуміються такі дії, які полягають у покладенні на правопорушника основаних на законі таких негативних правових наслідків, які проявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового (див.: Иоффе О. С. Ответственность по советско-гражданскому праву. — М., 1955. — С. 14). Цю обставину обов'язково необхідно враховувати при застосуванні відповідних способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, адже нормами ЦК встановлюються особливі умови для застосування тих чи інших санкцій. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.Не є мірами цивільно-правової відповідальності присудження судом до виконання в натурі договірного обов'язку, як-то примушення продавця передати покупцеві оплачений товар, примушення позичальника повернути кредиторові відповідні грошові кошти тощо. Застосування судом до порушника таких санкцій не є мірами цивільно-правової відповідальності, а відтак, як правило, не обов’язково встановлювати його вину у такому порушенні. Так, відповідно до ч. 1 ст 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість вико­нання ним грошового виконання.Від відшкодування збитків необхідно відмежовувати інші можливі способи відшкодування майнової шкоди, які в ст. 22 ЦК безпосередньо не визначаються. Але зміст цієї статті дає підстави вважати, що збитки є лише складовою части­ною більш широкого поняття «шкода».У ЦК під збитками завжди розуміється грошове вираження майнової шко­ди, завданої порушенням цивільному майновому благу або інтересу. Якщо ж шкода завдана немайновому благу (честі, гідності, діловій репутації фізичної особи тощо — глави 20,21, 22, 80,81,82, 83 ЦК), то законодавець закріплює пра­во потерпілої особи на відшкодування шкоди, а не збитків. Однак законодавець не завжди дотримується таких критеріїв у розмежуванні збитків та шкоди. Власне така непослідовність закладена в самій ст. 22 ЦК, згідно з ч. 4 якої присудження обов'язку полагодити річ є способом відшкодування шкоди, а не збитків. За ст. 1212 ЦК особа, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за раху­нок іншої особи, повинна відшкодувати управненій особі шкоду, хоча доцільно було б у цьому випадку вести мову про відшкодування збитків. При зверненні з позовами про відшкодування збитків обов'язково необхідно враховувати пра­вову природу правовідносин, у яких допущене порушення (відносини щодо не­дійсності правочинів; відносини права власності; відносини, що виникають з договору чи заподіяння шкоди тощо).2.У ч. 2 коментованої статті узагальнено визначаються негативні майнові наслідки, які в своїй сукупності можуть включатися до складу збитків. Законо­давець поділяє їх на два види: реальні збиткита упущена вигода.В юридичній літературі іноді перші називаються позитивною шкодою, другі — негативною. Таке доктринальне тлумачення двох видів збитків є невдалим з огляду на зміст поняття «позитив», адже будь-яка шкода, завдана матеріальному чи нематері­альному благу, є негативним явищем. В окремих законодавчих актах вживають­ся терміни «фактичні збитки» (ст. 40 Закону України «Про транспорт», ст. 23— 24 Закону України «Про залізничний транспорт»), «прямий збиток» (ст. 9 За­кону України «Про страхування»). Такі терміни можна розуміти у значенні реальних збитків, якщо інше не передбачено в таких актах законодавства.До реальних мають зараховуватися, по-перше, втрати,яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, і по-друге, — витрати,які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.Упущеною вигодою за ст. 22 ЦК вважаються доходи, які особа могла б реаль­но одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. У ст. 203 ЦК УРСР 1963 р. до такого роду збитків у зобов'язальних правовідносинах були віднесені «неодержані доходи» кредитором, які він міг би отримати у разі вико­нання зобов'язання боржником.У ГК України також визначаються поняття збитків та їх склад щодо госпо­дарських зобов'язань, які багато в чому співпадають, але і є між ними й істотні розбіжності. Так, за ст. 224 ГК під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'я­зання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою сто­роною. Розбіжності з наведеною ст. 22 ЦК полягають, зокрема, у наступному.По-перше, в ГК перший вид збитків не поіменований реальними збитками, а другий — упущеною вигодою. Певною мірою ця вада компенсована у ст. 225 ГК, у якій «неодержаний прибуток» визнається «втраченою вигодою» (за ЦК — «упущена вигода»). Натомість розробники ГК припустилися істотної суперечності, розуміючи в ст. 224 під втраченою вигодою неодержані управненою стороною «доходи», а в ст. 225 — «неодержаний прибуток», оскільки в податковому зако­нодавстві доход і прибуток мають різне значення (статті 1,3 та ін. Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підприємств»). По-друге, в ст. 224 ГК до ре­альних збитків насамперед віднесено витрати управненої сторони, а вже потім втрати або пошкодження її майна, а у ст. 225 ГК зроблено це навпаки.У ст. 225 ГК віддається перевага спробі конкретизувати склад збитків, яка не одержала логічного завершення. Відповідно до цієї статті збитками мають вважатися:а) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена згідно з вимогами законодавства;б) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною,яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;в) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання (другою стороною;г) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.Наведеними положеннями ГК можна керуватися при визначенні складу збитків, враховуючи наявні в ньому внутрішні суперечності та розбіжності з ЦК. Конкретний склад збитків або шкоди передбачається в окремих статтях ЦК статті 924, 951, 1195 тощо), в інших законах (Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Земельному кодексі України, Законі України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Статуті залізниць). Корисними можуть бути відповідні норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 грудня Н99р.№318.ГК передбачає можливість затвердження Кабінетом Міністрів України ме­тодики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Однак до цих пір така Методика не затверджена. Між тим є певний історичний досвід створення такого нормативного акта. Так, 21 грудня 1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи була схвалена Тимчасо­ва методика визначення розміру шкоди (збитків), заподіяної порушенням гос­подарських договорів (див.:Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. — 1991. — № 8. — С. 3—10). Дана Тимчасова методика хоча і була розрахована переважно на планову економіку і не є чинною нині, але може бути допоміжним орієнтиром у визначенні складу збитків та їх розміру для сторінНатомість постановою Національної комісії електроенергетики від 22 листопада 1999 р. № 1416 затверджено Методику обчислення розміру відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення, яка передбачає розрахунковий порядок встановлення розміру збитків.3. У ч. З коментованої статті проголошується принцип повного відшкодуван­ня збитків, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншо­му або більшому розмірі. Під відшкодуванням збитків у повному обсязі необхідно розуміти, що такий обсяг має бути рівнозначним обсягу заподіяної особі шкоди. Тобто мають відшкодовуватися усі реальні збитки та упущена вигода.В окремих статтях ЦК передбачаються випадки відшкодування збитків у обмеженому розмірі. Так, за ст. 924 ЦК перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди. Звідси можна зробити висновок, що витрати поне­сені відправником внаслідок такого порушення та упущена вигода не відшкодо­вуються перевізником. Таким же є обсяг відшкодування збитків зберігачем, зав­даних ним втратою (нестачею) або пошкодженням речі.Згідно з ч. 2 ст. 906 ЦК збитки, завдані невиконанням або неналежним вико­нанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, якщо інше не передбачено договором.За невиконання або неналежне виконання договору будівельного підряду підрядник відшкодовує збитки у повному обсязі (ст. 883 ЦК). У ГК також пе­редбачена повна відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво (ст. 322). Однак, незважаючи на таку пряму вказівку, деякі автори зробили помилковий висновок, що підрядні організації за невиконання або не­належне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівницт­во відшкодовують лише прямі (реальні) збитки і не відшкодовують втрачену вигоду (див.: Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В. К. Мамутова. — К: Юрінком Інтер, 2004. — С. 367). Інша справа, що за ст. 322 ГК збитки відшкодовуються в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо такі передбачені законом або договором.Відшкодування збитків у підвищеному розмірі передбачається у винятко­вих випадках. Наприклад, підвищену (кратну) відповідальність користувачів бібліотечного фонду за втрату, знищення, пошкодження або крадіжку книги та інших документів передбачає Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну спра­ву». Новелою ЦК є положення статей 230, 231, за якими правовими наслідками вчинення правочину під впливом обману або насильства є відшкодування по­терпілому стороною, яка вчинила такі дії, збитків у подвійному розмірі та мо­ральної шкоди.Важливим є застереження про те, що розмір упущеної вигоди, що має відшко­довуватися потерпілій особі, не може бути меншим від доходів, одержаних осо­бою, яка порушила право.4. У ч. 4 коментованої статті наводиться орієнтовний перелік можливих інших способів відшкодування майнової шкоди. До них, зокрема, віднесені передання речі того самого роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі. Таким може бути створення нової речі.5. Порядок і умови відшкодування збитків та їх співвідношення із неустой­кою визначаються в окремих статтях ЦК (наприклад, у статтях 622—624).

 

Цивільно-правовавідповідальність — цесамостійнийвидюридичноївідповідальності, якийполягаєузастосуваннідержавногопримусудоправопорушникашляхомпозбавленняособипевнихблагчипокладенняобов'язківмайновогохарактеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції.

• компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а у разі неможливості такого — грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;

• виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин;

• стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

Цивільно-правову відповідальність можна класифікувати за різними критеріями.

1. Залежно від підстави виникнення цивільно-правова відповідальність буває договірна та недоговірна. Договірна відповідальність настає у разі порушення договору однією із сторін. Позадоговірна відповідальність має місце у разі заподіяння шкоду чужому майну чи здоров'ю, а також в інших випадках заподіяння шкоди, якщо між заподіювачем шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних правовідносин.

2. Залежно від кількості осіб, які беруть участь у виконанні зобов'язання, застосовують часткову (дольову), солідарну чи субсидіарну (додаткову) відповідальність. Часткова (дольова) відповідальність полягає в тому, що кожен із учасників зобов'язання несе відповідальність у межах своєї частки. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із боржників. Якщо обов'язок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від інших солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними до того моменту, поки їх обов'язок не буде виконано повністю. Виконання обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце у разі, якщо її прямо передбачено в законі чи договорі, вона не може перевищувати обсягу повної відповідальності. Наприклад, неможливо відшкодувати шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 14 до 18 років внаслідок відсутності власного майна, відповідальність несуть його батьки, усиновителі або піклувальники. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу основному боржникові. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповідь на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Особа, яка понесла субсидіарну відповідальність, має право у випадках, передбачених законом пред'являти регресну вимогу до особи, в інтересах якої вона понесла відповідальність.

3. Залежно від обсягу відповідальності виділяють повну, обмежену та підвищену (кратну) відповідальність. За загальним правилом, цивільно-правова відповідальність настає в повному обсязі, а це означає, що розмір відшкодованої шкоди не повинен перевищувати суму заподіяних збитків, тобто відшкодування не повинно призводити до збагачення потерпілого. Однак, у силу закону або договору, може виникати обмежена цивільно-правова відповідальність. Наприклад, у договорах перевезення відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу, багажу, пошти встановлюється у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК). Проявом обмеженої цивільно-правової відповідальності може бути встановлення у договорі правил про залікову, виключну або альтернативну неустойку (ст. 624 ЦК). У певних випадках законом може бути передбачено застосування підвищеної цивільно-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні до правопорушника додаткових санкцій у порядку та розмірах, визначених законом. Наприклад, у разі визнання недійсним правочину, який учинено під впливом насильства, винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичній або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі (ст. 231 ЦК).

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною — вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

• наявність майнової та (або) моральної шкоди;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

• вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує приписи правової норми, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Це може бути протиправна дія або бездіяльність особи, а також протиправне рішення. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. Тому законодавець у цивільному праві зазначає, що заподіяння шкоди є протиправним, якщо законом не передбачено інше. Переважно протиправна поведінка полягає в активних діях, якими заподіяно шкоду. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа повинна була вчинити певну дію, але не вчинила її. Протиправним рішенням визнається рішення органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, яке приймає посадова та службова особа цього органу, та суперечить вимогам чинного законодавства або порушує права осіб.

У випадках, передбачених законом, може виникати обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою. Прикладом цього може бути заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, якою визнаються дії особи, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювачеві шкоди чи іншим особам, за умови, що її за цих обставин не можна бути усунути іншими засобами. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Наприклад, якщо шкоди завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через психічний розлад або недоумство, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ст. 1186 ЦК).

Другою обов'язковою підставою настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі заподіяння шкоди, посягання на права та інтереси, які охороняються законом. Залежно від того, якому об'єкту права заподіяно шкоду, її слід розрізняти як таку, що заподіяна майну, а також заподіяну особі.

У цивільному праві використовують поняття "шкода" та "збитки", зміст котрих тривалий час був предметом суперечок науковців і практиків.

Шкода — це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям "шкода", законодавець використовує поняття "збитки". Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, збитки — це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.

Збитки визначають з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо вимогу не було задоволено добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховують заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК).

Закон встановлює особливості визначення обсягу збитків, у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

До обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності належать причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий зв'язок є простим (якщо між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає інших юридично значущих обставин) та складним (якщо між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують й інші обставини, які впливали на її заподіяння). Причому протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов'язана із збитками.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності — це психічне ставлення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).

У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК).

Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. Причому для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.

У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.).

Законодавство встановлює специфіку з'ясування вини в окремих випадках. Наприклад, у разі покладання обов'язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК України береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Розмір відшкодування встановлюється законом або домовленістю сторін, а у разі наявності спору між сторонами — судом, господарським чи третейським судом. Розмір відшкодування майнової шкоди визначається, як правило, у грошовому виразі, однак відповідно до ст. 22 ЦК за вимогою особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнову шкоду може бути відшкодовано і в інший спосіб, зокрема, шкоду, завдану майну, може бути відшкодовано в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності та справедливості (ст. 23 ЦК). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинником, який впливає на розмір відшкодування, є також вина кредитора. У цьому випадку суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. В окремих випадках правопорушник взагалі звільняється від цивільно-правової відповідальності, наприклад, при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Суд також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст. 616 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає також випадки, за настання яких особа звільняється від відповідальності, — це випадок та непереборна сила. Окрім цих підстав, які притаманні для усіх видів цивільно-правової відповідальності, особу, у випадках, визначених законом, може бути звільнено від відповідальності в силу інших обставин, як-от: вина кредитора, самозахист цивільних справ чи інші обставини, визначені законом як підстави звільнення від відповідальності. Однак, як правило, вони застосовуються при недоговірній цивільно-правової відповідальності, їх буде додатково розкрито у § 7 Гл. 13 цього посібника.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.014 с.)